2.Рецепція римського права в країнах Західної Європи

Виникнення терміну “рецепція” пов‘язано з конкретним історичним процесом запозичення римського права в Німеччині у ХІV-ХV ст.ст. Етимологічне значення поняття “рецепція” трактується як запозичення та застосування державою соціологічних і культурних форм, що виникли в інших країнах або в іншу епоху. Поряд з цим, існує трактування “рецепції римського права” як одного із варіантів аккультурації.

спадкування майна і в римському праві. Батько як в Римі, так і на Русі мав необмежену владу над своїми дітьми, тобто продати (особливо в голодні роки), вбити, відати за борги, проте суворість даних норм дещо пом‘якшувалась суспільною мораллю та громадським осудом.

Отже, порівняльний аналіз статей Руської Правди та римського права дає об‘єктивні підстави встановлення подібності ряду юридичних норм, що не виключає можливості їх запозичення руським правом. Водночас “Ру кодифікацій, право римлян використовувалось як діюче і в тих державах, які не мали правового механізму вирішення спірних питань, особливо в міждержавних відносинах і т.д. Водночас, широке використання римського права в середньовічній Європі немислиме поза тією роллю, яку відіграв Болонський університет у вивченні, тлумаченні та популяризації норм римського права у тогочасному суспільстві. Болонський університет став центром розвитку юридичної науки у Середньовічній Європі в кінці ХІ ст. та продовжував зберігати ці позиції впродовж ХІІ - ХІІІ ст.ст. Історичне значення функціонування та діяльності даного науково-освітнього закладу доволі багатогранне.

По-перше, норми римського права для юристів італійських шкіл, що існували в період до Болонського університету, не були обов‘язковими, тобто дозволялось вільне їх трактування правниками, що нанівець зводило первинне значення норми закону. Професори Болонського навчального закладу, на відміну від юристів італійських шкіл, не допускали вільного трактування норм римського права. Більше того, дотримання правової норми визнавалось ними беззаперечною вимогою не лише в навчальному процесі, але й у практичній діяльності. Ця позиція була настільки сильною, що в результаті виявлення протиріччя норми права (jus) та справедливості (aequtas) пріоритетність визнавалась за першою. Отже, закладений професорами Болонського університету принцип суворого дотримання норми права сприяв не лише відродженню істинного римського права, але й формуванню правової культури та високої юридичної техніки майбутніх юристів.

По-друге, рецепція римського права тісно пов‘язана з активною діяльністю середньовічних університетів, за допомогою яких право римлян поширилось практично на всю Західну Європу.

По-третє, Болонський університет блискуче виконав завдання, яке стояло перед ним як перед навчальним закладом – донести римське право до численної когорти студентів, які стікалися сюди тисячами із різних куточків середньовічної Європи. Випускники університету мали ґрунтовні знання з римського права, володіли технікою юридичного мислення та аналізу, що робило їх неперевершеними тогочасними знавцями права Римської імперії. Вони користувались шаною правителів середньовічних держав, чиновників, місцевих суддів, громадян міст, так як могли на основі букви закону вирішити будь-які складні життєві ситуації. Отже, історична заслуга університету м.Болоньї полягає не лише у відродженні істинного римського права, але й у його активній популяризації через своїх випускників у ряді європейських держав.

По-четверте, просвітницька діяльність Болонського університету позитивно вплинула на формування правової свідомості тогочасного соціуму у різних країнах Європи. Зачасти навіть правителі середньовічних держав у ХІІ – ХІІІ ст.ст. за допомогою своїх юристів-консультантів, які були, як правило, випускниками Болонського університету, намагались обґрунтували свою необмежену владу через норми римського права. Відтак, простежується їх намагання чинити дії в правових рамках, що, безперечно, додавало ваги закону серед різних верств населення у підвладних їм державах.

По-п‘яте, Болонський університет став відомим центром розвитку юридичної науки. Тут активно велись наукові дискусії та викристалізовувались теоретичні правові положення, трактувались та пояснювались норми римського права, обґрунтовувались ідеї необхідності сприйняття права як важливого інструмента забезпечення порядку та справедливості у суспільстві. Непересічною заслугою університету м. Болоньї є відповідна систематизація норм римського права засобом виокремлення та розв‘язання нормативних колізій, до того ж прийняття правових рішень здійснювалось у тісному зв‘язку з нормами моралі.– здобуття знань у певній галузі. На основі спеціалізації науки в університетах здійснювався поділ на факультети. Уперше слово “facultas” було вжито папою Гонорієм ІІІ в 1219 р. у його посланні до парижського університету.

