1.2 Види та функції неологізмів

Широко використовуються в українській мові значеннєві неологізми, тобто відомі й раніше слова, що в нових умовах набули нових значень: депутат, народний депутат.

Серед неологізмів розрізняють неологізми загальномовні, відомі всім, і неологізми авторські (індивідуальні), які знаходимо в творах письменників, учених. Загальномовні називають нове поняття, виконують номінативну функцію. Індивідуальні покликані до життя прагненням дати іншу, емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові. Наприклад: 1. Мова моя українська - батьківська, материнська! Хай тебе хтось забуде - що нам з такого вчинку? Дихання мільйонногруде не перепинить піщинка (Бичко). 2. Ти кобзу любиш ніжнодзвонную, а я співаючий курай (Тич.). Авторські неологізми звичайно не виходять за межі художнього твору, в якому вони виступають як важливий засіб посилення образності мови.

Багато неологізмів постає в періоди докорінних змін і перетворень у житті народу. З'являються не лише лексичні неологізми (менеджер, спонсор), а й семантичні, активізуються слова, що тривалий час перебували в пасиві лексичного складу. Виникають нові словосполучення, котрі виконують номінативну чи стилістичну функцію.. Досить активно, наприклад, використовується тепер рідковживане раніше слово екологія. І не тільки в прямому розумінні "наука про зв'язок організмів із навколишнім середовищем", а й у словосполученнях екологія мови, екологія культури, екологія душі тощо. У давно відомого слова купон "відрізна частина цінних паперів; відріз тканини в розкроєному вигляді; квиток на місце в театральній ложі" свого часу з'явилося нове значення - "тимчасовий еквівалент української національної валюти". Від купон утворено лексичні неологізми купонний (купонна система), купонізація. Від слова самоврядування утворився прикметник самоврядний (самоврядні території). Набувають поширення нові словосполучення на зразок активне сумління, баланс інтересів та ін. Виникло немало слів та словосполучень для позначення негативних явищ у нашому житті: довгобуд, генотип-безбатченко, атмосфера вседозволеності, проект століття (віку) [15, 237].

Але не тільки в бурхливі періоди історії з'являються неологізми. Вони виникають у мові весь час. Причому, це не лише слова з галузі суспільно-політичної лексики. Це й нові терміни зі сфери науки, літератури, мистецтва: алгоритм, вірусологія, гідробіоніка, нейрокібернетика, гіпнопедія, дельфінологія; це й виробничо-технічна лексика, пов'язана з розвитком різних галузей життя: електронно-обчислювальна машина, атомохід, відеотехніка, ультразвуковий верстат, дефектоскоп, електродоїння тощо. Повертаються з небуття несправедливо викреслені колись топоніми й на певний час стають неологізмами, щоб потім увійти до загальномовного вжитку: Алчевськ, Жовква, Луганськ, Маріуполь тощо.

Неологізм може прищепитися в мові, стати загальновживаним словом, якщо поява його викликана номінативною або стилістичною потребою. Без такої потреби новотвір приречений на зникнення. Не закріплюються в мові ті неологізми, які не відповідають її лексичній системі, граматичній будові або фонетичним закономірностям.

Загальномовні неологізми утворюються і вживаються насамперед в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилях: "Під терміном прапорництво слід розуміти три поняття: прапорознавство, або вексилологія, що є допоміжною історичною дисципліною, прапорне мистецтво - прикладна галузь, що займається творенням і виготовленням прапорів, та прапорне право - допоміжна юридична дисципліна, яка визначає правові підстави використання прапорів" (журн.) [15, 237].

Велика кількість неологізмів уживається в публіцистичному стилі: "Біонавти... Не рийтеся в тлумачних словниках та енциклопедіях. Однаково цього слова не знайдете. Професія тільки народжується в лабораторіях учених" (газ.) [16, 56]. Особливістю цього стилю є те, що журналісти не так творять самі, як пускають нові утворення в обіг, дають їм путівку в життя. Тому публіцист мусить мати тонке мовне чуття, знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг. Через брак саме цього мовного чуття всі засоби масової інформації останнім часом досить активно вживають ненормативних форм вітання: доброго дня, доброго вечора. Ні в художній літературі, ні в доброму українському розмовному мовленні, ні в фольклорі таких висловів нема, є добрий день (добридень), добріш вечір (добривечір). Нормативний тільки вислів доброго ранку.

