Предмет: Методика навчання предмета «Я у світі»

Модуль № 1

Семестр: V

Кількість годин: 2

Розглянуто і затверджено на засіданні

предметної (циклової) комісії викладачів

соціально-економічних дисциплін

Протокол № 1 від 28.08. 2014р.

Голова предметної (циклової) комісії:

Н.Ю.Шаповалова

Форми роботи

Структура лекції

І. Вступна частина

ІІ. Виклад лекційного матеріалу (згідно плану та вимог до лекції)

Інтерактивна технологія «Мозковий штурм»: як ви розумієте цитату:

Мы слишком часто даем детям ответы, которые надо выучить,

а не ставим передними проблемы, которые надо решить

Роджер Левин

Завдання:

Чому, на вашу думку, саме так визначені теми в Програмі «Я у світі»?

Запитання: Які особливості молодшого шкільного віку слід враховувати педагогам під час залучення учнів до громадського життя?

Запитання: На яких особистісних рисах відбувається соціальна компетентність?

1. Оголошення теми, мети і завдань лекції.

2. Ознайомлення з планом лекції, основною та додатковою літературою.

1. Вимоги Державного стандарту початкової освіти та зміст Програми «Я у світі» з розділу «Людина серед людей».

Навчальні, розвивальні й виховні цілі програми полягають в планомірному поступовому формуванні у молодшого школяра здатності: приймати рішення відносно себе і прагнути розуміння власних почуттів і вимог; блокувати неприємні почуття і власну невпевненість; знати, як досягати мети найефективнішим чином; правильно розуміти бажання, очікування й вимоги інших людей, враховувати їхні права; розуміти, як з урахуванням окремих обставин і часу поводитися, беручи до уваги інтереси інших людей, власні вимоги; усвідомлювати, що соціальна компетентність не має нічого спільного з агресивністю і передбачає повагу прав і обов'язків інших.

Програма «Я у світі» у розділі «Людина серед людей» передбачає вивчення таких тем:

1. Сім’я. Склад сім’ї. Основні обов’язки в сім’ї.

2. Поштиве ставлення до старших та до інших членів сім’ї.

3. Школа. Історія рідної школи. Збереження традицій.

4. Правила поведінки у громадських місцях.

5. Вимоги до товаришування, спільної гри, праці, навчання у групах, у класі.

6. Людські чесноти. Культура поведінки.

7. Обговорення різноманітних ситуацій.

8. Правила поведінки в гостях.

9. Уникнення конфліктів з іншими людьми.

Державний стандарт початкової освіти висуває такі вимоги до розділу «Людина серед людей»:

Розвиток навичок взаємодії у сім’ї, колективі, суспільстві шляхом активного спілкування із соціальним оточенням, накопичення досвіду комунікативної діяльності, дотримання правил толерантної поведінки, співпереживання і солідарності з іншими людьми у різноманітних життєвих ситуаціях.

Під час вивчення предмету учень має уявлення про обов’язки в сім’ї,школі, на вулиці, уміє розповісти про них у класі, продемонструвати раціональні прийоми виконання домашніх справ; виявляє інтерес до пізнання і збереження традицій школи; бере участь у колективних справах; дотримується правил поведінки у громадському транспорті, кінотеатрі, бібліотеці; наводить приклади ввічливого поводження, подільчивості, доброти, працьовитості; прагне до вироблення цих якостей; наводить оцінні судження; аргументує переваги добрих вчинків; вживає доречно слова етикету, уміє поводитися в гостях, знає правила гостинності, розуміє значення добрих взаємин, їх перевагу над конфліктами, сутність доброзичливості, милосердя, поступливості, наполегливості, відповідальності; прагне виробляти в собі такі риси; аналізує і моделює конкретні ситуації.

