гібридні;

2. за величиною осьового навантаження на опорну поверхню:

• дорожні автомобілі групи А. До групи А відносяться автомобільні транспортні засоби (АТЗ), в яких осьова маса, яка діє на найбільш навантажену вісь, становить від 6 тонн до межі дорожніх обмежень. Такі АТЗ призначені для експлуатації на дорогах 1-3 категорій, а також 4-ї категорії, посилених під осьове навантаження 10 т;

• дорожні автомобілі групи Б. До групи Б належать всі АТЗ з навантаженням на вісь до 6 тонн. Вони можуть експлуатуватись на дорогах всіх категорій;

• позашляхові автомобілі (автомобілі, осьове навантаження яких від одиночної осі перевищують 10 т). Вони призначені для експлуатації на кар’єрних, лісовозних та інших дорогах, а також поза мережею доріг. До них відносяться кар’єрні автомобілі – самоскиди БелАЗ Мінського автозаводу тощо.

При перевезенні великогабаритних та надважких вантажів всі АТЗ поділяються на дві категорії. До першої відносяться всі транспортні засоби, в яких максимальне навантаження на вісь перевищує гранично допустимі значення для певної категорії доріг, а також якщо їхні габаритні довжина чи ширина перевищують значення, визначені діючими Правилами дорожнього руху. До другої категорії автотранспортні засоби належать у тому випадку, коли їхня повна маса або максимальне навантаження на вісь перевищують значення, регламентовані проектними нормативами на мостові споруди;

2. за конструктивною схемою:

• на одиночні автомобілі;

• автопоїзди, які складаються з буксирного тягача з причепом або сідельного тягача з напівпричепом.

2. за розмірністю (автомобілі, причепи та напівпричепи):

• особливо малої вантажопідйомності (до 0,5 т). Автомобілі особливо малої вантажопідйомності виготовляються на шасі легкових автомобілів та спеціальних шасі та призначені для розвезення товарів в торгівельній мережі, доставки товарів покупцям тощо;

• малої вантажопідйомності (0,5-2 т). Автомобілі малої вантажопідйомності призначені для доставки незначних партій господарських товарів. Їх використовують в якості вантажних таксі та автомобілів швидкої технічної допомоги;

• середньої вантажопідйомності (2-5 т);

• великої вантажопідйомності (5-15 т). Автомобілі середньої та великої вантажопідйомності служать для перевезення вантажів великими партіями (перевезення промислових вантажів, сировини, будівельних матеріалів тощо);

• особливо великої вантажопідйомності (понад 15 т). Автомобілі особливо великої вантажопідйомності використовуються при постійних великих вантажопотоках (розробка кар’єрів, великі будівництва тощо). Види автомобілів за розмірністю представлені на рисунку 3.

1

4

Рисунок 3 – Види автомобілів за розмірністю

1) Особливо малої вантажопідйомності; 2) малої вантажопідйомності; 3) середньої та великої вантажопідйомності; 4) особливо великої вантажопідйомності

2. за призначенням:

• транспортні автомобілі. Транспортний рухомий склад поділяється на: вантажний, пасажирський та тягачі, які не мають власної вантажної ємкості і призначені для буксирування напівпричепів та причепів;

• автомобілі спеціального призначення (пожежні автомобілі, автомобільні крани, екскаватори, медичні автомобілі тощо);

• спортивні автомобілі (для досягення певних рекордів швидкості);

2. за прохідністю:

• дорожні автомобілі;

• автомобілі підвищеної прохідності;

• автомобілі високої прохідності. Автомобілі підвищеної та високої прохідності залежно від конструкції рушія поділяються на: колісні, напівгусеничні, колісно-гусеничні, автомобілі-амфібії та автомобілі на повітряній подушці;

2. типом кузова:

• універсальні – багатоцільового призначення;

• спеціалізовані - конструктивно призначені для перевезення одного або декількох видів вантажу. Найбільш поширеними спеціалізованими вантажними автомобілями є: самоскиди, фургони, контейнеро-, панеле-, лісо-, цементо-, автомобілевози тощо. Деякі види автомобілів представлені на рисунку 4.

