2. Зміст процесу суспільного відтворення

Однією з головних цілей макроекономічної теорії, як вже було зазначено вище, є забезпечення стабільних темпів економічного зростання. Але зрозуміти в чому суть даної проблеми можна лише на основі розгляду процесу відтворення на макроекономічному рівні (суспільного відтворення).

Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, як безперевний ланцюг взаємоповязаних актів щорічного створення суспільного продукту. Дане визначення характерезує відтворення саме на макроекономічному рівні, хоча процеси відтворення можна спостерігати і на рівні мікроекономіки, коли безперервність, повторюваність реалізується в межах окремого підприємства, фірми.

Розгляд процесу суспільного виробництва в динаміці, за ряд років, дозволяє глибше проникнути у його сутність, побачити набагато більше, ніж при аналізі створення суспільного продукту протягом одного року.

Аналіз виробництва річного продукту суспільства дає можливість оцінити потужність наявних продуктивних сил, дати кількісну та якісну характеристику засобам виробництва, робочій силі, їх розподілу по підрозділам суспільного виробництва та окремим галузям, побачити результат їх функціонування (за даний проміжок часу), що втілений у сукупному продукті і отримати уявлення про те, як цей продукт розподіляється між субєктами економічної діяльності та яким чином споживається. Але аналіз суспільного виробництва за один рік не дозволяє відповісти на питання: звідки узялися ці продуктивні сили; чому вони саме мають таку галузеву структуру; чим пояснити існуючий розподіл створенного сукупного продукту; як його цьогорічне споживання позначиться на процесі виробництва наступного року? Відповіді на усі ці питання можна знайти тільки в дослідженні процесу суспільного відтворення.

Дослідження суспільного відтворення дає змогу уяснити: під впливом яких чинників протягом багатьох років відбувались кількісні та якісні зміни у суспільних продуктивних силах; що зумовило їх сучасну структуру; яке значення мають розподіл та споживання сукупного продукту сьогодні для продовження процесу виробництва завтра? Все це стає зрозумілим коли процес виробництва розглядається не як одноразовий акт, а як безперервний рух економіки на протязі багатьох років.

Процес суспільного виробництва, взятий як окремий акт, часто ділять на чотири стадії: стадію власне виробництва товарів та послуг; стадії розподілу та обміну - під час яких товари і послуги, проходячи крізь сферу обігу, знаходять своїх кінцевих споживачів; та стадію споживання товарів і послуг, що були вироблені протягом року. Але тільки процес відтворення дозволяє побачити, що споживання є не лише кінцевим пунктом суспільного виробництва та передумовою його наступного циклу. Аналіз відтворення показує, що виробництво та споживання - це, у значній мірі, тотожні поняття, що збігаються одне з одним і характерезують тіж самі економічні процеси. Це стосується, в першу чергу, так званого, виробничого споживання товарів та послуг.

Виробниче споживання - це процес використання засобів виробництва і робочої сили для виготовлення суспільного продукту. Тобто, з одного боку, процес, в ході якого люди за допомогою своєї праці та відповідного устаткування перетворюють природні матеріали чи напівфабрикати у потрібніїм кінцеві продукти - безперечно є процесом виробництва. З іншого ж боку - це процес споживання їх послуг праці, а також згаданого устаткування та використаних матеріалів. Як бачимо, у даному випадку, процес виробництва і процес споживання виступають як тотожні поняття.

Дещо інакше ми повинні підходити до розгляду особистого споживання. Особисте споживання - процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб фізіологічного та соціально-культурного плану. Особисте споживання не може ототожнюватись із процесом виробництва людини (бо такого виробництва не існує), хоча й розглядається як необхідна умова відтворення особистого фактора у складі суспільних продуктивних сил - робочої сили. При цьому слід памятати, що у процесі особистого споживання приймають участь усі жителі країни, а до робочої сили відносять, в сучасних умовах, лише біля половини населення (виключаючи неповнолітніх, людей пенсійного віку, інвалідів, непрацюючих власників економічних ресурсів та інш.). Тож, особисте споживання, значною мірою відрізняючись від виробничого споживання, безперечно, відіграє не менш важливу роль у процесі суспільного відтворення (виступаючи основою відтворення населення країни в цілому та робочої сили зокрема).

