8.3. Світовий досвід формування ніс, їх особливості

Розвинені країни світу вже у другій половині ХХ століття почали переводити на інноваційний шлях розвитку свої національні економіки. Вклад факторів науково-технічного прогресу (НТП) у прирості валового внутрішнього продукту (ВВП) в США ще в минулому столітті перевищував 50-60%. Навіть у колишньому СРСР за рахунок вказаних чинників забезпечувався приріст національного доходу близько 40%. Сьогодні на частку нових знань, що втілюються у технологіях, обладнанні та організації виробництва, в промислово розвинених країнах вже припадає до 80-95% приросту ВВП.

Інституційні структури, закладені в основу НІС промислово-розвинених країн, мають як спільні риси, так і суттєві відмінності.

Інституційні профілі систем, що визначають інноваційну політику таких держав, об'єднує, насамперед, наявність декількох рівнів організації та управління. Так, НІС Норвегії та Австралії складається з шести рівнів, Німеччини та Великобританії - з чотирьох, Бельгії, Швейцарії, Австрії - з трьох, які мають різні функції і об'єднуюють різні інститути.

У Норвегії верхній рівень НІС включає структури, що розробляють державну економічну політику в цілому, другий - структури, що формують політику в галузі технологій та інновацій. Третій функціональний рівень забезпечує процес реалізації інноваційної політики і задає напрями досліджень та розробок. На четвертому рівні об'єднані інститути, що виконують НДДКР, на п'ятому - інститути, що полегшують дифузію технологій. Шостий рівень представляє собою ділове підприємницьке середовище в приватному і державному секторах.

Особливістю НІС Австралії є наявність спеціальних юридичних організацій, що займаються правовим забезпеченням інноваційної діяльності та законодавчою підтримкою підприємців, включених в інноваційний процес.

У структурі НІС Бельгії виділяється зона фінансування досліджень і розробок, яка акумулює всі фінансові потоки, що направляються на інновації, включаючи кошти бюджету, державних і недержавних венчурних фондів, міжнародних організацій.

У Німеччині особливу роль відіграє система технічної освіти, що склалася ще в другій половині XIX століття. Її унікальність у тому, що крім власне педагогічної діяльності вона веде перепідготовку та консультування інженерів і техніків в технічних академіях, музеях, на регулярних виставках технічних досягнень і тим самим поширює серед населення нові технології.

У першій половині XX століття державне фінансування наукових досліджень і розробок перевищувало витрати приватного сектора, але в післявоєнний період бізнес став прискорено розвивати власні дослідження та розробки. До кінця XX століття частка держави знизилася до однієї третини загальних витрат на інноваційні розробки. При цьому Федеральне міністерство досліджень і технології виступає як менеджер НІС, розробляючи програми для зміцнення кооперації, стимулювання кадрових та інформаційних потоків між різними організаціями системи.

У Німеччині фінансування інноваційної системи може бути охарактеризовано як змішане: господарські структури через фонди і суспільство частково фінансують державні наукові установи, а держава надає кошти для приватних досліджень. Федеральна система дозволяє брати участь у фінансуванні науки і центральні, і регіональні органи влади. Тільки Союз фондів сприяння німецькій науці включає 307 фондів, що фінансуються бізнесом. Держава стимулює їх діяльність за допомогою податкових пільг.

Швеція має найвищі показники наукоємності валового внутрішнього продукту і рівня життя населення. Забезпечення загального добробуту і повної зайнятості працездатних на основі технічного прогресу склало суть "шведської моделі". Технічні досягнення втілюються переважно в декількох великих транснаціональних корпораціях, що діють у вже сформованих галузях промисловості та складають основу шведської економіки: автомобілебудування, електротехніка та т.п. Але не спостерігається проривів у нових галузях: електроніці, інформатики, зв'язку. Порівняно невисока наукоємність виробництва в середніх і дрібних фірмах.

У реалізації науково-технічної політики залишаються традиційно сильні позиції приватних корпорацій. Держава бачить своє завдання в наведенні мостів, забезпечує співпрацю корпорацій з дрібним і середнім бізнесом, з університетами.

Національна рада з реалізації технічної політики (NUTEK) здійснює моніторинг технічного розвитку, сприяє адаптації та дифузії нових технологій, надає контракти на дослідження і розробки. У її робочих групах представлені чиновники, бізнесмени та науковці. NUTEK тісно взаємодіє з приватними галузевими асоціаціями та інститутами. Але його діяльність недостатньо ефективна, в цілому вплив держави залишається неглибоким. Останнім десятиліття великі корпорації взяли стратегію глобалізації, альянсів або злиття з лідерами світового ринку, росту інвестицій в інші країни, що принципово змінює шведську модель інноваційної системи.

