2.2 Неологізми як показник ідіостилю Ліни Костенко

Головним показником творчої індивідуальності письменника є мовні засоби, використані ним для реалізації свого задуму, оскільки тон і атмосфера твору передусім створюються мовою і залежать від добору мовного матеріалу. На особливу увагу в цьому плані заслуговують інноваційні деривати. Їх поява, з одного боку, зумовлена тим, що талановитий митець часом відчуває брак виражальних засобів, з іншого, - українська мова характеризується високою дериваційною спроможністю, що й стимулює процес творчого пошуку [8, 570]. Словотвір письменника спричинений також потребою виділити певні відтінки смислу, дати оцінку зображуваному, а також необхідністю назвати нові поняття. Поетичні новотвори певною мірою відображають і особливості світобачення та світосприйняття письменника. За спостереженнями дослідників, оказіональне словотворення є однією з найхарактерніших ознак української поезії ХХ - початку ХХІ століть [1].

Однією з прикметних рис ідіостилю Ліни Костенко є наявність у її творах великої кількості індивідуально-авторських новотворів, які в художньому контексті набувають вагомого експресивно-стилістичного значення.

Для досягнення необхідних стилістичних ефектів Ліна Костенко звертається до найрізноманітніших способів словотворення. Зокрема, вона використовує активні моделі суфіксального творення для інтенсифікації художнього мовлення, вносячи у твір додаткові експресивно-емоційні конотації. Насамперед в індивідуальному стилі Ліни Костенко привертає увагу наявність цілого ряду надзвичайно виразних утворень із суфіксом -ість: позосталість [4, 178], покинутість [4, 339], рідність [4, 172] тощо. Загалом суфікс-ість і моделі з ним належать до продуктивних в українській мові. За допомогою цього суфікса утворюються абстрактні іменники від основ якісних прикметників. Натомість розглядувані оказіоналізми утворюються від основ дієприкметників (причаєність [5, 113], утопленість [4, 536]), відносних прикметників (безборонність [4, 534], дніпровість [4, 299]) або навіть іменників (дібровість [4, 299]). Такі іменники-новотвори породжують експресію урочистості, піднесеності: У присмеркові доброї дібровості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня [4, 299].

Подібним забарвленням позначені й оказіональні прислівники із суфіксом -о: пташно [4, 434], камінно [3, 78], оружно [3, 96] тощо. Особливо яскраво експресія піднесеності виявляється при застосуванні прийому градації: Мені нестерпно, душно, передгрозно, Ліловим чадом туманіє без [4, 270]. Окремі оказіональні прислівники такого типу утворюються черезступенево: пташно [4, 434], птично [3, 15], притульно [4, 295]. Експресивне забарвлення таких прислівників зумовлене не тільки лексичним значенням, а й способом творення, оскільки всі вони утворені не від якісних прикметників.

Розмовним колоритом відзначаються здебільшого дієслівні оказіональні утворення поетеси: жумрати, швандрикати [4, 11], тембрячити [4, 180].

Відтінок розмовності за відповідних контекстуальних умов та семантики твірної основи можуть набувати також новотвори Ліни Костенко із суфіксами -ящ-ий / -ущ- ий, як-от: забрехуще слово [4, 163], немрущий дід [5, 115].

Трапляються у творах поетеси й словотвірні моделі, типові для просторіччя, зокрема з суфіксом -ерія, який, є розмовним іменниковим суфіксом, за допомогою якого утворюються „яскраві стилістеми, експресивні домінанти висловів" [9, 116]. Наприклад: З яких жінок - бува, чи не з своїх - він брав натуру для отих баберій, що на фасадах стали, як на сміх, на литки осідаючи дебелі [4, 152].

Окремі оказіоналізми характеризуються експресією іронії та сарказму. Вони підсилюють ідейне звучання творів, спрямованих на викриття негативних явищ нашого часу і минулих епох - бездуховності, безвідповідальності, зрадництва, прагнення до збагачення тощо: Б'єте своїх, прокляті дурнолобці, наївні бевзі, телепні, хохли! [3, 10]. Особливо яскравими у цьому плані є емоційно-оцінні назви осіб, більшість з яких у творах поетеси позначена саме негативним оцінним забарвленням: гуляйда [4, 384], кидик [3, 59], кліщак [3, 107] та інші. Такі новотвори поповнюють узуальні синонімічні ряди, як-от: кліщак, перевертень, убоїще; женило, джиґун, не послідній таки бабодур.

Прикметникові та дієприкметникові суфіксальні інновативи залежно від контексту та семантики твірної основи теж можуть набувати різних експресивних відтінків. Наприклад, оказіональні дієприкметники у відповідному контексті можуть породжувати експресію сатири: В яких лісах іще ви забарложені? Що яничари ще занапастять? І мертві, і живі, і ненароджені нікого з вас довіку не простять! [4, 538].

Певний експресивний потенціал властивий також префіксальним оказіональним утворенням. Вони привертають увагу читача насамперед своєю незвичайністю. Це найвиразніше проявляється при їх ампліфікації: Не знав, не знав звіздар гостробородий, що в антисвіті є антизірки, що у народах є антинароди, що у століттях є антивіки [4, 184].

Іронічних відтінків сповнений префікс пів- у новотворах півгетьман [3, 112], напівнездари [4, 207], напівталанти [4, 207].

