1.2. Види витривалості та їх характеристика

Велика кількість факторів, що визначають рівень витривалості в різних видах м’язової діяльності, стимулювала спеціалістів до класифікації видів діяльності на основі різноманітних ознак.

Зокрема витривалість поділяють на: загальну, швидкісну, силову (Н.В.Зімкін, 1956, 1972; В.Н.Заціорський, 1966; Н.А.Фомін, В.Н.Філін, 1972; Ю.В.Верхошанський, 1988; Л.П.Матвєєв, 1991).

В окремих видах спорту виділяють також спеціальну витривалість (Н.Г.Озолін, 1970; М.Я.Набатнікова, 1972). За даними В.М.Платонова, М.М.Булатова (1995) витривалість поділяється на загальну і спеціальну, тренувальну і змагальну, локальну, регіональну і глобальну, аеробну і анаеробну, м’язову і вегетативну, сенсорну і емоціональну, статичну і динамічну, швидкісну і силову.

Поділ витривалості на ці види дозволяє у кожному конкретному випадку здійснювати аналіз факторів, що визначають прояв даної якості, підібрати найефективнішу методику, однак не забезпечує достатньою мірою відповідності специфічним вимогам тренувальної і змагальної діяльності в конкретному виді спорту.

Загальна витривалість, як рухова якість людини – це її здатність якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів.

В основі прояву загальної витривалості лежить сукупність функціональних властивостей організму людини, які складають неспецифічну основу прояву витривалості до різних видів рухової діяльності. Це, перш за все, вегетативні функції, зокрема продуктивність аеробного джерела енергії. Із збільшенням тривалості м’язової роботи перенос витривалості буде збільшуватися (В.М.Заціорський, 1965). Ефект позитивного переносу загальної витривалості широко використовується у спортивній практиці та професійно-прикладному фізичному вихованні. Встановлено, що перенос загальної витривалості з циклічних вправ на динамічні більш виражений, ніж навпаки (Е.Садовски, 1986).

Незважаючи на специфіку прояву витривалості у різних видах рухової діяльності загальна витривалість є передумовою високого рівня розвитку інших видів витривалості. Наприклад, К.Купер (1989) відзначає, що високий рівень загальної витривалості, зокрема у гравців в американський футбол, сприяє підвищенню продуктивності змагальної діяльності в другій половині гри та в кінці сезону, зниженню кількості травм. Проте переоцінювати вплив загальної витривалості також недоцільно. Яскравим прикладом цього може послужити невдала спроба залучити до участі в марафонському бігу на Олімпійських іграх 1932 р. тарахумарців, що відомі своєю феноменальною витривалістю. Вони здатні пробігати без відпочинку 200-240 км. Двоє кращих бігунів були включені до команди США. Але вони не тільки не досягли успіху, а й змушені були зійти з дистанції, тому що не втримали швидкості бігу 4-5 м/с при звичній для них середній швидкості бігу близько 2.0-2.5 м/с.

Термін “загальна витривалість” виправданий іще й тому, що вона широко проявляється в побутовій та професійній діяльності, яка переважно протікає в аеробних умовах енергозабезпечення. Рівень розвитку загальної витривалості відіграє важливу роль в оптимізації життєдіяльності організму та здоров’я людини (А.А.Пирогова, Л.Я.Іващенко, 1986; К.Купер, 1989; М.М.Липець, Г.М.Андрієнко, 1993 та ін.).

Покращення рівня розвитку загальної витривалості служить передумовою ефективного розвитку різних видів специфічної витривалості, до яких належать усі конкретні різновиди витривалості, що суттєво відрізняються від загальної.

Спеціальна витривалість – це здатність ефективно виконувати роботу і переборювати втому в умовах, детермінованих вимогами змагальної діяльності в конкретному виді спорту (В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995; М.М.Липець, 1997). Л.П.Матвєєв (1977) запропонував відрізняти “спеціальну тренувальну витривалість”, яка виражається у показниках сумарного обсягу та інтенсивності специфічної роботи, що виконується на тренувальних заняттях, від “спеціальної змагальної витривалості”, яка оцінюється за працездатністю і ефективністю рухових дій, особливостями психічних проявів в умовах змагань.

Спеціальна витривалість є дуже складною багатокомпонентною якістю. Її структура у кожному конкретному випадку визначається специфікою виду спорту і його окремої дисципліни.

Залежно від особливостей виду спорту спеціальна витривалість переважно може розглядатися як локальна або глобальна, аеробна або анаеробна, статична або динамічна, сенсорна або емоційна (В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995).

Швидкісна витривалість, як рухова якість людини – це її здатність якомога довше виконувати м’язову роботу з наближеною до граничної та граничною для інтенсивністю М.М.Липець, 1997; В.М.Платонов, М.М.Булатова, 1995). Вона має надзвичайно важливе значення для забезпечення ефективності змагальної діяльності в циклічних видах спорту спринтерського характеру. Важливе значення вона відіграє також у спортивних іграх та подібних до них видах рухової діяльності. Тільки спортсмени, що мають високий рівень розвитку швидкісної витривалості, здатні до багаторазових спринтерських прискорень на протязі гри (М.М.Липець, 1997).

Силова витривалість, як рухова якість людини – це її здатність якомога продуктивніше, для конкретних умов спортивної або іншої рухової діяльності, долати помірний зовнішній опір (М.М.Линець, 1997).

При цьому мається на увазі різноманітний характер функціонування м’язів: утримання необхідної пози, повторне виконання вибухових зусиль, циклічна робота певної інтенсивності.

Статична силова витривалість типова для рухових дій, що пов’язані з необхідністю прояву робочих напружень м’язів певної величини і тривалості (боротьба, вітрильний спорт) або збереження відповідної пози (стрілецький, гірськолижний та ковзанярський спорт). Найбільш високі показники силової витривалості серед спортсменів були зафіксовані у ковзанярів (Г.І.Чернєєв, 1965). Це пояснюється тим, що ковзанярі змушені тривалий час зберігати характерну для них позу.

Динамічна силова витривалість типова, перш за все, для циклічних вправ (біг, плавання, веслування тощо). Ефективність вирішення рухових завдань у цих вправах значною мірою залежить від рівня розвитку силової витривалості. Так в бігу на 400 м внаслідок втоми різко збільшується тривалість опорних періодів на другій половині дистанції .

Внаслідок цього падають сила відштовхування та довжина кроку. А це у свою чергу призводить до падіння швидкості бігу.

Велике значення силова витривалість має також у спортивних іграх, єдиноборствах та інших подібних рухових діях, де в умовах безперервної рухової активності необхідно багаторазового здійснювати вистрибування, удари (В.А.Романенко, 1999).

Найбільший перенос силової витривалості спостерігається у вправах, що подібні за характером роботи нервово-м’язового апарату. Ступінь переносу залежить також від тривалості вправ та величини зовнішнього опору. Чим більша тривалість вправ і чим менша величина зовнішнього опору, тим більше виражений позитивний перенос силової витривалості з одного виду рухової діяльності на інший, і навпаки – чим менша тривалість вправ і більша величина зовнішнього опору при їх виконанні, тим менший перенос.