3. Сутність нагромадження, структурні зрушення в пропорціях суспільного відтворення

Одним із висновків марксової теорії суспільного відтворення, що зберігає своє значення й сьогодні, є висновок про необхідність нагромадження при відтворенні у розширеному масштабі. В чому ж полягає сутність процесу нагромадження?

Розширене відтворення можливе лише при умові такого поточного виробництва, що перебільшує поточне споживання (як виробниче, так і невиробниче). Тобто, у даному випадку, частина суспільного продукту виступає як надлишок по відношенню до всієї виробленої та спожитої протягом року продукції. Саме цей “надлишок” і утворює фонд нагромадження без якого процес розширеного відтворення неможливий.

З точки зору матеріально-речового складу фонд нагромадження включає у себе: засоби виробництва, вироблені зверх того, що потрібно для забезпечення простого відтворення та новозбудовані капітальні об’єкти невиробничої сфери. З точки зору вартості - це частина вартості національного доходу країни.

За сучасною методикою розрахунку макроекономічних показників національний доход (НД) розраховується за формулою:

НД = ВНП - НП - А,

де: ВНП - валовий національний продукт;

НП - непрямі податки;

А - амортизаційні відрахування.

Інакше кажучи - НД = ЗП + ДВ,

де: ЗП - заробітна плата;

ДВ - доходи від власності усіх видів.

Як було зазначено вище, нагромадження здійснюється за рахунок частки національного доходу - тож останній, з точки зору його використання, розпадається на фонд споживання та фонд нагромадження:

НД = ФС + ФН,

де: ФС - фонд споживання;

ФН - фонд нагромадження.

Фонд споживання відображає ту частину доходів найманих робітників та власників матеріальних ресурсів, що витрачається ними на особисте споживання. Відповідно, інша частина доходів населення - утворює фонд нагромадження. Тут слід відзначити, що хоча якась частка загального фонду заробітної плати і може бути використана на цілі нагромадження (якщо заробітну плату не зведено до прожиткового мінімуму і вона не використовується, таким чином, тільки на споживання), все ж таки, в основному, фонд нагромадження формується за рахунок доходів власників засобів виробництва. Використання доходів частково на особисте споживання, а частково на нагромадження (що відбувається переважно у вигляді капіталовкладень у виробництво товарів та послуг), дозволяє власникам ресурсів, з одного боку, створювати умови для розширеного суспільного відтворення, з іншого боку - збільшувати обсяг власності, що належить їм особисто.

Тож, підсумовуючи сказане, можна визначити суть нагромадження як використання частини національного доходу для розвитку виробництва та збільшення обсягу фондів у невиробничій сфері.

Відповідно до наведеного визначення нагромадження поділяють на виробниче та невиробниче.

Виробниче нагромадження, на практиці, проявляє себе у вигляді капіталовкладень (інвестицій) у розвиток сфери матеріального виробництва. Тобто, це та частина національного доходу (а точніше - фонду нагромадження), що перетворюється у нові заводи та фабрики, додаткові технологічні лінії та устаткування, йде на збільшення запасів сировини і палива тощо.

Інша частина фонду нагромадження використовується на невиробниче нагромадження - розширення, реконструкцію та оновлення житлового фонду, будівництво лікарень, навчальних закладів, об’єктів культури, спорту, науки.

Співвідношення між виробничим та невиробничим нагромадженням визначає структуру фонду нагромадження. В умовах адміністративно-командної системи мала місце недооцінка значення невиробничого нагромадження. Зменшення частки невиробничої сфери у загальній кількості капітальних вкладень в економіку країни відбивало політику “залишкового” фінансування потреб розвитку соціальних об’єктів. Пріоритет виробничого споживання над невиробничим обгрунтовувався на теоретичному рівні. Між тим, як показує практика економічно розвинутих країн - капітальні вкладення у розвиток соціальної інфраструктури мають величезне значення для темпів зростання їх виробничого потенціалу. Для успішного розвитку економіки треба мати не лише сучасні засоби виробництва, а й здорових та освітчених людей, що здатні ефективно їх використовувати.

Загальна ефективність нагромадження визначається відношенням зростаючих реальних доходів населення до фонду нагромадження:

дДр

Ен = ------- ;

ФН

де: Ен - ефективність нагромадження;

дДр - приріст реальних доходів населення;

ФН - фонд нагромадження.

Існує й інша формула, що характерезує ефективність нагромадження з точки зору віддачі від зроблених капіталовкладень:

дНД

Екв =---------;

КВ

де: Екв - ефективність капітальних вкладень;

дНД - приріст національного доходу;

КВ - капітальні вкладення.

Підвищення ефективності капіталовкладень означає збільшення випуску потрібної суспільству продукції при зменшенні суми вкладень, або зменшення питомих капітальних вкладень на одиницю продукції.

Загальний обсяг нагромадження визначається, з одного боку, розміром отриманого національного доходу, з іншого - пропорцією, у якій національний доход розподіляється на фонд споживання і фонд нагромадження.

