Розділ 1 літературний огляд

1.1. Витривалість як фізична якість

Різні можливості людей у виконанні певної роботи прийнято пояснювати різним розвитком витривалості. Зниження ефективності виконання роботи, а потім її припинення обумовлюється тим, що в організмі людей накопичується втома. Втомою називають тимчасове зниження оперативної працездатності, що викликане інтенсивною або тривалою роботою (В.В.Розенблат, 1972; В.І.Медвєдєва, 1977 та ін.). В залежності від природи та характеру навантаження можна виділити чотири основних типи втоми (В.М.Заціорський, 1966):

1) Розумова (при вирішенні математичних задач чи іншій інтелектуальній діяльності);

2) Емоційна (при виконанні монотонної роботи);

3) Сенсорна (внаслідок напруженої діяльності аналізаторів);

4) Фізична (виникає при тривалій або досить інтенсивній м’язовій роботі);

Витривалість до фізичної роботи має важливе значення в життєдіяльності людини.

Вона дозволяє:

1) виконувати значний обсяг рухової діяльності;

2) тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності;

3) швидко відновлювати сили після значних навантажень (М.М.Липець, 1997).

В залежності від об’єму м’язових груп, що беруть участь у роботі, умовно розрізняють (I.Scherrer, H.Monod, 1960; В.М.Заціорський, 1966) три види фізичної втоми:

1. Локальна – до роботи залучено менше третини загального об’єму м’язів;

2. Регіональна – в роботі бере участь від однієї третини до двох третин м’язової маси;

3. Тотальна – працює одночасно більше двох третин скелетних м’язів.

Між перерахованими видами втоми прямої залежності не існує. Тобто одна і та ж людина може мати високу стійкість організму до локальної і недостатню до тотальної втоми. Можна, наприклад, багато разів (150 – 200) присідати на одній нозі і бути відносно слабким лижником чи стаєром (В.М.Заціорський, 1965).

Виходячи з викладеного, можна дати наступне визначення витривалості. Витривалість, як рухова якість людини – це її здатність долати втому у процесі рухової діяльності (М.М.Линець, 1997) або здатність ефективно виконувати вправи, переборюючи втому (В.Н.Платонов, Н.М., Н.М.Булатова, 1995).

Рівень розвитку цієї якості обумовлюється енергетичним потенціалом організму спортсмена і його відповідністю вимогам конкретного виду спорту, ефективністю техніки і тактики, психічними можливостями спортсмена, що забезпечують не лише високий рівень м’язової активності у тренувальній і змагальній діяльності, а й віддалення втоми і протидію процесу її розвитку.

При виконанні вправ максимальної анаеробної потужності втома, насамперед, обумовлюється процесами, що відбуваються у центральній нервовій системі (ЦНС) і виконавчому нервово-м’язовому апараті. Під час виконання цих вправ моторні центри активізують максимальну кількість спінальних мотонейронів, що забезпечує високочастотну імпульсацію.

При виконанні вправ близької до максимальної анаеробної потужності тривалістю 20-45 с втома пов’язується не лише з вичерпанням можливостей ЦНС до ефективного рекрутування і високочастотної імпульсації більшості спінальних мотонейронів, але й накопиченням у м’язах та крові лактату, що негативно впливає на діяльність ЦНС.

У результаті виконання вправ субмаксимальної анаеробної потужності тривалістю 45 – 120 с розвиток втоми обумовлюють насамперед накопичення лактату у м’язах і крові та пов’язана з цим негативна дія на стан ЦНС.

При виконанні вправ максимальної аеробної потужності тривалістю з – 10 хв втома пов’язана як із накопиченням лактату, так і з вичерпанням запасу м’язового глікогену.

Втома при виконанні вправ близької до максимальної аеробної потужності протягом 10 – 30 хв обумовлена насамперед вичерпанням запасів м’язового глікогену.

Вправи субмаксимальної аеробної потужності тривалістю 30-80 хв пов’язані з великим навантаженням на кисневотранспортну систему і використанням субстрату м’язового глікогену і глюкози крові.

При виконанні вправ середньої аеробної потужності тривалістю 80 – 120 хв локалізація і механізми втоми аналогічні тим, які характерні для вправ субмаксимальної аеробної потужності. Крім того, для розвитку втоми велике значення має порушення терморегуляції, що може викликати критичне підвищення температури тіла.

Розвиток втоми при виконанні вправ малої аеробної потужності (більше 2 год) характеризується також локалізацією і механізмами. Слід відзначити велику роль жирів для енергозабезпечення роботи і вплив недоокислених продуктів їх розпаду на розвиток втоми.

Таким чином, при виконанні будь-якої вправи можна виділити провідні, найбільш навантажувані системи, функціональні можливості яких і визначають здатність спортсмена виконувати вправи з певною інтенсивністю, а також граничну тривалість їх виконання. За локалізацією втоми можна виділити регулюючі системи, системи вегетативного забезпечення і виконавчу (рухову) систему (В.Н.Платонов, М.М.Булатова, 1995).