Відмова від прийняття спадщини
Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець мас право відмовитися від прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Відмова від прийняття спадщини, вчинена до її відкриття, не породжує правових наслідків.
Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини як шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, так і шляхом юридичної бездіяльності. Так, згідно із ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Спосіб відмови від прийняття спадщини цілком залежить від волі спадкоємця.
У нотаріальній практиці сформувався підхід, що у разі, коли спадкоємець не висловив бажання прийняти спадщину і не звернувся протягом встановленого шестимісячного строку до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, то доцільно отримати від нього заяву про те, що йому відомо про відкриття спадщини, строк для її прийняття він пропустив і звертатися до суду за визначенням додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини він не буде. Така позиція прямо суперечить припису ч. 1 ст. 1272 ЦК
України, в якій міститься презумпція неприйняття спадщини. Не важко припустити, що особа, яка внаслідок родинних зв'язків зі спадкодавцем належить до першої черги спадкоємців за законом, не прийняла спадщину у зв'язку із постійним проживанням за кордоном та небажанням подавати відповідну заяву. Тим більше, що прийняти спадщину, як і відмовитися від неї, - безумовне право, а не обов'язок спадкоємця.
Як і прийняття спадщини, відмова від неї - односторонній правочин, але з протилежною спрямованістю.
За правилом ст. 1274 ЦК України, спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців: спадкоємець за заповітом - на користь спадкоємців за заповітом, спадкоємець за законом - на користь спадкоємців за законом.
Згідно з пунктом 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заява про відмову від прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі. Не допускається приймати заяви про відмову від прийняття спадщини, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.
Зміст статей 1273,1274 ЦК України дає змогу дійти висновку про встановлення двох способів відмови від прийняття спадщини:
1) загальна, за якою спадкоємець заявляє про відмову від прийняття спадщини в порядку ст. 1273 ЦК України;
2) направлена, за якою спадкоємець заявляє про відмову від прийняття спадщини на користь конкретної особи (ст. 1274 ЦК України).
Утім, спадкоємець не завжди може відмовитися від прийняття спадщини на користь іншої особи. Так, у разі, коли заповідач підпризначив спадкоємця, основний спадкоємець не може зробити направлену відмову, оскільки таку ситуацію передбачив заповідач та підпризначив спадкоємця. Крім того, спадкоємець не може відмовитися від спадщини на користь особи, яка підлягає усуненню від права на спадкування за ст. 1224 ЦК України. Тобто у наведених випадках може виникати лише загальна відмова від прийняття спадщини.
Спадкоємець, на чию користь була здійснена відмова від права на частку у спадщині, має право відмовитися від її прийняття.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7 зазначається, що відмова від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців допускається лише протягом строку для прийняття спадщини. Після закінчення цього строку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, має право розпорядитись усім або частиною майна, отриманого в порядку спадкування, шляхом відчуження її іншому спадкодавцеві за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо (п. 25).
Відповідно до ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Оскільки відмова від спадщини - односторонній правочин, спадкоємець на момент вчинення такої відмови повинен бути повністю дієздатною особою. З огляду на зазначене, неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть відмовитися від прийняття спадщини тільки за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Однак щодо цієї категорії неповнолітніх спадкоємців ч. 3 ст. 1273 ЦК України підлягає обмежувальному тлумаченню. Попередня згода органів опіки та піклування на відмову від прийняття спадщини не потрібна, коли неповнолітньому спадкоємцю в результаті вступу в шлюб (ст. 34 ЦК України) або в результаті емансипації (ст. 35 ЦК України) надано повну цивільну дієздатність.
Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК України). Наведене правило розвиває положення ст. 71 ЦК України стосовно участі органів опіки та піклування у розпорядженні майном підопічних осіб при вчиненні правочинів, що тягнуть за собою відмову від прав, які можуть належати підопічному спадкоємцю. Такі додаткові заходи щодо дотримання інтересів цієї найменш захищеної верстви населення пояснюються передусім метою запобігання помилковим, а іноді й недобросовісним діям законних представників зазначених осіб, що можуть спричинити погіршення майнового становища спадкоємців. Відмова від прийняття спадщини, вчинена без отримання попередньої згоди органу опіки та піклування, є нікчемною на підставі ст. 224 ЦК України.
Заява про відмову від прийняття спадщини не може бути викладена з будь-якою умовою або із застереженням. Відмовитися від прийняття спадщини має можливість і спадкоємець за заповітом, на якого спадкодавцем був покладений заповідальний відказ. У такому разі обов'язок виконати заповідальний відказ переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
Правові наслідки відмови від прийняття спадщини визначені у ст. 1275 ЦК України та залежать від виду спадкування. Так, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
У разі, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Це правило не застосовується, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач під призначив іншого спадкоємця.
Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.
Проект ЦК України від 25.08.1996 містив положення, відповідно до якого спадкоємець, який вчинив дії, що засвідчили прийняття ним спадщини, не може згодом відмовитися від неї (ч. 5 ст. 1514 проекту). Проте у чинній редакції ЦК вказана норма не була відтворена.
3333333333333333333333