1

2

4

Рисунок 4 – Деякі види автомобілів

1) Автомобілі спеціального призначення; 2) автомобіль-амфібія; 3) автомобіль на повітряній подушці;

4) Спеціалізовані автомобілі

2. за галузевою нормаллю (представлена в таблиці 1). Відповідно до галузевої нормалі - перша цифра означає клас вантажного автомобіля за повною масою; друга цифра – тип автомобільного транспортного засобу, третя та четверта – індекси порядкового номеру моделі, п’ята цифра – модифікація автомобіля, шоста цифра – вид кліматичного виконання;

3. за призначенням пасажирські автомобільні транспортні засоби поділяються на:

• автобуси – міські, далекого сполучення, загального призначення, екскурсійні;

• легкові автомобілі – загального користування (таксі), службові, прокатні та приватні;

2. за робочим об’ємом двигуна (для легкових автомобілів):

• особливо малий клас – 0,9-1,2л;

• малий клас – 1,2-1,8л;

• середній клас – 1,8-3,5л;

• високий клас – вище 3,5 л;

• вищий клас – не регламентується.

Таблиця 1 - Класифікація вантажних автомобілів відповідно до галузевої нормалі

Крім цього, сьогодні все ширше застосовують позначення, розроблені Комітетом з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН та прийняті в міжнародних вимогах з безпеки (табл. 2).

Таблиця 2 - Міжнародна класифікація дорожніх ТЗ

2. за класом автомобіля/розміром (легковий автомобіль):

• A-клас (особливо малий) – автомобілі загального призначення габаритної довжини до 3,5 м. Приклади даного класу: ВАЗ-1111, ОКА, Рено Твинго, Мазда Карол тощо;

• B-клас (малий) - автомобілі загального призначення габаритної довжини від 3,5 м до 3,9 м. Приклади даного класу: Рено Кліо, Ситроен Саксо, Форд Фієста, Мазда-121, Фольксваген Поло тощо;

• C-клас (малий середній, компактний, гольф-клас) - автомобілі загального призначення габаритної довжини від 3,9 м до 4,3 м. Приклади даного класу: Мазда-323, Ніссан Алмера, Фіат Браво, Опель Астра, Альфа Ромео 145 тощо;

• D-клас (середній) - автомобілі загального призначення габаритної довжини від 4,3 м до 4,6 м. Приклади даного класу: Фольксваген Пассат, Форд Мондео, Мерседес-Бенц С, Ауді А4, Вольво С40, Міцубісі Галант, БМВ 3 тощо;

• E-клас (верхній середній, бізнес-клас) - автомобілі загального призначення габаритної довжини від 4,6 до 4,9 м. Приклади даного класу: Мерседес-Бенц Е, Форд Скорпіо, Ауді А6, Сааб 9000, Ніссан Максіма QX тощо;

• F-клас (верхній, представницький клас) - автомобілі загального призначення габаритної довжини понад 4,9 м. Приклади даного класу: Мерседес-Бенц S, БМВ 7, Ауді А8, Ягуар Xj6, Кадиллак Де Вілле Конкоурс тощо;

• G-клас (перший спортивний) – недорогі серійні спортивні автомобілі. Приклади даного класу: Ніссан 200 SX, Хонда Прелюдія, Вольво С70, Фіат Барджетта, Мазда MX5 тощо;

• H-клас (другий спортивний) - недорогі серійні спортивні автомобілі. Приклади даного класу: Феррарі 512, БМВ 850 CSI, Хонда NSX, Мерседес-Бенц SL, Порше Карера, Ягуар XJS тощо;

• SUV-клас (позашляховик) – габаритні розміри: компактні – довжина до 4,2 м; середні – довжина від 4,2 м до 4,7 м; великі – довжина понад 4,7 м. Приклади даного класу: Хаммер, Мерседес-Бенц G, Ніссан Террано, Опель Монтерей, Шевроле Бразер, Міцубісі Паджеро тощо;

• MPV-клас (багатоцільовий) – універсальні автомобілі підвищеної місткості. Приклади даного класу: Опель Сінтра, Ніссан Серена, Рено Експансе, Форд Гелексі, Хонда Шатл, Понтіак Транс Спорт, Тойота Превіа, Крайслер Вояжер тощо;

2. за типом кузова (для легкових автомобілів):

• седан – автомобіль з 2, 4 дверима, з 2 або 3 рядами сидінь і багажником, структурно відокремленим від пасажирського салону;

