Тема 8. Національні інноваційні системи
8.1. Поняття, сутність та ознаки НІС.
8.2. Типи організаційних структур НІС.
8.3. Світовий досвід формування НІС, їх особливості.
8.4. Організаційне проектування НІС.
8.1. Поняття, сутність і ознаки ніс
Сучасний етап світового розвитку пов'язаний з процесами глобалізації в найширшому сенсі, оскільки характеризується різким посиленням і ускладненням взаємозв'язків і взаємозалежностей в основних галузях економічного, політичного і суспільного життя. Це виражається у формуванні світових ринків капіталів, фінансів, виробництва, торгівлі, робочої сили. Пристосування до нових умов відтворення відбувається у формі перебудови економічних процесів, суть якої укладнена в переорієнтації з екстенсивних на інтенсивні форми використання головних факторів економічного розвитку: основного капіталу, робочої сили, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, нових знань і технологій.
Однак найбільший вплив надає побудова глобальних інформаційних мереж, що дозволяють інтенсифікувати інформаційний обмін та співпрацю у науково-технічній сфері, культурі, бізнесі.
Іншими словами, відбувається створення глобального інформаційного поля, генеруючого знання, яке надає істотний вплив на появу економіки нового типу - інноваційної, де сектор знань відіграє вирішальну роль, а виробництво знань являє собою джерело економічного зростання.
В умовах глобалізації та створення єдиного світового ринку, формування інноваційних систем набуло характеру центрального економічного процесу в індустріально розвинених країнах. Це означає, що домінантою економічного зростання стає система наукових знань, нових технологій, інноваційних процесів, продуктів та послуг.
Головними компонентами інноваційних систем виступають наукові, науково-технічні, технологічні, соціально-організаційні нововведення, втілені на різних матеріальних, і нематеріальних носіях. Виникаючи на всіх стадіях відтворювального циклу, нововведення розрізняються за типологією, походженням, призначенням, ступенем новизни, рівнем поширення тощо.
Інноваційна діяльність може бути представлена як процес творчості та створення нововведення, реалізований з інноваційних альтернатив, інноваційної потреби та підприємницьких зусиль.
Для формування НІС необхідно вирішити ряд завдань:
- визначити поняття і сутність національної інноваційної системи;
- виявити ознаки інноваційної системи;
- розглянути типи НІС;
- проаналізувати досвід іноземних країн у формуванні НІС;
- проаналізувати сучасну ситуацію в інноваційній діяльності;
- розглянути внутрішню і зовнішню діяльність України з формування НІС.
Характеризуючи перехід світової економіки на інноваційний шлях розвитку, дослідники говорять про формування "економіки інновацій", "економіки знань", "нової економіки" та ін. Але, незалежно від термінології і оцінок причин переходу, більшість з них визнає, що змінився тип відтворення; його основною рисою стає розвиток національних інноваційних систем (НІС).
Зазвичай НІС характеризують як сукупність підприємств і організацій, діяльність яких спрямована на генерування і дифузію інновацій. Про неї говорять як про систему, що забезпечує інноваційні процеси у системі економічних механізмів та видів діяльності.
Під НІС також розуміють сукупність взаємопов'язаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і реалізацією наукових знань і технологій в межах національних кордонів. Інша частина НІС - комплекс інститутів правової, фінансової та соціального характеру, які забезпечують інноваційні процеси та мають міцні національні корені, традиції, політичні та культурні особливості ".
Таким чином, НІС - це сукупність господарюючих суб'єктів, що взаємодіють в процесі створення та реалізації інноваційної продукції (послуг), які здійснюють свою діяльність на основі відповідної нормативної правової бази в рамках, що проводиться державною політикою.
Основоположниками теорії формування НІС можна по праву вважати К. Фрімена (Інститут дослідження наукової політики Сассекського університету, Великобританія), Б.-А. Лундвалла (університет м. Упсала, Швеція) та Р. Нельсона (Колумбійський університет, США), що проаналізували розвиток інноваційної діяльності в різних країнах і на цій основі дали визначення поняття НІС. При цьому в основу дослідження були покладені результати, раніше отримані Й. Шумпетером (Теорія економічної динаміки), Ф. Хайєк (концепція розсіяного знання), Д. Нортом (інституційна теорія), Р. Солоу (роль НТП в економічному зростанні), П. Ромером і Р. Лукасом (нова теорія зростання).
