Тема 13. Доходи населення

Доходи населення, їх види та джерела формування. Зарплата – основна форма доходів населення. Суть зарплати, її форми і системи. Номінальна та реальна заробітна плата. Індексація доходів. Соціальні програми як джерело формування сімейних доходів. Пенсійне забезпечення та його види. Сукупний сімейний доход. Сімейний бюджет. Структура використання сімейних доходів. Компенсаційна політика держави.

Політика доходів, що здійснюється суспільством, є важливою складовою загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному вираженні для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці робітників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Оплата праці — це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Крім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці, тощо.

Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначають рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати є одним із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, тобто винагорода підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Рівень доходів і заробітної плати осіб найманої праці, пов'язаних з малим бізнесом, вищий, ніж у середньому по народному господарству або промисловості.

Недержавні організації, особливо малі та середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов'язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.

Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і малим бізнесом, є:

— нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;

— частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;

— часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікарняний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);

— проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.

Доходи населення від власності включають:

— проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Ощадбанку та інших банків України;

— виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Ощадбанком і кредитними організаціями;

— завчасну компенсацію за вкладами громадян;

— доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів виробництва в приватну власність і ведення індивідуальної трудової діяльності.

У сучасних умовах у нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, — прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобною господарства, яка використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі. Серед них виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані відповідно до зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення. Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім'ї, окремого індивідуума), зростання яких за умови незмінних цін і податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.

Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Крім того, сукупний дохід включає вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо).

Грошові і сукупні доходи поділяються на загальні і чисті. Загальні містять усі надходження і розраховуються до сплати податків і обов'язкових платежів.

Чисті доходи населення — це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів.

Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

До скоригованих чистих доходів належать чисті доходи і сальдо натуральних трансфертів.

До доходів населення також належать кошти, взяті у нього в борг.

Кінцеві доходи включають скориговані чисті доходи і чисті борги населення.

Дедалі більшого значення сьогодні набуває визначення доходів домашніх господарств, що необхідно для адресної допомоги населенню, раціонального оподаткування.

Домашнє господарство — один із суб'єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

Найчастіше домашнє господарство за кількістю членів збігається з сім'єю.

Сім'я — це споріднені особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. Проте в окремих випадках домашнє господарство може складатися з кількох сімей, а також використовувати найману працю.

Бюджет сім'ї складається з двох частин — дохідної і витратної. На доходи і витрати сімей впливають фактори, обумовлені типом сім'ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового характеру, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо.

У структурі джерел сукупного доходу сімей (як особистого, так і всього населення) за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження. Збільшується частка доходів від особистого підсобного господарства, частка інших джерел також має тенденцію до зростання.

У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут.

Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

— споживчі витрати;

— податки, збори, платежі;

— інші витрати;

— накопичення.

У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина — на споживання послуг. На структуру споживання впливає не тільки зростання грошових доходів, а й зміна структури населення, підвищення його освітнього і культурного рівня.

У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Це пов'язано з тіньовою економікою, тобто прихованою економічною діяльністю. До неї належать:

— види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або зменшуються доходи, тобто не відображаються усі виконані роботи, здійснюється недокументоване наймання працівників, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків, податків за соціальним забезпеченням та інших зобов'язань;

— неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, які не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність;

— нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда).

Крім того, до прихованих доходів відносять доходи осіб, які ведуть незареєстровану індивідуальну підприємницьку діяльність (доходи від виробництва продукції для продажу в особистих підсобних господарствах, продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, що здійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сфері освіти і культури тощо).

Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарна (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарна (один учасник розподілу отримує всі блага) позиції. У першому випадку маємо повну рівність, у другому — абсолютну нерівність у розподілі.

Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу.

Загальну кількість осіб, які отримують дохід, ділять на п'ять рівних квінтильних груп і визначають, якою часткою доходу володіє кожна група домогосподарств (населення). Потім за одержаними накопиченими результатами будується крива Лоренца (графічне зображення рівня концентрації явища).

Величина доходів і різниця між ними зумовлені впливом таких факторів:

— соціально-політичних;

— соціально-демографічних (стать, талант, здібності);

— соціально-професійних (професія, спеціальність, освіта, кваліфікація, досвід тощо);

— соціально-статусних (зайнята або незайнята особа суспільно корисною діяльністю, дитина, молодь, що вчиться, найманий працівник, власник майна, підприємець, фермер, пенсіонер, інвалід тощо);

— соціально-економічних (вид занять або діяльності, вид виробництва, умови праці тощо);

— соціально-географічних (природно-кліматичні особливості місця проживання, щільність і характер розселення, національні особливості).

Крім того, на формування доходів, їх величину впливають нівелюючі і диференціюючі фактори.

Нівелюючі — складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть у сім'ї і вносять свою пенсію до бюджету сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї.

Диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім'ї, їх кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Значну роль у формуванні доходів відіграє споживчий кошик.

Споживчий кошик — це сума витрат, споживчий мінімум, необхідний для підтримки життєвого рівня споживачів (продовольчих покупок, оплати послуг) у розрахунку на одну людину за категорією, тобто необхідний прожитковий мінімум працюючого. Розмір споживчого кошика та мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних договорів.

Результати таблиці свідчать про зростання частки мінімальної заробітної плати у споживчому бюджеті, регламентованому державою, але її розмір не є достатнім щоб задовольнити первинні потреби працюючого персоналу. Так, наприклад, в економічно розвинутих країнах таке співвідношення дорівнює 70— 80 %. Джерелом придбання матеріальних благ є грошові доходи населення, головним елементом яких для більшості працівників є заробітна плата. Якщо порівнювати середню заробітну плату на підприємствах машинобудівельної, металообробної, металургійної, паливної галузей та у промисловості в цілому з розміром споживчого кошика, можна зробити висновок, що середня заробітна плата в загальному за галузями промисловості не дуже відрізняється від споживчого кошика, розрахованого для працездатних громадян, або перебуває нижче від цього рівня та не забезпечує сприятливих умов існування.

