Висновки

Вчитель повинен не тільки ставити ціль або задачу і показувати шлях до її досягнення, а намагатись запропонувати різні підходи і заохочувати дитину робити власний вибір, шукати свою стежку до мети. На думку педагога-новатора головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя.

Інтерв’ю з Шалвою Амонашвілі

У Києві відбувся семінар відомого педагога, доктора психології Ш.О.Амонашвілі „Основи гуманно-особистісного підходу до дітей в освітньому процесі» (система Школи Життя).  Ініціатором семінару виступила громадська організація Еколого-культурний центр «Киевский ДАР», за підтримки Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Інституту психології ім. Г.С.Костюка, міжнародної громадської організації «Українське Реріхівське товариство», Асоціації молодих учителів міста Києва.  Видавничий дім «Шкільний світ» був генеральним інформаційним партнером семінару. Тому нам пощастило поспілкуватися з Шалвою Олександровичем. - У багатьох країнах, зокрема й в Україні, Вас знають і як педагога, і як громадського діяча, і як ученого, і як письменника. Ваше ім'я стало широко відомим у зв'язку з причетністю до створення концепції педагогіки співробітництва, розробляючи яку, Ви сформували психологічні основи педагогіки співробітництва. Як співвідноситься «Школа Життя» з «Педагогікою співробітництва»? Що в них спільного і які відмінності? - Коли ми, семеро педагогів, зібралися в Пєрєдєлкіно 1987 року і розмірковували про можливості створення педагогічної системи гуманістичного змісту, кожен викладав свій досвід, своє бачення. Потім Симон Львович Соловейчик усе це підсумував, і ми почали думати, як це все назвати. У мене вже до цього вийшла книжка про оцінки, де я визначив гуманістичний підхід як вільний вибір і співробітництво. Я тоді боявся вголос говорити про гуманістичний підхід, тому що час був такий. Ця ідея стала прийнятною для Шаталова, для Ільїна і для Щетиніна. Так виникла ця назва - «Педагогіка співробітництва». Як співвіднести цю ідею з тим, про що я говорю зараз, - про гуманно-особистісний підхід до дітей? Педагогіка співробітництва - це етап розвитку педагогіки 80-х років. Вона породила могутній рух учителів. Вона породила і принципи співробітництва з дітьми. Ці принципи мають наукове психологічне обґрунтування. Педагогіка співробітництва - це могутній струмінь гуманної педагогіки. Гуманна педагогіка вбирає в себе педагогіку співробітництва, дає її філософське обґрунтування. Це так, як геометрія Лобачевського стала окремим визначенням теорії Єнштейна. Тож педагогіка співробітництва - це окреме визначення класичної гуманної педагогіки. Якщо вчитель освоїв педагогіку співробітництва, то він уже піднявся до рівня гуманної педагогіки. Але зробити це важко. Багато чого треба змінювати в собі, насамперед перебороти деякі традиції, досвід. Це вже новий тип мислення. І не кожному це під силу. Багато говорять про співробітництво, але придивіться-ніякого і пін робітництва немає. Є лише запитання і відповідь, контроль і оцінювання. Вводять новий предмет - називають це гуманізмом, співробітництвом. Це просто маскування під педагогіку співробітництва. Ключ ДО ідей педагогіки співробітництва лежить у працях Л.