Види доходів населення
Політика доходів, що здійснюється суспільством, є важливою складовою загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.
Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.
Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному вираженні для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.
55. сукупні витрати домогосподарств їх диференціація
Сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також - вартості спожитих домогосподарством і подарованих ним родичам та іншим особам продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих, суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, суми пільг на оплату телефону та проїзду у міжміському транспорті. Сукупні витрати характеризують структуру використання домогосподарством сукупних ресурсів і відображають реальний поточний стан матеріального добробуту домогосподарства.
Отже, сукупні витрати - складаються з суми споживчих та неспожи-вчих сукупних витрат. Сукупні витрати поєднують фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій. Оцінка натуральних надходжень здійснюється за середніми цінами купівлі відповідних товарів.
Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також - вартості спожитих домогосподарством продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду в транспорті, туристичних послуг, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (в тому числі стоматологічних послуг, здійснення обстеження та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).
56. показники рівня та якості життя населення
Рівень життя відображає обсяг і структуру споживання, соціальні та виробничі умови праці, розвиненість сфери послуг, структуру внерабочего і вільного часу, розміри особистої власності. В такому широкому розумінні ця категорія характеризує економічне становище населення. У більш вузькому сенсі під рівнем життя розуміється рівень задоволення потреб і відповідний йому рівень доходів. Рівень життя населення як соціально-економічна категорія в кінцевому рахунку визначається сукупністю великої кількості факторів обумовлених культурними, геополітичними, історичними та іншими особливостями держави. Рівень життя населення в конкретній країні знаходиться в прямо пропорційній залежності від рівня розвитку економіки в країні в цілому. Статистична оцінка державою становища своїх громадян видається найважливішим елементом комплексного вивчення проблем економічного розвитку. Рівень життя визначається системою показників, кожен з яких дає уявлення про будь-якої однієї стороні життєдіяльності людини.
Існує класифікація показників за окремими ознаками: загальні та приватні; економічні та соціально-демографічні; об'єктивні і суб'єктивні; вартісні і натуральні; кількісні та якісні; показники пропорцій і структури споживання; статистичні показники та ін До загальних показників відносяться розміри національного доходу, фонду споживання національного багатства на душу населення. Вони характеризують загальні досягнення соціально-економічного розвитку суспільства. До приватним показниками можна віднести умови праці, забезпеченість житлом та благоустрій побуту, рівень соціально-культурного обслуговування та ін Економічні показники характеризують економічну сторону життєдіяльності суспільства, економічні можливості задоволення його потреб. Сюди можна віднести показники, що характеризують рівень економічного розвитку суспільства і добробут населення (номінальні і реальні доходи, зайнятість та ін) Соціально-демографічні показники характеризують статево-віковою, професійно-кваліфікаційний склад населення, фізичне відтворення робочої сили .
57. сутність соціально трудових відносин їх об єкти та суб єкти типи та принципи соціально трудових відносин
На ринку робочої сили люди вступають у певні соціальні відносини, тобто починають взаємодіяти один з одним. Соціальна взаємодія в сфері праці являє собою форму соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю і взаємною дією.
Соціальні відносини - це відносини між різними соціальними групами та окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот. Такі відносини нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й обумовлені ними. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто буде працювати поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Однак потім кожен працівник по-своєму виявляє себе у взаєминах один з одним, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу робіт і т. д. Отже, на основі об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічні, що характеризуються певним емоційним настроєм, характером спілкування людей і взаємин у трудовій організації, атмосферою в ній.
Соціально-трудові відносини - це взаємодія та взаємозалежність суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.
Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні соціально-трудові відносини і як соціально-трудові правовідносини. Фактичні соціально-трудові відносини діють на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, які виникають у соціально-трудовій сфері. Соціально-трудові правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на законодавчому і нормативному рівні.
Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають:
наймані працівники;
спілки найманих робітників (профспілки);
роботодавці;
спілка роботодавців;
держава.
Найманий працівник – особа, що пропонує свою робочу силу на ринку праці й укладає при цьому трудову угоду з роботодавцем і одержує в обмін, у вигляді вартісного еквівалента проданої робочої сили, заробітну плату.
