1 блок

1.Розкрийте основні завдання спец педагогіки,її принципи та методи , як науки

Спеціальна педагогіка - це теорія та практика спеціальної (особливої) освіти з відхиленнями у психічному чи фізичному розвиткові, для яких освіта у звичайних педагогічних умовах та за допомогою загально педагогічних методів і засобів є ускладненим чи взагалі неможливим.

Завдання спеціальної педагогіки:  -вивчення педагогічних закономірностей розвитку особистості в умовах обмежених можливостей життєдіяльності;

- визначити корекційні та компенсаторні  можливості людини відповідно до наявного порушення психофізичного розвитку її індивідуальних особливостей;

- обґрунтування та розробка класифікацію осіб з особливими освітніми потребами;

- вивчення закономірностей спеціальної освіти, існуючих педагогічних систем освіти осіб з особливими потребами прогнозування виникнення та розвитку нових педагогічних систем;

- розробка наукових основ змісту спеціальної освіти, принципів, методів,  організаційних умов спеціальної освіти;

- розробка та реалізація освітніх корекційно-педагогічних, компенсаторних, реабілітаційних, попереджувальних та розвивальних  програм освіти осіб з особливими потребами.

- вивчення та здійснення соціального та середовищного адаптування, абілітації та реабілітації, інтеграції осіб з обмеженими можливостями різних вікових груп.

- розробка та апробація програм профорієнтування профконсультування, професійної підготовки соціально-трудової адаптації осіб з обмеженою працездатністю.

- вивчає та розроблює та реалізує педагогічні засоби і механізми профілактики порушень розвитку

- розроблює та реалізує механізми інтеграції в освіті та соціокультурному середовищі, здійснює психолого-педагогічну підготовку батьків, що мають дітей з обмеженими можливостями.

Основні принципи спеціальної педагогіки як науки: 

Загальнодидактичні: 1. Принцип науковості(тобто набуття знань, що мають науковий характер)

2. Принцип теорії з практикою(перші відомості про навколишній світ дитина отримує в процесі предметно-практичної діяльності , далі педагог узагальнює і систематизує цей досвід, набуті знання дитина використовує як у процесі засвоєння знань, так і на практиці)

3. Принцип активності і свідомості в навчанні(дитина бере актину участь в навчально-виховному процесі)

4.принцип доступності(передбачає врахування вікових та психофізичних особливостей дитини)

5.принцип послідовності та систематичності (певна розроблена програма, що дозволяє сформувати цілісну систему знань , умінь і навичок)

6.принцип наочності(навчання з опорою на безпосереднє сприйняття предметів і явищ)

7.принцип міцності засвоєння знань(необхідність домогтись засвоєння отриманих дитиною знань перш ніж переходити до нового матеріалу)

8.принцип індивідуального підходу до навчання і виховання(наповненість груп і класів, індиві і групові заняття) а також він спрямований на створення сприятливих умов навчання , що враховують індивідуальні особливості кожної дитини(особливості вищої нервової системи, темперамент, вміння вчитись , рівень розвитку емоційно-вольової сфери)

Спеціальні:

1. Етіологогенетичний (вивчення етіології і патогенезу порушення)

2. Принцип системного підходу до діагностики та корекції(вивчення структури дефекту, зо дозволяють розробити план роботи)

3. Принцип опори на закономірності онтогенетичного розвитку (щоб правильно вибудовувати систему колекційної роботи необхідно щнати як ті чи інші функції розвиваються в онтогенезі)

4. Принцип педагогічного оптимізму

5. Принцип ранньої педагогічної допомоги (може надаватись в сенситивні періоди)

6. Принцип компенсуючи функцій організму дитини( надавати перевагу і більше розвивати ті функції, які є збереженні і функціонують)

Методи:

• Словесні: пояснення,розповідь, бесіда, монолог,інструктаж, лекція;

• Наочні: демонстрування, спостереження,ілюстрування –карти, плакати, рисунки;

• Практичні: вправи, лабораторні роботи,графічні роботи,дослідницькі роботи, проектування.