• купе – автомобіль з 2 дверима, як правило, двомісний, має спортивний вигляд;

• універсал – автомобіль з 3,5 дверима, великим багажним відсіком, з’єднаним із салоном, як у хетчбека. Фактично являє собою фургон зі заскленими боковинками й складальними сидіннями;

• хетчбек – автомобіль з 3, 5 дверима, багажником, об’єднаним із салоном. Хетчбек відрізняється від універсала більш пологим кутом нахилу задньої площини, тобто об’ємом багажника, а від мінівену – меншою висотою;

• кабріолет – автомобіль з 2, а інколи з 4 дверима, та двома рядами сидінь, як правило, тканинний верх такого автомобіля складається;

• мінівен – автомобіль з 5 дверима, великим однооб’ємним кузовом на 5-7 місць;

• родстер – модель спортивного автомобіля з 2 дверима, двомісний, відкритий;

• лімузин – автомобіль з 4, а інколи 6 дверима, великий шестивіконний автомобіль з великим пасажирським салоном, де існує перегородка за передніми сидіннями;

• пікап – автомобіль з 2, 4 дверима, вантажною платформою позаду кабіни;

• мікровен – це міні вен з довжиною кузова від 3,80 до 4,30 метрів;

• мультивен – це мінівен, призначений для перевезення не лише пасажирів, але й різноманітних вантажів. Види автомобілів в залежності від типу кузова представлений на рисунку 5;

2. за конструктивною схемою (для легкових автомобілів):

• закриті автомобілі;

• відкриті автомобілі;

• автомобілі з дахом, що відкривається.

1

4

7

10

Рисунок 5 – Види автомобілів в залежності від типу кузова: 1) седан; 2) купе; 3) універсал; 4) хетчеб; 5) кабріолет; 6) лімузин; 7) родстер; 8) пікап; 9) мікровен; 10) мультивен

До основних техніко–експлуатаційних характеристик автомобіля відносяться: 1) місткість, яка вимірюється числом пасажирів (для пасажирських автомобілів); вантажопідйомність – в тоннах і тип кузова (для вантажних автомобілів); 2) конструкційна швидкість руху в км/год.; 3) потужність двигуна; 4) число всіх і ведучих коліс; 5) повна маса в кг; 6) максимальне навантаження (тиск на дорогу від окремої осі автомобіля, габаритні розміри: довжина, ширина, висота автомобіля або автопоїзда).

Всі автомобілі щодо загальної кількості коліс і числа ведучих коліс умовно позначаються колісною формулою, де перша цифра позначає кількість коліс, а друга – кількість ведучих коліс, наприклад: 4х2 (двовісний з однією ведучою віссю ГАЗ – 53А); 6х6 (трьохвісний з усіма ведучими вісями ЗІЛ – 131); 6х4 (трьохвісний з двома ведучими вісями КаМАЗ 5320); 8х4 (чотирьохвісний з двома ведучими осями); 10х10 (п’ятивісний з п’ятьма ведучими осями).

Кожній моделі автомобіля присвоюється індекс, який складається з чотирьох цифр, де перші дві позначають клас автомобіля за робочим об’ємом двигуна – для легкових, по довжині - для автобусів і по повній масі для вантажних автомобілів. Інші дві цифри позначають модель, п’ята цифра – це модифікація.

Всі властивості автомобіля можна розбити на три групи: функціональні, споживчі та властивості суспільної безпеки.

Функціональні властивості визначають здатність автомобіля ефективно виконувати свою основну функцію – перевезення людей, вантажів, устаткування, тобто характеризують автомобіль як транспортний засіб. До цієї групи відносять такі властивості:

• тягово-швидкісні властивості – здатність рухатися з високою середньою швидкістю, інтенсивно розганятися, долати підйоми;

• керованість та стійкість – здатність автомобіля змінювати (керованість) або підтримувати постійно (стійкість) параметри руху (швидкість, прискорення, уповільнення, напрямок руху) у відповідності з діями водія;

• паливна економічність – шляхові витрати палива в заданих умовах експлуатації;

• маневреність – здатність рухатися на обмежених площах (наприклад, на вузьких вулицях, у дворах, паркингах);

• прохідність – можливість рухатися у важких дорожніх умовах (сніг) та по безпуттю;

• плавність ходу – здатність рухатися по нерівним дорогам при допустимому рівні вібровпливу на водія, пасажирів та на сам автомобіль;

• надійність – безвідмовна експлуатація, тривалий термін служби, пристосованість до проведення технічного обслуговування та ремонту автомобіля.

