Основні питання:

Характерні ознаки культури цього періоду такі:

1 Рух до звільнення від панування релігії та церкви в усіх сферах суспільного життя. Це так звана "секуляризація".

2. Повернення до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута в Середні віки. Звідси і назва - Відродження.

3. У центрі уваги проблема людини. Якщо в центрі уваги Античності було природно-космічне життя, у Середні віки-Бог і пов'язана з ним ідея спасіння, то в епоху Відродження в центрі стає людина. Тому філософське мислення цієї епохи характеризується як антропоцентричне.

4. Поява гуманізму як ідейного руху.

5. Розвиток натурфілософії та природознавчої науки.

Важливе місце в історії філософії займає філософія Відродження. У цей час були намічені нові світоглядні і методологічні установки, що змінили уявлення про людину, її місце у світі й започаткували розвиток нової науки, що заклала основи секуляризації громадського життя.

Зародження епохи Ренесансу або Відродження пов'язане з багатьма факторами. Насамперед це викликано соціально-економічними перетвореннями, зародженням буржуазних економічних відносин. Але важливим є не тільки це. Винахід пороху, великі географічні відкриття розбудили інтерес до науки як найважливішого засобу людської діяльності, що сприяє успішному вирішенню практичних задач. Крім того, до XV століття у Європі відкрилося багато оригіналів античної філософії й античної культури взагалі. Уже діячам італійського Відродження був відомий в оригіналах не тільки Аристотель, що ототожнювався зі схоластикою, але і Платон, і Демокрит, й інші авторитети грецької філософії. Сукупність усіх цих факторів сприяла тій глибокій зміні у світорозумінні, що ми пов'язуємо з епохою Ренесансу.

У філософії Відродження виділяються два етапи: ранній, що пов'язується з іменами діячів італійської культури XIV-XV ст., з чиєю діяльністю і пов'язують зародження Ренесансу, що мав яскраво виражений гуманітарний ухил, гуманістичну спрямованість; пізній, що охоплює XVI і початок XVII ст., коли новий світогляд виходить за границі Італії, поширюється на інші країни Європи, характеризується перевагою природничо-наукових інтересів. Звичайно цей розподіл відносний, гуманістична і природничо-наукова лінії досить часто перетинаються і взаємодоповнюються.

Антропоцентризм - ствердження ідеалу гармонічної, розкріпаченої, творчої особистості, краси і гармонії дійсності, звертання до людини, як до вищого сенсу буття.

Гуманізм — світогляд і діяльність, що виражають повагу до гідності і прав людини, її цінності як особистості, проникнуті турботою про благо людей, їх всебічний розвиток, про створення сприятливих для людини умов суспільного життя.

Характерною рисою ренесансної культури є аристократизм. Це культура суспільних верхів, буржуазної аристократії, тонкої верстви інтелігенції. Культурні осередки виникають при дворах освічених монархів, пап, великих аристократів, що виступають у ролі меценатів, оточують себе інтелектуальною і творчою елітою. Аристократизмом пройнята політика, філософія, естетика Відродження, значною мірою навіть його побут. Однак аристократизм у тогочасному розумінні визначався не походженням і привілеями, не розмірами достатків, а насамперед особистими якостями людини, рівнем її освіченості й культури. Разом з тим у культурі Ренесансу відображуються також і народні інтереси. В окремих своїх проявах вона пов´язана з творчістю і культурою мас.

Волюнтаризм – від латинського voluntas – воля (цей термін був введений німецьким соціологом Ф. Теннісом у 1883 р. ) ідеалістичний напрямок у філософії, який розглядає волю як найвищий принцип буття. Виставляючи на перший план волю у духовному бутті, волюнтаризм протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму) – філософським системам, які вважають основою усього існуючого розум.