Професійні спілки – це добровільне, незалежне від наймача й держави об'єднання найнятих робітників для захисту їх економічних інтересів, перш за все у відносинах з роботодавцями. Головна сфера їх діяльності – економічна: домагатися підвищення оплати праці, поліпшення умов роботи, а також розширення зайнятості.
Для професійної спілки першорядна мета – поліпшення якості трудового життя її членів. Крім того, для профспілки важливим завданням є надання працівникам можливості самим формувати трудове середовище: не тільки підвищення їх економічного статусу, але й у рівній мірі отримання ними в праці великого відчуття власної гідності, задоволення, усвідомлення самоцінності особистості.
Профспілки сформувалися на індустріальному етапі розвитку західного демократичного суспільства, коли передовими структурами економіки були базові галузі масового промислового виробництва, а робітники без взаємного стикання, без взаємозв'язку, без реалізації взаємних інтересів, без порядку, дисципліни, відповідальності під час захисту своїх прав і свобод являли собою справжній пил.
Соціально-трудові відносини залежно від способів їх регулювання та методів вирішення проблем, що виникають класифікують за типами (див. рис 8.1). Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються і здійснюються рішення в соціально-трудовій сфері. Базову роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав та можливостей суб'єктів цих відносин. Від того, яким чином і якою мірою комбінуються ці базові принципи, залежить конкретний тип соціально-трудових відносин та інші принципи, що його конкретизують. Так, основою соціально-трудових відносин можуть слугувати: принципи солідарності й субсидіарності; відносини за принципом "верховенство — підкорення"; рівноправне взаємовигідне партнерство; конфліктне співробітництво; конфліктне суперництво; дискримінація. Відповідно до цих характеристик виділяють два полярних типи трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Можливі також і інші типи соціально-трудових відносин — солідарність, субсидіарність, конфлікт, дискримінація (див. рис. 8.1).
Принцип солідарності передбачає спільну відповідальність людей, що ґрунтується на особистій відповідальності та злагоді, єдності і спільності інтересів. Згуртованість дає змогу виявити й оцінити спільні інтереси, типові для певної групи людей, схожі спільні риси і однакові ризики. Це створює конструктивну основу для спільного захисту інтересів, протистояння небезпеці й зменшення ризиків. У соціально-трудових відносинах цей принцип може домінувати всередині об'єднань працівників та роботодавців. Однак значення цього принципу зменшується за умов зменшення загрози економічних, соціальних та суспільних ризиків, розвитку системи захисту (страхування) від них (передусім з боку держави).
58. сутність моніторингу соціально-трудових відносин
Моніторинг соціально-трудової сфери (англ. monitoring – від лат. monitor, що контролює, попереджає) – постійне спостереження за об’єктом з метою виявлення його відповідності бажаному результату. Моніторинг – це складова частина управління. Моніторинг використовується в економіці держави та становить систему послідовного збору даних про явище, процес, що описується за допомогою певних ключових показників, з метою оперативної діагностики стану об'єкта, його дослідження та оцінки в динаміці. Міжнародна організація праці трактується моніторинг як постійний або періодичний перегляд виконання керівництвом певної програми з метою оцінки поточних результатів, виявлення недоліків, негативних тенденцій та розробки рекомендацій для їх усунення. Моніторинг відіграє важливу роль у політиці будь-якої держави й у функціонуванні підприємств, установ та організацій, які повинні впроваджувати політику в життя. Недостатньо лише чітко сформулювати, запланувати та провадити певну політику, роль моніторингу якраз і полягає у визначенні того, як найефективніше цю політика запровадити на практиці. Виділяють три основні принципи, на яких ґрунтується моніторинг: - тотожності — відповідність (тотожність) між системою моніторингу та об'єктом дослідження; - єдності об'єкта спостереження — підпорядкування усіх окремих, часткових досліджень загальним соціально-економічним завданням; - комплексності — спостереження за перетвореннями не окремих сторін (сфер, аспектів), а соціально-економічної системи в цілому. Одним із головних напрямків соціально-економічного моніторингу є моніторинг соціально-трудової сфери, тобто