3.3. Вивчення функціональної готовності курсантів та студентів до навантажень різних видів витривалості (аеробна, анаеробна)

У кожен момент часу людина перебуває в певному фізичному стані. Той фізичний стан, який досягається в ході природного розвитку під впливом умов життя, звичайно далекий від бажаного. Тому, фізичним станом людини необхідно управляти, змінюючи його в необхідному напрямку. Можливість доцільного керування фізичним станом реалізується при певних умовах і в певних межах. Для цього покликане фізичне виховання. Отже, використовуючи спеціальні засоби (переважно фізичні вправи) необхідно побудувати заняття таким чином, щоб підвищити рівень загальної фізичної підготовки і паралельно з цим розширити діапазон адаптаційних можливостей провідних фізіологічних систем і механізмів, що забезпечують результат при виконанні цих вправ.

Мета м’язового (фізичного) тренування полягає в удосконаленні відповідних функцій організму. Для цього необхідно суттєво “завантажити” тренувальну функцію, причому в заданому енергетичному режимі і з відповідним механізмом центральної регуляції. Тільки в цьому випадку у процесі довготривалої адаптації (спеціальної фізичної підготовки) будуть формуватися компоненти функціональної системи тренувальної рухової функції.

Адаптаційні реакції на тренувальний процес досягаються при виконанні оптимального об’єму роботи на кожному тренувальному занятті протягом відповідного часового періоду. Безумовно, оптимальний об’єм фізичного навантаження буде визначатись індивідуальними можливостями кожної людини.

Для того, щоб забезпечити максимальний оздоровчий ефект занять і створити раціональну систему фізичних навантажень необхідно першочергово вивчити терміновий тренувальний ефект. Тому, одним із завдань нашого дослідження було перевірити стан оперативної готовності провідних фізіологічний систем організму на ергофізіологічні режими аеробної та анаеробної витривалості, інтенсивності і тривалості. Збір і аналіз отриманої інформації дозволить методично вірно визначити педагогічні задачі, обґрунтовано підбирати фізичні вправи, раціонально регулювати навантаження і відпочинок, а також створить передумови для розробки оптимальної фізкультурно-оздоровчої програми.

Наступним завданням нашого дослідження було вивчити вплив тренувальних занять та їх кумулятивного ефекту на фізичний стан курсантів та студентів університету.

Протягом всієї нашої практики було складено 8 тренувальних занять, спрямованих на розвиток аеробної та анаеробної витривалості. Було зафіксовано зміни показників функціонального стану та кисневотранспортної систем юнаків і дівчат віком 17-18 років, що відображено на рис. 3.1. – 3.8 і в таблицях (див. додатки 1-4).

Рис. 3.1. Показники частоти серцевих скорочень під дією тренувального заняття

Рис. 3.2. Показники систолічного артеріального тиску під дією тренувального заняття

Глибина і спектр перебудов відповідних систем організму визначається кількістю і спрямованістю тренувальних навантажень, їх потужністю, тривалістю. Тренувальні заняття складались довільно по принципу дії на організм різниі ергофізіологічних режимів. Враховувались також статево вікові, конституційні особливості студентів, структура і рівні вихідно фізичного стану (табл. 3.1 – 3.5).

Тренувальні заняття передбачали:

1)розвиток анаеробної (швидкісної) витривалості – субмаксимальна потужність роботи, 30 – 60 с, ЧСС – 180-190 до 130, сумарний час 23 хв, моторна щільність 25 %;

2)розвиток аеробної витривалості – помірна потужність роботи, 6-30 хв, ЧСС – 140-160 до 110 уд/хв, сумарний час 55 хв, моторна щільність 65 % (Е.А.Пирогова, 1986; Л.Я.Іващенко, Н.П.Страпко, 1988; В.Д.Сонькін, 1991).

У якості тренувальних засобів використовувались вправи з основної гімнастики, легкої атлетики, рухливих і спортивних ігор, атлетичної гімнастики. Вправи реалізовувались у попередньо визначеному ергофізіологічному режимі для розвитку витривалості (аеробної, анаеробної) в одному занятті. Головним при такому методологічному підході є не біомеханічна структура вправ (рухів), а режими їх виконання (механізми їх енергозабезпечення).

Одноразові навантаження підбирались у відповідності з індивідуальною величиною, з якою спроможний справитись студент. Показником часу є здатність виконувати механічну роботу без зниження потужності, а критерієм готовності до виконання повторного навантаження – час відновлення пульсу до визначених величин.

Р ис. 3.3. Показники діастолічного артеріального тиску під дією тренувального заняття

Реакцію організму оцінювали шляхом самостійного вимірювання пульсу протягом шести секунд після однієї або серії вправ і порівнювали його з заданими значеннями. У випадку неадекватної реакції (пульс перевищував задані значення або не досягав їх) навантаження конкретному студентові корегувалось за рахунок зміни дистанції, швидкості бігу, темпу рухів, кількості підходів, повторів.

У процесі занять використовувались словесні, наочні і практичні методи у різних поєднаннях.

Для розвитку аеробної витривалості застосовувався рівномірний метод тренування. Переваги цього методу полягали в тому, що оптимальні фізичні навантаження (130-150 уд/хв) вдосконалюють стійкість органів і систем, значно поліпшують працездатність серцево-судинної і дихальної систем, позитивно впливають на загальний стан здоров’я.

Застосування перемінного і повторного методів тренування стимулювало розвиток і, відповідно, розширення діапазону рухливості авторегуляційних процесів організму. Ефективність цих методів полягає в тому, що вдосконалюється аеробний і анаеробний рівень загальної і спеціальної витривалості, виключається монотонність в роботі за рахунок переміни одного режиму роботи в інший.