У публіцистиці часом уживаються й індивідуальні неологізми для посилення експресії вислову: "З тими, хто не вміє скинути темні окуляри вболівальника, подивитися на речі пильним, тверезим і об'єктивним поглядом, страждає на києвофобію, особливого бажання дискутувати немає" (газ;), "Київ, нівроку, розбудовується, аж гай гуде. Зокрема моїм рідним Печерськом, від "панських" Липок до "людського" Печерського мосту, вже ні проїхати ні пройти. Енергійно розбиті велетенські котловани викликають химерні асоціації чи то з романом Платонова, чи з кратерами на поверхні Місяця. Ситуація упікантнюється дощовитим літом, отже, човгаючи до метро по кісточки в багнюці, мимоволі пригадуєш епоху чунів і калош. Зрозуміло, краса вимагає жертв. Перетерпимо, чого там, - і не таке доводилося терпіти!" (О. Забужко).

Індивідуальні (авторські) неологізми творяться тими самими способами, що й загальномовні. Доля їх у мові залежить від уміння автора оригінально сполучити слова чи основи слів, дібрати незвичне означення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані поняття: "Чи багато ми бачили засвідчених радістю облич і душ? І не тільки тому, що живеться нелегко, а погляд у майбутнє тішить мало. А перш за все тому, що радіснодушність - коштовність, як і всякий інший Божий дар. Чим безпричинніша радість, тим природні ша, тим коштовніша." (І. Жиленко).

Десь на горизонті хмара-хустка манить вдаль, мов дівчина у сад, І весни такі пахучі згустки розплескалися об голубий фасад. (В. Симоненко)

Художній стиль використовує загальномовні неологізми для відтворення мовного колориту певного періоду в розвитку суспільства: "Наша артіль бідна, - сказав старий, - і кидати шаланди в морі не годиться. Я - голова артілі, то мусив і рятувати, а Чубенко, мабуть, доплив добре, здоровий і завзятий, ніяк не хотів плисти без мене, аж поки я не пірнув під перекинуту шаланду, а він усе гукає та все пірнає, шукаючи мене" (Ю. Яновський).

У поетичному мовленні загальномовні неологізми, крім функції відтворення колориту доби, мають у собі також заряд певної експресії, надають викладові невимушеності, розмовного забарвлення:

Так повелось, що літньою порою (В час профвідпустки - прозою скажу), не люблячи курортного застою, який людину повиває в ржу, я з друзями, з хорошою братвою (Знов поетичності зламав межу). Подорожую по містах і селах, по щедрих ріках, по гаях веселих. (М. Рильський)

Авторські неологізми є належністю художньо-белетристичного стилю, а також наближених до нього жанрів публіцистики. їх творять окремі автори відповідно до законів нашої мови. Переважна більшість таких неологізмів лишається тільки в користуванні певного митця, характеризує його творчу манеру. Але це також важлива стилістична функція. Ці неологізми справляють естетичний вплив на читача, вони добре відомі досить широкій аудиторії, хоч і не ввійшли до загальномовного словника.

"Нове життя нового прагне слова", - писав М.Рильський, звичайно ж, у переносному розумінні. Але і в прямому також. Для літературознавства найцікавішими є випадки індивідуально-авторського словотворення. Такі неологізми називають ще стилістичними (вжиті з певною стилістичною метою і не дістали загальномовного поширення) або оказіональними словами (occasionalis - випадковий), тобто такими, що вжиті "один раз", для даного випадку, при цій нагоді (оказії); буквально - принагідні слова.

Рильський-учений стверджував: "Неологізми, новотвори родяться щодня в міру того, як родиться нове явище і поняття. Треба тільки завжди розрізняти органічно виниклі потрібні неологізми від неологізмів-брязкотелець, виграшок, цяцьок, якими гралися футуристи і формалісти взагалі, - власне, ніби тільки гралися, роблячи по суті чорну, протинародну роботу". Присуд цей, особливо завершальні звинувачення, - не жарт. А тим часом деякі утилітарно "потрібні" неологізми досить швидко відживають, тоді як чимало "брязкотелець" продовжують зберігати оказіональну свіжість саме завдяки ніби "некорисності".

У поезії "Стоколос", присвяченій пам'яті М.Рильського, І. Драч відсвіжує фольклорний неологізм, донизавши до нього й принагідний власний: "Стоколос нації, стоголос". Власний, але, мабуть, навіяний рядком Рильського "Замовкло поле стоголосе..".

Навіть не входячи до загальнонаціонального слововжитку, індивідуально-авторські (принагідні) неологізми (чи оказіональними) збагачують її своєю експресивністю, образністю, наявністю в естетичному часопросторі. Бо ж якщо вони з'явилися в художньому словнику творчої індивідуальності, додали якихось нових барв, нюансів, відтінків до нашого осягнення й переживання світу, то це означає, що й ми завше можемо їх актуалізувати - за відповідної нагоди, душевного стану, потреби.