Молодший шкільний вік - це перший період системного залучення дитини до громадського життя. Саме в цей період відбувається ціла низка особистісних утворень, необхідних для формування соціальної компетентності:

- мотивація соціально значимої діяльності, в рамках якої орієнтація на успіх є позитивною основою для формування соціальної компетентності, оскільки вона спрямована на досягнення конструктивних, позитивних результатів, що визначає особистісну активність дитини;

- вміння керувати психічними процесами розвитку пізнавальної сфери, яке створює основу становлення здатності до довільної регуляції поведінки;

- діалогічність свідомості, критичність до себе і до інших людей; дитина стає здатною до адекватної самооцінки, а задоволеність собою і досить висока самооцінка виступають важливими складовими соціальної компетентності;

- складається новий тип відносин з людьми, засвоюються певні соціальні норми, втрачається орієнтація на дорослого і відбувається зближення з групою однолітків, де необхідними виявляються навички конструктивної взаємодії; молодший школяр починає розуміти, що від його поведінки залежить вирішення багатьох життєвих ситуацій, зокрема й складних стосовно соціальної взаємодії, а значить, вона здобуває готовність до оволодіння навичками конструктивного поведінки в проблемних ситуаціях.

Отже, формування соціальної компетентності дитини базується на таких особистісних утвореннях: мотивація досягнення, довільність, позитивне ставлення до себе, висока самооцінка, здатність до конструктивної поведінки у складних ситуаціях.

Запитання: згадайте, яке значення має соціальна компетентність серед інших компетентностей, які формуються в початковій школі.

Запитання:

1.Що передбачає соціальна компетенція?

2. Соціальна компетентність як одна з ключових компетентностей в організації навчального процесу на уроках предмета «Я у світі».

Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої — підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а в майбутньому і професійних ситуаціях. Методологічні основи курсу поєднують діяльнісний, особистісно орієнтований і компетентнісний підходи до організації навчально-виховного процесу, а саме:

зміст навчання розроблено відповідно до актуальних та доступних для розуміння школярів початкової школи проблем ресурсозбереження і стабільної життєдіяльності;

найважливішою складовою навчання визнається самостимулювання і мотивування учнів до висування ними особистісно і суспільно значущих цілей власної діяльності та їх реалізації, надання учням свободи вибору форм і способів цієї діяльності;

навчально-пізнавальну діяльність учнів зосереджено на особистому ставленні та рішеннях щодо власного стилю життя і поведінки, які змінюються у контексті планетарних потреб людства;

на уроках і в позаурочний час організовується системна пошуково-дослідницька діяльність школярів;

характерною особливістю змісту є міждисциплінарність, пов'язана із глобальністю і всебічністю стійкого розвитку як явища.

Реалізація змісту курсу сприяє формуванню та розвитку у молодших школярів ключових компетентностей, а саме:

соціальної - здатності активно слухати інших, ефективно спілкуватись і співпрацювати, зокрема в парі та малій групі, відповідати за результати спільної діяльності;

уміння вчитися - здатності міркувати, порівнювати, узагальнювати, спостерігати, самостійно шукати інформацію з різних джерел, виконувати нескладні дослідження щодо використання ресурсів та їх збереження у сім'ї та громаді, набувати індивідуального досвіду самоорганізації, навчальної рефлексії;

загальнокультурної - здатності застосовувати методи самовиховання, зорієнтовані на систему індивідуальних і загальнолюдських цінностей, для розроблення і реалізації моделей екологічно доцільної та ресурсозберігаючої поведінки.

Ключові компетенції формуються в процесі реалізації цілісного змісту освіти загальноосвітньої школи, а предметні - передбачені змістом конкретного предмета і набуваються впродовж конкретного року або ступеня навчання.

Формування ключових компетенцій реалізується в освітніх галузях і навчальних предметах.

Предметна (історична, правова, економічна) компетенція учня — сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета (історія, правознавство, економіка), необхідних для виконання учнями певних дій із метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій.

Систему компетентностей в освіті становлять: ключові, загальногалузеві (їх набуває учень упродовж засвоєння змісту певної освітньої галузі в усіх класах середньої школи) та предметні компетентності — їх набуває учень упродовж вивчення предмета в усіх класах середньої школи.

«Суспільствознавство» — освітня галузь, ядром якої є сукупність педагогічно дібраних наукових знань про людину і суспільство. Базовими для шкільної суспільствознавчої освіти є науки, що вивчають суспільство: економіка, соціологія, політологія, культурологія, юридичні науки, а також філософія.

