1. Предметом вивчення фізичної географії України є закономірності поширення рельєфу, корисних копалин, клімату, внутрішніх вод, грунтів, рослинності і тваринного світу, природних зон та інших природно-територіальних комплексів нашої країни. Крім того, географія України вивчає проблеми сьогодення: взаємозв'язки суспільства і природи, виникнення і загострення екологічних проблем у нашій державі тощо.

Найдавнішим є описовий метод, який і тепер вважається одним з основних. Описати географічний об'єкт означає з'ясувати: що це за об'єкт, яка його структура, де він розташований, який його історичний розвиток у часі, в якому стані перебуває нині, як він впливає на інші об'єкти. За допомогою географічного порівняння встановлюють подібні й відмінні ознаки в об'єктах, проводять природно-географічне та економіко-географічне районування, розробляють типологію і класифікацію об'єктів тощо. З античних часів відомий також експедиційний метод дослідження, який оце називають польовим. Широко застосовується в географії літературний метод дослідження. Велике значення для фізичної географії має палеогеографічний метод. Традиційним у географії є картографічний метод дослідження. У XX ст. в географії почали активно застосовувати моделювання, математичний та аерокосмічний методи дослідження. Це стало можливим завдяки використанню комп'ютерної техніки.

2. Україна розташована у центрі Східної Європи. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.

Загальна площа України становить 603 628 км², вона становить 5,7% території Європи і 0,44% території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.

Площа виняткової економічної зони України становить 72658 км².

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими - Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6993 км (із них сухопутних 5638 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем - 1056,5 км; Азовським морем - 249,5 км; Керченською протокою - 49 км).

• Крайній північний пункт - с. Грем'яч Чернігівської області.

• Крайній південний пункт - мис Сарич (Автономна Республіка Крим).

• Крайній західний пункт - с. Соломоново Закарпатської області.

• Крайній східний пункт - с. Червона Зірка Луганської області.

• Географічний центр України міститься на північній околиці села Мар'янівка (Шполянський район) Черкаської області.

• Згідно з однією із методик вимірювання географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.

Ознаки для характерстики	Особливості геогр.положення
8. На якій тектонічній структурі розміщена?	Східноєвропейська платформа і Альпійсько-Гімалайський пояс
9. На якій формі рельєфу знаходиться?	Східноєвропейська рівнина
10. В якому кліматичному поясі розташована?	Помірний, субтропічний
11. В якій природній зоні?	Мішані ліси, лісостеп і степ

6. Поверхня України різноманітна: 70 % її площі - низовини, 25 % - височини і тільки 5 % - гірські природні комплекси. Піднесеність рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м, а її найвища точка - гора Берда на Хотинській височині (515 м). На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10-15 м, на височинах - переважно 300-400 м. Гірські хребти досягають заввишки 1700-2000 м; найвищою точкою України є гора Говерла (2061 м) в Українських Карпатах.

Значна частина території України розташована в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини і представлена низовинами (із плоскою поверхнею, заввишки до 200 м) і височинами (з горбистою поверхнею, розчленованою балками і ярами, заввишки 200-500 м).

Характерні форми рельєфу рівнинної частини України: водно-льодовикові рівнини, що займають значні площі на Українському Поліссі; річкові тераси, що простяглися уздовж великих і середніх річок широкими смугами (загальна ширина терас Дніпра сягає 100 км). На Придніпровській височині, у Донбасі, на схилах Середньоруської височини переважають денудаційні хвилясто-горбистіформи поверхні. Характерна риса деяких річок України - пороги і стрімкі скелясті ущелини (Південний Буг на півночі Миколаївської області, Дністер із притоками та ін.).

В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа - Скіфська плита. Крайній південь і південний захід представлені невеликими ділянками альпійської складчастості.

Територія України розташована в межах кількох платформених і складчастих тектонічних структур і має складну геологічну будову.

Основною платформеною структурою є давня (докембрійська) Східноєвропейська платформа, яка має двоповерхову будову.

На південь від Східноєвропейської платформи розташована Скіфська плита - платформена структура, фундамент якої сформувався в мезозої, а на захід - Західноєвропейська платформа (палеозойська). Від цих молодих платформ (плит) Східноєвропейську платформу відокремлюють системи прогинів і западин.