Виготського. Він уперше ввів у психології поняття співробітництва і розкрив її сутність. У співробітництві діти стають сильнішими у своїх інтелектуальних рішеннях. Співробітництво, особливо для маленьких дітей, більш плідне, ніж самостійна робота. Я радію, що газета «Первое сентября» і ваше видавництво з такою завзятістю, творчістю, із таким масштабом розвивають ідеї співробітництва. Вчителі повинні здолати цю сходинку. Газети роблять величезну справу, щоб допомогти вчителю піднятися до рівня співробітництва з учнем. - Якою Ви уявляєте школу кінця XXI століття: що в ній має змінитися порівняно з нинішньою, а що треба неодмінно зберегти? - Сто двадцять років тому в Санкт-Петербурзі точилися гострі суперечки щодо балів і оцінок. І один із корифеїв освіти тодішньої Росії Миропольський сказав: «Смерть баллам грозит неминуемая. Не нынче - завтра, но дни их сочтены». Він думав, що це трапиться скоро. Я гадаю, щодень цей, може, не дуже ско¬ро, але настане. І річ тут не в самих оцінках. Тільки з ними зникне авторитаризм. Хто ви¬лучить із нашого життя авторитаризм? Якісь постанови? Якісь накази? Нові уряди? Ні. Це можуть зробити тільки самі люди і насамперед педагоги. Треба створити музей педагогічних непорозумінь і виставити в ньому на почесному місці вихвалену нами систему оцінок. Я впевнений, людство прийде до цього. Адже підхід виявляється вже сьо¬годні. Якщо не перейнятися гуманізмом, класичними ідеями, то цей процес уповільниться. Але час для класич¬них цінностей настав. Українська земля породи¬ла великих педагогів: К.Ушинського, В.Сухомлинського, М.Пирогова, А.Макаренка. Назвіть ще країну, яка дала педагогіці такі імена? Пройде ще якийсь час, і ідеї Ушинського, Сухомлинського і стануть звичайним способом мислення. Але це відбудеться не само по собі. Це стане реальністю завдяки людям, завдяки вашій газеті, індустрії ваших газет, це зроблять самі вчителі, не задоволені тим, що є сьогодні. Що стосується реформ, то треба враховувати те, що до кінця століття, та й через 5-10 років, у наше життя ввійдуть зовсім інші плоди ци¬вілізації. Я десь прочитав, що в Японії вже розроблено таку технологію, яка дає можливість зубному лікарю стави¬ти пацієнту в зуб мобільний телефон. Будете говорити і слухати, не користуючись ніякими приладами. Якщо вже така техніка входить у життя, то й освіта збагатиться новими технологіями. Але, гадаю, людство вже замислилося над тим, що цивілізація без культури згубна, вона може знищити нас усіх. Тому потрібно виховувати і розвивати в наших учнях культуру через реформу духу вчителя. І давайте не будемо чекати державних реформ. Держава не може здійснити реформу. Ваша 12-бальна система, це що реформа? Це латка на старому взутті. Новий підручник, це що - реформа? Справжня реформа ті¬льки в духовній співпраці дорослого з маленьким. Коли вчитель здолає ав¬торитаризм у собі, тоді настане реформа. Це й робили завжди наші улюблені вчителі. Вони завжди реформували школу. Авторитаризм одразу не піде, але він зали шатиметься якимись «островами» в оточенні гуманної педагогіки. А поки що навпаки -у морі авторитаризму - острови співпраці. Ми ввійшли в переддень гуманної педаго¬гіки. Світ до цього прийде... Але це я розмріявся. Це не пе¬редбачення. Просто хочеться, щоб так було скоріше. - Мрія - це маяк. Коли він горить, то видно, куди треба плисти. Шалва Олек¬сандровичу! Як у будь-якій справі, в педагогіці є підмайстри, ремісники і майстри. За якими критеріями Ви розріз¬няєте педагога-Майстра? А може, у Вас є свої критерії оцінювання роботи вчителя? - Ця класифікація може бути застосована щодо вчительського співтовариства. Ми всі знаємо, що є вчителі - яскраві особистості, вчителі від Бога, а є прекрасні виконавці. А є ті, хто випадково прийшов до школи і вони самі не знають, що їм там робити. Але так і маг бути. Саме життя таке. Багато хто міг би стати хорошим учителем, якщо займався б собою сам. Майстер - це вчитель, який постійно оновлюється, шукає нове, прагне піднятися на нову сходину. Саме такі вчителі потрібні учням. Це не