Форми та системи оплати праці

Форма оплати праці характеризує співвідношення між витратами робочого часу, продуктивністю праці персоналу та розміром їх заробітку і підрозділяється на погодинну і відрядну. За погодинною оплатою праці розмір заробітку пропорційний фактично відпрацьованому часу. За відрядної форми заробіток робітника пропорційний кількості виготовленої їм продукції. На більшості промислових підприємств із високою часткою ручної праці застосовується відрядна форма оплати праці, що залежно від спеціалізації працівника враховує нормування робіт, точний облік випуску і виробничу доцільність збільшення обсягів виробництва на тому чи іншому робочому місці. Така форма оплати праці забезпечує нерозривний зв'язок між результатами роботи й отриманою за неї винагородою, є найбільш зрозумілою для працівників і тим самим стимулює їх до збільшення кількості виробленої ними продукції. Однак висока якість і значне зростання випуску продукції є важко поєднувальними поняттями, оскільки працівник зосереджується винятково на кількості виробленої продукції, тоді як якість виготовлення виробів знижується. Для досягнення необхідної якості виробів на підприємствах створюються відділення технічного контролю, що призводить до додаткових прямих і непрямих витрат, а поставлена мета при цьому незавжди досягається. Зростання заробітної плати має залежати від зростання норм витрат праці та матеріалів, підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці. Лише за таких умов її зростання не зменшуватиме загальну ефективність виробництва. При цьому відрядну форму оплати праці доцільно використовувати в таких умовах:

— можливість точного кількісного обліку результатів праці;

— відсутність впливу на результати чинників, які не залежать від трудових зусиль працівника;

— реальна можливість працівника своїми зусиллями збільшувати результати роботи;

— необхідність стимулювати зростання обсягів виробництва або скорочувати чисельність працівників за рахунок інтенсифікації праці;

— відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції, дотримання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність використання сировини, матеріалів, енергії.

У випадку, коли перераховані умови відсутні, раціонально використовувати погодинну форму оплати праці. Така форма оплати праці останнім часом набула актуальності у зв'язку з розширенням технологічної інформованості виробництва, коли праця основного працівника перестає зводитися до механічного виготовлення продукції, а становить роботу оператора, що працює з електронними прикладними програмами. Таким чином, погодинна форма оплати праці застосовується в умовах механізації й автоматизації виробництва, зокрема у цехах і видах робіт із регламентованим режимом виробництва на потокових лініях і операціях, де необхідна особлива точність виготовлення деталей і залежно від виробничих умов для досягнення більш якісних результатів праці може застосовуватися у поєднанні з преміальною. У результаті застосування погодинної оплати праці, робітники мають гарантований дохід, який не залежить від можливого зниження рівня виробництва.

Система оплати праці характеризує взаємопов'язані елементи заробітної плати: тарифну частину, доплати, премії, надбавки. Є десятки систем оплати праці: погодинно-преміальна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, пряма погодинна, пряма відрядна, непряма відрядна, акордна, акордно-преміальна, безтарифна та ін.

За прямою відрядною системою заробіток працівників вираховується за формулою

Розцінки визначаються діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, яких він обслуговує

За відрядно-преміяльної системи заробіток працівника вираховується за формулою

Акордна система оплати праці відрізняється тим, що працівникам розцінки встановлюються не за окремі операції, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт, і тому використовується передовсім для усування наслідків аварій, термінових ремонтів, будівельних робіт тощо.

Згідно з погодинно-преміальною системою оплати праці заробіток працівника становить:

У зв'язку з інфляційними процесами, нестабільністю податкового законодавства, проблемами збуту, порушенням господарських зв'язків підприємства не завжди є можливість виплачувати всім працівникам гарантовану тарифною системою заробітну плату. В зв'язку з цим застосовують безтарифну модель оплати праці, яка є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства. Незважаючи на унікальність характеру такої моделі, вона має низку спільних для безтарифних систем елементів, а саме:

— працівникам гарантується лише мінімальний обов'язковий рівень заробітної плати, наявність якого обумовлена законодавством, і який, з одного боку, не може бути нижчим від офіційно встановленої мінімальної заробітної плати, а з іншого — повинен становити невелику частку в загальній сумі заробітку працівника;

— безтарифні системи оплати праці належать до колективних систем організації оплати праці, за яких спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї проводиться вирахування суми гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок, який повинен становити більшу частину, розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами. Такий підхід до оплати праці працівників сприяє зацікавленості усіх членів трудового колективу в покращанні кінцевих результатів спільної роботи;

— усіх працівників підприємства ставлять у рівні умови щодо можливостей впливу на розмір своєї заробітної плати незалежно від категорії і посади. Правила розподілу колективного заробітку складаються так, щоб зацікавити кожного робітника в покращанні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату та які не мають обмежень у можливостях зростання індивідуального заробітку, що характерно для тарифної системи оплати праці, коли ці можливості обмежуються досягненням найвищих кваліфікаційних розрядів;

— наявність невеликого трудового колективу з постійним складом працівників, об'єднаних однією метою.

Таким чином, незважаючи на достатню трудомісткість розробки безтарифних систем оплати праці, за їх допомогою можна досягти значного підвищення трудової активності робочої сили, яка сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи підприємства у цілому.