Вивчення світового досвіду з формування інституційних і політичних рамок для підтримки інновацій дозволяє говорити, що підходи окремих країн, маючи деякі спільні риси, разом з тим націлені на задоволення особливих національних потреб (Фінляндії - на диверсифікацію економіки, Франції - на створення мережі дрібних технологічних фірм, США - на підтримку реструктуризації місцевої економіки). Тому вони відрізняються за своєю спрямованістю та роллю уряду в даній сфері.

США, де політиці стимулювання інновацій приділяється велика увага, займають лідируючу позицію в рейтингу технологічної конкурентоспроможності. За останні роки федеральним урядом і урядами окремих штатів розроблені спеціальні програми підтримки інновацій, які дозволили пом'якшити удари, що відчуваються економікою при переході виробництва до нових технологій та інформаційних послуг.

Інноваційна стратегія країни передбачає значні інвестиції у вищу освіту, формування центрів досліджень і розробок, створення різних технологічних інкубаторів. Прикладами успішних програм можуть служити Мічиганський коридор досліджень в галузі наук про життя, Фонд досліджень і розробок технологій XXI сторіччя Індіани, Пенсільванське інвестиційне управління з розвитку технологій. Уряди штатів активно підтримують партнерство бізнесу місцевими вузами та університетами, що з одного боку, сприяє підвищенню наукового потенціалу студентів, з іншого, створює нові робочі місця в стрімко мінливих економічних умовах.

Південнокорейська модель НІС характеризується активною участю 30 багатогалузевих фінансово-промислових груп (ФПГ) в реалізації державної інноваційної політики. На частку найбільших ФПГ припадає більше 45% обсягу промислового виробництва і 58% загальнодержавних витрат на НДДКР.

Уряд надає ФПГ потужну фінансову та податкову підтримку, гарантує поставку кваліфікованих кадрів. Однак НІС залишається нестійким утворенням через слабкий розвиток фундаментальної науки і договірного права.

Особливий інтерес для вивчення досвіду формування НІС і застосування в українській практиці представляє інноваційна політика Фінляндії. Науково-технічна політика, проведена в останні 10-15 років урядом Фінляндії, націлена на зміцнення співпраці між основними державними структурами, зацікавленими у переорієнтації економіки з індустріального на інноваційний шлях розвитку.

У країні з 1967 р. діє національний фонд "Сітра", який є незалежним громадським фінансовим фондом і підпорядковується Парламенту Фінляндії. Мета фонду полягає у створенні умов зростання економічного добробуту Фінляндії. Вся діяльність "Сітра" спрямована на розвиток діяльного суспільства та створення умов для успішного розвитку Фінляндії в майбутньому. Ось чому фонд зосереджує свої зусилля (цільові програми) на визначених стратегічних напрямах.

Програми "Сітра" дозволяють швидко реагувати на чинники, що відповідають за конкурентоспроможність і економічне зростання Фінляндії. Реалізація програм здійснюється у тісній співпраці з фінськими та зацікавленими міжнародними сторонами.

По-перше, Сітра виконує дослідження та експериментальні проекти за програмними темами, зокрема, у сфері пошуку нових способів підвищення інновативності учасників соціально-виробничих відносин, комерціалізації знань, нових видів господарської діяльності, науковому передбаченню.

По-друге, проводить програми тренінгів та навчання.

По-третє, здійснює венчурне інвестування.

У Фінляндії є інститути та фонди, які значно сильніші за "Ситро" у вузьких галузях, але цей фонд покликаний поєднувати зусилля всіх ключових національних гравців з громадського та приватного секторів, ефективно реагуючи на потреби та запити фінського суспільства.

Завдання Фонду - оперативно вирішувати питання забезпечення економічного зростання і добробуту Фінляндії, виступати каталізатором процесів перетворення фінського суспільства.

Діяльність "Сітра" фінансується доходами від власного статутного капіталу і об'єктів венчурних капіталовкладень. Бюджет фонду "Сітра" на 2007 р. становив близько 45 млн. євро, а загальна сума об'єктів (92 підприємства) венчурних капіталовкладень "Сітра" (станом на 31.12.2006) складав 146,8 млн. євро. Чисельність персоналу фонду налічувала 85 осіб.