моє відкриття, про це сказано в багатьох джерелах. Що буде цим «новим» для вчителя, він має визначити сам. Тоді вчитель і дітей вестиме за собою, за своїм відновленням. Він надихатиме дітей спрагою пізнання. Усі люди різні. І вчителі різні, і будуть різними, яка б не настала епоха. Вони чудові люди, і той учитель, про яко¬го не скажеш, що він «учитель від Бога», - теж хороший, якщо він добра людина. Не всі можуть стати творчими людь¬ми через різні обставини. Кожен робить свою справу. І спасибі їм за це. - Ви буваєте в різних країнах, знаєте різні системи освіти. Яка система осві¬ти Вам подобається найбільше і чому? - Так, я дійсно багато їздив, бачив багато країн і шкіл. І читав багато про різні системи освіти. Школа має три іпостасі. Зовнішня форма школи. От Вальдорфська школа, як ялинка, - горить і переливається іграшками. Друга іпостась - зміст ніколи. Я маю на увазі не матеріальне утримання, а ту суму знань і якостей, які учні засвоюють через програму, підручник. А третя іпостась - це дух школи. От, приміром, американсь¬ка школа. Я її вивчав. Вона не має духу. Я слухав про¬повіді Роберта Шулера у відомому Кришталевому храмі в Лос-Анджелесі. І мені, грузину, важко зрозуміти цей спосіб спілкування з Богом, і українцю, і іншому православному християнину (незалежно від того, віруючий він чи невіруючий - це основа культури). Це якесь торгування з Богом: «Якщо ти мені це зробиш - я тобі зроблю це», «Хочеш, я так зроблю, а ти мені даси машину», «У мене немає красивої дружини. Пошли мені красиву дружину», «Я хочу облетіти світ. Подаруй мені літак. Це тобі нічого не коштує». Приблизно такою мовою відбувається розмова з Богом. Мене вражає та спрощеність, поверховість, з якою пояснюють по телевізору біблійні заповіді. Вони намагаються через християнство дати людям моральність. Замість того щоб дати духовність. Із духовності й народжується моральність. Але духовність - це не моральність. На основі цього в американців сформувалася тверда авторитарна школа. У якій, по суті, в основі лежать , не могутні ідеї, а долари. 1976 року ми з Сергієм Дмитровичем Максименком були в США. Два тижні ми їздили Америкою. Нам показували багато чого. І Сергій Дмитрович висловив дуже цікаву думку: «Усі говорять про свободу, а свободи ніде немає. Свобода може бути тільки у стані самопочуття людини». Я б не хотів, щоб у нашому менталітеті зміцніло таке сприйняття свободи. Так, люди будуть багатими. Але має бути моральна рівність людей. Нехай буде власність, але без почуття власництва. І в цьому теж завдання вихо¬вання школярів. Я порівнював освітні сис¬теми: американську, англійську, радянську (у нас поки ще панує радянська система). її тільки підремонтували. Як колись Радянська влада взяла у спадок царську систему освіти, і вона панувала майже до розпаду Радянського Союзу. Радянська система мала дуже сильну перевагу - це система освіти, точніше, навчання. Ця система була чудовою. Потім з'явилися інші системи навчання:Занковська, Ельконінська та інші. Найкращі системи зародилися на наших психологічних, духовних основах. На Заході взяли ці системи, і там зараз розвивальне навчання утверджується й удосконалюється краще, ніж у нас, ніж у вас, Я вражений: де у вас школа Костюка, побудована на його психологічній теорії? Ви гадаєте, ця школа була 6 менш цікавою, ніж Вальдорфська? Чи школа Сухомлинського? Повторити Сухомлинського, звичайно, неможливо. Але немає могутнішої педагогічної Ідеї гуманного виховання і на вивчення, ніж ідея Сухомлинського. Тому дуже важливо використовувати свої духовні основи, а не дивитися жадібними очима на чужі освітні системи. Адже