Виходячи з усього сказаного, суспільне відтворення можна розглядати як процес постійного одночасного виробництва і споживання, в ході якого відновлюються усі необхідні чинники процесу виробництва - робоча сила, засоби праці та предмети праці. Відповідно, для забезпечення безперервності цього процесу, першочергового значення набувають: 1) встановлення потрібного співвідношення між виробництвом і споживанням; 2) підтримка необхідної пропорційності між основними підрозділами суспільного виробництва; 3) утворення певного міжгалузевого балансу в економіці. Правильне розв’язання перелічених проблем є життєво необхідним з точки зору забезпечення нормальних умов процесу суспільного відтворення. Саме цим пояснюється та увага, що приділяється проблемам пропорційності економічного розвитку в теорії макроекономіки.

Втім, усвідомлення проблеми пропорційності суспільного відтворення та перші спроби її розв’язання відбулись задовго до того, як економічну теорію почали розділяти на макро- та мікроекономіку. Ще у 1758 р. фізіократ Ф.Кене у своїй знаменитій ”Економічній таблиці” проаналізував склад сукупного суспільного продукту, рух його елементів як необхідну умову нового процесу виробництва і відтворення класів у соціально-економічній структурі суспільства.

Ф.Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний клас (фермери і сільськогосподарскі наймані робітники), який, обробляючи землю, щороку відтворює багацтво нації і сплачує орендну плату власникам землі; 2) клас власників (землевласники, король, духовенство), який живе на “чистий продукт” землеробства; 3)”безплідний”, або непродуктивний, клас (промислові купці, ремісники, наймані робітники у промисловості та інш.), витрати якого оплачують два попередні класи.

На початок господарського року, за схемою Ф.Кене, перелічені класи володіють такими запасами продуктів і готівки;

1) продуктивний клас має запас землеробських продуктів на 5 млрд. ліврів;

2) клас власників має запас готівки на 2 млрд. ліврів, отриманих ним від продуктивного класу як орендну плату;

3) ”безплідний” клас має запас промислових виробів на 2 млрд. ліврів.

“Економічна таблиця” описує процес обміну між трьома зазаначеними класами у вигляді ряду послідовних актів купівлі-продажу. При цьому продукти і гроші рухаються у протилежному напрямі.

1-й акт - клас власників купує у продуктивного класу сільськогосподарської продукції на 1 млрд. ліврів для власного споживання;

2-й акт - клас власників на залишок готівки в сумі 1 млрд. ліврів купує у непродуктивного класу промислову продукцію для власного споживання;

3-й акт - непродуктивний клас на отриману від власників за свої вироби готівку (1 млрд. ліврів) купує у продуктивного класу продукти харчування;

4-й акт - продуктивний клас купує у непродуктивного класу на 1 млрд. ліврів промислових виробів для відновлення основного капіталу;

5-й акт - непродуктивний клас на 1 млрд. ліврів купує у продуктивного класу сировину для промислової переробки.

Отже, з 5 млрд. ліврів сукупного продукту реалізовано 3 млрд., і гроші в сумі 2 млрд. ліврів повернулися до продуктивного класу. Рештка 2 млрд. ліврів річного продукту витрачається в землеробстві. Оборот річного продукту в натуральній і грошовій формі забезпечує можливість безперевного, періодичного повторення виробничого процесу, тобто відтворення. Але наведена схема руху сукупного продукту суспільства протягом даноного року не дає відповіді на питання - яким буде його обсяг у наступному році? Дійсно якщо весь суспільний продукт спожито без залишку - чи дає це змогу збільшити його виробництво у майбутньому і за рахунок чого?

На ці питання “Економічна таблиця” Ф.Кене не могла дати відповідь, описуючи, по суті, умови для, так званого, простого відтворення. Просте відтворення - це відтворення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Просте відтворення було досить характерним для докапіталістичної епохи і тому пояснення Ф.Кене щодо руху сукупного продукту цілком влаштовували його сучасників. Але розвиток капіталістичних відносин, що супроводжувався стрімким зростанням щорічного обсягу виробництва, потребував теоретичного обгрунтування процесу постійного розширеного відтворення.

Розширине відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому маштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Умови розширеного відтворення в капіталістичній економічній системі було детально проаналізовано К.Марксом у другій половині ХІХ ст. Розглянимо найважливіші положення марксової теорії відтворення сукупного суспільного продукту.

Згідно даної теорії сукупний суспільний продукт є результатом діяльності двох підрозділів суспільного виробництва. Перший підрозділ включає усі галузі, що виробляють засоби виробництва, другий - галузі, де виробляються предмети споживання. Тож, за своєю натурально-речовою формою сукупний продукт складається: з призначених для виробничого споживання засобів виробництва та з призначених для особистого споживання предметів споживання. Вартість продукції, створеної кожним підрозділом, а, відповідно, й загальна вартість суспільного продукту, складається з трьох частин: вартості спожитого в процесі виробництва постійного капітала (за сучасною методикою підрахунку ВНП - амортизаційні відрахування), вартості використаного в цьому процесі змінного капіталу (витрати на заробітну плату найманих робітників) та додаткової вартості (доходи власників факторів виробництва).