До складчастих структур на території України належать:

• Українські Карпати - область молодого (альпійського) горотворення, що розпочалося в неогені й триває дотепер;

• Кримські гори - виникли в мезозойську еру, після чого зруйнувалися; в альпійський час відбулося їх омолодження, унаслідок чого вони набули складчасто-брилового характеру;

• Донецька складчаста споруда - виникла в епоху герцинської складчастості (палеозой).

Мінерально-сировинні ресурси України Паливні корисні копалини

Серед паливних корисних копалин найбільшу цінність мають родовища нафти і газу, що зосереджені в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області та Карпатській і Причорноморській нафтогазоносних провінціях. а також кам’яного і бурого вугілля у Донецькому, Львівсько-Волинському кам’яновугільних і Дніпровському буровугільному басейнах. Також залягають горючі сланці, родовища яких є в Карпатах, на Поділлі, у Кіровоградській області (найбільше родовище - Бовтиське). Родовища торфу зосереджені на Поліській низовині.

Рудні корисні копалини

Україна має величезні запаси залізних і манганових руд та можливості для їх експорту. На руди кольорових металів Україна бідна. Є значнізапаси титанових і ртутних руд; не до кінця розвідані запаси мідних руд і золота.

Нерудні корисні копалини

За запасами нерудних корисних копалин Україна посідає одне з перших місць у світі. Так, запаси самородної сірки в Прикарпатті- найбільші у світі. Родовища кам’яної солі розробляються у Донбасі (Артемівське, Слов’янське) і в Закарпатті (Солотвинське). Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей є в Передкарпатті (Калуш-Голинське). Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості розвідані у різних районах:

• магнезит (Запорізька і Дніпропетровська області);

• флюсові вапняки (Донецька область і АР Крим);

• вогнетривкі глини (Донецька область);

• кварцити (Житомирська область).

Також в Україні добувають тальк, слюду, барит, графіт, польові шпати, скляні піски; розвідано родовища дорогоцінного каміння (берилу, аметисту, топазу); є перспективи видобутку напівдорогоцінного каміння (опалу, бурштину, гранату).

Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).

7. Сучасний рельєф України сформувався внаслідок взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил, які діяли протягом кайнозойської ери.

Зіставивши тектонічну і фізичну карти України, можна пересвідчитися, що загальний план будови рельєфу України – розташування, напрямок простягання та висота низовин, височин і гір – зумовлені тектонічною будовою. Більшість великих форм рельєфу України (Волинська, Подільська і Придніпровська височини, Донецький кряж, Придніпровська низовина і Українські Карпати) простягаються з північного заходу на південний схід відповідно до напряму залягання тектонічних структур. Велику роль відіграє найдавніша структура – Український кристалічний щит, який і задав основний напрямок іншим структурам.

Здебільшого великі форми рельєфу України мають прямий зв'язок з тектонічними структурами: у межах щита і складчастих споруд розміщуються височини і гори, а тектонічним западинам відповідають низовини.

Водночас у західній частині України зв'язок між рельєфом і тектонічними структурами обернений: Волино-Подільській плиті, Галицько-Волинській западині та Передкарпатському прогину відповідають неузгоджені з ними форми рельєфу – височини і горбогірні пасма. Це пов'язано з так званими неотектонічними рухами – підняттями земної кори, які відбувалися там у кайнозої. Тоді зазнала підняття майже вся територія України, крім берегової смуги Причорномор’я. Найбільше піднялися Карпати йПередкарпаття, Кримські гори, Донецька і Подільська височини. Це спричинило активне “врізання” в земну поверхню річок, які утворювали глибокі зі стрімкими схилами долини, а на півдні Подільської височини – каньйони.

Основні типи рельєфу. Вплив на земну поверхню внутрішніх і зовнішніх сил спричинив поширення рельєфу різноманітних типів. З внутрішніми процесами пов’язані тектонічний і вулканічний типи, а із зовнішніми – гравітаційний, водноерозійний і водноакумулятивний, карстовий, льодовиковий і воднольодовиковий, еоловий, береговий, антропогенний.

