5. Загальна характеристика педагогічного процесу у вищій школі України згідно Болонських вимог. (Перспективи вищої школи України в контексті Болонських угод)

Україна приєдналася до Болонської декларації 2005 р. Лісабонська угода декларує наявність та вагомість різноманітних освітніх систем і має на меті створення умов, за яких більшість людей зможе бути мобільними на європейському ринку праці й послуг.

Під терміном “Болонський процес”, що охопив 45 країн європейського континенту, мається на увазі масштабна реформа системи вищої освіти. Відповідно до задуму її ініціаторів реформа повинна розв’язати низку завдань:

• підвищити привабливість європейської системи вищої освіти для потенційних студентів через удосконалення її якості;

• посилити зв’язки вищої освіти з науковою та практичною діяльністю;

• збільшити попит на випускників європейських університетів на ринку праці.

Дата	Місце проведення	Подія
25 травня 1998 року	Париж, Франція	Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію.
Березень 1999 року	Веймар, Німеччина	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації та оцінювання у вищій освіті.
Травень 1999 року	Копенгаген, Данія	Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – I” на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять до EU, за фінансової підтримки ЄС.
18 – 19 червня 1999 року	Болонья, Італія	Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації.
8 – 10 лютого 2001 року	Лісабон, Португалія	Семінар “Акредитація / Надання законної сили”.
14 – 15 лютого 2001 року	Берлін, Німеччина	Національний семінар із питань Болонського процесу.
16 – 17 лютого 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Міжнародний семінар “Університетські ступені короткого циклу”.
1 – 3 березня 2001 року	Упсала, Швеція	Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження.
2 – 4 березня 2001 року	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар “Транснаціональна освіта”.
10 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу.
10 – 12 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи “Втілення в життя Болонської декларації”.
13 – 14 березня 2001 року	Бєлград, Югославія	Національний семінар із проблем Болонського процесу
22 – 25 березня 2001 року	Ґетеборґ, Швеція	Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок в Європі.
29 – 30 березня 2001 року	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій, прийняття спільного документа.
09 квітня 2001 року	Стокгольм, Швеція	Зустріч Групи керівництва у Болонському процесі
21 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів.
26 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
Квітень 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – II” за фінансової підтримки ЄС і ETF.
6 – 8 травня 2001 року	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн.
10 – 16 травня 2001 року	Братислава, Словаччина	Міжнародний семінар і 40-а зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі.
17 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
18 – 19 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.
Червень 2001 року	Рига, Латвія	8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC та прийняття документа “Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі”.
5 – 8 грудня 2001 року	Тампере, Фінляндія	13-а щорічна конференція EAIE розгляд питань Болонського процесу.
1 – 2 березня 2002 року	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських та дотичних до них наук; компетенція випускників.
21 – 23 травня 2003 року	Ґрац, Австрія	Друга конференція представників європейських ВНЗ та освітніх організацій.
19 – 20 вересня 2003 року	Берлін, Німеччина	Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи

Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування. Численні різнорівневі зустрічі, робочі наради, конференції країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати 6 ключових позицій щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору:

1. Ведення двоциклового навчання. Фактично запропоновано ввести 2 цикли навчання. Перший триває, зазвичай, від 3-ох до 4-ох років і завершується здобуттям академічного ступеня. Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1 – 2 роки навчання) та/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7 – 8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку трудомісткості навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти ECTS (Європейська система пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її системою накопичення, здатною працювати в рамках концепції “навчання впродовж усього життя”.

3. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитацій них агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники. Відповідно будуть встановлені стандарти транснаціональної системи освіти.

4. Розширення мобільності. Виникнення попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів. Одночасно ставиться питання про розширення мобільності викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачаються зміни у національних законодавчих актах щодо працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників мають знаходити як теоретичне, так і практичне застосування. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути жадані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації визнання кваліфікацій сприятиме використання Додатка до диплома, який рекомендовано ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян.

7. Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Необхідність збільшення конкурентоспроможності повинна відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти. Це передбачає зміцнення соціальних зв’язків і зменшення нерівності за статевими ознаками як на національному, так і на загальноєвропейському рівні. Ця мета підкреслює відношення до освіти як до суспільного добробуту та суспільної відповідальності. Також підкреслюється необхідність переваги у міжнародному академічному співробітництві і програм обміну академічними цінностями.

8. Забезпечення тісніших зв’язків між вищою освітою та дослідними системами в кожній з країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі здобуває велику користь від спільної діяльності з європейським дослідним простором, цим самим зміцнюючи фундамент для Європи Знань.

9. Зростання зацікавленості інших країн світу у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. В свою чергу Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів з країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у сфері вищої освіти повинно ґрунтуватись на академічній якості та академічних цінностях.

Перспективи вищої школи України в контексті Болонських угод

Прагнення до європейської інтеграції суттєво впливає на всі сфери життєдіяльності Української держави, включаючи і вищу освіту. Наразі Україна чітко окреслила орієнтири на входження в освітній наполегливо працює над приєднанням до Болонського процесу. Відтак слід урахувати основні цілі Болонського процесу:

• побудова європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

• посилення міжнародної конкурентоспроможності національних систем і в цілому європейської системи вищої освіти;

• досягнення та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

• підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей;

• змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, фінанси та престиж.

