2. Повноваження суб’єктів управління водним транспортом

Транспортне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері транспорту. Цей процес і відносини, що виникають в ньому, не є якимись абстрактними, а с діями, завдяки яким і здійснюється транспортування.

Щоб ці дії виконувалися, повинен бути транспортувальник — суб’єкт, який здійснює транспортування, та суб’єкт, який обслуговує цей процес. У водному транспортному праві такими суб’єктами або, інакше кажучи, основними категоріями є:

• судноплавна компанія;

• морський (річковий) порт;

• морське (річкове) судно.

• Розглянемо ці категорії.

Основною виробничою ланкою водного транспорту виступає судноплавна компанія (або пароплавство), яка є самостійним судноплавним підприємством водного транспорту, об’єднує різні підприємства водного транспорту (або може їх об’єднувати), що забезпечують доставку пасажирів, приймання, зберігання і доставку багажу, вантажів, ремонт і утримання суден, підготовку кваліфікованих спеціалістів для нормальної роботи всіх ланок транспортного комплексу й організує свою діяльність на комерційній основі.

Слід зазначити, що небагато років тому судноплавна компанія (пароплавство) перебувала лише у державній формі власності й керувалася лише державою в особі компетентних органів.

Сьогодні, при вступі України до ринкових умов економічного життя, всім формам власності надаються рівні права та умови для розвитку. Не минула цього і судноплавна компанія. Нині в Україні існують такі провідні судноплавні компа­нії, як:

1. Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», до складу якої крім флоту входить Запорізький річковий порт, судноремонтні бази й інші підрозділи річкового транспорту.

2. Акціонерне підприємство «Азовське морське підприємство».

3. Державна судноплавна компанія «ЧМП».

4. Акціонерне товариство «Українська дунайська судноплавна компанія» (УДАСКО).

5. Чорноморсько - Азовське виробничо - експлуатаційне управління морських шляхів (Черазморшлях).

6. Управління буксирувально - рятувального та спеціального флоту (УБРСФ).

Усі згадані підприємства входять до сфери управління «Укрморрічфлоту».

Крім цих існують ще такі судноплавні компанії, як:

1. судноплавна компанія «Укрферрі»;

2. ДСК Укртанкер;

3. ДСК «Українське морське пароплавство» та інші.

Як видно з цих прикладів, держава міцно тримає свої управлінські (адміністративні та економічні позиції) у сфері діяльності судноплавних компаній.

Судноплавна компанія (пароплавство) являє собою потужну систему зі своїми керівними флотами, значним виробничим комплексом (у транспортному розумінні) та іншими допоміжно - обслуговуючими ділянками.

Пароплавство (судноплавна компанія) є юридичною особою, і, згідно з цим, може набувати, нести й позбавлятися певних юридичних прав і обов’язків. Воно може впроваджувати свою, значно ширшу та відносно незалежну політику (економічну, соціальну та ін.).

Так, для прикладу, пароплавство може саме встановлювати, яким способом вести свою діяльність, а саме:

• трамповим судноплавством чи

• лінійним судноплавством.

Для докладнішого розгляду роботи судноплавних компа­ній (пароплавств) необхідно відпрацювати Статут внутрішнього водного транспорту СРСР.

Наступною категорією водного транспорту є судно.

Основне джерело для розгляду цієї категорії — Кодекс торговельного мореплавства України.

У КТМ поняття судно — це збірна категорія, за якою тор­говельним судном визнається самохідна чи несамохідна пла­вуча споруда, яка використовується:

1. для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки й видобування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лихо на морі, буксирування інших суден і плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі;

2. для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служба, захист моря від забруднення тощо);

3. для наукових, навчальних і культурних цілей;

4. для спорту;

5. для інших цілей.

Таким чином, на правовому рівні існує наявність певних елементів, які визначають діяльність відповідних об’єктів (самохідних або несамохідних споруд), що взагалі і створює поняття «судно».

Але це поняття є дуже важливим аспектом торговельного мореплавства і тому на цьому аспекті слід зосередити увагу.

Так, якщо взяти до уваги міжнародні норми, за якими створюється поняття «судно», то, для прикладу, в англійському праві воно трактується так: «корабель охоплює судна всіх описів, які приводяться до руху не веслами».

У Міжнародних правилах запобігання зіткнень суден на морі (1972 р.) записано: «Судно означає усі види плавучих засобів, включаючи неводовміщуючі судна та гідролітаки, які використовуються чи можуть бути використані як засоби переміщення по воді».