Тектонічні форми рельєфу утворилися в результаті тектонічних рухів земної кори. Такими є гірські хребти і міжгірні долини в Українських Карпатах (чергування складок, повернутих угору і вниз), складчасто-брилові Кримські гори, Словечансько-Овруцький кряж на місці горсту (брилового підняття кристалічних порід Українського щита), Донецький кряж (припіднята складка), Придніпровська, Причорноморська і Закарпатська низовини (на місці западин) та ін.

Вулканічні форми рельєфу є результатом безпосередньої діяльності вулканів (Вулканічний хребет у Карпатах, Берегівське горбогір'я в Закарпатті, гора Карадаг у Криму) або ж проникнення магми між шарами осадових порід (гора Аюдаг у Криму). Специфічними вулканічними формами є грязьові вулкани. Їх конусиневисокі – до 50 м. Кілька десятків таких грязьових вулканчиків є на Керченському півострові в Криму.

Гравітаційні форми рельєфу спричинені процесами, що відбуваються під впливом сили тяжіння (гравітації). До них належать обвали й осипища, яким сприяє активне вивітрювання гірських порід. Великі обвали часто трапляються в горах. Вони зароджуються на ділянках скельних урвищ, розбитих густою мережею тріщин на блоки. До пори до часу ці блоки монолітні. Поштовхом до обвалу може стати проникнення в тріщини дощової або талої води, яка розм’якшує глинистий прошарок. Тоді велетенські брили й каміння летять і скочуються вниз, руйнуючи все на своєму шляху. В горах та на крутих правобережних схилах долин великих річок часто бувають зсуви.

Водно-ерозійні форми рельєфу пов'язані з руйнівною роботою водних постійних (річкових) і тимчасових потоків. Такими формами є річкові долини, каньйони, балки, яри. Водночас відбувається водна акумуляція – нагромадження відкладів, унаслідок якої виникають водноакумулятивні форми: широкізаплави й тераси в долинах річок, дельти в гирлах Дунаю та Дніпра.

Карстові форми утворюються в результаті розчинення водою гірських порід. Карстові печери, лійки, колодязі, шахти поширені на Волині, Поділлі, в Кримських горах, Донбасі, – там, де близько до поверхні підходять породи, що легко розчиняються і розмиваються водою (крейда, гіпси, вапняки, солі). У середньому Придністров’ї на стику Подільської і Хотинської височин знаходиться майже півсотні значних підземних пустот, що мають загальну довжину розвіданих ходів понад 465 км. Серед них три найбільші у світі гіпсових печери: Оптимістична (217 км), Озерна (121 км) і Попелюшка (90 км). Дослідники печер – спелеологи постійно розвідують у них нові лабіринти, а також відкривають нові печери.

Льодовикові форми рельєфу пов'язані з гірським і материковим зледенінням. Безпосередньою дією льодовика створені колишні льодовикові ложа – кари (заглиблення, схожі на великі крісла) та цирки (чашоподібні заглиблення). Вони трапляються в найвищих гірських масивах Українських Карпат.Воднольодовикові форми є наслідком давнього материкового зледеніння в минулі геологічні епохи. З потеплінням клімату після відступу льодовика талі води утворили ози – довгі, вузькі піщані вали та ками –піщані горби. Вони поширені на Поліській низовині.

Еолові форми рельєфу – піщані горби і пасма – виникають в результаті діяльності вітру. Вони є наПоліссі, у пониззі Дніпра, на морських косах.

Берегові форми рельєфу формуються на морських узбережжях внаслідок руйнівної і творчої роботи морських хвиль і прибою. Руйнування берега спричиняє зсуви та обвали. Берег поступово відступає, а внаслідок морської акумуляції утворюються пляжі, піщані коси, вали.

Антропогенні (техногенні) форми рельєфу – це нерівності земної поверхні, утворені діяльністю людини. Кар'єри, терикони, відвали виникають в результаті видобування корисних копалин, а насипи, дамби, вали – в результаті прокладання шляхів сполучення, будівництва водосховищ тощо.