Поряд із науковими знаннями в суспільствознавчих курсах представлені соціальні норми, система гуманістичних і демократичних цінностей, способи пізнавальної та практичної діяльності, а також інші елементи моральної, економічної, політичної, правової культури, культури соціальної поведінки громадян. Cуспільствознавчі дисципліни покликані сприяти соціалізації особистості в умовах динамічного світу. Саме тому однією з важливих компетентностей, формування якої передбачається в освітній галузі державних стандартів, є «соціальна компетентність — здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі та функції в колективі».

Для забезпечення ключової комунікативної компетенції в учнів необхідно сформувати готовність до спілкування з іншими людьми.

Ключова соціальна компетенція передбачає здатність діяти в життєвих ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Для цього на уроках в учнів треба формувати здатність:

• продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді;

• виконувати різні соціальні ролі;

• брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання.

Загальнокультурна ключова компетенція стосується сфери розвитку культури особистості в усіх її аспектах. Реалізація цієї компетенції в процесі навчання предмету «Я у світі» передбачає передусім формування:

• культури міжособистісних відносин;

• толерантної поведінки;

• моральних якостей,

• а також ознайомлення з:

• культурною спадщиною українського народу;

• найважливішими досягненнями національної науки й культури;

• визначними подіями та постатями в історії України.

Ключова компетенція уміння вчитись виявляється у здатності учня організовувати і контролювати свою навчальну діяльність. Ця компетенція реалізується на уроках шляхом формування мотивації навчання і здатності:

• організовувати свою працю для досягнення результату;

• виконувати розумові операції й практичні дії;

• володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

Соціокультурна компетенція покликана сприяти загальнокультурному розвиткові молодших школярів, адаптації їх до життя в певному соціальному середовищі, а тому передбачає:

• знання про свою державу Україну;

• здатність використовувати в мовленнєвій практиці знання про особливості української національної культури, звичаї, традиції, свята;

• уміння успішно спілкуватися під час виконання різноманітних соціальних ролей;

• знання формул національного мовленнєвого етикету і вміле використання їх під час спілкування;

• дотримання етикетних правил спілкування з представниками різних вікових груп і статусів;

• здатність вирішувати за різні навчальні та життєві проблеми.

Соціокультурна змістова лінія спрямована на формування соціокультурної компетенції.

Діяльнісна змістова лінія передбачає формування в молодших школярів діяльнісної компетенції. До змісту цієї лінії належать загальнонавчальні уміння і навички:

• навчально-організаційні;

• навчально-інформаційні;

• навчально-інтелектуальні і творчі;

• контрольно-оцінні.

Соціальна компетентність - це багатогранна характеристика особистості, яка своєю багатокомпонентністю охоплює всю множину та глибину функціонуванння особистості в соціумі. Оскільки особистість - істота соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із соціальним середовищем, так і самопочуття та самосприйняття особистості в мінливому соціумі. При цьому соціальна компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, здатності до кооперації на рівноправній основі, так і достатній рівень конформності, аби не йти врозріз з вимогами суспільства.

Соціальна компетентність вимагає від особистості як принциповості, вміння відстояти власну думку, протистояти небажаному впливу, так і толерантності, і вміння пристосовуватися, і, більш того, ефективно діяти в соціальних умовах, що постійно змінюються; вимагає як досить високого рівня оптимізму, що надає віру в успіх, так і достатнього рівня песимізму, який надає змогу реально оцінити себе та свої знання, щоб уникнути зайвої ейфорії, змушує ліквідувати прогалини в знаннях та вміннях, що гальмують справу.

Соціальна компетентність вимагає вміння рахуватися з соціальними нормами та правами інших людей. Все це вказує на ситуативний характер прояву соціальної компетентності. За великим рахунком, формування, становлення соціальної компетентності особистості - це є розгортання її життєвого потенціалу.

Отже, актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Завдання: прослухавши другепитання складіть таблицю:

Запитання:

• Які основні складові ціннісного ставлення до інших людей ви вважаєте основними?

• Згадайте з курсу «Людина і світ», що таке толерантність, гідність, людяність?