Комплекс споживчих властивостей характеризується здатністю задовольняти вимогам власника автомобіля (водія, пасажира), що не пов’язані безпосередньо з ефективністю виконання транспортного процесу. У цьому випадку автомобіль розглядається не як транспортний засіб, а як індивідуальна власність власника, частина його образу життя. До споживчих властивостей можна віднести:

• рівень комфорту при використанні (зручність посадки, входу-виходу, наявність систем регулювання температури, якість аудиосистеми тощо);

• пристосованість до перевезення громіздких або довгомірних речей (наприклад, лиж, велосипедів);

• наявність обладнання зв’язку із зовнішнім світом (вбудований телефон, телевізор, навігаційна система);

• привабливість зовнішнього виду автомобіля;

• престижність та відповідність моді.

Властивості суспільної безпеки, як правило, жорстко регламентуються державою на законодавчому рівні (законодавчі обмеження) та контролюються перед початком випуску моделі протягом терміну служби при періодичних перевірках технічного стану автомобіля в процес експлуатації. Властивості безпеки поділяються на три підгрупи: безпека активна, пасивна та екологічна.

Властивості активної безпеки характеризують здатність знижувати ймовірність залучення автомобіля в ДТП та включає в себе:

• гальмівні властивості – здатність автомобіля швидко знижувати швидкість та надійно утримуватися на місці;

• керованість та стійкість в аварійних ситуаціях – здатність автомобіля до завершення різких маневрів у критичних ситуаціях;

• оглядовість з місця водія;

• зовнішня інформативність автомобіля – кількість, колір, місце розташування зовнішніх світлових приборів (фар, вказівників повороту, сигналів гальмування тощо);

• рівень шуму на робочому місці водія – ступінь зниження працездатності водія при тривалій дії шуму.

Властивості пасивної безпеки визначають здатність знижувати важкість наслідків ДТП, які вже мали місце, та включають до себе:

• властивості, які знижують рівень травматизму водія та пасажирів при аварії, що пов’язані з енергопоглинаючими властивостями кузова, наявністю захисного устаткування (пасків, надувних подушок безпеки, підголівників), конструкцією скла, внутрішнього обладнання салону;

• властивості, що знижують рівень травматизму пішоходів, визначаються, наприклад, відсутністю травмонебезпечних зовнішніх виступів автомобіля;

• пожежобезпечність визначається конструкцією паливної системи, місцем розташування паливного баку, наявністю засобів пожежогасіння тощо.

Властивості екологічної безпеки характеризують ступінь впливу автомобіля на навколишнє середовище та включають до себе:

• рівень шкідливих елементів у відпрацьованих газах автомобільних двигунів;

• рівень зовнішнього шуму – рівень шкідливого впливу на людей, які знаходяться поблизу пожвавлених автомагістралей;

• ступінь використання екологічно безпечних матеріалів в конструкції автомобіля;

• пристосованість до утилізації.

Не залежно від типів та моделей сучасний легковий автомобіль складається з основних елементів: кузова, двигуна, шасі. Загальний вигляд автомобіля представлений на рисунку 6.

Рисунок 6 – Загальний вигляд легкового автомобіля:

1 — фара; 2 — вентилятор системи охолодження двигуна; 3 — радіатор системи охолодження двигуна; 4 — розподільник запалювання; 5 — двигун; 6 — акумуляторна батарея; 7 — котушка запалювання; 8 —повітряний фільтр; 9 — телескопічна амортизаторна стойка передньої підвіски; 10 — бачок обмивання вітрового скла; 11 — коробка передач; 12 — ручка склопідйомника; 13 — внутрішня ручка дверей; 14 — важіль задньої підвіски; 15 — елемент обігріву заднього скла; 16 — основний глушник; 17 — задній амортизатор; 18 — задні гальма; 19 — балка задньої підвіски; 20 — поперечна штанга задньої підвіски; 21 — паливний бак; 22 — важіль стояночної гальмівної системи; 23 — додатковий глушник; 24 — вакуумний підсилювач гальмівної системи; 25 — вал приводу передніх коліс; 26 — передні гальма; 27 — штанга стабілізатору передньої підвіски

Кузов використовується для розміщення пасажирів або вантажу. У вантажному автомобілі кузов складається з платформи для вантажу і кабіни водія.

