Робітничий рух

В 90-х рр. виникнуло і активно почало діяти нове покоління демократів.

1892 р. - «Братерство тарасовців» (Липа, Боровик, Базкевич, Байздренко). В 1897 р. - Загальна українська організація (Антонович, Кониський). Її організатори намагалися об'єднати всі національні сили.

Українська інтелігенція брала активну участь у народницькому русі. 1859-1864 - пропаганда революційних ідей; 1870-і рр. - «ходіння в народ»; к. 70-х - н. 80-х рр. - тероризм.

Наприкінці ХХ в. активно розвивається робочий рух. 1875 р. - «Южноруський союз робітників» в Одесі. З 1895 р. діють в Україні комітети «Союзу боротьби за звільнення робітничого класу». В 1898 р. пройшов перший з'їзд РСДРП, на якому з 9-ти делегатів 4 делегати були представниками українського пролетаріату.

Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку, єднанню рухів сприяла їх спрямованість проти самодержавства, на соціальні перетворення. Але ж, з іншого боку, нехтування інтересами української справи відштовхувало від загальноросійських революційних організацій деяких учасників українського національно- визвольного руху.

Лекція 17 Україна на початку хх ст. Соціально-економічний розвиток українських земель

На початку ХХ ст. Україну як і інші частини Російської імперії охопила економічна криза, що тривала 1900-1903 рр.

Більшість фабрик і заводів зупинилися. Почалася криза надвиробництва, і виникли проблеми зі збутом продукції.

З 56 доменних печей зупинилося 33, з 79 рудників працювало всього лише - 41. Зупинилася більшість цукрових заводів. Більше 100 тис. робітників опинилися безробітними. Не краще положення було й у селянському середовищі. Селяни зіткнулися з величезними податками й викупними виплатами поміщикам за землю. І без того низький життєвий рівень населення ще більше знизився.

Економічна криза, соціальна напруга, діяльність політичних партій привели до революції 1905 - 1907 р. Перша російська революція показала необхідність нових буржуазних реформ, тому що попередні реформи виявилися половинчастими.

В 1906 - 1907 р. почалася нова серія економічних реформ, ініціатором яких виступив прем'єр-міністр П.А. Столипін.

9 листопада 1906 р. була оголошена аграрна реформа. Селяни могли закріплювати земельні наділи в особисту власність, вийти із сільської громади на хутір або отруб, продати свою частину землі. Селяни могли брати кредити в Селянському банку. До 1916 р. на Правобережній Україні 50% селян пішли на хутори, на Лівобережній Україні - 16%. Селяни за період реформи змогли викупити 500 тис. десятин землі.

Аграрна реформа прискорила капіталізацію сільського господарства, сприяла розвитку кустарних промислових артілей, кооперативів, товариств. Аграрна реформа привела до того, що Україна стала житницею всієї Російської імперії й вийшла на 2-і місце у світі по сільськогосподарському виробництву. Експорт зернових культур становив по пшениці - 40%, по ячменю - 50% від загальноросійського експорту.

З іншого боку реформи привели до найсильнішого розшарування селянства.

З 1910 р. почався найсильніший економічний підйом. Промислове виробництво щорічно зростало на 10%. З 1910 по 1913 р. видобуток вугілля виросла в 1,5 рази, залізної руди - в 2 рази, марганцевих руд - в 4 рази.

Західні українські землі розвивалися набагато повільніше. Промисловість (металообробна, шкіряна, паперова, харчова) носила кустарно-ремісничий характер. У нафтопереробній галузі іноземний капітал, контролював ¾ видобутку нафти. На 700-х фабрично-заводських виробництвах працювало приблизно 300 тис. робітників.