3.2 Світовий досвід непрямого оподаткування

Непрямі податки становлять досить вагому частину в загальному обсязі податкових надходжень у розвинених країнах світу: на рівні штатів США, за розрахунками О. Мещерякової, їхня частка не перевищує 40%, значна частина приділяється адмініструванню непрямих податків, у країнах Євросоюзу і Східної Європи [14, с. 92].

Одним із найбільш важливих видів непрямих податків є податок на додану вартість, який часто називають “європейським податком”, підкреслюючи вагоме значення у встановленні та розвитку європейського інтеграційного процесу. У Європі податок на додану вартість є важливим джерелом дохідної бази бюджету Європейського Союзу (сьогодні кожна країна її учасниця перераховує 1.4% власних надходжень від цього податку до консолідованого “європейського” бюджету.) [10, с. 92].

Ставки податку на додану вартість у різних країнах досить відрізняються між собою і залежать від загального економічного стану країни та її економічної політики. У таких країнах, як Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Данія, Фінляндія та інших, встановлена єдина ставка податку на додану вартість, величина якої коливається від 3 до 28%. Найнижчі ставки застосовуються в Японії – 3%, Панамі – 5%, у багатьох країнах Латинської Америки – 6-7%, у Канаді – 9%, а найвищі у Болгарії – 20, Чехії, Словаччини та Норвегії – 23%, Данії – 25%. [14; с. 43] У багатьох країнах існує кілька ставок податку на додану вартість. У Німеччині та Нідерландах, наприклад, їх дві, у Ізраїлі, Австрії та Іспанії – три, у Греції, Італії, Румунії – чотири, у Кенії, Марокко та Туреччині – п’ять, у Бельгії – шість.

У розвинених країнах Європейського Союзу з метою захисту малозабезпечених громадян прийнято стандартну ставку на більшість товарів і дещо нижчу на основні продукти харчування, книги та ліки [10; с. 45].

Важливим аргументом, на користь застосування акцизного податку, в податкових системах розвинених країн світу можна вважати можливість регулювання за допомогою диференціації ставок рівня рентабельності підакцизних товарів та врахування змін, які очікуються на споживчому ринку внаслідок введення чи підвищення ставок цього податку. Наявність властивих акцизному податку позитивних ознак зумовлює досить чільне його місце в податкових системах розвинених країн світу, досвід яких є корисним для України, особливо зважаючи на обраний нею курс на гармонізацію з податковою системою країн Європейського Союзу.

Коротко зупинимося на аналізі такого досвіду, систематизованого на основі наукових праць різних вчених. Так, в окремих країнах надходження від акцизних зборів є вагомою статтею бюджетних доходів. У Польщі, Чехії та Угорщині надходження від акцизних зборів становлять 10—15 % усіх податкових надходжень, в Канаді — 9,9, в Японії — 7,3, у США — 6,8 % [14; с. 45]

Щодо співвідношення специфічних та універсальних акцизів, то в країнах Європейського Союзу зменшення частки перших як у валовому внутрішньому продукті, так і в податкових надходженнях відбувалось найшвидшими темпами серед країн — членів Організації економічного співробітництва і розвитку. Відбувалось це в основному за рахунок політики, яку проводив Європейський Союз у цьому напрямі, а також внаслідок значно вищого рівня фіскальної ефективності універсальних акцизів завдяки ширшій базі оподаткування та значно більшої еластичності споживання підакцизних товарів щодо цін і доходів споживачів.

Отже, можна стверджувати, що поширення застосування ПДВ у країнах Європейського союзу супроводжувалося суттєвим зниженням акцизів, а також, як провило, й інших видів податків, зокрема мита. Частка митних зборів за свідченням А. М. Соколовської є дуже низькою в усіх розвинених країнах [14; с. 46].