8)Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Ділянки земної кори, обмежовані глибинними розломами, називаються тектонічними структурами. Вони різні за часом утворення, віком, розмірами. Розрізняють платформені тектонічні структури (власне платформи, щити, западини) та складчасті структури. Разом ці структури утворюють тектонічну будову території. Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи. Українські Карпати і Кримські гори належать до складчастих структур Середземноморського рухливого поясу.

У межах Східноєвропейської платформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську і Дніпровсько-Донецьку западини, Донецьку складчасту область, Воронезький кристалічний масив, Причорноморську западину.

Український щит є піднятою ділянкою платформи. Кристалічні породи, що його складають, можна побачити в долинах річок, оскільки вони часто виходять на поверхню. У сучасному рельєфі Український щит представлений Придніпровською та Приазовською височинами. Щит складений найдавнішими гірськими породами. їх вік становить 3,5-4 млрд років. Це граніти, гнейси, кварцити, пісковики та ін. Докембрійська поверхня щита є нерівною, її перекриває потужна товща палеозойських, мезозойських і кайнозойських осадових гірських порід. Український щит розбитий густою мережею глибинних розломів на окремі, зміщені один відносно одного, блоки. З розломами пов'язана більшість річкових долин. Такими ж розломами щит відокремлюється від Дніпровсько-Донецької западини, Причорноморської западини та Волино-Подільської плити. У місцях, де осадових порід мало, кристалічні виходять на поверхню.

На захід від Українського щита розташована Волино-Подільська плита. В її межах докембрійський фундамент залягає на глибинах 2 000-2 500 м. На північ від неї знаходиться Галицько-Волинська западина, де докембрійський фундамент опущений на глибину від 3 000 до 7 000 м. На його поверхні залягають потужні товщі палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладів.

На схід від Українського щита розташована Дніпровсько-Донецька западина. У рельєфі на поверхні їй відповідає Придніпровська низовина. Дніпровсько-Донецька западина знаходиться під осадовими породами на глибині 4-6 км в північній частині і 10-12 км - в південній. Це одна з найбільших западин Східноєвропейської платформи. Вона виповнена осадовими відкладами палеозойського, мезозойського і кайнозойського періодів. З породами девонського і кам'яновугільного періодів пов'язані родовища нафти і газу, а також солі, що поховані під іншими осадовими породами.

На південний схід від Дніпровсько-Донецької западини розташована Донецька складчаста область, виражена в сучасному рельєфі Донецькою височиною. Там на поверхню виходять девонські і карбонові (кам'яновугільні) породи. Це будова герцинського горотворення. З товщею карбонових відкладів, потужність яких досягає 10-12 км, пов'язані поклади кам'яного вугілля.

На північний схід від Дніпровсько-Донецької западини знаходиться схил Воронізького кристалічного масиву. Докембрійські породи, якими він складений, залягають на глибині від 150 до 900 м. У сучасному рельєфі - це західні схили Середньоросійської височини.

На південь від Українського щита розташована Причорноморська западина. У рельєфі їй відповідає Причорноморська низовина. Западина знаходиться на південній окраїні Східноєвропейської платформи. Докембрійський фундамент залягає тут на глибинах 600-3 200 м, вище нагромадились палеозойські, мезозойські і кайнозойські відклади.

Між Східноєвропейською платформою і Українськими Карпатами знаходиться Західноєвропейська платформа, що занурюється під передгірний прогин.

На південь від Східноєвропейської платформи розташовується Скіфська платформа, що утворилась під час герцинського горотворення. Більша її частина знаходиться під водами Чорного і Азовського морів. У сучасному рельєфі - це рівнинний Крим, а також територія між річками Дністер і Прут. Фундамент Скіфської платформи залягає на глибинах від 500-1 500 м на півдні до 3 000-6 000 м на півночі.

Складчасті структури Українських Карпат - це гірські споруди альпійського горотворення. До них належать Передкарпатський прогин, складчасті гори і Закарпатська западина. Вони складені переважно крейдовими, палеогеновими та неогеновими відкладами. В сучасному рельєфі складчастим структурам відповідають пасма гірських хребтів та улоговини між ними. Передгірний прогин у рельєфі виражений Передкарпатською височиною, Закарпатська западина - однойменною низовиною.