в основі цих систем лежи ті. духовність німецька, духовність американська. І якщо впроваджувати на Україні школу Ховарда, то як не кричи: «У нас українська мова, у нас українська культура» - все рівно, буде панувати американський дух. Якщо вам подобається - будь ласка. Але якщо вам дорожчі свій менталітет і своя культу¬ра, тоді будуйте свою школу на основах Пирогова, Ушинського, Сухомлинського, а Ховард нехай панує там. - Проблема в тім, зокрема й на Україні, що багато педагогів, діячів культури, і політиків, говорячи про духовність, про джерела духовності, розуміють це по-різно¬му, через різні системи цінностей. Адже кожен народ у своїй історії має різні духовні джерела, з різних ціннісних систем. З них можна витягти протилежне розуміння цінностей. І часто люди, говорячи про свою духовність, мають на увазі різні речі. - Так, коли ми говоримо про духовність, і про гуманність, і про культуру, - кожен вкладає в ці поняття щось своє, свій досвід, свої знання. Хтось збагачує ці поняття, хтось докопується до справжньої суті цих понять, а хтось їх вихолощує. Це прикро, звичайно. Але якщо ми звернемося до класичної педагогічної спадщини, то вона дасть нам розуміння духовності, розуміння гуманності. Ми ніколи не зрозуміємо Ушинського, якщо не будемо знати Новий заповіт. Він говорить, що релігія - це культура народу, ми не можемо відкида¬ти це. Але він наполягає, що і це не означає, що дітям треба давати релігію, ні, треба, щоб людина (людина, а не дитина) сама прийшла свідомо до своєї культури, до своїх духовних джерел. Ушинський {відкриває шлях до духовності, Сухомлинський відкриває шлях до духовності. Навіть за такої диктатури, яка була у нас, він розумів, що без духовного єднання виховання не відбудеться. Якщо хтось думає, що єднання - це літературний вислів, то помилиться. У Сухомлинського любов, почуття обов'язку побудовані на християнських основах («Серце віддаю дітям», «Дитину треба любити всім серцем»). Духовністю треба пройнятися, а не вихолощувати ці поняття. Людям, звичайно, не заборониш думати інакше. Через допомогу ваших газет читачам, на зустрічах з і ними треба підносити ці цінності, підгримувати їх у педагогах. Так поступово газета, як діючий організатор, провідна сила зможе спрямовувати вчителів на шлях моральних духовних пошуків. А І якщо ви публікуватимете описи підходів, методів, прийомів і співробітництва з дітьми, то і поступово розвинеться образ справжнього вчителя. Вчителя, якого ми чекаємо. І вже є такі вчителі. - Як має змінитися педагогічна освіта, щоб професійна підготовленість учителя відповідала запитам сучасної школи? - Систему підготовки вчителя необхідно змінювати. Яне маю на увазі ці західні рівні: бакалавр, магістр. Від цього нічого не змінюється. Яку школі реформа здійснюється через учителя, так у ВНЗ вона здійснюється через професора, викладача. Професор реформує освіту, він же її й деформує. Прикро про це говорити, але не накажеш професору змінити свої погляди. Тому, якщо ми хочемо реформувати ВНЗ, нашу увагу треба спрямувати на викладача. Звичайно, наші стандарти освіти в педагогіці, у психології - бідні, навіть кепські. Я маю на увазі російські стандарти, зокрема. Люди, які складають ці стандарти (я не знаю, хто вони), дуже бояться внести необхідні поняття в педагогіку. Чи може відбутися така педагогіка, в якій не звучить поняття любові, відданості? У якій не звучать сльози? Сльози не існують!!! Щирість не звучить! Що це за педагогіка!? Радість не існує!? А Сухомлинський говорить: «Всемогутня радість пізнання», «Жагуче слово вчителя». Звідки має черпати майбутній учитель це жагуче слово? - Викладаючи