Стосовно впливу на обсяг нагромадження виличини національного доходу - то цілком зрозуміло, що за умови збереження незмінної пропорції між фондами споживання і нагромадження, останній буде збільшуватись разом із зростанням національного доходу країни біль того - загальний обсяг отриманого національного доходу може вплинути й на саму пропорцію його розподілу на споживання і нагромадження. Так, найбільші країни світу, отримуючи відносно невеликий національний доход, змушені витрачати на нагромадження лише незначну від нього, або й взагалі “проїдати” його увесь, забезпечуючи, тим самим, лише просте відтворення суспільного виробництва. Чим більш економічно розвинутою є країна, тим більший вона отримує національний доход \в тому числі і на душу населення\, що дозволяє їй збільшувати ту його частину, яка використовується на потреби нагромадження. Але сказане означає лише можливість, а не загальне правило чи економічний закон. Все ж таки, розподіл національного доходу на споживання та нагромадження у більшій мірі залежить від державної економічної політики ніж від абсолютної величини національного доходу.

Співвідношення між фондами споживання та нагромадження у складі національного доходу відображує норма нагромадження. Цей показник розраховується за формулою:

ФН

№н = --------- х 100 %

НД

де: №н - норма нагромадження;

ФН - фонд нагромадження;

НД - національний доход.

Як вже зазначалося, цей показник найбільше залежить від обраної урядом стратегії і тактики економічного розвитку країни. Так, за часів існування Радянського Союзу, для збереження динамічного розширення відтворення, вважалось за необхідне використовувати на нагромадження біля четвертої частини національного доходу. Тобто, норма нагромадження дорівнювала 25% \причому під час індустріалізації країни та у перші післявоєнні роки вона була ще вищою\. В той же час, в економічно більш розвинутих країнах Західної Європи, при при загальній тенденції норми нагромадження, а вона не перевищувала 20%. Це свідсить про те, що СРСР, у порівнянні з західноєвропейськими країнами, значно більше уваги приділяв проблемі підтримки високих темпів нагрпомадження ніж поточному споживанню населення. Біля 70% виробленої у Радянському Союзі продукції відносилось до засобів виробництва і лише 30% до предметів споживання, тоді як у економічно розвинутих країнах - навпаки.

Надто висока норма нагромадження обмежує поточне споживання населення, але занадто занижена - означає тупцювання економіки на місці, відсутність умов для її розширеного відтворювання. Так, після розпаду СРСР норма нагромадження в Україні впала нижче за 10%, що у купі з недостатніми амортизаційними відрахуваннями призвело до стану звуженого відтворення суспільного виробництва у ній протягом перших 7 років незалежності.

Розглядаючи процес нагромадження слід підкреслити його безпосередній зв’язок із структурними зрушеннями в пропорціях суспільного відтворення. Структура економіки кожної країни поступово змінюється під впливом вимог нових часів та у відповідності до конкретних завдань, що вирішує держава на певному етапі свого розвитку. Темп і напрямок структурних порушень повністю залежать від обсягу та структури капіталовкладень, що здійснюються.

Об’єктивною основою структурних змін в економічних системах виступає науково-технічний прогрес. Наукові відкриття та запровадження їх у виробництво - не тільки змінюють вигляд традиційних галузей промисловості, але й приводять до утворення принципово нової галузевої структури суспільного господарства. Традиційні галузі постійно модернізуються та поступово зменшують свою питому вагу у загальному обсягу виробництва, поступаючись місцем новим, більш сучасним галузям, що породжені науково-технічним прогресом. Така еволюція структури суспільного господарства можлива тільки завдяки змінам, що відбуваються у процесі нагромадження. Корегуючи структуру капіталовкладень держава має змогу поступово змінювати обличчя своєї економіки.

Загальною тенденцією структурних зрушень, що відбуваються в економічно розвинутих країнах, є зменшення питомої ваги галузей сфери матеріального виробництва по відношенню до сфери нематеріального виробництва. Висока продуктивність праці в цих країнах дозволяє все меншою кількістю працюючих задовольняти існуючий попит на продукти, що виступають результатом матеріального виробництва. Відповідно все більша частка працездатного населення залучається у сферу нематеріального виробництва, що веде до змін у співвідношенні між галузями цих сфер на користь останньої.

Оскільки державна інвестиційна політика значною мірою визначає структуру капіталовкладень - майбутні зміни у економічній структурі можуть бути прогнозованими. Тобто, у відповідності із своїми цілями, держава має змогу впливати на процес нагромадження, спрямовуючи інвестиції у потрібному напрямку. Відповідно можна прискорювати розвиток одних галузей та гальмувати інших.

Необхідність структурних змін визнано сьогодні і для економіки України. Отримана у спадщину від СРСР галузева структура не відповідає сучасним вимогам економічного розвитку. Перш за все, звертає на себе увагу нерозвинутість соціальної сфери у порівнянні із сферою матеріального виробництва. В самому матеріальному виробництві переважають галузі, що виробляють засоби ворибництва, а не предмети споживання. Велика питома вага традиційних галузей, що використовують, в основному, застарілі технології виробництва.

Приорітетними, за таких умов, з точки зору інвестиційної політики є: галузі соціальної сфери; галузі, що воробляють предмети споживання для населення; галузі, що здатні виробляти \за умови їх модернізації\ конкурентноспроможну на світовому ринку продукцію. Отже, до найперспективниших галузей сьогодні в Україні відносять: охорону здоров’я та навколишнього середовища, сільске господарство, харчову та текстильну промисловість, машинобудування, металургію, кораблебудування та аерокосмічний комплекс. Першочергова увага з боку держави до вище названих галузей може прискорити вихід України з стану кризи, у якій вона перебуває сьогодні, та забезпечити її економічне зростання у майбутньому.