Новим явищем у лексичному розвитку мов є абревіатури. Позитивне в них те, що та сама кількість інформації передається меншою кількістю знаків, ніж у відповідному сполученні слів. Скажімо, замість електронно-обчислювальна машина - ЕОМ, замість Організація Об'єднаних Націй - ООН, замість міський відділ народної освіти -міськвно. З-поміж абревіатур потрібно виділяти скорочення, призначені лише для зорового сприймання: кг, м. (місто), р. (рік), с. (сторінка). Вимовляти в таких випадках слово треба повністю: п ять кілограмів; вислови типу купив пять кеге картоплі є жаргонними. Надуживання абревіатурами робить мовлення штучним, незграбним, а часом і незрозумілим. Крім абревіатур, в українській мові є слова, що виникли внаслідок стиснення словосполучень. Як правило, вони вживаються в розмовному мовленні для спрощення спілкування. Часом можуть потрапити й до літературної мови: автонапувалка (автонапувальна установка), врубівка (врубова машина), зенітка (зенітна гармата), прогресивка (прогресивна оплата праці), багатотиражка (багатотиражна газета).

Наприклад, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено назви вірусологія, дельфінологія; за зразком шевченкознавство, франкознавство, лесезнавство (галузь літературознавства, що вивчає творчість Лесі Українки); терміни атмосфера, стратосфера стали зразком для творення терміна біосфера "оболонка Землі, яку населяють живі істоти". На взірець буряківник, лісівник, кукурудзівник -собаківник, рисівник. Утворення з компонентом -вод на позначення тих самих понять (собаковод, садовод) є дублетами, які тільки засмічують мову. Закономірними є лише утворення типу вагоновод, екскурсовод, друга частина яких пов'язана з дієсловом водити.

Неологізми належать до пасивної лексики. Але вони є категорією історичною, тому належність їх до пасивної лексики не вічна. Вони сприймаються як нові, поки новими й незвичними є позначувані ними поняття. Коли поняття стають загальновживаними, то й слова виходять із розряду неологізмів.

Поява у мові нових слів або нових значень залежить не тільки від волі окремих індивідів, від їх бажання. Закріпленню в мові новотворів сприяє загальна потреба у вираженні відповідних понять. І коли певне слово засвід-чується у мовленні багатьох, тоді воно перестає бути тільки елементом індивідуального мовлення, стає одиницею загальної мови.

Введення у мову новотворів, поява у словах нових значень свідчить про зміни в мові. Місцем їх зародження є індивідуальне мовлення. В індивідуальних мовленнях мова якраз і розвивається.

Стилістичні функції неологізмів досить різноманітні. Вони виступають засобом надання текстові урочистого, піднесеного звучання:

Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає, сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних... Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний на колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом, юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов, хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли до кораблів глибодонних, - було це й самим їм до серця. (Іліада, переклад Б. Тена).

Дають негативну характеристику, створюють гумористичні, іронічні, сатиричні ефекти: "Інтелігентною дамою слід уважати кожну даму, яка усвідомлює, що вона не просто жінка, а саме дама, тобто порядна дама з пристойної інтелігентної родини, тобто дама з високим порогом розуміння своєї дамості... Літературна дама - це різновид типу так званої інтелігентної дами. Звичайно, далеко не кожна письменниця є літературною дамою і, навпаки, не кожна літ-дама - письменниця" (Ю. Івакін).

Уживаються як засіб небуденного, опоетизованого зображення картин природи, відтворення почуттів людини:

Зазимую тут і залітую, в цій великій хаті не своїй, у кутку відтихну, відлютую, намовчусь у темряві німій. Поза полем небо та піднеб'я, з-попід неба димаровий дим, і літак, що сам летить від себе, дві тополі і вітряк один...Слово моє, сило моя, славо, сльозо моя, гніваню ти мій, хто і що зріднило нас й послало?.. Воле моя світла, не темній! (М. Вінграновський).

Не всі неологізми прищеплюються, стають загальновживаними словами. Деякі, невдало створені, зникають. Буває, що новотвори засвоюються мовою, але живуть недовго, відходять разом з поняттями, які позначають. Більшість індивідуальних неологізмів не стає надбанням активної лексики, хоч часом трапляється й таке. Відомі, наприклад, неологізми: Олени Пчілки (або М. Старицького) - мрія, утворений від дієслова мріти "виднітися, мерехтіти"; І. Верхратського - звіт; І. Франка - чинник.

У розмовному мовленні неологізми виникають весь час. Як правило, вони ніде не фіксуються і швидко замінюються іншими. Інколи переходять до літературної мови: повнометражна, електричка й ін. Отже, загальномовні неологізми використовуються в усіх структурно-функціональних стилях української літературної мови. Індивідуальні (авторські) поширені в основному в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, рідше - в наближених до художнього мовлення жанрах публіцистики. Для нехудожніх стилів авторські неологізми, як правило, нехарактерні.