На відміну від Болонського в Паризькому університеті всі факультети створювали єдину організаційну структуру, підпорядковану одному управлінню, що значно спрощувало керівництво навчальним закладом. Саме така структурна організації освітньо-навчального закладу поширилась і в інших середньовічних університетах, при одночасному збереженні змістовної частини болонської навчальної програми, за якою римське право було пріоритетною університетською дисципліною на юридичному факультеті.

Затребування вивчення римського права в університетах середньовічної Європи було опосередковано об‘єктивними чинниками. Останні могли мати дещо інший характер в тій чи іншій європейській державі, проте чи не найважливішою причиною із них була економічна. Однак економічний фактор був не єдиним.

Початок Середньовіччя ознаменувався феодальною роздробленістю багатьох європейських держав, що призвело до розділу правової системи в цілому на окремі правові частини, в межах яких діяли локальні правові норми. Відсутність загальних норм права ускладнювало процес утвердження та зміцнення імператорської влади, особливо в Німеччині та Північній Італії.

Універсальність класичного римського приватного права давала широкі можливості знаходження відповідних способів регулювання тих чи інших складних проблем правового характеру, що значно полегшувало здійснення законодавчого процесу в окремо взятій державі. Амбіційні претензії монархів на необмежену владу в державі, посилення економічно-соціального розвитку середньовічних європейських держав та пожвавлення зовнішніх торгівельних відносин вимагали прийняття досконалої законодавчої бази. Водночас наявність останньої, беззаперечно, позитивно вплинула б на внутрішню консолідацію та розвиток цих держав.

Створення законодавчої бази такого зразка неможливе поза використанням набутого століттями практичного досвіду, незважаючи на джерело його походження – власне чи запозичене. Разом з тим, вміле використання такого досвіду було під силу лише висококваліфікованим юристам, які досконало знали б римське право. Юридичні знання такого ґатунку можна було отримати, ставши студентом юридичного факультету одного із середньовічних університетів.

Юридична освіта у зазначених вище науково-освітніх закладах базувалась на досконалому вивченні не лише першоджерел римського права, але й шляхом опрацювання та засвоєння наукових трактатів відомих філософів, теоретиків права, професорів римського права тощо. Відомим джерелом римського права середньовічного періоду була праця Вакарія “Книга для бідних студентів” – Liberum paurerum. Цей підручник був неоціненим вкладом у процесі розвитку юридичної освіти в середньовічній Європі. Liberum paurerum користувався великим попитом серед студентської молоді, яка не мала можливості придбати дорогі підручники та була обмежена в часі з тим, щоб ґрунтовно завчати параграфи та титули римських першоджерел напам‘ять.

Подолання господарської замкнутості спочатку південної, а згодом і інших частин Франції, внаслідок економічного підйому ХІІІ-ХІV ст.ст., пожвавлений розвиток міського життя, поступове зміцнення королівської централізованої влади сприяють заснуванню вищих навчальних закладів з метою підготовки висококваліфікованих знавців римського права. Останнє широко використовувалось у Франції, особливо на півдні, проте його роль у регулюванні суспільних відносин на півночі Франції була менш значущою, так як практичне застосування римського права відбувалося за умови відсутності необхідної норми звичаєвого права.

Починаючи з ХVІ ст. Франція стає визнаним центром вивчення римського приватного права. Поширенню права Римської імперії у Франції сприяли юридичні школи Орлеану, Тулузи, Монпельє та інших міст, які успішно функціонували за активної їх підтримки королівською владою.

Про глибину вивчення римського права у цій державі в епоху Відродження свідчить виникнення нової французької історичної школи, яка викликала переворот в науці римського права, оскільки знову повернулася до вивчення його першоджерел, завдяки чому відбулось переосмислення ролі і значення права Римської імперії в епоху Середньовіччя. Разом з тим, представниками даної школи сформовано цілий ряд наукових положень, які і донині мають непересічне значення.

