4. Висновок

Під час виконання дипломної творчої роботи діючої моделі заточного верстату 3К634 , я навчився користуватися слюсарним інструментом, контрольно-вимірювальними приладами, електромонтажним інструментом, довідниками з електротехніки, а також вивчив будову магнітних пускачів, теплового реле та асинхронних електродвигунів.

Навчився виконувати монтаж та підключення пускорегулювальної апаратури, електричних двигунів.

1. Вступ. Історія і актуальність професії

У 1600 році англійський лікар Вільям Гільберт опублікував перший науковий твір, присвячений електричним та магнітним явищам. У ньому з’явився новий термін «електрика»(від грецького слова «електрон»,що означає янтар). Через 63 роки після цієї публікації було виготовлено першу «електричну машину» у вигляді обертової кулі із сірки. У процесі натирання кулька сильно електризувалася. Численні дослідники за допомогою цієї машини проводили найрізноманітніші досліди. Через 100 років завдяки цим , хоч і безладним шуканням , встановили: електричні заряди можна нагромаджувати. Так звана «лейдерська банка» була найпершим конденсатором.

Професія електрик належить до професії широкого профілю. Це означає, що електрик завжди виконує багато різних електромонтажних робіт і операцій.

На трансформаторній підстанції, наприклад, електрики монтують високовольтне устаткування: силові та вимірювальні трансформатори, масляні вимикачі та ін., а на іншому об’єкті та сама бригада монтуватиме електротехнічне устаткування або електрообладнання цеху.

Робота електрика потребує фізичної сили, витривалості, кмітливості, ніколи не буває одноманітною і нецікавою.

Молодій людині, яка вступає в трудове життя, треба завжди пам’ятати , що, крім професійного розподілу праці, існує також розподіл праці за рівнем кваліфікації.

Кваліфікація – це якісна характеристика праці. Вона визначає рівень підготовки працівника : його теоретичні знання, виробничий досвід, практичні трудові навички.

Електриків готують у численних професійно-технічних училищах, у технічних училищах, а також безпосередньо на виробництві.

Основою професійної підготовки електриків є виробниче навчання, мета якого – дати учням міцні професійні навички, що забезпечать у наступній самостійній роботі вміле виконання виробничих операцій з використанням сучасних електромонтажних інструментів та пристроїв, навчити учнів застосовувати передові методи праці.

Професія електрика потрібна, відповідальна і почесна.

3. Охорона праці

3.1 Елетробезпека

Електробезпека на виробництві забезпечується відповідною конструкцією електроустановок; застосуванням технічних засобів і засобів захисту; організаційними та технічними заходами (ГОСТ 12.1.009-76).

Конструкція електроустановок повинна відповідати умовам їх експлуатації та забезпечувати захист персоналу від зіткнення з струмоведучими і рухомими частинами, а устаткування - від попадання всередину сторонніх твердих тіл і води.

Основними технічними способами та засобами захисту від ураження електричним струмом, - використовуваними окремо або в поєднанні один з одним, є: захисне заземлення; занулення; вирівнювання потенціалів; мала напруга; електричне розділення мереж; захисне відключення; ізоляція струмоведучих частин (робоча, додаткова, посилена , подвійна); компенсація струмів замикання на землю; огороджувальні пристрої; попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки; ізолюючі захисні та запобіжні пристосування.

Найбільш поширеними технічними засобами захисту є захисне заземлення та занулення.

Захисним заземленням називається навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих не струмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою (ГОСТ 12.1.009-76). Захисного заземлення або занулення підлягають металеві частини електроустановок, доступні для дотику людини і не мають інших видів захисту, що забезпечують електробезпеку. Захисне заземлення чи занулення виконують: у всіх випадках при змінному номінальній напрузі 380 В і вище та постійній напрузі 440 В і вище: у приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних і в зовнішніх установках при номінальному змінній напрузі від 42 до 380 В і постійному - 110 ... 440 В. Таким чином, електроустановки напругою до 42 В змінного і до ПЗ В постійного струму не вимагають захисного заземлення та занулення. за винятком деяких випадків, спеціально застерігаються ПУЕ.

Областю застосування захисного заземлення є трифазні трипровідні мережі напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та мережі напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі .

Заземлювальний пристрій складається з заземлювача (одного або декількох металевих елементів, завантажених на певну глибину в грунт) і заземлювальних провідників, що з'єднують заземлюється обладнання з заземлювачем. Залежно від розташування заземлювачів щодо заземлюючого обладнання заземлюючі пристрої діляться на виносні та контурні. Заземлювачі виносного заземлювального пристрою розташовуються на деякій відстані від заземлюється обладнання. Контурне заземлювальний пристрій, заземлювачі якого мають по контуру навколо заземлюється обладнання на невеликій відстані один від одного (кілька метрів), забезпечує кращий ступінь захисту.

Основним елементом заземлювального пристрою є заземлювачі, які бувають природними та штучними. Природними заземлювачами можуть бути знаходяться в землі електропровідні (металеві і залізобетонні) частини комунікацій та інших споруд.