Складчасті структури Кримських гір - це велике підняття, частина якого занурена в Чорне море. Гори складені переважно мезозойськими і кайнозойськими відкладами, вулканічними породами. В межах Головного пасма поширені відклади тріасового і юрського періодів. СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКИЙ РУХЛИВИЙ ПОЯС представлений карпатською складчатою системою , складчато бриловою спорудою гірського Криму та Чорноморська западина.

9) Східноєвропейська платформа (Руська платфо́рма) - одна з найбільших, відносно стійких ділянок континентальної земної кори, що належить до числа древніх (дорифейських) платформ. Займає значну частину Сх. і Півн. Європи, від Скандинавських гір до Уралу і від Баренцeва до Чорного і Каспійського морів.

Межа платформи проходить вздовж Тіманського кряжу і по узбережжю Кольського п-ова, а також по лінії, що перетинає Середньоєвропейську рівнину поблизу Варшави і йде через Балтійське море і південну частину п-ова Ютландія.

Консолідація фундаменту припадає на пізній протерозой. Фундамент складений метаморфічними і магматичними породами докембрію, розчленованими глибинними розломами на тектонічні блоки, які занурені на різну глибину. Найбільшими виступами фундаменту є Балтійський щит та Український щит. Чохол платформи складений слабодеформованими осадовими, частково вулканічними породами від рифейського до антропогенового віку. З фундаментом пов'язані родовища металів, пегматитів, апатитів, з чохлом - нафти, газу, вугілля, солей фосфоритів, чорних і рідкісних металів, мін. вод. У зах. і центр. частині Руської плити, що лежить між Балтійським і Українським щитами, підмурівок відносно підведений і залягає неглибоко, місцями вище за рівень океану, утворюючиБілоруську і Воронезьку антеклізи. Від Балтійського щита їх відділяє Балтійська синекліза, а від Українського - система ґрабеноподібних западин Прип'ятсько-Дніпровсько-Донецького авлакогену.

З породами фундаменту пов'язані залізні руди (Криворізький залізоруд. бас., Курська магнітна аномалія (КМА), Костомукша в Карелії, Кіруна в Швеції та ін.), руди нікелю, міді, титану, слюди, пегматити, поклади апатиту (Хібінські родов.) та ін. Осадовий чохол містить поклади газу та нафти (Волгоуральська нафтогазоносна провінція, Прип'ятськаі Дніпровсько-Донецька западини - Дніпрово-Прип'ятська нафтогазоносна провінція, Балтійсько-Переддобрузька нафтогазоносна провінція, Прикаспійська синекліза), родовища кам. і калійних солей (Верхньокамський соленосний басейн, Прип'ятський калієносний басейн та ін.), викопного вугілля (Львівсько-Волинський вугільний басейн,Донецький вугільний басейн, Підмосковний буровугільний басейн), фосфоритів, бокситів, вапняків, доломітів.

10) Євразійська плита - плита літосфери, що покриває велику частину Євразійського континенту. У Євразійську плиту не входять Індостан, Аравійський півострів і частина східногоСибіру східніша Верхоянського хребта. Має площу - 1,1963 стерадіан. Зазвичай у її складі розглядають плити: Адріатичну, Егейського моря, Анатолійську, Амурську, Янцзи, Окінава,Сундську, Бірманську, Тиморську, моря Банда і Молуккського моря.

Західна частина Євразійської плити тягнеться до Серединно- Атлантичного хребта і захоплює частину Ісландії. На півночі євразійської плити розташований величезний шельф, через пасивну континентальну околицю перехідний в басейн Північного Льодовитого океану, і обмежений хребтом Гаккеля. На півдні Євразійської плити розташована величезна колізіонна зона: пояс гір що утворилися в результаті закриття океану Тетіс і зіткнення її з Індостанською плитою.

