Тема 11 Принципи чинного екологічного законодавства України та види відповідальності за порушення довкілля

11.1. Структура чинного екологічного законодавства

Законодавство — сукупність усіх нормативно-правових актів, що діють в державі. У вузькому значенні під терміном «законодавство» розуміють систему законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору (ст. 9 Конституції України).

У найширшому значенні під терміном «законодавство» розуміють систему законів і постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов, декретів і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій. 

Система законодавства — це сукупність усіх чинних впорядкованих нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства — це внутрішній поділ законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.

Міністерство екології та природних ресурсів України (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Свою діяльність Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також проведення державної екологічної експертизи.

До центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра екології та природних ресурсів України, станом на 10.01.13, належать [61]:

– Державна екологічна інспекція України, Державна служба геології та надр України;

– Державне агентство водних ресурсів України;

– Державне агентство екологічних інвестицій України;

– Державне агентство України з управління зоною відчуження.

До переліку установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища, зараховують:

– біосферний заповідник («Карпатський»);

– природні заповідники («Єланецький степ», «Горгани», «Казантипський», «Опукський», «Древлянський»);

– національні природні парки («Карпатський», «Синевир», «Вижницький», «Подільські Товтри», «Святі Гори», «Яворівський», «Деснянсько-Старогутський», «Ужанський», «Гуцульщина», «Ічнянський», «Великий Луг», «Мезинський», «Голосіївський», «Припять-Стохід», «Нижньо-дністровський», «Бузький Гард», «Гетьманський», «Приазовський», «Дермансько-Острозький», «Хотинський», «Тузловські лимани», «Черемоський», «Олешківські піски», «Верховинський», «Нижньосульський», «Пирятинський», «Слобожанський», «Меотида», «Джарилгацький», «Дністровський Каньйон», «Кармелюкове Поділля», «Чарівна Гавань», «Дворічанський», «Білобережжя Святослава», «Кременецькі гори», «Північне Поділля»);

– парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (Державна адміністрація парків-пам’яток садово-паркового мистецтва «Лівадійський», «Масандрівський», «Місхорський»);

– ботанічні сади (Кременецький  ботанічний сад, Хорольський ботанічний сад).

Міністерством екології та природних ресурсів України розроблена «Стратегія державної екологічної політики України на період до 2020 року», де в загальних положеннях відмічено наступні тези.

Антропогенне і техногенне навантаження на природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу.

Відмінності соціально-економічного розвитку регіонів України зумовлюють нерівномірне техногенне навантаження на природне середовище. Передбачається, що положення цієї Стратегії та розроблені на її основі Національні плани дій будуть інтегровані в регіональні програми соціально-економічного розвитку та деталізовані на рівні регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, на основі яких будуть розроблені місцеві плани дій з охорони навколишнього природного середовища, підготовлені на рівні сільських, селищних та міських рад [61].

У результаті виконання місцевих планів дій передбачається посилити роль органів місцевого самоврядування в процесі реалізації державної екологічної політики, визначити напрями її вдосконалення з урахуванням регіональної специфіки та Керівних принципів сталого просторового розвитку Європейського континенту (Ганновер, 2000 рік).

Відповідно до «Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року» визначається мета і принципи національної екологічної політики.

Метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.