Щоб захистити людину від ураження електричним струмом, захисне заземлення має задовольняти ряду вимог, викладених у ПУЕ і ГОСТ 12.1.030 - 81 "ССБТ. Електробезпека. Захисне заземлення. Занулення ». Ці вимоги залежать від напруги електроустановок та потужності джерела живлення.

В електроустановках змінного струму напругою до 1000 В у мережі з ізольованою нейтраллю або ізольованим виводом джерела однофазного струму опір заземлювального пристрою не повинен перевищувати 4 Ом. Якщо потужність джерела живлення (трансформаторів, генераторів) становить менше 100 кВА, то опір заземлювального пристрою може досягати 10 Ом, але не більше.

Зануленням називається навмисне електричне з'єднання з нул ьовим захисним провідником металевих не струмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою (ГОСТ 12.1.009-76).

Занулення є зараз основним засобом забезпечення електробезпеки. Занулення застосовується в трифазній мережі з заземленою нейтраллю напругою до 1000 В. Зазвичай це мережі 220/127, 380/220, 660/380 В. У таких мережах нейтраль джерела струму (генератора або трансформатора) приєднана до заземлювача за допомогою заземлювального провідника. Цей заземлювач розташовується поблизу джерела живлення або (в окремих випадках) біля стіни будинку, в якому він знаходиться.

У мережі з зануленням потрібно розрізняти нульовий захисний провідник (НЗ) і нульовий робочий провідник (НР). Нульовим захисним провідником називається провідник, що з'єднує занулюючі частини з заземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом. Нульовий робочий провідник використовують для живлення струмом електроприймачів і теж з'єднують з заземленою нейтраллю трансформатора або генератора.

Захист людини від ураження електричним струмом в мережах з зануленням здійснюється тим, що при замиканні однієї з фаз на занулений корпус у ланцюзі цієї фази виникає струм короткого замикання, який впливає на струмовий захист (плавкий запобіжник, автомат), у результаті чого відбувається відключення аварійної ділянки від кола. Крім того, ще до спрацьовування захисту струм короткого замикання викликає перерозподіл напружень у мережі, що приводить до зниження напруги корпусу щодо землі. Таким чином, занулення зменшує напругу дотику й обмежує час, протягом якого людина, що доторкнеться до корпусу,

може потрапити під дію напруги. У однофазних електроприймачів (світильників, ручного електроінструмента тощо), які включаються між фазним і нульовим робочим проводами, занулення корпусів слід виконувати за допомогою окремого (третього) провідника, який має з'єднувати кор пус електроприймача з нульовим захисним проводом. У таких випадках приєднувати корпуси електроприймачів для забезпечення електробезпеки до нульового робочого проводу не можна, тому що при його розриві (перегорянні запобіжника) всі підключені до нього корпусу опиняться під фазною напругою щодо землі.

У мережі з зануленням не можна застосовувати заземлення окремих електроприймачів, не приєднавши їх перш до нульового захисного провідника. В іншому випадку при замиканні фази на заземлений, але не приєднаний до нульового захисного дроту корпус утворюється ланцюг струму через заземлення цього корпусу і заземлення нейтралі джерела струму. Такий випадок представляє небезпеку, тому що засоби захисту

не зможуть відключити такий електроприймач через малу значення струму і тому небезпечна напруга на всіх корпусах може зберігатися тривалий час, поки заземлений блок не буде відключений вручну.

Важливо відзначити, що якщо занулений корпус одночасно заземлений, то це тільки покращує умов безпеки, тому що забезпечує додаткове заземлення нульового захисного дроту.

Захисним відключенням називається швидкодіюча захист, що забезпечує автоматичне відключення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження струмом (ГОСТ 12.1.009-76).

Принцип захисту людини в цьому випадку полягає в обмеженні часу протікання через тіло людини небезпечного струму. Пристрій захисного відключення (У30) постійно контролює мережу і при зміні її параметрів, викликаному підключенням людини в мережу, відключає мережу або її ділянка. Всі УЗО складаються з датчика, перетворювача та виконавчого органу. Існують ПЗВ, що реагують на струм нульової послідовності (на несиметрію фазних струмів витоку), на напруга нульової послідовності (на несиметрію напруг фаз відносно землі); на струми і напруги опер ативних джерел живлення; на напругу корпусу електроустановки щодо землі.

Організаційні та технічні заходи щодо забезпечення електробезпеки полягають в основному у відповідному навчання, інструктаж і допуск до роботи з електроустановками осіб, які пройшли медичний огляд; виконанні ряду технічних заходів при проведенні робіт з відключенням напруги в діючих електроустановках або поблизу них (замикання приводів, зняття запобіжників, від'єднання кінців живильних ліній; установлення огороджень і знаків безпеки; накладення заземлень і т. п.); дотриманні особливих вимог при роботах на струмовідних частинах, що знаходяться під напругою, або поблизу них (виконання робіт за нарядом не менше ніж двома особами, організація нагляду за проведенням робіт, застосування електрозахисних засобів і т. п.).