Оказіоналізми допомагають створити певний колорит архаїчності. Наприклад, у поемі «Скіфська одіссея», ампліфікуючи новотвори із префіксом пра-, Ліна Костенко створює атмосферу давнини: В кабиці дотлівала дровиняка. І вітер віяв із вечірніх плес. І спало все - пракішка й праконяка, прапівень, пракорова і прапес [4, 445].

У поезії Ліни Костенко наявні іменники, утворені способом нульової суфіксації, які посилюють емоційну насиченість слова і сприймаються як синоніми до суфіксальних слів: : брид [5, 36], гукіт [4, 443], млява [4, 275], ушкода [4, 435]. Трапляється у віршах поетеси і пов'язане з нульсуфіксацією явище „воскрешення" (термін В.Винокура) безсуфіксних форм, а саме відновлення з топонімів імен їх засновників: місто Чернігів ^ Черніг [4, 45], Труханів острів ^ рибалка Трухан [4, 45].

Представлені у доробку поетеси й оказіоналізми, утворені способом конфіксації, що теж мають певне експресивне навантаження. Яскравими є, наприклад, конфіксальні дієслова, які у відповідних контекстуальних умовах можуть набувати іронічного забарвлення: Все гнав думки мулькі та недоречні.

Та, наробившись, храповито спав. Погладшав, запузатів, постаречнів. І втратив серце до козацьких справ [5, 53]. Залежно від контексту аналізовані утворення можуть передавати також оцінне ставлення до зображеного, наприклад, негативне: То що ж ти серце із мене вийняла? Ти ж мені душу всю запомийнила [3, 60].

Конфіксальні прикметники використовуються поетесою в гумористичному плані: Отак жили ті греки безодежні. Вели човни вздовж берега в рогіз. І німфа, що жила в печері прибережній, дивилася на них, сміялася до сліз [4, 452].

Семантика слова може набувати того чи іншого стилістичного забарвлення не лише внаслідок афіксації, а й при осново- та словоскладанні. Серед оказіоналізмів, утворених способом складання , найбільшу частину становлять іменники та прикметники. З-поміж таких новотворів-іменників вирізняються насамперед назви осіб, які завдяки своїй багатокомпонентності мають більші стилістичні можливості в порівнянні з простими, велику понятійну й естетичну місткість. Вони позначені як негативною, так і позитивною конотацією: гидомир [4, 531], дев'ятосил [3, 5], масткослов [3, 13], страхолюд [4, 94], дурнолобці [3, 10], великовоїн [5, 116], хан-здобичник [3, 102-103].

Прикметники можуть надавати зображуваному відтінку огиди, зневаги: І як же ту блідороту неміч ти брала собі, рознещасна, на ніч? [3, 64]. За інших же контекстуальних умов композити містять відтінок ліризму, замилування: вишневогуба Румунія [4, 370], ожиново-пташиний ліс [4, 541].

Колориту врочистості надають композити, утворені за зразком старослов'янізмів: Було столів велике застеляння. Були землі всещедрої плоди [4, 454].

У поезії Ліни Костенко метфоричн оказіоналізми виступають яскравими художніми образами: слово-філігрань [4, 194], руки-митарі [4, 223], вітер-голодранець[4, 332], дорога-безконечниця [5, 100], горобці-хвилини [4, 128] .

Оказіональні прикметники, що вражають своєю оригінальністю й несподіваністю, набувають експресивно-оцінного забарвлення й використовуються для сатиричної характеристики персонажів: Така вона стомлена, анемічна, гіпопотамо-гіпотонічна. Волосся фарбоване під мімозу, обличчя в стані анабіозу [4, 400].

Значного стилістичного ефекту досягає письменниця внаслідок нагромадження складних слів з однаковим першим компонентом: Божевілля моє, божемилля, богомілля моїм сльозам! [4, 303].

Стилістичні можливості індивідуально-авторських неологізмів зростають завдяки їх використанню разом з однокореневими словами загального вжитку: Комарі на скрипку грають, комарівни завмирають. Ні вікна, ані зорі, - комарюють комарі ...[4, 168].

Лексичні оказіоналізми виступають важливим засобом при створенні поетесою різних описів. Так, у пейзажній замальовці авторські новотвори допомагають увиразними картину природи, надають певної настроєвості, ліризують пейзаж: І ті корчі, і те коріння, розлите повінню з весни, і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни [4, 45]. Важливе значення для опису природи мають оказіональні кольороназви, як-от: Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги. [4, 45].

Особливого виражального ефекту при зображенні природи Ліна Костенко досягає, поєднуючи узуальні й оказіональні кольороназви: А вже язик пурпуровий у миснику лиже тарілку. А вже оранжеве небо у чорно-ятряних віхтях [4, 415].

Кожен авторський новотвір є надзвичайно багатогранним та багатофункціональним. Він органічно вписується в художню й образну структуру поезії поряд з іншими поетичними й стилістичними фігурами. Наприклад: Дворецький з нього - перша кляса. Солодкомовний, у лакействі - зух... Липучий равл в золоченій лівреї, блідий холуй, драглистий від слизні... [3, 56].

Новотвори Ліни Костенко свідчать про її високу мовну майстерність. Вони породжують експресію ліричності, урочистості, пафосу, іронії, гумору й сатири, виступають основою різноманітних стилістичних прийомів та фігур і є потенційним джерелом збагачення словникового складу української мови.