Отже, ми бачимо, що розбіжності у визначенні суден є.

За національними та міжнародними правовими нормами, судно персоніфіковане, виступає як суб’єкт права, тобто носій визначених прав і обов’язків. Іншими словами, судно є визначеною соціальною одиницею, установою, яка має організаційну єдність і створення для досягнення певної мети у мореплавстві.

Розглянемо правовий статус судна. Зосередимо насамперед свою увагу на національності судна, чи на праві судна, плавати під державним прапором.

Тут одразу слід згадати, що, згідно з конвенцією 1982 р., «кожна держава має право на те, щоб судна під п прапором плавали у відкритому морі. Держава сама визначає умови, на яких вона надає судам свою національність, реєструє їх у своїх офіційних органах і надає їм право плавати під своїм прапором».

Так, згідно з КТМУ, поняття «українське судно» або «Судно України» означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України. Національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні та одержанням права плавання під Державним прапором. України».

Наявність реальності та нерозривності цього зв’язку може передусім свідчити про юрисдикцію держави над суднами, які плавають під її прапором. Це також є юридичною гарантією. того, що:

• змінюється правопорядок свободи відкритого моря;

• розширюється довіра між державами й поширюється їх міжнародна співпраця.

Прапор морського судна вказує на правове положення судна де б воно не знаходилося — чи-то у відкритому морі,, чи-то в іноземних або своїх національних водах.

Можна зробити висновок, що питання про прапор мор­ського судна — це питання внутрішньодержавного права, але вирішується воно на міжнародно - правовій основі.

Слід також зазначити, що деякі держави (Ліберія, Панама) не вимагають ніякого реального зв’язку між судном і державою (його прапора) й надають іноземцям змогу реєструвати свої судна та набувати право використання прапора цих держав на рівні зі своїми громадянами й організаціями.

Це практика «зручних прапорів». Вони створюють такі умови:

• спрощення процедури реєстрації;

• відсутність чи низький рівень податків;

• ліберальне законодавство відносно умов праці, технічних вимог до суден тощо.

Усе це надає «зручним» державам значні прибутки за рахунок значної кількості зареєстрованих суден.

Визначаючи право плавання судна під прапором держави розглянемо механізм, за яким встановлюється таке право в Україні.

Першим етапом є наявність права плавання під Державним прапором України. Це право має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи — громадянина України, а також юридичної особи в Україні, — заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору «бербоут - чартеру».

Другий етап: одержання права плавання під державним прапором України.

Судно одержує це у випадках:

• з часу реєстрації його у Державному судовому реєстрі України та отримання свідоцтва про одержання права пла­вання під цим прапором;

• з часу реєстрації його у Судновій книзі України та отри­мання свідоцтва про одержання права плавання під прапором України;

• у разі придбання судна за кордоном з часу видачі консу­лом України тимчасового свідоцтва, в якому засвідчується одержання цього права. (Тимчасове свідоцтво дійсне до реєстрації судна у Державному судовому реєстрі або Судовій книзі України, але не більше одного року.) ,

Крім отримання судном права на плавання під прапором України є умови, за якими судно втрачає це право або тимча­сово, або зовсім.

Для повного охоплення поняття «правового статуту судна» необхідно визначити такі категорії, як суднові документи, екіпаж судна.

До основних категорій водного транспорту належить порт, який ми розглянемо на прикладі морського порту.

Морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.

Морський порт охоплюється певними межами, до яких належать територія та акваторія морського порту.

Територією морського порту є відведені для нього землі, що включають у себе також намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за кошти порту і за користування якими не стягується плата.

Акваторія морського порту — це відведені порту водні простори.

Морський порт здійснює господарську діяльність, спрямовану насамперед на вантажно - розвантажувальні операції, обслуговування суден, обслуговування пасажирів, багажу та пошти.

Управління портом здійснює начальник порту.

На завершення розгляду цього питання слід зазначити, що будь - які суспільні відносини регулюються певними правовими нормами. Це стосується і морського порту, проте має певні особливості. Так, поширення набули звичаї порту — тлумачення транспортних умов, яке сформувалося в комерційній практиці порту.

Звичаї порту належать в основному до розділу видатків по вантажно - розвантажувальних роботах між продавцем і покупцем, а також до порядку рахування стадії. Звичаї застосовуються в силу історичної традиції, а в ряді випадків — за національними законами.

Так, відповідно до ст. 148 Кодексу торговельного мореплавства України стадійний час відзначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийнятими в порту навантаження (розвантаження).