Схематично це може бути представлено як -

І. (С + V + М)

ІІ. (С + V + М)

______________

ССП (С + V + М)

де: І. - виробництво засобів виробництва;

ІІ. - виробництво предметів споживання;

ССП - сукупний суспільний продукт;

С - вартість постійного капіталу;

V - вартість змінного капіталу;

М - додаткова вартість.

За думкою К.Маркса, необхідною умовою як простого, так і розширеного відтворення виступає наявність певних пропорцій між І та ІІ підрозділами суспільного виробництва. Ці пропозиції проявляють себе в процесі обміну результатами діяльності названих підрозділів, який відбувається у формі реалізації створеної ними продукції (тому цю теорію називають ще - теорією реалізації сукупного суспільного продукту).

Просте відтворення, як вже було сказано, не передбачає зростання обсягу виробництва у наступному році. Проте, навіть для повторення процесу виробництва у тих же самих масштабах сукупний продукт повинен бути розподілений між підрозділами суспільного виробництва таким чином, щоб повністю компенсувати понесені ними витрати в ході його створення. Тобто, повинні бути виконані наступні умови:

1) Вся продукція І підрозділу повинна дорівнювати спожитим протягом року засобам виробництва в І та ІІ підрозділах -

І (С + V + М) = ІС + ІІС;

2) Вся продукція ІІ підрозділу повинна дорівнювати спожитим протягом року предметам споживання у І та ІІ підрозділах -

ІІ (С + V + М) = І (V + М) + ІІ (V + М) ;

3) Виходячи з перших двох умов - надлишок продукції І підрозділу, зверх необхідної для поновлення засобів виробництва у ньому самому, повинен дорівнювати засобам виробництва спожитим у ІІ підрозділі -

І (V + М) = ІІС,

Виконання даних умов означає, що сукупний продукт реалізовано без залишку таким чином, що відшкодовано усі чинники виробництва, витрачені в ході його створення. Як бачимо, в даному випадку, виробництво дорівнює споживанню.

Розширине відтворення не може відбуватись за умов, коли обсяг сукупного виробництва дорівнює обсягу суспільного споживання. Тому, умови розширеного відтворення представляють собою певні нерівності:

1) Вся продукція І підрозділу повинна бути більшою ніж спожито протягом року засобів виробництва у І та ІІ підрозділах -

І (С + V + М)  ІС + ІІС ;

2) Звідси - надлишок продукції І підрозділу, зверх необхідної для поновлення засобів виробництва у ньому самому, повинен бути більшим за засоби виробництва спожиті у ІІ підрозділі -

І (V + М)  ІІ С ;

3) Відповідно, сума надлишку продукції І підрозділу, зверх необхідної для його власних потреб та продукції ІІ підрозділу, що споживається у ньому самому, повинна бути більшою за всю продукцію ІІ підрозділу -

І (V + М) + ІІ (V + М)  ІІ (С + V + М).

Виконання даних умов означає, що на відшкодування використаних протягом року чинників виробництва витрачається не увесь створений сукупний продукт. В даному випадку обсяг суспільного виробництва перевищує обсяг поточного споживання. Це означає виникнення у суспільстві певного надлишку засобів виробництва та предметів споживання у порівнянні з попереднім роком, що й забезпечує збільшення обсягу виробництва у наступному році. Тобто, наведені нерівності є умовами процесу розширенного відтворення суспільного виробництва.

К.Маркс особливо підкреслював, що в процесі суспільного відтворення відбувається відновлення не тільки матеріально-речових чинників виробництва, а й існуючих виробничих відносин, класової структури суспільства. Крогообіг процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів та послуг відбувається таким чином, що відтворює, в кожному наступному циклі, капіталіста як капіталіста, а найманого робітника як найманого робітника. Відтворюється і такий спосіб поєднання найманої робочої сили із засобами виробництва, який дозволяє капіталістам привласнювати (у вигляді прибутку) податкову вартість, в наслідок експлуатації робітничого класу в цілому.

Не з усіма положеннями теорії суспільного відтворення К.Маркса можна погодитись сьогодні. Вона відбила реальні умови воробництва та рівень розвитку економічної науки у 19-му сторіччі. Проте окремі висновки з даної теорії зберігають своє значення і в сучасних умовах.