У 2004 році пройшла реорганізація Фонду, в ході якої було вирішено сконцентрувати зусилля в шести програмних областях. Це:

- реформування національної інноваційної системи (InnovationProgram);

- розвиток системи охорони здоров'я (HealthcareProgram);

- розробка концепцій за технологіями охорони навколишнього середовища (EnvironmentalProgram);

- розвитку здорового способу і продуктів харчування (Food&NutritionProgram).

Зазначені чотири програми виділені в силу їх важливості для розвитку фінського суспільства.

Є ще дві програми, сформовані вже за географічною ознакою - програми з економічного співробітництва з Росією і з Індією. Середня тривалість програм - від трьох до п'яти років, після чого шикуються нові плани.

Економічне співпраця з Росією розгортається на трьох рівнях.

На першому, так званому стратегічному, були зібрані разом ключові люди фінського суспільства і фінської економіки. Ці люди виробили національну торгово-економічну стратегію Фінляндії щодо співпраці з Росією.

Другий рівень - те, що фіни називають "Форумом". Тут важлива організація контактів російських і фінських експертів, гравців самого вищого рівня.

Нарешті, третій рівень - "Інтеграція" переслідує своєю метою налагодження взаємного співробітництва.

Сьогодні великі фінські фірми розпочинають інвестувати в російську економіку - а не просто збувати в Росії свою продукцію та послуги. Ці фірми відкривають офіси в Москві та регіонах, переходять до різнобічного партнерства. На сьогоднішній день відібрано 74 малих і середніх підприємства, які програма співпраці з Росією підтримує на початку їхньої роботи в Росії.

Наприклад, в індустріальному парку у Санкт-Петербурзі висловили готовність працювати 20-25 фінських компаній.

Щодо успішності науково-технічної політики свідчать стійке зростання частки високотехнологічних продуктів в експорті Фінляндії, а також збільшення обсягів державного і приватного фінансування розвитку науки і технологій. Загальна сума асигнувань в інноваційний сектор складає в даний час більше 3,5% ВВП.

Фахівці приписують досягнення в інноваційному розвитку країни високому рівню урядових зобов'язань, атмосфері співпраці, ретельно продуманому міжнародному елементу і створенню ефективної інноваційної системи.

У підсумку можна зробити наступний висновки:

- вивчення інституційних профілів інноваційних систем ряду країн Заходу дозволяє зробити висновок про фундаментальне значення інноваційного розвитку. Незважаючи на спільність цілей, способи їх досягнення мають національні особливості.

- при побудові НІС в Україні доцільно вивчити досвід держав із високою технологічною конкурентоспроможністю, проте його не можна використовувати механічно, без урахування українських умов. Необхідні кореляція структури та механізмів підтримки НІС, формування комплексної та системної інноваційної політики, зміна ролі держави в її реалізації.

- Держава повинно більш активно ініціювати і стимулювати інноваційний розвиток країни з метою досягнення не просто економічного зростання, а його нової якості, забезпечення національної конкурентоспроможності.

Таким чином, інновації відіграють стратегічно важливу роль у довгостроковому економічному зростанні нашої країни, а встановлення стійких зв'язків між наукою та ринком є ключовим завданням для України.

Система інноваційного розвитку до сих пір в значній мірі ізольована від ринку і потреб суспільства, потребує поліпшення функціонування та підвищенні рівня інтеграції з бізнесом і суспільством. Незважаючи на значні зусилля з створення інноваційної інфраструктури, як і раніше, зберігається розрив між дослідниками та підприємцями; (зауважимо, що експерти відзначають, наприклад, такий факт: при тому, що населення старіє, національні пріоритети цього зміщення не враховують і не створюються відповідні ринки).

Крім того, експерти вважають, що необхідно збільшити внесок наукової та технологічної політики в інновації, для чого необхідно:

• прискорити реструктуризацію державного дослідного сектору;

• посилити усіма можливими засобами університетські дослідження;

• нарощувати програми з розвитку малих інноваційних фірм;

• перефокусовувати державні дослідні організації, спеціалізуються на проведення фундаментальних досліджень, шляхом зміни фінансових механізмів;

• забезпечити фінансування підтримки, переоснащення і розвитку дослідницької інфраструктури.

Перераховані заходи дозволять Україні вже в найближчі роки бути конкурентоспроможною на світовому ринку.