Діяльність французької історичної школи римського права тісно пов‘язана з ім‘ям видатного теоретика, мислителя, вченого Якова Куяція. Подібно глосаторам він вивчав та аналізував римське право на основі першоджерел, що дало змогу отримати вагомі результати. Вчений розглядав римське право у тісному взаємозв‘язку як із культурою Стародавнього Риму, так і тим суспільним середовищем, в якому воно сформувалось. Він прийшов до висновку про неможливість досконалого вивчення та розуміння римського права без врахування тих умов, в яких воно виникло і розвивалось. Керівництво кафедрою римського права Тулузького університету дало можливість зібрати чималу бібліотеку. Так, непересічною заслугою відомого знавця та подвижника римського права Якова Куяція стало повернення до життя творів знаних римських юристів, до когорти яких належали Ульпіан, Павло, Папіан, Таціт та інші.

Блискуча лекторська майстерність та глибоке знання змісту навчальної дисципліни, привнесена новизна у процес вивчення римського права та відмінне володінням методикою викладацької діяльності, дозволило йому не лише зажити світової слави знавця римського права, але й сформувати власну правову школу. Результатом його наукової діяльності є низка монографічних робіт, які користуються великим успіхом як серед тогочасних практикуючих юристів, так і значної частини вчених-теоретиків, в тому числі і студентської молоді.

Я. Куяцій є одним із найактивніших популяторизаторів римського права у середньовічній Європі. Завдяки його активній

Новий етап у розвитку юридичної освіти на просторі європейського континенту припадає на ХVІІ – ХVІІІ ст.ст. У Західній Європі відбувалася апробація різних моделей університетів: у Прусії А.Гумбольт запропонував ідею створення університетів, як центрів розвитку науки та освіти, у англійських університетах надавалася перевага вихованню джентельменів, у французьких – готували фахівців практичної діяльності.

В університетських навчальних програмах та курсах пріоритетне ставлення до римського права поступово трансформується у формулювання нових принципів права, які стали виразом не тільки академічних, але й раціоналістичних засад. Останні стали беззаперечним підґрунтям зародження нової теоретичної концепції – доктрини природного права, яка остаточно затверджується та знаходить своє подальше обґрунтування в європейських університетах.

Саме в буржуазну епоху мислителі виявили такі складові права, як природне і позитивне право. Засновником школи природного права небезпідставно вважається Гуго Гроцій. На його переконання, право, яке випливає з природи, й буде природним, а якщо з чиєї волі – позитивним. У стінах університетів зароджувались та обґрунтовувались нові ідеї та теорії в контексті формування “досконалого права”, основним якісним показником якого була його відповідність моральним, філософським, релігійним вимогам (критеріям) справедливості.

Водночас, в Німеччини виокремлюється нова течія в юриспруденції, представниками якої були І. Мінсінгер, Б. Карпцов, С. Штрик, А. Гайль та інші. Для представників даної школи характерне вибіркове дослідження норм римського права. Основним критерієм такого вибору була практична можливість застосування норм римського права як з метою регулювання суспільних відносин, так і у судовій діяльності.

Викладання римського приватного права в німецьких університетах супроводжувалось активним вивченням можливих шляхів та способів його пристосування до існуючих потреб суспільства Нового часу, а результатом такої діяльності було створення сучасного римського права usus modernus Pandectarum, яке фактично проіснувало до кінця ХІХ ст.

Надзвичайно цікавою є проблема дослідження форм організації навчального процесу у вищих навчальних закладах Європи. У середньовічних університетах виконання письмових робіт по римському праву, так як і по інших навчальних дисциплінах, не практикувалось. Практичні заняття в університетах складали “репетиції” та “диспутації”.

У середньовічних університетах Італії репетиції з римського права складалися з детального пояснення відповідних частин Кодексу Юстиніана з одночасним висловлюванням як власних, так і інших існуючих точок зору на відповідну проблему. Зміст репетиції для студентів Паризького університету полягав у перевірці професорами їх знань щодо низки першоджерел, в тому числі і різних коментарів, стосовно виокремленого питання. Метою репетиції було досягнення студентами вмілої інтерпретації різних точок зору на певну проблему. Форму “живого” діалогу між викладачем-професором та студентом мала репетиція у німецьких університетах. Вчитель задавав те чи інше запитання з римського права, а студент давав вмотивовану відповідь.