Більшість дослідників проблем переходу економіки на інноваційний шлях розвитку фіксують принципові умови і наслідки даного переходу:
- світова економіка переживає якісно новий етап у своєму розвитку. Свідчення цьому - затребуваність інновацій не окремими підприємцями, а національними економіками.
- виникла така економічна категорія, як "людський капітал". Накопичуючи і використовуючи його, економічні суб'єкти отримують ренту, за змістом ідентичну доходу від вкладень в цінні папери або від банківського кредитування. Як результат, на національному та міжнародному рівнях загострюється боротьба за привласнення названої ренти, а значить, за права власності на людський капітал. Тому виникає необхідність у інститутах, що мінімізують збиток НІС від цього виду конкуренції.
- "Провали ринку" в інноваційній сфері змушують державні органи розвинених країн у разі необхідності приймати на себе частину витрат і відповідальності, регулювати напрямки ринку інновацій і швидко реагувати на зміну ситуації. Тому принципово важливо визначити міру участі в розвитку НІС громадян як носіїв людського капіталу, бізнесу, публічних інститутів (державних, регіональних, муніципальних), а також громадських організацій.
Економіці інновацій притаманна своя форма накопичення, власна структура багатства і особливі критерії оцінки ефективності накопичення. Те, що вважалося зростанням в системі індустріального суспільства, не є таким в сучасних умовах, оскільки не яке-небудь економічне зростання призводить до інноваційного розвитку і не будь-яке зростання засновано на інноваціях. Нарешті, така економіка ризикована і неможлива без "довгих грошей", які не з'являться без дотримання як мінімум двох вихідних умов: довіри інвесторів до держави і чітко сформульованої ним інноваційної політики.
Як вже відзначалося, економіка інновацій виявляється у підвищенні в національному багатстві частки складових, раніше віднесених до позаекономічних; в збільшенні витрат держави, підприємців і домашніх господарств на накопичення людського капіталу.
Аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених з проблеми інновацій дозволив узагальнити і сформулювати деякі основоположні ознаки інноваційної економіки. Представляється, що вона є такою, якщо в суспільстві відбуваються наступні процеси:
- виділяється особлива роль наукових знань, спостерігається позитивне сприйняття суспільством і державою нових ідей і технологій, присутня готовність до трансферу знань, їх практичної реалізації в різних сферах діяльності;
- здійснюється прискорена автоматизація та комп'ютеризація всіх сфер і галузей виробництва та управління, в результаті чого утворюються розвинені інфраструктури, які забезпечують створення національних інформаційних ресурсів в обсязі, необхідному для підтримки постійно зростаючого науково-технічного прогресу;
- сформовані розвинені інноваційні інфраструктури, здатні оперативно і гнучко реалізовувати інноваційний процес, заснований на впровадженні високих виробничих технологій та підвищенні конкурентоспроможності виробництва;
- відбуваються радикальні зміни соціальних структур, які призводять до розширення і активізації інноваційної діяльності не тільки у виробничій, але і в інших сферах - управлінні, освіті, культурі, а також у побуті;
- створена система випереджає підготовку та перепідготовку професійних кадрів в галузі інновацій, ефективно реалізує комплексні проекти відновлення і розвитку вітчизняного виробництва та регіонів країни.
Дані процеси в цілому свідчать про те, що найважливішою умовою формування економіки знань є висока інноваційна активність на всіх рівнях управління (громадському, державному, підприємницькому), а також наявність ефективної інноваційної інфраструктури. Остання виступає в якості базової складової інноваційного потенціалу суспільства, "точки опори" і фундаменту інноваційної економіки.
Інноваційна інфраструктура являє собою сукупність взаємопов'язаних суспільних і виробничих інститутів (технологічних та організаційно-керуючих систем, підприємницьких структур, науково-дослідних організацій, вищих навчальних закладів, окремих вчених і винахідників), необхідних і достатніх для ефективного здійснення інноваційної діяльності та реалізації інновацій.
Найважливішою характеристикою інноваційної інфраструктури є її функціональна достатність (повнота), що припускає наявність таких властивостей, які повинні сприяти повною мірою реалізації інновацій у масштабах національної економіки, регіону, окремих підприємницьких структур. Подібна повнота може бути досягнута лише при формуванні раціональної та ефективної національної інноваційної системи, побудова якої входить до числа пріоритетних напрямів державної політики.