Тема 6. Законодавство України про водний транспорт

1. Водний транспорт. Поняття, структура системи та види

2. Повноваження суб’єктів управління водним транспортом

3. Правові основи діяльності водного транспорту

4. Договiрнi відносини у сферi водного транспорту України та їxнi особливості

5. Україна - суб'єкт міжнародного морського й річкового права. 3астосування звичаїв та іноземного законодавства у водному пpaвi України. Колiзiйнi принципи та норми водного права

1. Водний транспорт. Поняття, структура системи та види

Однією із складових єдиної транспортної системи України є водний транспорт, який, об’єднуючи такі потужні ланки, як морський і річковий транспорт, являє собою комплексну галузь, призначену задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях (водою).

Водному транспорту притаманні певні властивості, які мають прояв через основні категорії водного транспорту, наділені певним юридичним статусом.

Як уже зазначалося, водний транспорт складається з двох окремих елементів: морського та річкового транспорту.

Хоча між цими видами є окремі розбіжності з деяких питань технологічних процесів, завдань, що виконуються, у нормативно - правових основах тощо, — все одно морський і річковий транспорт можна об’єднати в одне поняття — водний транспорт, оскільки для цього існують такі підстави:

а) загальне централізоване управління (Міністерство транспорту України);

б) використання подібних транспортних засобів, що переміщуються водою;

в) наявність значної кількості однотипних юридичних категорій (порт).

Сучасний водний транспорт в Україні трансформувався в єдину складову транспортного комплексу держави не відразу, цьому передував значний еволюційний процес.

З усіх сучасних видів транспорту річковий є найдавнішим і відносно дешевим, оскільки річки — це природні шляхи для суден і потребують лише підтримання їх у судноплавному стані.

Спираючись на історичний досвід розвитку річкового судноплавства, важливо визначити характерні особливості стану річкового транспорту, особливо нові функції. Так, для прикладу, вони пов’язані:

а) з видобутком з русел річок, озер, водосховищ нерудних будівельних матеріалів і поставкою їх споживачам;

б) забезпеченням безперевалочних перевезень, минаючи перевантаження в морських портах судами змішаного (річка—море) типу;

в) засвоєнням нових перевезень на малих річках і несудноплавних ділянках.

Якщо казати про морський транспорт, то як раніше, так і на сучасному етапі його призначенням було, насамперед, забезпечення і розвиток зовнішньоторговельних перевезень.

Хоча у нашому сьогоденні й намітилася стійка тенденція до скорочення участі морського транспорту у зовнішньоекономічних зв’язках України з іноземними партнерами, проте держава відновленню діяльності морського транспорту віддає перевагу.

Крім зазначеної діяльності морського транспорту України слід наголосити на тому, що, надаючи судна третім країнам, морський флот виступає як продавець транспортної продукції на зовнішньому ринку, що часто економічно вигідніше реалізації за рубежем вітчизняної сировини.

Отже, морський і річковий транспорт поєднані в один — водний транспорт. Згідно з його функціями та нормативною базою, закріпленою в Законі України «Про транспорт», до водного транспорту можна віднести морський і річковий, до яких входять підприємства транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти й пристані, судна, заводи по їх обслуговуванню, шляхи сполучень, підприємства зв’язку, заклади соціально - культурного призначення, науково - дослідні, проектно - конструкторські установи, організації, незалежно від форм власності, які забезпечують роботу водного транспорту.

З цього визначення випливає, що транспорт охоплює значний спектр суспільних відносин, головною метою яких є якісне транспортування. Щоб вступити в ці суспільні відносини, бути їх учасником, необхідно їх врегулювати і врегулювати правом.

Система норм права, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням водного транспорту, його діяльністю, називається водним транспортним правом і яке, у свою чергу, можна диференціювати на морське та річкове право.

Предметом водного транспортного права є безпосередньо самі суспільні відносини, які виникають у зв’язку з діяльністю водного транспорту. До них, наприклад, належать:

• майнові відносини між транспортними організаціями і клієнтурою по перевезенню пасажирів, багажу та вантажів;

• управлінські відносини, які встановлюють організаційно - правові форми експлуатації водного транспорту тощо.

Слід зазначити, що морське й річкове транспортне право, як і транспортне право в цілому, широко використовують норми інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, земельного та ін.

Для прикладу:

1. порядок управління водним транспортом, державно - виконавча діяльність у цій галузі регулюються нормами адміністративного права;

2. діяльність з використання земель регулюється нормами Земельного кодексу.

Ми розглядаємо суспільні відносини, які виникають з використанням водного транспорту, і усвідомлюємо, що при здійсненні транспортування морем (річкою) перевізник, відправник, інші учасники водного транспортного процесу здійснюють чимало специфічних йому дій, вступаючи у відносини між собою. Оскільки зміст дій перевізника, відправника та інших суб’єктів транспортування водою, а також порядок їх здійснення регламентовані правовими нормами, то ці відносини набувають форм водних транспортних правовідносин.

Для виникнення водних транспортних правовідносин необхідні певні передумови, зокрема:

• норми морського й річкового права;

• транспортна правоздатність;

• юридичні факти.

Норми права — це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані на врегулювання відносин, що складаються у зв’язку із здійсненням водного транспортування. Норми водного транспортного права мають загальний характер, в них знаходить вираження загальний варіант поведінки суб’єктів транспортування. Норма дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкретного суб’єкта, а всіх, хто стає учасником водного транспортного процесу.

Передумовою виникнення водних транспортних правовідносин прийнято вважати транспортну правоздатність. Вона трактується стосовно всіх суб’єктів транспортного права і врешті - решт визначається як абстрактна передумова володіти всіма доступними, транспортними правами та обов’язками.

Юридичні факти — це певні життєві обставини, з якими законодавець пов’язує виникнення зміни чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.