Універсальною формою навчального процесу у середньовічних університетах Європи були диспутації. У диспутах студент вишколював свої знання з основ римського права ніби воїн у битві, під час якої можуть завдати удару з будь-якого боку.

Прообразом сучасних наукових конференцій можна назвати традицію проведення диспутів “з будь-якого правового питання”, які могли тривали до двох тижнів і проводилися з періодичністю, зазвичай, один раз на чотири роки. Значення таких диспутів було беззаперечним, оскільки студенти могли не лише ознайомитися з різними точками зору на певні правові проблеми, але й навчались публічному веденню дискусії, що сприяло набуттю практичного досвіду.

У цілому зауважимо, що роль середньовічних європейських університетів у процесі вивчення і популяризації римського права, розвитку юридичної освіти і науки багатогранна та незаперечна. Так, у стінах вищих навчальних закладів виконано непомірний обсяг роботи: вироблено доктрину правового розвитку держав континентальної Європи; здійснено дослідження низки теоретичних питань права, юридичних понять та правових інститутів римського права; закладено теоретичні підвалини та продуковано загальні риси романо-германської правової сім‘ї; написано значну кількість книг, монографічних досліджень; повернуто до життя доктринальні праці видатних античних філософів-мислителів, юристів; відпрацьовано методику, систему та форми здійснення навчального процесу; започатковано професію юриста; підготовлено фахових знавців з основ юриспруденції, які згодом працювали на суддівських та інших державних посадах; виховано плеяду блискучих лекторів, професорів-викладачів, з ім‘ям яких пов‘язано заснування низки історичних та правових шкіл.

Водночас неоціненним був і є вплив університетів на формування правовосвідомості та правової культури у суспільстві. Так як рівень правової культури суспільства, на думку вчених, прямо пов‘язаний з наявністю в суспільстві належних умов для розвитку правової науки, наукових юридичних установ, здатних здійснювати творчий, об‘єктивний аналіз права і його закономірностей.

Зародження та становлення вищої юридичної освіти в Україні знаходилось під відчутним впливом романістичних традицій Російської імперії, до складу якої, починаючи з середини ХVІІ ст., входила значна її частина, що опосередковує необхідність висвітлення проблем розвитку юридичної науки та освіти в Росії.

Романістичні традиції та процес становлення вищої юридичної освіти в Російській державі здійснювався під активним впливом Німеччини. Це опосередковано низкою причин, серед яких далеко не останнє місце має родичання царів дому Романових з представницями німецьких княжих родів. Окрім цього, ще за часів царювання Петра І в Росії відчувалося засилля вихідців з Німеччини, які фактично займали чималу кількість державних посад.

Ще 28 січня 1724 р. Петро І видав указ про заснування “Академии наук и при ней университета и гимназии”. Із Німеччини у Петербург прибуло 17 професорів, щоб суміщати заняття наукою в Академії з викладанням в університеті. Проте виявилося, що в Росії немає молодих людей, які змогли б слухати лекції на латині.

Вперше викладання римського права у вищих навчальних закладах Російської імперії розпочалося за указом Єлизавети Петрівни. Водночас, імператриця мала намір відкрити університет і в українському м. Батурин, проте смерть завадила її це зробити. Видатний український історик М. М. Аркас у своїй праці “Історія України-Русі” нотував: “А яка любов Українців до освіти була у ті часи, про те свідчить не один чужинець. Теплов, котрий був при Розумовському пише, що якби було засновано університет в Батурині, то там би не бракувало ніколи учнів, як у Московському та Петербурському університетах”.

Розширення курсу викладання навчальної дисципліни “Римське право” в університетах Російської імперії пов‘язано із створенням кафедр римського права на початку ХІХ ст. в часи царювання Олександра І. Першими професорами права університетів Росії, які створювались за західноєвропейським зразком, були знавці права, запрошені з Німеччини, які добре зналися на римському праві.