Інтерактивна технологія Прес»: чи достатній рівень вихованості в нашому суспільстві ставлення людей один до одного, і як можна покращити ситуацію, якщо ваша відповідь негативна?

Інтерактивна технологія в підгрупах:

Завдання для підгруп:

напишіть критерії людяності;

напишіть ознаки та прояви гідності;

що передбачає справедливість;

що означає бути толерантною людиною;

складіть ознаки відповідальності;

завдання виконуються

(3 хв.), а потім зачитуються представником підгрупи.

Запитання: яке значення у вихованні ціннісного ставлення до людини належить батькам, родині?

3.Виховання ціннісного ставлення до людини в процесі реалізації розділу «Людина серед людей».

Людина, на думку В. Сухомлинського, завжди є найвищою цін­ністю. Він писав, що «світ вступає у вік Людини. Більш, ніж коли б то не було, ми зобов’язані думати тепер про те, що ми вкладаємо в душу людини». Ш.О. Амонашвілі говорить, що «шлях до серця учня — це чи­сте серце вчителя». На своїх семінарах він, звертаючись до вчите­лів, закликав замислитися над причинами невдач у вихованні: «Ми, вчителі, не можемо заспокоїти нашу вчительську совість, спостері­гаючи, як освітній простір стає дедалі жорстокішим, звужується, забруднюється, як не хоче цей простір звільнити себе від авторитар­них принципів, не хоче прийняти вищі цінності свободи, добра, ду­ховності. Головною і первинною причиною залишається атмосфера байдужості, яку творить доросле населення — в сім’ї, і на вулиці, і у школі»

У народі кажуть: «Цінність дерева можна визначити за якістю його плоду, реальний смак якого можна визначити тоді, коли він повністю дозріє». Дозрівання школяра як майбутнього громадянина незалежної України — тривалий, безперервний процес, адже шко­ла — це багатосортний сад, що постійно функціонує. Вимогливі до себе садівники здають державі найдобірніші, найкращі плоди. За таким принципом має, вочевидь, проектуватись і кінцевий резуль­тат школи — її випускник.

У сучасних умовах Україна прагне побудувати правову держа­ву, створити демократичне, гуманне суспільство. Але без забезпе­чення основних життєвих прав людини, справжнього ставлення до неї як до найвищої цінності не можна гармонізувати ані відносини між державою і особистістю, ані відносини між людиною і суспіль­ством, ані відносини між людьми.

Не можна сподіватися на покращення морально-етичної ситуа­ції у країні, подолання духовної кризи у суспільстві без відродження у молоді таких важливих моральних цінностей, як людяність, спра­ведливість, відповідальність, почуття власної гідності, толерантність.

Існує дві основні причини низького рівня вихованості ціннісно­го ставлення до людини у молодших школярів. Перша причина — брак морального досвіду та навичок моральної поведінки.

Несформованість моральних знань у дітей не дає змоги досягти відповідного рівня моральної вихованості. Друга причина — неусвідомленість се­бе, нерозуміння необхідності діяти згідно з моральними принципа­ми. Діти знають, що існують моральні правила, але не розуміють, чому необхідно їх виконувати. Основні мотиви моральної поведін­ки — страх перед покаранням або бажання отримати похвалу. У мо­лодших школярів відсутнє ціннісне ставлення до оточуючих. Вони не усвідомлюють, що доброзичливо ставитися необхідно не тому, що так вимагають (картатимуть або хвалитимуть), а для того, щоб зробити приємність іншим і самому отримати від цього задоволен­ня. Дітям бракує етичних знань про моральні цінності, їх особли­вості та значення. Як справедливо стверджує Е. Фромм, необхідно виховувати не «авторитарну совість» — чинити морально, тому що тебе покарають. Необхідно виховувати «гуманну совість» — вияв­ляти ціннісне ставлення до інших людей, тому що це важливо для будь-якого суспільства і людства в цілому.