Стояти осторонь цього процесу Україна не може, тому необхідно прогнозувати процес трансформації національної системи освіти, оптимально поєднувати накопичений зарубіжний та вітчизняний досвід. Цей процес має будуватися на наступних засадах:

1. Побудова оновленої системи освіти – повинна стати національною ідеєю, зміст якої полягає у збереженні і примноженні давніх освітніх традицій українців: руйнація того, до чого Європа тільки готується, вкрай недоречне. Натомість, поспішне, а не поступове входження в Болонський процес також не є виправданим [Освіта України. – №21 – 23 від 19 березня 2008 р. – С.7].

2. Оновлена система вищої освіти покликана виховувати громадянина держави Україна, всебічно розвинену особистість, для якої потреби у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня зі зміцнення своєї держави.

3. Розвиток національної системи вищої освіти має підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас важливо враховувати при цьому не менш важливі чинники – соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти України, пов’язана насамперед з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень.

4. Розвиток вищої освіти України слід розглядати у контексті тенденцій розвитку і досвіду світових освітніх систем. Зокрема, необхідно привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України і відповідність до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти і наповнити його новітніми технологіями; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем.

Наразі актуальними завданнями вищої школи України в контексті Болонських угод постають:

• Завершення переходу до динамічної двоступеневої підготовки фахівців.

• Упровадження системи академічних кредитів, аналітичної ECTS (від англ. – Europian Credit Transfer System – Європейська система пере зарахування кредитів – залікових одиниць трудомісткості).

• Упровадження в навчальний процес кредитно-модульної і модульно-рейтингової технологій навчання.

• Забезпечення дієвих внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю за якістю вищої освіти.

Загальна характеристика педагогічного процесу у вищій школі України згідно Болонських вимог

Педагогічний процес належить до центральної категорії педагогіки вищої школи. Він виражає внутрішньопов’язану сукупність процесів, суть яких полягає в тому, що досвід навчальної, професійної, виховної, соціальної, культурно-просвітницької та інших видів діяльності у багатогранності й складності перетворюється на знання, навички, вміння, ідеали, цінності, якості, установки і риси студента, його освіченість та ідейність, культуру й здібності, звички й характер. Отже, у педагогічному процесі об’єктивне, соціальне переходить у суб’єктивне, індивідуально-психологічне надбання студента.

Зазначимо: цілісність педагогічного процесу досягається органічною єдністю процесів навчання, виховання, формування та розвитку.

За визначенням М. М. Козяр педагогічний процес у ВНЗ – це цілеспрямована, змістовна й організована взаємодія суб’єктів і об’єктів навчально-виховного процесу з метою розвитку, виховання, соціалізації, фахової та громадянської підготовки студентів. [20, с.61].

Основні структурні компоненти педагогічного процесу як системи: завдання педагогічного процесу; суб’єкти і об’єкти системи; змістовна структура (виховання, навчання (самоосвіта), розвиток, формування); організаційна структура (фахова підготовка, навчальна, наукова. Виховна, соціальна, культурно-просвітницька, фізична й інші види діяльності); педагогічна діяльність; результат. Найважливіші компоненти педагогічного процесу – навчання й виховання, котрі сприяють внутрішнім процесам зміни освіченості, вихованості й розвитку студентів, а також рівня сформованості їхніх морально-психологічних і фахових якостей.

Основні завдання педагогічного процесу:

• підготовка студентів до виконання завдань професійної діяльності в сучасних умовах;

• цілеспрямоване формування студента – громадянина, глибоко відданого своїй Батьківщині, який має високі моральні якості, свідомо й бездоганно виконує закони;

• оволодіння студентами такою системою фахових знань і вмінь, а також практичними навичками, котрі б забезпечили ефективне практичне застосування за будь-якої діяльності;

• гарантування цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних моральних, психологічних та громадянських якостей кожного студента;

• вироблення у студентів емоційно-вольової стійкості, психологічної готовності до подолання професійних труднощів. [20, с.64].

Завдання педагогічного процесу визначають взаємозалежну та взаємообумовлену діяльність суб’єктів і об’єктів цієї складової системи. Суб’єкти педагогічного процесу – це науково-педагогічні працівники, науковий, навчальний і соціально-виховний відділи (центри). Об’єкт педагогічного процесу ВНЗ становлять усі студенти й студентські групи.

Процес навчання у вищій школі має свої особливі риси (І. В. Туркот) [34, с. 126 – 127]:

• Кожна наукова дисципліна вивчається студентами у її динаміці. Викладачеві слід надавати інформацію про виникнення, становлення і розвиток певної науки перспективи вирішення її актуальних проблем.

• Обов’язковою умовою навчального процесу у сучасній вищій школі є його поєднання з науковими дослідженнями. Викладач має поєднувати викладання з активною дослідною роботою в галузі науки, яку він викладає, та власним прикладом стимулювати студентів до дослідницької роботи.

• Має місце великий об’єм самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів, спрямованої на опрацювання різних наукових джерел при підготовці до лекцій, семінарсько-практичних занять, написанні рефератів, курсових і дипломних робіт тощо.

• Однією з найбільших важливих особливостей навчального процесу у сучасному ВНЗ є його спрямованість на ефективну професійну підготовку майбутніх фахівців. Ідея професійної спрямованості викладання всіх навчальних дисциплін повинна бути провідною. У зв’язку з цим викладачі повинні знати специфіку професійної діяльності майбутніх фахівців, їх провідні професійні функції і концентрувати на них увагу у процесі навчання.