5. Структуризація капіталу. Операційний та фінансовий леверидж.
Найважливішою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу. Загальна сума інвестиційних ресурсів підприємства має визначатися виходячи з запланованого обсягу освоєння коштів у процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансових інвестицій. Таким чином, загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів у плановому періоді визначатиметься за такою формулою:
Sip = PIP + ΔФІ ,
де Sip – загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів в плановому періоді;
PIP – потреба в інвестиційних ресурсах для реалізації реального інвестиційного проекту;
ΔФІ – передбачений обсяг приросту портфеля фінансових інвестицій.
У свою чергу, загальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретного інвестиційного проекту визначається з урахуванням стадій інвестиційного циклу проекту.
Після визначення загального обсягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи залучених.
Таблиця 8.1
Розрахунок загального обсягу інвестиційних ресурсів реального інвестиційного проекту
Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне для забезпечення фінансової стійкості компанії в період реалізації проекту.
Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор користується нормою доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених і залучених коштів (позичковим процентом, дохідністю облігацій, дивідендами).
Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимірюється платою за використання коштів, а саме – загальною нормою доходу, очікуваному від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштовує інвесторів, то рішення про фінансування інвестицій буде позитивним.
Питання фінансування проекту за рахунок кількох джерел, тобто створення групи інвесторів і їхньої пайової участі, може розв'язуватися тільки шляхом залучення, в першу чергу, тих із них, які погоджуються на більш-менш розумні умови.
Формування структури джерел фінансування – дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи той період часу, фінансового стану і перспектив розвитку акціонерів (у певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон'юнктури ринку і актуальності інвестиційного проекту в перспективі.
В економічній термінології леверідж – це «ефект важеля» при визначенні співвідношення власного та залученого, акціонерного та позичкового, основного та оборотного (обігового) капіталу тощо.
Розрізняють операційний, фінансовий та загальний леверідж.
Операційний леверідж показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії.
Фінансовий леверідж: встановлює міру зв'язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто дохід окремого акціонера (компаньйона).
Загальний леверідж: показує вплив змінності обсягу продажу на дивіденди акціонерів або доходи компаньйонів.
Операційний важіль або виробничий леверидж (leverage – важіль) – інструмент управління операційним прибутком, заснований на вивченні співвідношення постійних і змінних витрат.
Чим нижче питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства, тим у більшому ступені змінюється величина прибутку стосовно темпів зміни валової виручки (обсягу продажів за встановленими цінами).
Коефіцієнт операційного левериджу розраховується за формулою:
ОЛ = Постійні витрати / змінні витрати
Чим вище значення коефіцієнта операційного левериджу, тим більшою мірою воно здатне прискорювати темпи приросту операційного прибутку стосовно темпів приросту обсягу реалізації продукції. При однакових темпах приросту обсягу продажу продукції підприємство, що має більший коефіцієнт операційного левериджу, за інших рівних умов завжди буде в більшій мірі прирощувати суму свого операційного прибутку в порівнянні з підприємством з меншим значенням цього коефіцієнта. Конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку та суми обсягу реалізації, що досягається при визначеному коефіцієнті операційного левериджу, характеризується показником "ефект операційного левериджу". Принципова формула розрахунку цього показника має вигляд:
Ефект операційного левериджу, що досягається при конкретному значенні його коефіцієнта на підприємстві = Темп приросту валового операційного прибутку (%) / Темп приросту обсягу реалізації продукції (%).
Прибуток підприємства, у якого рівень виробничого левериджу вище, більш чутливий до зміни валових грошових надходжень. При різкому падінні продажу таке підприємство може дуже швидко опуститися нижче рівня беззбитковості. Таким чином, підприємство з високим рівнем виробничого левериджу є більш ризикованим.
Згідно з міжнародними стандартами бізнес-планування коефіцієнт операційного важілю є невід'ємною частиною фінансових розрахунків бізнес-планів
Під час передінвестиційних досліджень перед суб’єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу та структури інвестицій для фінансування проекту, а саме:
Яким має бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво.
Яким чином у перспективі буде формуватися основний та обіговий капітал.
Яким має бути співвідношення власного, акціонерного та позичкового капіталу.
При якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту доходи від його реалізації будуть найбільшими.
Найчастіше для вирішення цих проблем використовують ефект фінансового важеля (левереджу).
Структура інвестиційного капіталу пов’язана із співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має фірма, тим вищий її фінансовий левередж. Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від інвестицій, що здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує процент за кредит, левередж є позитивним. Якщо доходність з інвестицій не перевищує процент за позичковим коштам, левередж є негативним. У випадках коли інвестиції приносять доход, рівний проценту за кредит, левередж є нейтральним.
Іншими словами, беручи в борг, інвестор отримує вищі доходи, поки віддача від позичених коштів більша за процент, який треба сплатити за ці кошти. Такий ріст чистих доходів на акцію називається фінансовим леверіджом.
Властивість фінансового левереджу (важелю) заключается у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший за відсоток за кредит
Ідею фінансового важелю формально можна представити за такими формулами, використавши такі економічні компоненти: Пr – прибуток після виплати податків; Е – власний капітал; В – довгострокова заборгованість; і – відсотки з довгострокової заборгованості; R – ставка доходности власного капіталу; r – ставка доходності інвестованого капіталу (власний капітал + довгостроково заборгованість).
Далі визначимо ставку доходності власного капіталу:
R = Пr / Е
Чистий прибуток представимо через його складові:
Пr = E + B)×r – B×i
де (E + B)×r – прибуток на всю суму інвестованого капіталу; B×i – процентні платежі за непогашені частки довгострокового боргу з урахуванням податку.
Якщо частка боргу у структурі капіталу збільшується, то ставка доходності власного капіталу росте, бо в кожному випадку доходність інвестицій перевищує вартість сплачених банку відсотків.
Враховуючи інтереси власників компанії, підприємствам необхідно мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.