Лекція 1
Методика визначення процесуальних особливостей розгляду
Та вирішення окремих категорій цивільних справ (продовження)
Особи, які беруть участь у справі
Особи, які беруть участь у справах позовного провадження - це наділені самостійною юридичною заінтересованістю, спрямованою на розв’язання матеріально-правового спору між сторонами, суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які, реалізуючи принцип змагальності цивільного судочинства, вчиняють у суді певні процесуальні дії, захищаючи в порядку позовного провадження належні їм права, свободи та інтереси або у випадках, встановлених законом, права, свободи та інтереси інших осіб.
У відповідності з ч. 1 ст. 26 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження відносяться сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
Сторонами в цивільному процесі є особи, які беруть участь у справі, спір яких є предметом судового розгляду.
Характерні риси сторін у позовному провадженні такі:
1) сторони є суб’єктами спірних матеріально-правових (цивільних, сімейних, трудових і т. п.) правовідносин;
2) інтереси сторін протилежні одна одній;
3) процес у справі ведеться від імені і на користь сторін навіть у тому разі, якщо позивач особисто не звертається до суду з позовною заявою або сторони особисто не беруть участі у процесі;
4) сторони - суб’єкти процесуальної діяльності, яка забезпечується шляхом наділення їх широким комплексом процесуальних прав та обов’язків, необхідних для виконання ними процесуальних функцій;
5) на сторони поширюються наслідки судового рішення. Тільки сторони можуть бути зобов’язані або уповноважені рішенням на здійснення конкретних дій по передачі і відповідно отриманню матеріальних благ, а також інших дій матеріально-правового характеру;
6) судові витрати покладаються на сторони.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 30 ЦПК).
Позивач – це особа, для захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкрито провадження у справі.
Так, позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред’явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім’ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред’явити орган цієї юридичної особи.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 2 ст. 3, ст. 45 ЦПК) (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Позивачем у справах про відшкодування моральної шкоди може виступати та фізична чи юридична особа, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Відповідач — особа, що залучається судом до відповіді щодо вимоги, заявленої позивачем. За твердженням позивача, відповідач — особа, яка порушила або оспорює його суб’єктивне право або охоронюваний законом інтерес.
Належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010р. «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»).
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Якщо позов пред’явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі ст. 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.
У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.
У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом такої інформації, ця особа також є належним відповідачем.
При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов’язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК) (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. Проте, в разі недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов’язаннями несе власник (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Відповідно до ч. 2 ст. 26 ЦПК у справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 3 ст. 26 ЦПК). До вказаних осіб слід віднести Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які звернулися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів (ч. 1 ст. 45 ЦПК).
Згідно з положенням СК України органи опіки та піклування мають право на звернення до суду з позовом:
1) про визнання шлюбу недійсним, якщо він був зареєстрований у випадках, передбачених СК (ст. 42 СК);
2) про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК);
3) про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК);
4) про скасування усиновлення або визнання його недійсним (ст. 240 СК).
ЦПК України надає органам опіки та піклування право подавати заяви до суду у таких справах:
про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ч. 1 ст. 237 ЦПК);
про обмеження права неповнолітнього самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами або позбавлення його цього права (ч. 2 ст. 237 ЦПК);
про визнання фізичної особи недієздатною (ч. 3 ст. 237 ЦПК).
Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених ЦК України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади (ст. 269 ЦПК).
Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених ЦК України, подається до суду органом місцевого самоврядування (ст. 274 ЦПК).
За умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», лікар-психіатр має право подати заяву до суду про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку (ст. 279 ЦПК).
Сімейний кодекс України надає право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав особі, у родині якої проживає дитина (ст. 165 СК).
Об’єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виготовлювача (підприємств, які виконують їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій (ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно зі ст. 237 ЦПК наркологічний або психіатричний заклад може подати заяву до суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або про визнання фізичної особи недієздатною.
Протитуберкульозний заклад має право подати до суду заяву про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування (ст. 283 ЦПК).
Установа охорони здоров’я або навчальний заклад має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК).
Крім того, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор у межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва. Для представництва інтересів громадянина в суді, прокурор має надати документи, що підтверджують недостягнення повноліття, недієздатність, обмежену дієздатність громадянина, письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси особи на здійснення ним представництва (ст. 45 ЦПК).