Більшість дітей прагматично орієнтуються та прагнуть мати «практичні» якості. У більшості хлопчиків та дівчаток молодшого шкільного віку поки ще не сформоване розуміння моральних цін­ностей. Бажання дітей спрямовані більше на матеріальні цінності, отримання вигоди для себе, тоді як про високі моральні якості діти поки не мають глибокого уявлення. Обмеженість етичних знань, від­сутність життєвого досвіду, прикладів ціннісного ставлення до лю­дей, високої моральності призводять до зубожіння духовного світу особистості, яка зростає. Життєві уявлення дітей відображають їх­ній маленький життєвий досвід, несформованість моральних уяв­лень, ідеалів. Усе це ще раз переконує у необхідності організації та­кої виховної роботи, що розширювала б морально-етичний світогляд молодших школярів та визначала їхнє ставлення до інших людей.

Діти молодшого шкільного віку потребують на особливу увагу у вихованні ціннісного ставлення до іншої людини, оскільки саме цей період є найбільш сенситивним щодо засвоєння гуманістичних цінностей, що визначають стосунки з людьми. Діти цього віку емо­ційно сприймають те, як до них ставляться інші люди, і прагнуть гармонійних стосунків з оточуючими.

Ціннісне ставлення до людини у молодших шко­лярів — це визнання людини найвищою цінністю. Воно виявляється у людяності, гідності, справедливості, толерантності, відповідаль­ності та спонукає дитину до відповідних вчинків.

Людяність — це важлива моральна цінність, що визначає гу­манне ставлення особистості до себе і до іншої людини. Людяність є мірою людського в прагненні до гуманістичного ідеалу; усвідом­лення свого буття з точки зору моральності; готовність послугову­ватися моральними цінностями у власній поведінці; протистояння злу, аморальності й насиллю. Людяність не є даною від народжен­ня, а культивується особистістю самостійно у процесі життя через турботу про інших, співчуття, співрадість, любов до рідних, учите­лів, друзів, безкорисливу допомогу і розраду, що є особливо важли­вим у молодшому шкільному віці.

Людя­ність визначає ставлення до іншої людини як до мети, а не як засобу.

Гідність — це особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності, мораль­ної рівності серед людей; ставлення до людини, у якому визнаєть­ся її безумовна цінність. Основні ознаки і прояви поваги до люди­ни та її гідності — це:

• бажання виявляти повагу до людини;

• вимогливість у ставленні до себе та інших;

• емоційне переживання власної гідності;

• визнання прав кожної людини;

• уміння об’єктивно оцінювати себе (самокритичність) та інших;

• уміння проявляти повагу до інших людей та до себе;

• уміння відстоювати власну гідність моральними засобами, ви­знавати чужі заслуги.

Але ми досить часто спостерігаємо, як дитині молодшого шкіль­ного віку складно розв’язувати конфлікти, сперечаючись без образ, гідно відстоювати свою точку зору, визнавати свої помилки, протисто­яти приниженню власної гідності, захищати тих, хто цього потребує.

Справедливість характеризує людські стосунки і визначає пев­ний порядок життя дитини в дитячому колективі, сім’ї, визнання її гідності тощо. Справедливість передбачає неупереджену, об’єктивну оцінку відповідних знань, умінь і навичок молодших школярів та ві­дображає співвідношення між їхніми правами і обов’язками. Важли­вим виявом справедливості щодо молодших школярів є відсутність любимчиків у класів, рівні стосунки вчителя з усіма дітьми та до­цільне й обґрунтоване використання методів стимулювання (заохо­чення, похвала, зауваження, покарання тощо). В. О. Сухомлинський пояснював несправедливе ставлення до дітей педагогічним невігла­ством самого вчителя, що починається там, де «вчитель, не розумію­чи духовного світу дитини, намагається перетворити дитячу безза­хисність у клітку, куди він заганяє маленьку пташку, роблячи з неї те, що йому здається корисним і потрібним».

Толерантність характеризується здатністю терпеливо ставити­ся до інтересів, переконань, вірувань, звичок і поведінки оточуючих. Толерантна людина завжди виявляє ціннісне ставлення до людини незалежно від її переконань, віросповідання, національної прина­лежності. Толерантність передбачає гуманне ставлення до людей з різним світоглядом, упереджує будь-які конфлікти між людьми. Толерантна людина завжди зважає на думки інших, не насміхаєть­ся і не кривдить інших (представників інших етносів, релігій, лю­дей з фізичними вадами та ін.), є запорукою успішного самовира­ження і самореалізації особистості, що сприяє підняттю і перетво­ренню її у найвищу цінність.

