5. Україна — суб’єкт міжнародного морського й річкового права. Застосування звичаїв та Іноземного законодавства у водному праві України. Колізійні принципи та норми водного права

Україна по праву належить до морських держав. Довжина її узбережжя сягає 1900 км. А крізь води Чорного та Азовського морів, протоки Босфор і Дарданелли, Україна має вихід до Середземного моря та Світового океану. Усі судноплавні річки України мають вихід до морського узбережжя.

Україна заявила про свою відкритість до міжнародної співпраці та до інтегрування її у міжнародне співтовариство. Не минуло це і сферу водних транспортних суспільних відносин.

Так, враховуючи пріоритетне значення норм міжнародного права по відношенню до національного, до підґрунтя реформування національного водного транспортного права слід покласти найзначніші норми сучасного міжнародного морського та річкового права.

Згадуючи про міжнародне морське право, можна зазначити, що воно, як галузь міжнародного права являє собою систему принципів і норм, які визначають правове розмежування і статус морських просторів, а також регламентують різні види морегосподарчої й іншої діяльності держав у водах Світового океану.

Новим етапом у прогресивному розвитку й кодифікації міжнародного морського права стала Конвенція ООН по морському праву від 30 квітня 1982 р., яку підтримала й Україна.

Ця Конвенція внесла суттєвий вклад у справу сприяння загальномуму й раціональному використанню та освоєнню морських просторів і морських ресурсів.

Виходячи з цієї Конвенції та інших нормативних актів можна так класифікувати морські простори:

1. ті, що в межах державних кордонів (внутрішні води; територіальні води; протоки, які мають спеціальні домовленості; протоки, в яких встановлене транзитне проходження; архіпелажні води);

2. ті, що за межами державних кордонів (економічна зона; континентальний шельф; замкнуті й напівзамкнуті моря; відкрите море; морське дно за межами національної юрисдикції; Арктика; морські простори Антарктики).

З розгляду теми видно, що більшу увагу треба приділити деяким категоріям. Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний кордон» державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору.

Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародним договором, встановлюється:

1. на суші — за характерними точками і лініями рельєфу або ясно видимими орієнтирами;

2. на морі — за зовнішніми межами територіального моря;

3. на судноплавних річках — за серединою головного фарватеру, або тальвегу річки:

• на несудноплавних річках — за їх серединою, або за серединою головного рукава річки;

• на озерах та інших водоймах — за прямою лінією, що з’єднує виходи державного кордону України до берегів озера чи іншої водойми;

4. на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах — відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до її заповнення;

5. на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок, — за серединою цих споруд, або за їх технологічною віссю, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

До основних категорій відносять також і територіальне море, і внутрішні води України.

Згідно із зазначеним законом (ст. 5), до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки.

Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами У країни, а в разі відсутності договорів — відповідно до загально визначених принципів і норм міжнародного права.

Стаття 6 цього закону до внутрішніх вод України відносить:

1. морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;

2. води портів України, обмежені лінією, що проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають в бік моря;

3. води заток, бухт, губ і каналів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морські милі;

4. води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

5. води річок, озер та інших водойм до лінії державного кордону, береги яких належать Україні.

Таким чином, у національному законодавстві закріплені основні чинники, які набувають безпосереднього сенсу в міжнародному праві.

Зазнаючи міжнародну складову в регулюванні водних транспортних суспільних відносин, слід вказати, що її основними джерелами є: міжнародні договори (конвенції) та міжнародні морські звичаї. Так, Україна є учасником Конвенції про відкрите море (1958 р.) та Конвенції про охорону морського життя на морі (1974 р.) і т. ін.

Під міжнародним (морським) звичаєм розуміються правила поведінки, що історично складалися й передавалися з покоління до покоління й досі застосовуються в мореплавстві (так, давнім морським звичаєм є те, що капітан залишає судно останнім).

