5. Основні законодавчі акти про охорону праці.

Правовою основою законодавства про охорону праці є Конституція України, Закони України: «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використанні ядерної енергії та радіаційної захист», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також Кодекс законів про працю (КЗпП) України.

Специфічною особливістю українського законодавства є те, що воно регламентує правову основу охорони праці, а це – високій рівень прав і гарантій робітникам.

Основні положення законодавства України про працю і охорону праці:

– основні принципи державної політики в галузі охорони праці;

– права громадян на охорону праці при складанні трудового договору й під час роботи;

– соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань;

– права працівників на пільги й компенсації за важкі та шкідливі умови праці;

– обов'язки роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

– тривалість робочого часу працівників, скорочена тривалість робочого часу, обмеження робіт у нічний час і над нормованих робіт; – гарантії охорони праці жінок;

– права неповнолітніх у трудових правовідносинах;

– обов'язки працівників із виконання вимог нормативно-правових актів про охорону праці;

– медичні огляди при вступі на роботу й під час роботи.

В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості суб’єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної власності 11 роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

6. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Гарантії в законодавчому порядку прав громадян на охорону праці.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції УкраїниВерховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

1. Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

Цей принцип вимагає від всіх суб’єктів господарювання того, щоб в разі реконструкції, модернізації виробництв, при розробці нових технологічних процесів передусім розглядалися питання впливу цих робіт на життя і здоров’я працівників. Економічна доцільність не повинна йти всупереч охороні праці. Роботодавець несе повну відповідальність за стан охорони праці на підконтрольних йому об’єктах господарювання.

2. Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.

3. Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля.

4. Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

5. Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

6. Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану.

Реалізація цього принципу стосується передусім створення робочих місць для інвалідів та інших людей з обмеженими можливостями.

7. Використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству.

8. Інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.

9. Забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.

10. Використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Участь України в діяльності міжнародних органів та організацій вимагає від неї вивчення закордонного досвіду охорони праці. З іншого боку така робота без сумніву сприяє підвищенню рівня виробничої безпеки на підприємствах різних галузей економіки, зменшенню рівня нещасних випадків та професійних захворювань, поліпшенню ефективності управлінської та контрольно-наглядової діяльності в галузі охорони праці.

Закон України «Про охорону праці» регламентує ряд гарантій прав громадян на охорону праці, а також зобов’язання роботодавців щодо забезпечення відповідних умов праці для реалізації вищезазначених прав [1].

1. Право на охорону праці при укладенні трудового договору (роботодавець повинен проінформувати працівника про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах).

2. Право на охорону праці під час роботи (встановлення певних вимог щодо умов праці на робочому місці, безпеки технологічних процесів та інших засобів виробництва, стану засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутових умов)­.

3. Право на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці (працівники безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку та інші пільги, відповідно до законодавства).

4. Право на забезпечення спецодягом, засобами індивідуального захисту.

5. Право на відшкодування шкоди у разі погіршення стану здоров’я (відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків).

6. Право на додаткові пільги для жінок неповнолітніх, інвалідів

Забороняється застосування праці жінок та неповнолітніх на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.