- •1. Охорона праці як соціально-економічний чинник і галузь науки.
- •2. Стан охорони праці в Україні та інших країнах.
- •3. Основні поняття у галузі охорони праці.
- •4. Основні розділи дисципліни „Основи охорони праці” та її зв’язок з іншими дисциплінами.
- •5. Основні законодавчі акти про охорону праці.
- •6. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Гарантії в законодавчому порядку прав громадян на охорону праці.
- •Основні положення Закону України „Про охорону праці”.
- •Основні положення Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
- •Галузеві та міжгалузеві державні нормативні акти з охорони праці.
- •Види та строки навчання та перевірки знань робітників з питань охорони праці.
- •Основні види інструктажів з питань охорони праці, їх призначення та періодичність.
- •Органи державного управління охороною праці.
- •13. Органи державного нагляду за охороною праці.
- •14. Розслідування та облік нещасних випадків.
- •15. Спеціальне розслідування нещасних випадків.
- •16. Розслідування та облік випадків виявлення хронічних професійних захворювань і отруєнь.
- •17. Розслідування та облік аварій.
- •18. Відшкодування збитку робітникам у випадку пошкодження їх здоров’я.
- •19. Штрафні санкції відносно підприємств.
- •20. Відповідальність працівників за порушення законодавства з охорони праці.
- •21. Гігієна праці та виробнича санітарія. Основні питання, що розглядаються в даному розділі дисципліни „Основи охорони праці”.
- •22. Вентиляція виробничих приміщень. Призначення та класифікація систем вентиляції.
- •23. Принципи розрахунку повітропродуктивності систем штучної вентиляції.
- •24. Мікроклімат виробничих приміщень. Вплив параметрів мікроклімату на організм людини.
- •25. Прилади для вимірювання параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях. Особливості повітряного середовища приміщень з використанням персональних комп’ютерів та відеодисплейних терміналів.
- •Види виробничого освітлення.
- •Нормуваня природного та штучного освітлення.
- •Принципи розрахунку природного та штучного освітлення виробничих приміщень.
- •Фізичні характеристики шуму.
- •Нормування шуму та вимірювання його рівнів.
- •32. Вплив шуму на організм людини.
- •33. Основні принципи захисту від шкідливого впливу шуму на організм людини.
- •34. Інфразвук та ультразвук, його джерела та принципи нормування. Вплив на організм людини.
- •35. Основні параметри та види вібрації.
- •36. Нормування вібрації та вимірювання її рівнів.
- •37. Вплив вібрації на організм людини.
- •38. Види та властивості іонізуючих випромінювань. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини.
- •39. Нормування іонізуючого випромінювання. Заходи і засоби захисту від іонізуючого випромінювання.
- •Електромагнітні випромінювання, що пов’язані з експлуатацією комп’ютерної техніки (рентгенівське, оптичне та радіочастотного діапазону). Їх вплив на організм людини.
- •Електробезпека. Електротравматизм та дія електричного струму на організм людини.
- •Фактори, що спливають на наслідки ураження людини електричним струмом.
- •Основні види електричних травм.
- •Умови ураження людини струмом при доторканні до струмопровідних частин електромереж.
- •Надання медичної допомоги при ураженні людини електричним струмом.
- •Пожежна безпека. Основні причини пожеж.
- •Небезпечні та шкідливі чинники, що пов’язані з пожежами.
- •Основи теорії горіння та різновиди горіння. Необхідні умови для виникнення горіння. Що таке горіння?
- •Показники пожежовибухонебезпечності.
- •Категорія приміщень за вибухо- та пожежонебезпечністю.
- •Електробезпека приміщень з використанням персональних комп’ютерів і відеодисплейних терміналів
- •52. Установки та засоби гасіння пожеж.
- •53. Організація пожежної безпеки. Закон України „Про пожежну безпеку”.
Основні положення Закону України „Про охорону праці”.
Закон України „Про охорону праці” складається з 9ти розділів та 44х статей. Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини четвертої статті 19, яка набирає чинності з 1 січня 2003 року. Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Визначені основні поняття:
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Визначені принципип, на яких повинна будуватися державна політика в галузі охорони праці:
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки;
соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Також в законі зазначаються основні гарантії прав на охорону праці: Права на охорону праці під час укладання трудового договору, Права працівників на охорону праці під час роботи, Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті, Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.
Крім того, Закон визначає основи організації охорони праці (права та обов’язки роботодавця та працівника), діяльність Комісії з питань охорони праці підприємства та Служби охорони праці на підприємстві, питання фінансування, стимулювання ООП, соновні нормативно-правові акти з питанб охорони праці та державне регулювання.
Основні положення Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Згідно зі статтею 5 Закону України “Про охорону праці” усі працівники підлягають загальнообов'язковому соціальному страхуванню від нещасного випадку і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру такого страхування визначає Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Завданнями страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності є:
– проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю працівників;
– відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
– відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування, тобто працівники.
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи (добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися особи, які забезпечують себе роботою самостійно – займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю (стаття 11)).
Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВ).
Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.
Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають (стаття 8):
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;
3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.
Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається КМУ за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.
Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Страховими виплатами (стаття 28) є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
У разі коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Визначені раніше сума щомісячної страхової виплати та пенсія по інвалідності зменшенню не підлягають.
У разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.