Розкриваючи складову водних транспортних суспільних відносин в її міжнародно - правовому аспекті, вважається за необхідне визначити й певні положення діяльності держав (зокрема, України) у сфері річкових транспортних правовідносин.

Витоки цієї діяльності можна побачити з участі України у Дунайській комісії (з 1948 р.) та з дотримання державами - членами цієї Комісії певної низки принципів. Грунтівними принципами тут є:

1. принцип суверенітету узбережної держави Па приналежну їй ділянку міжнародної річки;

2. принцип рівності узбережних держав у використанні усієї течії міжнародної річки та виключення привілеїв однієї держави у відношенні до інших;

3. принцип співпраці узбережних держав у використанні міжнародної річки;

4. принцип розумного сумісництва різних видів діяльності держав на міжнародних річках;

5. принцип справедливого використання міжнародних річок.

Ці принципи відображають сучасний стан речей у міжнародному водному транспортному праві і надають змоги будь - якій державі, яка їх дотримується, стати повноправним членом міжнародного співтовариства.

Визначаючи Україну як суб’єкт міжнародних водних транспортних суспільних відносин, необхідно нагадати й те, що на сучасному етапі поширення набула участь у цих відносинах «іноземного» елемента, який, задовольняючи свої інтереси, вступає у певну взаємодію з національним водним транспортним правом. Тому необхідної уваги потребує визначення таких положень, які пов’язані з регулюванням діяльності «іноземного» елемента.

У водному праві багатьох держав є норми, які спеціально встановлені для регулювання відносин, ускладнених «іноземним» елементом. При всій різноманітності суті цих норм, їх поєднує те, що з їх допомогою вирішують питання, які з точки зору держави, де встановлена норма, не можуть бути залежними від норм іноземного закону. Такі норми виключають можливість застосування для вирішення відповідного питання іноземного права й роблять безпредметною в цій частині постанову колізійної проблеми. Ці норми іноді ще називаються нормами «прямої дії». Але держави застосовують цей метод регулювання порівняно не часто, оскільки він не завжди дозволяє застосовувати у конкретному випадку ту систему права, з якою це відношення найбільш щільно зв’язано, і не забезпечує однаковості регулювання однотипних відносин у різних країнах.

Прикладом таких норм можна вважати норму, зазначену в ст. 234 КТМ України — «буксирування поміж портами У країни може .здійснюватися виключно суднами під прапором України». .

Одним з основних способів регулювання відносин в галузі міжнародного водного транспортного права є підкорення їх тому чи іншому національному правопорядку відповідно до вказівок колізійних норм внутрішньодержавного права.

Колізійні норми — це сукупність деяких правових норм, які, звичайно, містяться у національному праві (менше — у міжнародній угоді) і які мають відсилочний характер, складаються з вказівок, (випадки застосування норм) та прив’язки, яка називає законодавство, що підлягає застосуванню. Так, прикладом цих норм є ст. 14 КТМ України, яка і називається «Колізійні норми».

Перелік регулюючих чинників був би невичерпним, якщо не вказати принцип «автоколії волі» — це надання внутрішньодержавним правом учасникам транспортних правовідносин можливості вибрати за узгодженням між собою той чи інший національний правопорядок для регулювання своїх взаємовідносин.

Прикладом цього є ст. 8 КТМ України, де «майновий спір, пов’язаний з торговельним мореплавством, в якому бере участь іноземна юридична або фізична особа, може бути за згодою сторін передано на розгляд іноземного суду чи арбітражу».

1. Визначте: структуру водного транспорту.

2. Укажіть види водного транспорту та його систему.

3. Назвіть особливості договірних відносин у сфері водного транспорту.

4. Назвіть джерела морського транспортного права.

5. Визначте поняття водного права і водного транспорту. Умови застосування звичаїв та іноземного законодавства у водному транспортному праві України.

6. Як Ви розумієте поняття «колізійні норми»?