Важливим показником ціннісного ставлення до людини є від­повідальність, що характеризує ставлення до іншого, урахування його потреб, ставлення до обов’язків. У молодших школярів відпо­відальність виховують, зважаючи на їхній самостійний вибір, ба­жання покладатися на себе і виконувати обов’язки, дотримувати дане слово. Бути відповідальним означає переживати власну зна­чущість, усвідомлювати свою корисність для інших, можливість щось зробити для оточуючих, а також передбачати можливі наслід­ки своїх дій, зокрема негативні. Молодші школярі своєю відпові­дальною поведінкою підкреслюють свою небайдужість до інших, повагу до вчителя, батьків, однолітків. Названі категорії взаємопов’язані між собою, взаємодоповню­ють та взаємопроникають одна в одну.

Батьки як головні ви­хователі відповідають перед власною совістю, народом, державою за долю дітей, їхню моральну зрілість та вихованість. Об’єктивно біль­шість батьків є необізнаними щодо психолого-педагогічної культу­ри, що, у свою чергу, є причиною загального низького рівня вихова­ності дітей, зокрема їх ставлення до іншої людини. Батьки віддають дитину до школи сподіваючись, що вона потрапить до рук розумно­го, гуманного вчителя, який забезпечить їй хороше виховання. Але цього замало. Лише за умов спільної, узгодженої діяльності вчите­лів та батьків можна говорити про успіх виховної роботи. Тому педа­гог, з одного боку, має забезпечувати зв’язок між школою та сім’єю, а з іншого — стимулювати батьків до підвищення власної педаго­гічної культури кожного, намагаючись зробити їх рівноправними партнерами, суб’єктами у процесі виховання своїх дітей.

У роботі з батьками педагог має використовувати різноманітні методи, сучасні технології, що якнайкраще сприятимуть підвищен­ню рівня їхніх знань, удосконаленню умінь й навичок, необхідних для виховання ціннісного ставлення до людини.

Отже, виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до лю­дини значною мірою залежить від гуманістичної спрямованості осо­бистості вчителя, який ставиться до дитини як до найвищої цін­ності, визнає її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Учитель має не лише дати освіту, а й підтрима­ти людське в людині, володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, а також по­стійно підвищувати свій фаховий рівень, що необхідний у прак­тичні діяльності.

Під час пояснення викладача всі методики проводяться практично з підгрупами студентів

4.Особливості проведення уроків з розділу «Людина серед людей».

Навчально-методичне забезпечення процесу навчання та виховання цінні­сного ставлення до людини у молодших школярів залежить, насам­перед, від поставленого завдання, що враховує цілісний комплекс зв’язків людини з навколишньою дійсністю, які є важливими для неї. Це виявляється у вчинках, реакціях та переживаннях індивіда, що формуються в процесі різноманітної життєдіяльності.

Як показує практика, типовим недоліком у проведенні уроків з соціальної тематики є зловживання словесними методами, коли ефект засвоєння змісту пов’язується із добрим розтлумаченням норми. За такого розуміння пріоритетним стає сово. А має бути «менше вчителя» - «більше учня!», діалог – звернення до іншого, жива взаємодія, яка породжує партнерські стосунки.

Для педагога важливими стає уміння розподіляти активність – свою власну і школярів шляхом розгортання різних видів діалогічних форм. Домінуюча ж позиція вчителя знижує навчально-виховний ефект, не залишаючи часу не обдумування, нав’язує учням свою точку зору, ігнорує їхню активність.

Натомість зміст уроку, і методи його проведення мають актуалізувати рефлексивні шари свідомості учня,спрямувати кожного прагнути більшого: більше значи, читати, уміти.

Учитель віднайде такі прийоми роботи в методичному апараті підручника. Їх необхідно колекціонувати, випробувати. Створюючи образ предмета, який і в змісті, і в процесі містить мотивацію до дії, спонукає до партнерських взаємин у спільній роботі, до самовираження в різних формах активності.