Євразійська плита займає величезну площу - 67,800,000 км², це третя за розміром плита і вона має найбільшу контінетальну кору. Вона має дуже складну геологічну будову. На ній можна виділити дві великих платформи: Східно-Європейську і Сибірську. Платформи оточені відносно молодими складчастими поясами складної будови. Сибірська платформа з півдня обмежена Алтає-Саянською складчатою областю і Монголо-Охотським складчастим поясом. На півночі від платформи розташовані Таймирські гори, відокремлені від неї Хатангським прогинанням. На сході Сибірська платформа обмежена Верхоянським хребтом, який утворився шляхом насунення на неї відкладень континентального шельфу, в результаті рухуПівнічно-Американського континенту.

Східно-Європейська платформа на заході обмежена, так званою лінією Дрейзера, - зоною зчленовування, за якою розташовані Карпати і інші складчасті споруди. На півдні вона обмежена Чорним і Каспійським морями, і Кавказом. На сході межею платформи служать Уральські гори, які відокремлюють її від Західно-Сибірської низовини. Ця низовина, розташована між двома платформами, і в геологічному відношенні є блоком кори що сформувався в результаті злипання безлічі острівних дуг, мікроконтинентів, і інших террейнів, перекритих могутнім шаром мезозойських і кайнозойських осадів.

11) Середземноморський геосинклінальний пояс (Альпійський геосинклінальний пояс), одна з найбільших рухомих областей земної кори, що розділяє Східно-Європейську, Сибірську, Китайсько-Корейську і Південно-Китайськуплатформи з одного боку і Африкано-Аравійську і Індостанську плити - з іншого. Середземноморський геосинклінальний пояс тягнеться через всю Євразію від Гібралтарської протоки на заході, включаючи велику частину Західної і ПівденноїЄвропи, Середземне море, Північну Африку (Марокко, Алжир, Туніс, Південно-Західну Азію і Індонезійський архіпелаг, де Середземноморський геосинклінальний пояс зчленовується з Тихоокеанським геосинклінальним поясом. До Середземноморського геосинклінального поясу відносяться: герцинська (варісцийська) складчаста область Західної і Центральної Європи, Альпійська геосинклінальная (складчаста) область і Індонезійська складчаста область. На місці Середземноморського геосинклінального поясу в палеозойський і мезозойський час був океан - Тетіс.

Протяжність - 16 тис. км. Складається з байкальських, каледонських, герцинських, кіммерійських і альпійськихгеосинклінальних складчастих систем. В Україні охоплює Карпатські гори та Кримські гори, Переддобружинський прогин,Азово-Чорноморську геосинклінальну систему.

До тектонічних структур Середземноморського поясу належать:

1) Молода Скіфська платформа з фундаментом різного віку, який ніде не виходить на поверхню та перекритий потужним осадовим чохлом (тому її ще називають Скіфською плитою).

2) Складчаста система гірського Криму (утворена в мезозойську еру й оновлена в кайнозойську). Її передгір'я та східне продовження становлять молоді тектонічні структури, утворені в кайнозойську еру (Індоло-Кубанський прогин тощо).

3) Карпатська складчаста система (утворена в кайнозойську еру). Вона складається з Карпатської гірської складчастої споруди (у її межах осадові гірські породи не тільки зім'яті в складки, але й роздроблені розломами на пластини-покри-ви й насунуті одна на одну) (рис. 11.5), Передкарпатського прогину й Закарпатської западини.

4) Чорноморська глибоководна западина із субокеанічним типом земної кори (майже без гранітного шару).

Таким чином, у межах Східноєвропейської літосферної плити переважають платформи, а в межах Середземноморського рухливого поясу - області складчастості.

12) Історія розвитку земної кори нараховує близько 3,5-4 млрд. років. Цей час називають геологічним. Геохронологія земної кори - це поділ геологічного часу на більш дрібні одиниці часу. Геологічну історію Землі поділяють на ери, періоди та епохи (табл. 3). Геохронологічна шкала була прийнята для загального користування на другій сесії Міжнародного геологічного конгресу в 1981 р.

Геологічні дані свідчать, що уже в архейську еру існувала земна кора, яка була складена породами, подібними до сучасних кристалічних і осадових. Звідси випливає припущення, що основні геологічні процеси відбувалися так, як і в пізніші епохи, - з участю води й повітря. Очевидно, існували материки і океани, відбувалися зміни пір року, періоди потепління змінювалися похолоданням з утворенням льодовиків. З того часу намітилася загальна тенденція розвитку структури земної кори в бік розростання платформ за рахунок геосинкліналей.

