3. Складання сенкану (вiрша).

Кожнiй iз груп учитель роздає 4 картки з написами:

• ввiчлива людина;

• щедра людина;

• добра людина;

• справедлива людина.

Дiти обирають собi картку, яка є першим рядком вiрша.

Скласти вiрш за схемою:

• прикметик та iменник;

• два прикметники;

• три дiєслова;

• речення про прикметник та iменник;

• синонім до прикметника в першому рядку.

(Схема записана на дошцi.)

Презентацiя у групах.

Пiсля завершення презентацiї вчитель збирає вiршi i вивiшує їх в авторському куточку.

4. Активне слухання.

Кожна дитина отримує вирiзане з кольорового паперу сердечко. Вчитель читає текст «Хмарка», а дiти пiд час читання тексту вiдривають шматочок сердечка тодi, коли, на їхню думку «крається» сердечко Маринки вiд образ.

ХМАРКА

Хмарцi було сумно жити на свiтi: вона нiколи не бачила людей щасливими. Коли люди радiли, смiялися, на їхньому обличчi не було жодної хмаринки, i набiгала вона на нього лише тодi, коли серце людське стискалося вiд болю чи образи.

Хмарка заздрила квiтцi, яка росла серед пестощiв i нiжного шепоту закоханих. І навiть, коли квiтка помирала, то бачила усмiшку тої, кому була подарована. Хмарку ж нiхто нiкому не дарував. До неї долинало лише образливе: «Бажаю безхмарного неба!»

Хмарка заздрила квiтцi, бо та знала, що таке ласка людських рук. Її ж нiхто нiколи не голубив. Навпаки, з самого малечку вона тiльки те й знала, що стусани жорстокого вiтру. А люди не помiчали цього і тiльки гримали на неї, що вона затуляє сонце або дозволяє йому попелити землю.

І все ж хмарка любила людей i дуже хотiла побачити їх нарештi щасливими. Настав день, коли вона, переповнена живильною любов’ю, порушила заборону небес i в материнському поривi почала опускатися все нижче та нижче, щоб обняти людей i побачити, як бризне радість із усмiхнених очей. Та люди не вiрили i тiкали вiд неї, настовбурчувалися парасольками, вiдгороджувалися дахами своїх осель.

І коли на спорожнiлiй вулицi останнiй хлопчина сховався вiд неї під густою кроною дерева, серце хмарки не витримало. Гострий промінь образи розкраяв його надвоє, i впала хмарка рясним дощем, i дотулилися до землi, що берегла тепло людських слiдiв, до квiтки, яку щойно пестила чиясь рука.

І коли виглянуло сонце, до нього з-пiд густої крони дерева хлопчик повернув своє обличчя, яке аж сяяло вiд щастя.

Тiльки хмарка цього вже не бачила.

(М. Маринович)

Обговорення прочитаного

— Пiднiмiть вгору сердечко. Чому воно стало таким?

— Яке було найбiльше бажання в Хмаринки?

— Чи вiдповiли люди їй взаємнiстю?

— Як вони вчинили щодо хмаринки?

Завдання для роботи в групi:

• наклейте сердечка на аркуш паперу;

• запишiть, як би ви допомогли Хмаринцi, щоб її сердечко не краялося вiд образ.

5. Гра «Чарiвне джерельце любові».

Дiти стають двома паралельними рядами близько один до одного. Мiж цими рядами (немов мiж берегами чистого джерела) проходить, хтось із дiток. Час вiд часу дiти гладять того, хто йде, привiтно тиснуть йому руку, говорять лагiднi слова пiдтримки та приязнi. Це необхiдно робити щиро. В результатi такого «обмивання» з’являється усмiхнена дитина, яка сяє вiд щастя.

Стаючи в кiнець ряду, вона звiльняє мiсце для iншого учасника гри.