24. Які вимоги пред’являються до ділянки під час вибору місця для теплиці? Охарактеризуйте класифікацію теплиць.

Для закладення стаціонарної теплиці найкращою ділянкою є дещо підвищене рівне місце, де не буде застою дощових вод, з добре дренованими грунтами (піщані, супіщані, легкосуглинисті). Бажано розміщувати теплиці ближче до водного джерела (озеро, річка, криниця).

Класифікація таплиць:

- Односкатні, двоскатні, круглі, комбіновані.

- Окопні, ангарні, арочні, рамочні, блочні.

- Деревяні, металеві, залізобетонні, пластмасові, комбіновані.

- Скляні, з покриттям синтетичних плівок або склопластика.

- Зимові (використовуються цілий рік) та весняно-літні (використовуються навесні, влітку та восени).

- Опалювані та неопалювані.

- Для овочівництва та квітництва та для вирощування сіянців, прищеплених саджанців та живцювання лісових порід.

- З природнім мікрокліматом, штучним та комбінованим.

- Пересувні (розбірні, переносні, перевізні) та стаціонарні.

- Виділяють ще надувні та без каркасні теплиці.

25. Опишіть вимоги до субстрату та наведіть характеристику основних його видів.

Вимоги до субстрату:

• Добра аерація.

• Вологотримкість.

• Забезпечення поживними речовинами (власними та внесеними).

• Стерильність компонентів (відсутність хвороб та насіння бурянів).

• Мікоризація (необов’язково).

Торф – це порода рослинного походження утворена протягом тисяч років з недорозкладених рослинних залишків.

Торф у субстраті дає пористість, щільність, вологоємність, мікрохімічність.

Один з недоліків субстрату з торфом є не вбирання води після пересихання.

Торф є низинний, перехідний та верховий. Найкращим є верховий (він наймолодший).

Пісок – дрібно уламкові гірські осадові породи 0,2-3 мм.

Перліт – гірська порода вулканічного походження, яка після промислового нагрівання (900-1200 С) роздувається і стає легкою та пористою (гранули 1-10 мм). Використовують як самостійний субстрат.

Вермикуліт – мінерал, що належить до групи гідрослюд. В процесі промислового прожарювання набуває легкості та пухкості. Має лужну реакцію.

Керамзит – продукт спеціального випалювання глини. Розміри 3-30 мм. Використовують при змішуванні на дно, як дренаж.

Співвідношення компонентів субстратів для живцюваня:

- торф 70%, пісок 30%.

- торф 50%, пісок 50%.

- торф 50%, пісок 25%, перліт 25%.

- перліт 100%.

Для ємностей об’ємом до 0,6 л:

- торф 85, перліт 15.

- торф 80, вермикуліт 80.

Для ємностей більше 0,6 л:

- соснова кора 80, торф 10, пісок 10.

- торф 60, кора 20, пісок 10, кора 10.

26. Які особливості підготовки субстрату для виробництва сіянців у закритому ґрунті?

Для формування субстрату в теплицях застосовують ґрунтову масу зв’язно-піщаного або супіщаного гранулометричного складу з добре гумусованих шарів ґрунтів під наметом лісових насаджень в умовах свіжих суборів або сугрудків. Просіяну ґрунтову масу завозять у теплицю восени, розрівнюють шаром завтовшки 25–30 см. Навесні такий субстрат буде швидко відтаювати, підсихати, що дозволяє раніше викопувати сіянці та проводити подальше висівання насіння. Легкий гранулометричний склад субстрату сприяє кращій збережуваності кореневої системи сіянців при викопуванні.

У тепличному субстраті вміст гумусу повинен бути не менше 2,0–2,5%, азоту, що легко гідролізується, за Тюріним – 10–15; рухомих фосфору та калію у витяжці за Чіріковим, відповідно 4–10 і 4–8 мг/100 г ґрунту, рН_KCl – 5,6–6,5. У субстрат доцільно додати один із видів органічних добрив: фрезерний торф низинного або перехідного типу з розрахунку 12–15 кг/м²; біогумус (вермікомпост) – 15–20 кг/м²; тирсу з відвалів або компостів – 20–30 кг/м² [4, 17]. Для поліпшення агрофізичних властивостей ґрунтової маси тирса не менше ціна, ніж торф. Вона має високу пористість, фільтраційну здатність, значну вологоємність, малу об’ємну масу, що сприятиме зниженню щільності субстрату, яка збільшується при частих поливах. Тирса містить 60–65% вуглеводів, які є енергетичним ресурсом для забезпечення біохімічних процесів у субстраті. Після внесення та вирівняння по поверхні ґрунтової маси торфу або тирси їх амонізують, додаючи 20 г карбаміду (сечовини) на 1 м² [14].

Якщо субстрат відповідає вимогам, які викладені вище, то на цьому процес його формування закінчується. Субстрат, що включає вказані компоненти, восени перемішують. Через кожні 2–3 роки доцільно додавати зверху субстрату близько 5–8 см свіжого ґрунту.

У разі використання ґрунтової маси недостатньо забезпеченої азотом, фосфором, калієм восени разом з органікою необхідно внести додатково мінеральні добрива із розрахунку: N – 40–50; Р₂О₅ – 80–120; К₂О – 60–80 кг діючої речовини на 1 га. Використовують карбамід, аміачну селітру, суперфосфат, сульфат калію або калімагнезію. Азотні добрива (крім амонізування торфу або тирси) краще вносити ранньою весною, але не пізніше, ніж за 2–3 тижні до висівання насіння.

При первинному використанні субстрату, сформованого таким способом, достатньо локального внесення торфу або біогумусу безпосередньо перед або одночасно з висіванням насіння в посівну борозенку з розрахунку (0,5–0,6 дм³/пог. м).

При наступному використанні субстрату (друга та третя ротації вирощування сіянців) необхідне підживлення сходів вирощуваних деревних порід рідкими добривами типу «Кристалін»3, у складі якого: азот – 20%, фосфор – 16%, калій – 10% + мікроелементи – бор, залізо, мідь, марганець, молібден, цинк. Концентрація добрива – 20 г на 10 л води. Підживлення проводять тричі: перше – через 1,5–2 тижні після появи масових сходів, потім через 10–15 діб. Допускається підживлення 0,2% розчином карбаміду (сечовини) або 0,3% аміачної селітри з додаванням для більш ефективного засвоєння азоту сіянцями 3 г CuSO₄ на 10 л води. У кінці вегетаційного періоду (серпень) доцільне підживлення сіянців калійним добривом для прискорення одеревіння стовбурців сіянців із розрахунку 15-20 г сульфату калію на 10 л води. Витрати розчину добрив при підживленні сіянців – 3–5 л/м² площі посівів.