3.Митно-тарифні системи в країнах світу.

"Тариф" - слово арабського походження, що означає перелік або реєстр. Митний тариф - це систематизований перелік товарів, оподатковуваних митом. Іншими словами, митний тариф являє собою перелік ставок мита, які стягуються при проходженні товарів через митний кордон держави, що установила цей митний тариф, або групи держав, що об'єднали свої державні митні території в єдину територію митного союзу на основі укладеного ними міжнародного договору.

У цьому разі вони приймають єдиний митний тариф, що діє на всій території. Такі єдині митні тарифи прийняті, наприклад, Європейським економічним співтовариством.

Митний тариф містить деталізовані назви товарів, які оподатковуються увізним, вивізним або транзитним митом, із зазначенням способу оподаткування, ставки мита, коефіцієнта надбавок і знижок, а також найменування товарів, заборонених до ввозу і вивозу або транзиту.

Митні тарифи бувають двох видів: прості і складні.

Прості митні тарифи базуються на одній ставці мита для кожного товару незалежно від країни походження цього товару. Вони не передбачають пільгового або дискримінаційного мита і відносно мало поширені (Мексика, Болівія, Панама).

Складні митні тарифи ґрунтуються на двох, трьох і більше ставок мита. Кожна митна ставка застосовується до товарів певних країн або групи країн.

Такі тарифи з різним рівнем митних ставок дозволяють державі проводити різну митну політику стосовно тих або інших країн, домагатися від них різноманітних поступок або надавати пільги, прив'язуючи їх цим до свого ринку.

Складні митні тарифи, у свою чергу, поділяються на два види: автономні й автономно-конвенційні.

Автономні митні тарифи закріплюють як високі ставки мита (максимальні, або генеральні), так і низькі (мінімальні; преференційні).

Всі ці ставки митного оподаткування встановлюються державами самостійно, без будь-якого зв'язку з торговельними зобов'язаннями перед третьою країною.

Автономно-конвенційні митні тарифи містять одну або кілька автономних ставок мита і одну або ряд ставок конвенційного мита, які установлюються на основі торговельних угод, укладених даною державою з іншими країнами як на двосторонній, так і на багатосторонній договірній основі.

Ці тарифи дозволяють державі здійснювати диференційовану митну політику, у тому числі й у межах міжнародних митних союзів (наприклад, ЄЕС, ЮДЕАК, ЭКОВАС та ін.). В основу митних тарифних ставок покладено принцип, згідно з котрим товар оподатковується тим більшим митом, чим вищий ступінь його промислової обробки.

Митний тариф багатьох держав світу здебільшого визначається на основі двох ставок мита. Одна з них визначає рівень пільгових митних тарифів, що застосовуються державою до товарів тих країн, із якими є торговельні угоди і які користуються режимом найбільшого сприяння в митному оподаткуванні. Друга ставка закріплює максимальний рівень мита, що застосовується до товарів, які імпортуються з країн, із котрими не укладені такі двосторонні торговельні угоди.

Таким чином, на відміну від автономного тарифу, конвенційний тариф містить перелік ставок мита, що встановлюються в торговельних договорах або угодах між державами для окремих товарів, увезених із митної території однієї договірної держави на митну територію іншої договірної держави.

Класифікація мита у митних тарифах різних країн неоднакова.

У деяких країнах спочатку митний тариф будувався за принципом, коли мито встановлювалося за найменуванням товарів, розміщених в алфавітному порядку. Від такого принципу класифікації країни надалі відмовилися і стали застосовувати порядок групування, при якому товари об'єднувалися або за ознакою походження (продукти тваринного та рослинного походження, мінерали), або за ступенем обробки товарів (сировина, напівфабрикати, готові вироби).

Загалом на сьогодні єдності в класифікації митних тарифів і визначенні тарифних ставок не існує. Митні тарифи відрізняються один від одного як числом оподатковуваних товарів, деталізацією позицій, так і способами стягування мита.

З метою здійснення контролю над державами щодо митного оподаткування і недопущення ними випадків підвищення тарифів без їх попереднього опублікування в 1889 р. у Брюсселі було укладено багатосторонній договір, який ухвалив Конвенцію про заснування міжнародного союзу з публікації митних тарифів. До завдань цього Союзу входить, зокрема, уніфікація національних митних тарифів і, національного митного законодавства держав-членів. Союз був ініціатором розроблення і прийняття проекту спеціального договору про класифікацію номенклатури товарів і митних тарифів.

Пізніше в основу класифікації товарів було покладено угоду 13 країн, підписану ними в квітні 1951 р. у Брюсселі про введення єдиної класифікаційної системи для митних тарифів, так званої Брюссельської митної номенклатури (БМН), що набула чинності в 1955 р. із доповненнями і змінами 1959 1965 і 1972 р.

В основу побудови БМН було покладено сукупність таких ознак товарів: походження; вид матеріалу, з якого він виготовлений; призначення; хімічний склад. При утворенні груп товарів було використано принцип ступеня їх обробки.

З 1970 р. у Раді митного співробітництва почалося розроблення нової номенклатури товарів у міжнародній торгівлі - Гармонізованої системи опису і кодування товарів. Ця система покликана забезпечити більш просту порівнянність із Міжнародною стандартною товарною класифікацією Організації Об'єднаних Націй.

У червні 1983 р. Рада прийняла Гармонізовану систему назв і кодифікації товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі, і текст Конвенції, що регулює правові аспекти застосування цієї системи на практиці. Вона містить 1240 позицій, закодованих у шести цифрах, що об'єднують близько 4900 найменувань товарів міжнародної торгівлі, охоплених тарифною і статистичною номенклатурою, і покликана замінити Конвенцію про класифікацію номенклатури товарів і митних тарифів 1955 р. так званою Брюссельською митною номенклатурою.