Такими будуть завдання типу:

• Придумай іншу кінцівку історії…

• Візьміть інтерв’ю в учня який…

• Знайдіть докази «за» і «проти»…

• Висуньте припущення про те, що могло б трапитись якби…

• Зробіть діаграму улюбленої сцені на столі…

• Перелічіть причини, чому сподобалась і чому не сподобалась…

• Організуйте аукціон добрих справ…

• Придумайте нове призначення для…

• Напишіть оголошення про…

• Придумайте рекламу…

Безумовно, необхідним елементом побудови навчального процесу є правильне оцінювання діяльності учнів, створення ситуацій успіху в процесі оволодіння програмовим матеріалом.

Таким чином, сутність педагогічної технології у реалізації програми передбачає інтелектуальну активність школярів, їхню успішність, працездатність, розвантаження нервової системи за рахунок:

• Забезпечення масимальної відповідності змісту навчального матеріалу рівням розвитку учнів, правильного співвідношення елементів відомого і невідомого; ефекту новизни; емоціогенності навчального матеріалу; використання елементів проблемності, які потребують подолання пізнавальних утруднень, продовжують радість перемоги над ними;

• Організації колективної діяльності (взаємного навчання) на уроках, у ході якої діти включаються в багатопланову безпосередню взаємодію один з одним, що створює сприятливі умови для їх самоутвердження; врахування термінів і особливостей залучення до спільної роботи.

Працюючи в малих групах, діти мають можливість прислухатись один до одного, передавати один одному знання. А уміння навчати іншого – високий показник рівня засвоєного матеріалу. Працюючи в групах, важливо, щоб учні не тільки разом виконували завдання, а й усвідомлювали важливість самостійної роботи.

Саме за такої форми організації навчального процесу діти ефективно розв’язують завдання типу: створити книжку «Скарги рослин і тварин»; влаштувати виставку малюнків «Ми любимо свою Україну»; створити у класі «Куточок друга» та ін.

Таким чином, методика набуде виразних ознак технології особистісно орієнтованого навчання, що спрямовується на вироблення траєкторії саморозвитку учня. Учителеві важливо наситити навчальний матеріал конкретними фактами, які близькі й зрозумілі учнем певного класу, збалансувати питому вагу інформативного і діяльнісного компонентів навчання.

Доцільно використовувати інтерактивні технології. Наприклад:

МЕТОДИКА НЕЗАКІНЧЕНИХ РЕЧЕНЬ (Т. ГАВРИЛОВА)

Закінчіть речення.

Мене можна цінувати за те, що я...

Людяність — це...

Відповідальність — це...

Справедливість — це...

Повага гідності — це ...

Толерантність — це...

За цією методикою вчитель пропонує дітям поміркувати і ви­словитися з приводу закінчення речення. Під час опитування слід отримати від усіх дітей класу їхні міркування, обов’язково ставля­чи до дітей питання мотиваційного характеру («Чому саме таке за­кінчення ти пропонуєш?»).

МЕТОДИКА АСОЦІАТИВНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Методика дає змогу проникнути у внутрішній стан дитини, з’ясувати, чим вона живе, як реагує на різноманітні життєві ситуації.

Сутність методики полягає в тому, що у кожної людини на певні слова, фрази виникають асоціації, які відображають індивідуальне, семантичне значення певного поняття.

Під час дослідження необхідно скласти речення з такими сло­восполученнями:

• невиконане доручення;

• учень дає всім прізвиська;

• ображена дівчинка;

• самотня бабуся;

• увічливий учень;

• однокласник не поділився.

На кожне запропоноване словосполучення учні записують по черзі свої асоціативні ряди. Такий набір невипадковий, адже у ньо­му відображені ситуації, реакцію на які слід з’ясувати:

• які почуття виявляють діти, коли бачать чужу біду;

• ставлення до рідних та незнайомців у повсякденному житті.

У 3-4-х класах діти записують самостійно ті слова, що їм спада­ють на думку, описують почуття, що вони переживали, обміркову­ючи та оцінюючи життєву ситуацію із запропонованих словосполу­чень. Отримані результати свідчать, чи притаманне дітям уміння співчувати, співпереживати; чи вміють вони оцінювати власні дії з позицій доброзичливості й поваги до іншого.