Наприкінці архейської - на початку протерозойської ери проявилися найдавніші складко утворювальні рухи, які привели до виникнення перших платформ, або протоплатформ. У кінці протерозою на величезних просторах відбувалася інтенсивна складчастість, яку названо байкальською. Вона викликала підняття грандіозних складчастих структур гірських областей, названих байкалідами. Численними розломами з надр на поверхню Землі піднімалися лавові потоки магми, які істотно збільшували товщину земної кори.

У палеозойську еру відбувалися два великі тектонічні цикли: каледонський і герцинський. Каледонський тектонічний цикл (нижній кембрій - силур) почався загальним підняттям материків та гороутворенням. У середині циклу підняття змінилися опусканням, підсилився вулканізм. Останній етап цього циклу відзначався новими підняттями та складкоутворенням. Кожний етап циклу означав регресію або трансгресію моря, які супроводжувалися змінами клімату.

Герцинський цикл охоплював нижній девон, карбон і перм. У цілому він повторює етапи каледонського циклу: загальне підняття змінюється опусканням, наприкінці його знову відбувається підняття. Кожний етап цього тектонічного циклу викликав істотні зміни в розподілі суші і моря, впливав на будову земної кори.

Великі зміни в розвитку земної кори відбулися також в мезозойсько-кайнозойському (альпійському) тектонічному циклі. На цьому етапі розвитку Землі, який мав багато спільного з обома попередніми циклами, значного розвитку набув тваринний світ. Саме завдяки інтенсивній діяльності живих організмів, а також з їх залишків утворилися специфічні гірські породи і корисні копалини органогенного походження. Значні території суші в Південній півкулі покрилися льодовиками.

Найновіший етап почався в четвертинному періоді. На його початку розвинулося могутнє зледеніння на півночі і в помірних широтах Європи і Північної Америки. Площа максимального дніпровського зледеніння дорівнювала 47 млн км. Найзнаменитішою подією цього етапу стала поява розумної істоти - людини, тому й період називається ще антропогенним. На сучасному етапі внаслідок своєї господарської діяльності людство все більш активно впливає на розвиток природних процесів.

З докембрійським етапом пов'язане формування основних родовищ різних корисних копалин - руд чорних і кольорових металів, рідких і розсіяних елементів, золота, фосфоритів, алюмінієвої сировини, графіту, слюди, кварцу, лабрадориту, граніту, мармуру та ін. В цей час утворилися, зокрема, родовища залізних руд Кривого Рогу І Курської магнітної аномалії, багато інших нині добре відомих і розроблюваних родовищ на території давніх тектонічних структур.

13) Геотектонічні цикли - це послідовні зміни земної кори і рельєфу, які протікали внаслідок рухів Землі в Космосі (рис. 12.3). У межах Середземноморського рухливого поясу чергувалися періоди: розширення, відносного тектонічного спокою; інтенсивного стиснення земної кори. У межах платформи ці зміни відбувалися менш інтенсивно.

І при розширенні, і при стисненні Землі Східноєвропейська платформа залишалася відносно стійкою (в епохи розширення опускалися її окраїни, у межах яких накопичувався осадовий чохол і формувалися плити платформи).

А навколо платформи, у межах рухливих поясів, на початку кожного геотектонічного циклу виникали океани й моря, а наприкінці утворювались області складчастості, яким у рельєфі відповідали гірські системи. У періоди відносного тектонічного спокою гори руйнувались, і на їх місці утворювались рівнини. У наступний геотектонічний цикл тут могли знову проявитись опускання, а на давніх гірських породах утворюватись молоді осадові породи морського походження (глинисті сланці, пісковики, конгломерати), які пізніше зминалися в складки (рис. 12.4).

Тому у фундаменті тектонічних структур Середземноморського рухливого поясу - Скіфської плити, Гірського Криму, Карпат - спостерігається кілька «поверхів» гірських порід, утворених у різні геотектонічні цикли. Наприклад, на місці Карпат 3-4 рази виникали гори, які руйнувалися, і на їх місці з'являлося море.