30

ВСТУП

Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського,який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “власть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. Він був пристрасним і активним захисником “упослідженої черні”,все своє життя воював проти різних “кровоїдів, сластоїдів, шафранолюбців”, які мали повні мішки грошей. У його посланнях б’ється живий пульс народного життя. Це письменник-демократ,гуманіст, поборник ідеї рівності і братства між людьми,виразник дум і сподівань гнобленого селянства. У своїх пристрасних творах Іван Вишенський гнівно засуджував увесь феодально-кріпосницький лад Речі Посполитої.

Однак особа і творчість Вишенського сповнені суперечностей,зумовлених своєрідністю епохи,особливістю суспільно-політичних поглядів письменника і умовами його життя. Вишенський був монахом, і це не могло не позначитись на ідейному змісті його творів. Сильною стороною світогляду письменника є його демократизм, любов до трудящих, віра в їх силу і світле майбутнє, де не буде тиранії і визиску.

І.Франко, високо цінуючи великого полеміста за його віддане служіння народній справі, присвятив йому одну з кращих своїх поем, у якій змалював образ Вишенського як мужньої і сильної людини.

І.Вишенський підносив важливі питання своєї епохи,викривав феодальний гніт, соціальну несправедливість, наступ польсько-католицької агресії, але не міг знайти виходу з тяжкого становища, хоч його твори самі по собі відігравали роль ідеологічної зброї народу в боротьбі проти панства. Правильно зрозуміти шляхи усунення суспільної несправедливості Вишенському перешкоджали релігійно-чернечі риси його світогляду. Шлях визволення народу він бачив у релігійно-моральному вдосконаленні людей, у стійкості православ’я, у відреченні від життєвих принад феодального суспільства.

Хоч Вишенський і був православним аскетом, але він не милував православної церковної ієрархії, проповідував ідею демократичної церкви, виявляючи цим свої симпатії до трудящих. В цілому світогляд Вишенського в умовах феодально-кріпосницького гніту був прогресивним. В усій його літературній діяльності провідними були не консервативні, а демократичні тенденції, що зростали на грунті боротьби народу проти католицизму й унії, за свої соціальні і національно-релігійні інтереси. Саме завдяки цьому творчість Івана Вишенського посідає визначне місце в історії нашого давнього письменства. Вона сприяла розгортанню масового селянського руху, спрямованого не тільки проти польсько-католицької експансії, а й проти кріпосного права.

Потреба вивчення творчості І.Вишневського, що репрезентує українську полемічно-публіцистичну літературу, яка у свій час відстоювала потоптані права свого народу за соціальну та національну незалежність. Вона виконувала важливу роль ідеологічної зброї народу, його боротьба проти феодального і національного гноблення. Це зумовлює актуальність обраної теми.

Метою дослідження є вивчення своєрідності полеміки Вишенського,її різкий,гнівний тон і сатиричної загостреності. Письменник сміливо поєднує книжну лексику з простонародною, слова високого стилю з низьким.

Значення Вишенського не лише в тому, що він випускав хмари стріл на своїх супротивників, різко засуджував різні форми економічного й духовного гніту, підносив питання соціальної рівності,гуманізму,але і в тім,що кращі його твори своїм демократичним змістом, високим патріотичним звучанням і життєвою правдивістю сприяли дальшому розвитку української літератури,підносили її на вищий ідейно-художній рівень. Людина в усіх життєвих аспектах, її думках, помислах – саме на цьому зосереджено увагу в дослідженні.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• описати полемічні твори І.Вишенського;

• виокремити,що головним засобом розвінчання ворогів народу у

Вишенського є суспільно-моральні аргументи;

• з’ясувати тематичну різноманітність посланій письменника-публіциста;

Об’єктом дослідження є вибрані послання І.Вишенського.

Предметом дослідження стала людина, її душевний стан, творча праця і патріотичні мотиви у творах письменника.

Матеріалом дослідження стали послання І.Вишенського “Писание до всьх обще в Лядской земли живущих”,”Послание до князя Василия Острожского” і “Послание к утькшим от православное вьры епископом”

Метод дослідження. У роботі використано метод ідейно-художнього аналізу творів І.Вишенського.

Наукова новизна. Досліджено мову і стиль, прогресивні традиції та основні спрямування посланій великого полеміста.

Розділ I. Туга за рідною землею в ранній творчості і.Вишенського («писание до всьх обще в лядской земли живущих»)

Твори Вишенського за його життя майже не друкувалися, а довгий час поширювалися в рукописах. Із 16 відомих нині творів полеміста лише одне послання «От святое Афонское горы скитствующих» було опубліковане в так званій «Острожской книжнице» (1598). Пізніше, готуючи написане до друку, Вишенський оформив свою «Книжку», куди увійшло десять його творів з трьома передмовами. Але ця книга в свій час теж не була надрукована, як і пізніші його твори. Всі вони вперше побачили світ у другій половині XIX ст.

Публікацію творів Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники, зокрема М.Костомаров, С.Голубєв, І.Франко, Г.Житецький та ін. Вони ж і написали ряд окремих досліджень про творчість письменника. Найціннішими з них є праці І.Франка, зокрема монографія «Іван Вишенський і єго твори» (Львів, 1895), в якій дано докладну характеристику літературної спадщини видатного письменника-полеміста.