З часом в Російській імперії виросла ціла плеяда вчених-правників, чимало з яких стажувалися в університетах Німеччини, де вишколювали свої знання з основ юриспруденції, в тому числі з римського приватного права. Серед них О.С.Алексєєв, М.Ф. Владимирський-Буданов, О.Ф. Кістяківський, П.І.Новгородцев, Б.М. Чичерін та багато інших.

Викладання римського приватного права у Росії, Німеччині, а згодом і в Україні здійснювалось за пандектною системою, що дозволяло не лише системно опанувати навчальну дисципліну в університетських аудиторіях, але й підготувати цілу плеяду вчених-романістів про яких ми вже згадували.

Разом з тим, дослідження проблеми ролі і значення римського права в системі юридичної освіти України є доволі складним, оскільки його викладання в університетах почалось задовго до здобуття незалежності самою державою. Так, у ХІХ ст. Україна перебувала під владою Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, що не дозволяє говорити про створення єдиної системи вищої юридичної освіти в цей період на всій території держави.

Водночас ХІХ ст. – це період не лише зародження університетської, але й утвердження юридичної освіти на теренах України. Не буде перебільшенням і той факт, що римське приватне право стало основою зародження юридичної освіти в Україні. Так, у 1835 р. у м. Києві створюється юридичний факультет в університеті святого Володимира. Він розпочинає свою діяльність зі створення кафедри римського права. Вищі навчальні заклади, окрім Києва, створюються в Харкові, Одесі, Львові, Катеринославі та ряді інших міст. Зазвичай університети мали декілька факультетів, з-поміж яких вирізнявся юридичний. Початково випускниками юридичних факультетів були наукові працівники двох спеціальностей: з римського права та російського цивільного права, тому базовим навчальним курсом даного факультету було римське право.

Повноті тогочасного викладу даної навчальної дисципліни в університеті святого Володимира сьогодні може позаздрити будь-який юридичний факультет не лише України, але й зарубіжжя як близького, так і дальнього. Кафедра римського права, яка вважалась базовою, розробила навчальний курс викладання низки дисциплін, серед яких: вступ до римського права, джерела римського права, історія римського права, система римського права та інші.

Римське право, подібно до сучасної програмної дисципліни теорії та історії держави і права, розглядалось як теоретична основа всіх інших навчальних дисциплін, в тому числі і цивільного права, тому його вивченню у студентських аудиторіях приділялась скрупульозна увага.

Із приходом у 1917 р. Радянської влади та пропагуванням неприйнятності “буржуазного права” процес викладання римського права зазнає утисків. Відтак, незважаючи на сформовану плеяду видатних вчених романістів-цивілістів (К.А.Мітюкова, А.К. Мітюкова, Д.Д. Грімма, В.І. Сінайського, О.Ф.Кістяківського Л.Н.Казанцева та інших), наказ ректора університету святого Володимира від 1 квітня 1919 р., відмінив викладання римського права на юридичному факультеті.

Відповідно до Інструкції Наркомосу УРСР 3 березня 1920 р. закривається і юридичний факультет, діяльність якого була відновлена лише в 1937 р. Водночас складність організаційного періоду та Велика Вітчизняна війна не дозволили повнокровному його функціонуванню, незважаючи на продовження діяльності факультету в умовах евакуації. І лише в 1946 р. в Києві заняття на юридичному факультеті відновились і продовжуються донині.

Сьогодні в Україні діє майже 200 вищих юридичних навчальних закладів, у порівнянні з 1990 р. їх нараховувалося лише сім. Більш як 60 відсотків чинних вищих юридичних навчальних закладів належать до державної форми власності, решта – до приватної та інших форм власності. Створення такої великої кількості вищих навчальних закладів юридичного спрямування (фактично за останнє десятиліття 1995 – 2005 рр.) знизило якісний рівень викладацького складу, що відповідно зумовило погіршення підготовки майбутніх юристів. Окрім цього, державні стандарти вищої юридичної освіти не розроблені і не затвердженні (відповідно до Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. № 344).

Сьогодні, незважаючи на велику кількість вузів юридичного спрямування, у всіх із них здіснюється викладання римського приватного права. Зачасти ця дисципліна викладається на кафедрі цивільного права та процесу. Проте, на жаль, сьогодні викладання римського приватного права в Україні здійснюється за скороченим курсом, що унеможливлює досконале його опанування студентами.