в педагогічному ВНЗ, я пропонувала організувати навчання студентів у формі педагогічних майстерень. Я беру на першому курсі 10-15 студентів і відповідаю впродовж п'яти років за їхню підготовку до практичної роботи в школі. Спочатку я їх веду на свої уроки, потім на уроки інших учителів. Закріплюю їх по 10-5 осіб за класом, і вони зростають з цими дітьми 5 років. Спочатку включаються в урок з окремими фрагментами. Потім проводять свої уроки. Вчаться щиро і пристрасно говорити з дітьми... - Моральні цінності мають бути основою педагогічної освіти. В педагогічних ВНЗ збирається в основному прекрасна молодь. І що я їм повинен говорити? Я їм буду пристрасно розповідати про свої цінності. З них хтось буде наслідувати ці цінності. Без цього нічого не вийде. Я заснував дванадцять премій студентам і аспірантам. Щорічно ці премії разом із грамотами за прихильність до ідей гуманної педагогіки вручає ректор. Студенти пишуть свої роботи, а журі їх оцінює. Студенти розробляють методи і прийоми гуманного підходу до дітей. Може не всі дванад¬цять стануть істинно гуманними педагогами. Може тільки один, але іноді й один «робить погоду». Один Пушкін сфор¬мував цілий пласт російської культури. Один Чайковський «зробив погоду», один Достоєвський «зробив погоду». Один Сухомлинський розвіяв педагогічний смог. А хтось знову цей смог наганяє. - Робота вчителя творча, вчитель щодня вирішує десятки нестандартних професійних завдань, вирішує їх по своєму. А чи є непорушні принципи педагогічної діяльності, чи можна чітко визначити, що в роботі вчителя обов'язкове, що можна і чого не можна! - Звичайно, є. Наприклад, принцип терпіння, який творить. І цей принцип забороняє кричати на дитину, критикувати і розносити її вщент тощо. Треба творити і чекати, творити і чекати, сподіваючись, і що надії вчителя здійсняться не сьогодні, то завтра. Якщо вищим принципом проголошено педагогічну любов, то ця любов накладає на вчителя суворість обов'язку. Усього вчителю підказати неможливо. Будуть помилки, будуть прикрі помилки в цьому пошуку. Але їх усунення благословенне. Та помилка від помилки відрізняється. Топ¬тання в помилках - це гріх. Треба вміти виправляти свої помилки. У березні в Москві відбудуться педагогічні читання, тема яких: «Улыбка моя, где ты?» Буде один «круглий стіл», тема його звучить так: «Учительское покаянне». Вчителям треба покаяння в авторитаризмі. Хоча багато з них, як білі ворони, і в авторитарному суспільств були гуманними педагогами. Це була майже підпільна педаго¬гічна діяльність. Образ гуманного вчителя протягом усього життя свідомо і підсвідомо підштовхує нас до гуманних вчинків. Багато вчителів рятують нас у житті своєю силою духу. - В одній зі своїх ранніх робіт Ви розповіли про свого тоді ще маленького сина: що бабуся вдома з ним говорить російською, мама - англійською, а Ви - грузинською мовами. Який результат такої багатомовності? - Мій син і дочка володіють грузинською мовою - це їхня рідна мова - на найвищому літературному рівні. З раннього дитинства, хоча це не їхня рідна мова, вони знають російську на рівні рідної. Грузинську культуру вони вбирали за допомогою грузинської і російської мов. Обоє досконало володіють англійською. Не було б цього багатомовства в дитинстві, вони б, як і їхній батько, що й досі не володіє добре російською, не знали б її так добре. Це пояснює теорія, відкрита Виготським й Узнадзе, яка доводить, що раннє дитинство - золота йора для оволодіння мовами. І не треба боятися, що рідна мова загине чи призупинитеся. Виготський довів, що чим більше дитина вивчає іншу мову, тим більше вона заглиблюєт.

15