Окремим виданням твори Вишенського в силу різних обставин довгий час не виходили. Тільки в 1955 р. була видана у Москві книга : Иван вишенський, Сочинения, Изд-во АН СССР, Серия «Литературные памятники», а в 1959 р. ця книга з`явилася і на Україні. Вихід у світ обох видань з докладним коментарем, примітками, різночитаннями та великою статтею І. П. Єрьоміна є значним досягнення радянського літературознавства

Ранні твори

До ранніх творів Івана Вишенського належить «Извьщение краткою о латинських прелестех» і «Писание до всьх обще, в Лядской земли живущих». В них письменник твердо визначив своє місце на стороні пригноблених і обрав шлях бойової, наступальної полеміки, що служила інтересам боротьби проти ворогів українського народу.

У творі «Писание до всьх обще, в Лядской земли живущих», написаному десть на початку 90-х років ХVX ст., Вишенський виступив з рішучим засудженням всього суспільного і державного ладу Речі Посполитої. Це був дальший крок у творчості письменника, коли він став показувати багато такого, що було заховане від людського ока церковними та монастирськими мурами, почав викривати моральний розклад, гнилизну верхівки польського суспільства і цим самим збуджувати в трудящих ненависть до феодалів світських і духовних.

Звертаючись до всіх суспільних верств польсько-литовської держави, Вишенський писав:

«Ознаймую вам, як земля, по которой ногами вашими ходите и в ней же в жизнь сию рождением произведени есте и нинь обитаете, на вас перед господом богом плачет, стогнет и вопиет, просячи сотворителя, як ода пошлет серп смертний, серп казни погибелное, яко же древле на содомляни,и всемирнаго потопу, котрий би вас вигубити и искоренити (як ода не сквь болшей оную анти христовим безбожним невьрием и поганським, нечистим и несправедливим житием вашим) могл...»

Все послання пройняте болем і тугою за рідною землею, яка терпить лихоліття. Викриваючи гнобительський лад шляхетської Польщі, Вишенський підкреслює, що в ній немає ні віри, ні надії, ні любові, ні правди, тому що всюди гріховна слабість, скрізь брехня, гниль. Для посилення враження автор вдається до нагромадження риторичних запитань та вигуків, до повторів «Где бо нинь в Лядской земли вьра, где надежда, где любов, где правда и справедливост суда?.. О, окаяннаа утроба, которая такових синовь на погибел вьчную породила и на сьблазнь прелестнаго света сего випустила!»

Не обминув письменник і вище українське духовенство. Він проклинає тогочасних владик, архімандритів та ігуменів, тавруючи їх паразитичне життя, гонитву за багатством:

«Да прокляти будут владики, архімандрити и ігумени, которие монастир позапустьвали и фол варки собь з мьст святих починили, и сами толко с слуговинами и приателми ся в них телесне и скотски переховивают, на мьстох святих лежачи, грошь збирают. С тіх доходов, на богомолци Христови наданних, дівкам своимь вьно готуют, сини одьвают, жони украшают, слуги умножают, барви справуют, приятель обогачуют, карити зиждут, візники ситие и единообразние спрягают, розкош свою погански исполняют»

Таких різких слів про українських владик до Вишенського не сказав ніхто. Звертають на себе увагу також сповненні сатиричного змісту окремі епітети: « телесне и скотски переховивают», «розкош свою погански исполняют», «вьезники ситие и единообразние».Ними автор підкреслює свою зневагу і огиду до єпископів, викриває їх корисливі інтереси. «Днес бо во Лядськой земли, - пише він, - священики всь… черевом, а не духом офьруют»

Різко викриває І.Вишенський соціальні суперечності свого часу: «Панове зас над бога богами вишшими над своїми поручними подданими ся починили».Вони дорожче цінують худобу, ніж підданих. Кріпосницьку залежність селянина від пана автор називає “анти христовим законом”.

Сміливо енергійно виступаючи проти експлуататорської верхівки, Вишенський своє слово обрушує не лише на польських і литовських гнобителів, але й б’є по українських панах, які відступили од бога, «жизнолюбию и лихоимству ся поклонили». Вони грабують і луплять не гірше від чужих, тому нічого покладати великих надій на них. Звертаючись до народу, він говорив: «На панов же ваших руского роду, на сини человьческия, не надьйтеся! В них же ньст спасенна».Ці слова хоч і є творчою трансформацією старих ідей та образів, але вони конкретизуються в соціальному плані, відповідно до тогочасних суспільних умов.

І.Франко, характеризуючи цей гострий соціально спрямований вислів Вишенського, писав: «Була се, мабуть, холодна вода на тих, котрі (як, напр., автор «Перестороги») покладали великі надії на «руських сенаторів і воєвод» в роді Конст. Острозького і Скумина Тишкевича».

У «Писании до всьх обще» яскраво відбився безкомпромісний характер автора, його демократизм, різке засудження анти христових кріпосницьких порядків, що фактично звели трудовий люд до становища рабів.

Таким виступає І.Вишенський уже в перший період своєї творчості. Він був ченцем-плебеєм, хлопом простим, що з презирством і ненависть говорив про духовне і світське панство, викривав його паразитизм і дармоїдство. Антикріпосницький пафос його писать був виявом народних почуттів і думок.

Уже в ранній період визначилися і характерні риси стилю Вишенського: емоційна мова, гостра публіцистичність, риторичні фігури, високий «пророчий»запал, виразні засоби іронії і сатири. Але сила і майстерність Вишенського як письменника, що випливала з основного ідейного змісту його творів, ще рельєф ніше і повніше виявилась в писаннях, з якими виступив він після Брестської унії.