На противагу цьому у світі сьогодні до римського права спостерігається непідробний інтерес. Чим же він викликаний?

У цілому викладання римського права, як навчальної дисципліни, на юридичних факультетах університетів, які стали науковими та методологічними центрами його вивчення, опосередковується необхідністю передачі гуманітарного, духовного багатства, а також культурної спадщини, оскільки бурхливий розвиток суспільних відносин та процеси глобалізації вимагають глибокого розуміння юристом загальної культури.

На юридичних відділеннях найпрестижніших американських університетів вивчають не лише розширений курс римського права, але й всю римську культуру, що дає можливість майбутнім юристам не лише усвідомити творчу роль римського права у процесі становлення західної цивілізації, але й стати високоерудованими фахівцями своєї справи.

Вивченню римського права приділяється досить серйозна увага і в Росії. Значну діяльність щодо організації та програмного забезпечення, а також викладання та дослідження права Римської імперії відіграє Центр вивчення римського права, який ставить за мету не лише розширення навчального курсу з римського приватного права, але введення на юрфаках нової дисципліни “Римське публічне право”.

На жаль, вивчення римського права у вузах України здійснюється за скороченою програмою впродовж одного семестру, що спричиняє поверхове вивчення студентами цілого ряду концептуальних положень, розуміння яких розкриває витоки формування цілої низки як загальнотеоретичних, так і цивільно-правових інститутів.

Активізація євроінтеграційних процесів зумовлює практичне спрямування вивчення римського приватного права, що сприятиме розумінню студентами витоків та засадничих ідей правової системи, а також можливих варіантів її подальшого розвитку та реформування. Доцільним є розширення обсягу навчальної дисципліни “Римське приватне право” у програмі юридичних факультетів до ста двадцяти годин із обов‘язковим закріпленням даного обсягу державним стандартом. Це дасть змогу доповнити програму курсу даної дисципліни темами, присвяченими детальному опрацюванню римських правових казусів з Дигест Юстиніана, що сприятиме опануванню студентами технікою юридичного аналізу та практичного застосування нормативного матеріалу. Опрацювання першоджерел римського права та цілеспрямований аналіз юридичних казусів з метою знаходження адекватних способів їх вирішення забезпечить формування у юристів навичок практичного розв‘язання правових спорів на основі універсальних принципів та методів, вироблених правниками римської імперії. Разом з тим, вважаємо доцільним впровадження нової навчальної дисципліни “Історія держави і права Стародавнього Риму”, в якій приділити належну увагу вивченню римського публічного права, оскільки кримінальні, державні, адміністративні правовідносини Стародавнього Риму становлять, в державотворчих та євроінтеграційних умовах, непересічний інтерес для України.

Підсумовуючи зазначене вище, приходимо до висновку, що римське право відіграло ключову роль у розвитку системи юридичної освіти країн романо-германської правової сім‘ї та Україні. Це підтверджується наступним:

- римське приватне право, завдяки організації та діяльності Болонського університету, стало провідною навчальною дисципліною в системі юридичної освіти країн романо-германської правової сім‘ї, формування якої безпосередньо пов‘язане з відродженням римського права;

- роль середньовічних європейських університетів у процесі вивчення і популяризації римського права, розвитку юридичної освіти і науки багатогранна та незаперечна. Так, у стінах вищих навчальних закладів було:

а) вироблено доктрину правового розвитку держав континентальної Європи;

б) здійснено дослідження низки теоретичних питань права, юридичних понять та правових інститутів;

в) закладено теоретичні підвалини та продуковано загальні риси романо-германської правової сім‘ї;

г) написано значну кількість праць, монографічних досліджень;

ґ) повернуто до життя доктринальні праці видатних античних філософів-мислителів, юристів;

д) відпрацьовано методику, систему та форми здійснення навчального процесу; започатковано професію юриста;

е) підготовлено фахових знавців з основ юриспруденції, які згодом працювали на суддівських та інших державних посадах;

є) виховано плеяду блискучих лекторів, професорів-викладачів, з ім‘ям яких пов‘язано заснування низки історичних та правових шкіл;

ж) неоціненним був і є вплив університетів на формування правосвідомості та правової культури у суспільстві.