оцінка її стану і розвитку. Моніторинг соціально-трудової сфери доцільно розглядати як один із найбільш важливих інструментів розробки обґрунтованої державної соціальної політики. Основні його завдання — це постійне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціально-трудових відносин, систематичний аналіз процесів, які в ній проходять, попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги, а також короткостроковий прогноз можливих змін у цій сфері. Моніторинг соціально-трудової сфери — це комплексна державна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері. Моніторинг ґрунтується на вирішенні трьох основних груп завдань: методичних, наукових та інформаційних. Методичні завдання моніторингу — це розробка наукових основ, структури і системи показників моніторингу, методів побудови вибірки та інструментарію, що дають змогу отримувати надійні результати дослідження. Наукові завдання — відслідковування і аналіз конкретних зрушень в соціально-трудовій сфері суспільства (вивчення трудових відносин, рівня та якості життя населення, оцінок, установок і поведінки людей, змін у соціальній структурі суспільства, розробка прогнозів тощо). Інформаційні завдання — забезпечення достовірною, науковою, об'єктивною інформацією, споживачами якої має стати найширше коло науковців і керівників усіх рівнів. Концепція моніторингу соціально-трудової сфери включає визначення: - напрямків моніторингу; - статистичних і соціологічних показників, які характеризують стан соціально-трудової сфери; - принципів формування репрезентативної вибірки об'єктів дослідження; - принципів побудови організаційно-технологічної схеми моніторингу соціально-трудової сфери; - переліку організацій, міністерств та відомств, які повинні брати участь у здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери. В Україні створюється та впроваджується нова система аналізу і прогнозування процесів, які відбуваються у соціально-трудовій сфері, комплексна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері на основі єдиної системи показників і методології їх формування, запровадження нових форм і методів дослідження, об'єднання інформаційних потоків різних органів виконавчої влади, а також галузей і підприємств для підвищення рівня узагальнення і якості аналізу. Проводячи дослідження за програмою моніторингу, необхідно своєчасно виявляти зміни, які відбуваються у соціально-трудовій сфері, а також чинники, які впливають на ці зміни. Необхідно здійснювати короткострокове прогнозування протікання найважливіших соціально-трудових процесів, попереджувати й усувати негативні тенденції, які ведуть до формування і розвитку осередків напруги. Проведення моніторингу дає змогу оцінити повноту й ефективність реалізації законодавчих актів з питань соціально-трудової політики, сприяти прийняттю оптимальних рішень на різних рівнях управління. Основними напрямами моніторингу соціально-трудової сфери є ключові проблеми, які є найактуальнішими на сучасному етапі. Серед них, передусім, слід виділити такі: соціально-демографічні та міграційні процеси; зайнятість, ринок праці, безробіття; соціально-трудові процеси на підприємствах; умови та охорона праці; доходи та рівень життя населення; соціально-психологічний клімат у трудових колективах; задоволеність соціально-трудовими відносинами. Ці основні напрями визначаються соціальною політикою, яка проводиться на державному рівні.
59. сутність і значення соціального партнерства
Соціальне партнерство означає спільну діяльність суб'єктів відносин у сфері праці, що спрямована на погодження інтересів і вирішення наявних проблем. Сутність цих проблем пов'язана передусім з існуванням ринку праці, на якому є продавці й покупці, їм нале¬жить самим домовлятися про умови купівлі-продажу послуг ро¬бочої сили. Але цей «торг» має здійснюватися з дотриманням пев¬них правил, норм, які захищають інтереси обох сторін, тобто на базі партнерських взаємовідносин, застосування різноманіт¬них форм і методів погодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів прагненням до спі¬льних домовленостей договору, досягненням консенсусу, опра¬цюванням і спільною реалізацією заходів з різноманітних напря¬мів соціально-економічного розвитку. Метою є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів трудящих і робо¬тодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конф¬ліктам і вирішення суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку, підвищення життє¬вого рівня трудящих.