МЕТОДИКА П’ЯТИ ЯКОСТЕЙ

Дітям пропонують такі завдання.

1. Назви п’ять якостей, заякіти цінуєш себе.

2. Назви п’ять якостей, яких ти хотів би позбутися.

СИТУАЦІЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ

а) Хто грамотніший:

Їхали в автобусі дві подруги — Надійка і Катруся. Вони сиділи на місцях, де було написано «Місця для дітей».

Раптом автобус зупинився, і через передні двері зайшла бабуся, їй було важко їй піднятися по східцях, але люди підтримували її по- підруч, допомагаючи ввійти.

Автобус зрушив з місця, щойно водій помітив, що бабуся ввій­шла. А старенька шукала очима вільне місце. Вона погано бачила. Зробила крок у бік дівчаток. Надійка закричала злякано:

• Куди, ви, бабусю! Прочитайте, тут написано, що це місця для дітей! Ви що ж, неграмотна?

Соромно стало Катрусі за свою подругу. Швидко схопилася дів­чинка зі свого місця, посадила бабусю і каже:

• Пробачте, будь ласка, Надійку, вона у нас ще зовсім негра­мотна. І до Надійки:

• Ти що, не знаєш, що менші повинні поважати старших?

Вибігли на зупинці обидві дівчинки, сердилися, тривалий час

сперечалися, ледь на урок не запізнилися.

За Я. Пінясовим

Запитання:

• Чому бабуся зробила крок у бік дівчаток?

• Чому Надя не хотіла поступатися місцем?

• Як ви вважаєте, чи образилася бабуся на Надійку?

• Як ви поведетеся в подібній ситуації, коли на ваших очах хтось інший так вчиняє?

МЕТОД ГРИ

►► «Прогноз погоди» (К. Фопель)

Дітям пропонують намалювати власний настрій. Слід звернути увагу на те, яким кольором учні зображають свій настрій. У такий спосіб відстежують залежність кольоротворення з внутрішнім сві­том дитини (почуття, які дитина прагне передати).

►► «Камінчик у черевичку» (К. Фопель)

Учні з фрази «У мене у черевичкові камінчик...» далі розповіда­ють про труднощі, що заважають їм почуватися комфортно, про те, на кого сердяться і чому не можуть зосередитися на уроці.

►► «Несподівані картинки» (К. Фопель)

Діти створюють спільний малюнок. Вони по черзі додають вла­сні елементи: перший проводить лінію, другий продовжує сюжет до­вільно тощо. Гра навчає дітей співвідносити, координувати та син­хронізувати власні напрямки пошукової діяльності з тим особистим унеском, що його зробив кожен інший учасник.

►► «Цінуємо одне одного» (О. Хухлаєва)

На початку гри вчитель проводить бесіду про сутність понять «лю­дяність», «відповідальність», «справедливість». Учні, отримавши по три кружечки, розфарбовують їх блакитним, зеленим і фіолето­вим кольорами. Блакитний дарують тому, кого вважають людяною людиною, його прізвище підписують на зворотні; зелений — най- справедливішому; фіолетовий — найвідповідальнішому. Учитель звертає увагу на те, у кого найбагатший урожай, а кому необхідно замислитися над виправленням ситуації. Учитель разом з учнями аналізує результати гри.

МЕТОДИКА З ПІКТОГРАМАМИ «ОЧІ В ОЧІ»

Під час гри «Очі в очі» діти, об’єднавшись у пари, беруться зару­ки. Дивлячись тільки в очі та відчуваючи руки, мовчки передають за допомогою міміки різні емоції або зміну в настрої людини: «Я су­мую», «Я хочу з тобою товаришувати», «Я тебе поважаю», «Я пере­прошую», «Я завинив», «Я вибачаю».

Наприкінці вправи обов’язково підбивається підсумок бесіди.

Наприклад: «Уміти цінувати іншого...» Що означають ці слова? Чи буває сумно, коли вас не поважають?

ІІІ. Домашнє завдання.

Підготувати матеріали в методичний банк , які стосуються розділу «Людина серед людей».

Підготуватися до практичної роботи та виконати самостійну роботу №7.