1.6. Контроль розвитку і критерії оцінки витривалості

Контроль за рівнем розвитку витривалості, як і інших рухових якостей, слід проводити після ретельної розминки. Для підвищення його точності необхідно забезпечити стандартизацію умов, психічних установок та мотивації (М.М.Липець, 1997; В.М.Заціорський, 1980; Я.М.Коц, 1986).

Контроль витривалості спортсмена проводиться за допомогою різноманітних тестів, які можуть мати специфічний і неспецифічний характер.

Неспецифічні тести включають фізичну діяльність, яка відрізняється від змагальної діяльності координаційною структурою рухів і особливостями функціонування систем забезпечення. Неспецифічні тести найчастіше складаються з використанням матеріалів бігу або ходьби на тредбані, педалювання на ергометрі (В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995).

Специфічні тести складаються з використанням роботи, при якій координаційна структура рухів, діяльність систем забезпечення максимально наближені до специфіки змагальної діяльності. З цією метою використовуються різні поєднання спеціально-підготовчих вправ (дозовані серії кидків у боротьбі, комплекси специфічних вправ – у іграх). Для бігунів специфічними є тести, складені на матеріалі бігу на тредбані, для велосипедистів – педалювання на велоергометрі, лижників – ходьба з палицями та тредбані, для плавців – плавання в гідроканалі (А.У.Демінський, 1995; В.С.Міщенко, М.М.Булатова, 1994; В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995).

Загальна витривалість. Основним критерієм її прояву є час, протягом якого людина здатна виконувати роботу помірної інтенсивності (Х.Роскалли, Х.Райндель, Й.Кайль, 1967; М.М.Липець, 1997).

Типовим прикладом визначення рівня розвитку загальної витривалості за названим критерієм є тест: біг (плавання, веслування) зі швидкістю 50-60 % від індивідуальної максимальної швидкості (Х.Бубе та ін., В.П.Філін та ін., 1969). Спочатку необхідно провести тестування максимальної швидкості бігу, плавання, яке дає змогу зробити прямий вимір рівня розвитку загальної витривалості. Більш широкого розповсюдження набули методи опосередкованого тестування загальної витривалості. Для цього застосовують два різновиди контрольних завдань (М.М.Липець, 1997; Ю.В.Верхошанський, 1998):

1. Пробігти дистанцію 2 км або довшу за найменший час. Хто швидше подолає відповідну дистанцію, той і проявить вищий рівень загальної витривалості.

2. Пробігти якомога більшу відстань за певний, досить тривалий час (понад 10 хв). Наприклад, 12-хвилинний тест К.Купера (1979). Хто більшу відстань подолає за встановлений час, той і проявить вищий рівень загальної витривалості. Між результатами тестування, що показані одними і тими ж людьми у трьох вище наведених способах визначення рівня розвитку загальної витривалості, існує дуже тісний взаємозв’язок (Г.С.Туманян, Я.К.Коблєв, 1973). Це свідчить про те, що у всіх трьох варіантах визначається таж сама рухова якість – загальна витривалість.

Спеціальна витривалість. Контроль за спеціальною витривалістю слід здійснювати з урахуванням факторів, що визначають працездатність і розвиток втоми у даному виді спорту (В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995; Х.Роскалли, Х.Райндель, Й.Кайль, 1967). При цьому слід пам’ятати, що локалізація і механізми розвитку втоми у кожному виді спорту специфічні і обумовлюються характером м’язової діяльності. Цілком природно, що при доборі методів для контролю витривалості у кожному конкретному випадку слід провести аналіз факторів, що обумовлюють прояв даної якості, підібрати методи і процедури, які дозволяють об’єктивно оцінити дану якість, враховуючи специфіку рухової діяльності в конкретному виді спорту і породжені нею вимоги до регуляторних і виконавчих органів (А.У.Демінський, 1995; В.С.Міщенко, М.М.Булатова, 1994).

Для оцінки витривалості разом з показниками змагальної діяльності і спеціальних тестів широко використовуються показники, що відображають діяльність функціональних систем організму спортсменів.

Так, при оцінці витривалості в роботі, пов’язаній із аеробним енергозабезпеченням (циклічні види спорту), інформативними виявляються показники максимального споживання кисню, порогу анаеробного обміну, хвилинного об’єму кровообігу тощо, а також показники, що свідчать про економічність роботи, сталості в діяльності аеробної системи енергозабезпечення (Ю.В.Верхошанський, 1998; В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995).

Враховуючи високу емоційну напругу змагальної діяльності, витривалість контролюють в умовах змагань (змагальна витривалість) і в процесі тренування (тренувальна витривалість).

Швидкісна витривалість. Провідним критерієм прояву швидкісної витривалості є також час, протягом якого людина здатна пересуватися з наближеною до граничної або граничною для себе швидкістю (М.М.Липець, 1997; Л.П.Матвєєв, 1991). Але його надзвичайно важко визначити в умовах спортивної практики. Тому більш широко застосовуються способи швидкісної витривалості. Для цього спочатку необхідно визначити максимальну швидкість бігу, плавання. Потім необхідно з максимально можливою швидкістю пробігти (проплисти) дистанцію, на подолання якої потрібно близько 15-90 с часу і визначити середню швидкість її подолання. Чим меншою буде різниця між максимальною та середньою швидкістю подолання контрольної дистанції, тим вищим буде рівень швидкісної витривалості (А.У.Демінський, 1995; В.С.Міщенко, М.М.Булатова, 1994; В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995).

Силова витривалість. В ациклічних вправах її визначають двома шляхами (М.М.Липець, 1997; Л.П.Матвєєв, 1991; С.М.Дідковський, 1973):

1. Тест на максимально можливу кількість подолання значного зовнішнього опору (як правило 50-70 % від максимального можливого у цій вправі) у одному підході. Хто більше разів подолає відповідний опір, той і проявить вищий рівень розвитку силової витривалості.

2. Тест на максимально можливу кількість повторень вправи у подоланні незначного зовнішнього опору (20-40 % від максимального у цій вправі) за дозований час (20-60 с). Оцінку рівня розвитку силової витривалості можна роботи за двома показниками. Перший – за загальною кількістю повторень вправи за дозований час, чим більша кількість повторень, тим вищий рівень розвитку силової витривалості. Другий – за динамікою кількості повторень на мірних відтинках часу.

У циклічних вправах силову витривалість можна визначити за динамікою довжини кроків на відповідній дистанції (рис. 1.2). Здатність підтримувати оптимальну довжину кроків свідчить про високий рівень силової витривалості, а значне зменшення довжини кроку по ходу дистанції – про низький (С.М.Войцеховський, 1971; С.М.Дедковський, 1973; М.М.Липець, Г.М.Андрієнко, 1993; Л.П.Матвєєв, 1991).

Силову витривалість в ізометричних вправах визначають за максимальним часом утримання певної величини зусилля.