Значення соціального партнерства
1.Наймані працівники й роботодавці та їхні представни¬цькі органи мають не лише спільні, але й відмінні, іноді проти¬лежні соціально-економічні інтереси. Наймані працівники в системі соціального партнерства є пе¬редусім носіями робочої сили. Вони надають роботодавцеві тру¬дові послуги в обмін на необхідні засоби для свого життєзабезпе¬чення. Інтереси роботодавця лежать у площині отримання якомога більшого прибутку.
2.. СП правомірно розглядати як важ¬ливий чинник формування інститутів громадянського суспільст¬ва, а саме: об'єднань роботодавців, найманих працівників; започаткування та розвитку постійного діалогу між суб'єктами со¬ціально-трудових відносин.
3. СП є взаємовигідним процесом взаємодії сторін соціально-трудових відносин та органів, що представляють їхні інтереси. Постійний діалог між ними має на меті забезпечення оптимального балансу інтересів і створення сприятливих економічних, політичних, соціальних умов для ста¬більного соціально-економічного розвитку.
4. СП не можна розглядати як традицію чи специфічний складник механізму формування й ре¬гулювання соціально-трудових відносин в окремих країнах. Вона є об'єктивною вимогою, тобто притаманною економіці ринково¬го типу формою погодження інтересів суб'єктів трудових відно¬син. Становлення й розвиток системи соціального партнерства за умов ринкової економіки — результат об'єктивних реалій, що випливають з нової ролі, статусу суб'єктів ринку праці — робо¬тодавців, найманих працівників та органів, що представляють їх¬ні інтереси.
5.Відносини між соціальними партнерами можуть бути прогресивними або деструктивними, регресивними, залежно від установок, якими керуються сторони соціального діалогу та ар¬сеналу методів регулювання взаємних відносин, які вони викори¬стовують.
6.Соціальне партнерство є альтернативою диктатури в соціально-трудових відносинах, оскільки передбачає засто¬сування цивілізованих методів погодження інтересів — прове¬дення, переговорів, досягнення компромісу, консенсусу, згоди. Разом з тим соціальне партнерство немає нічого спільного із соціальним угодовством, безпринципними поступками однієї зі сторін на користь іншої або попранням, зневажанням інтере¬сів іншої сторони.
60. історія виникнення та розвитку міжнародної організації праці
Проблеми міжнародного регулювання трудових відносин виникли ще на початку XIX століття. Ці проблеми загострювалися дедалі більше. Постала необхідність прийняття міжнародного трудового законодавства до якої підштовхнула промислова революція в Європі та Північній Америці. Ця ідея була підтримана багатьма видатними промисловцями, в тому числі Робертом Оуеном та Даніелем Леграном, а також рядом політичних діячів та економістів. На користь прийняття міжнародних трудових норм було висунуто три аргументи. Перший з них мав гуманітарне спрямування та вказував на необхідність полегшити виснажливу працю трудівників. Другий аргумент, більш політичний, підкреслював важливість зміцнення соціального миру в промислово розвинених країнах з метою попередження суспільних потрясінь. Третій аргумент мав економічний характер та вказував на те, що міжнародне регулювання праці допоможе країнам з захисним трудовим законодавством уникнути втрат, спричинених подібною соціальною політикою для їх зовнішньої торгівлі. Тобто міжнародне регулювання дозволило б вирівняти умови міжнародної конкурентноздатності.
У 1901 році в Базелі (Швейцарія) було створено Міжнародну асоціацію з захисту трудящих. її виконавчим органом став Міжнародний трудовий офіс. Головним завданням останнього було проведення порівняльного аналізу національних законодавств, інформування держав, збирання й дослідження документації з трудового права. Міжнародна асоціація з захисту трудящих провела міжнародні конференції, де було вироблено дві конвенції - про нічну працю жінок і про використання білого фосфору в сірниковій промисловості. Слід зазначити, що вказані конвенції не отримали підтримки в законодавствах держав. Діяльність Міжнародної асоціації по захисту трудящих припинилася на початку Першої світової війни.