Двигун виконує функцію перетворення теплової енергії у механічну. У бензиновому двигуні ця енергія виділяється при згорянні палива, внаслідок чого приводиться в обертання вал двигуна, який в свою чергу передає механічну енергію через ряд механізмів на ведучі колеса автомобіля.

Більшість автомобілів має двоколісний привід. У таких автомобілях енергія від двигуна передається лише одній парі коліс – двом переднім або двом заднім. Існують і автомобілі зі спеціальною системою чотириколісного привода. Це коли двигун передає енергію на всі чотири колеса автомобіля.

Робота циліндра чотиритактного двигуна.

1 такт. Впускний клапан відкривається – поршень йде донизу, у циліндр втягується суміш бензину та повітря.

2 такт. Поршень піднімається і суміш стискується. На свічі запалювання з’являється іскра.

3 такт. Суміш спалахує, згоряє, а енергія, що виникає від згоряння, опускає поршень донизу.

4 такт. Поршень знову піднімається, виштовхує відпрацьовані гази через випускний клапан.

Шасі об’єднує три групи механізмів і систем: трансмісію, ходову частину і систему керування.

Трансмісія передає і перетворює обертальний момент від вала двигуна до ведучих коліс. У трансмісію входять: зчеплення, коробка передач, диференціал та приводні вали – напіввісь.

Зчеплення забезпечує передачу обертального моменту двигуна, тимчасове роз’єднання двигуна та коробки передач, плавне з’єднання двигуна з трансмісією.

Коробка передач дає можливість змінювати величину обертального моменту, що передається від двигуна до ведучих коліс, рухатися автомобілю переднім та заднім ходом і роз’єднувати двигун від трансмісії на довгий час.

Карданна передача дає можливість передавати обертальний момент від коробки передач до головної передачі.

Головна передача передає обертальний момент від карданного вала на ведучу шестерню і диференціал.

Диференціал дає можливість обертатися ведучим колесам з різною швидкістю.

Ходова частина – основа автомобіля. До неї належать рама, передня та задня осі, ресори, амортизатори, колеса та шини. Амортизатори – пристрій для захисту від струсу та великих навантажень. Ресора – пристрій, який з’єднує кузов з осями коліс і пом’якшує удари від нерівностей дороги.

Механізми керування дають можливість керувати автомобілем. До них належать: рульове керування, гальмові системи.

Автомобільні дороги (АД) – це комплекс інших споруд (земельне полотно, основа та покриття, мости), що призначені для руху нерельсових транспортних засобів та пішоходів.

Залежно від інтенсивності руху та дозволеної швидкості руху, а також для технічних характеристик, автомобільні дороги поділяють на чотири категорії: загальнодержавні, що зв’язують столицю держави із підвідомчими їй областями та крупними районними містами; обласні, що забезпечують транспортні зв’язки кожного обласного центру із районними населеними пунктами своєї області; районні, що зв’язують районний центр з основними населеними пунктами свого району; місцеві – сільські, відомчі – розташовують як для транспортних зв’язків окремих населених пунктів між собою, так і для внутрішньогосподарських потреб сільськогосподарських та промислових підприємств.

До АТП відносяться:

 вантажні, пасажирські (автобусні, таксомоторні, легкові автомобілі - для прокату) та змішані вантажопасажирські;

 транспортно-експедиційні агентства та контори, які організовують перевезення пасажирів та доставку вантажів, які належать різним організаціям, підприємствам та населенню;

 вантажні станції, які організують перевезення в прямому, міжміському та змішаному сполученнях;

 пасажирські станції та вокзали, які організовують перевезення пасажирів в міжміському та приміському сполученнях;

 бази механізації навантажувально–розвантажувальних робіт, які, за допомогою своєї техніки та кадрів, виконують вантажні роботи по договорах з іншими АТП загального користування;

 авторемонтні заводи та лінійні підрозділи, які забезпечують утримання та експлуатацію АД.

Організація та система управління автомобільним транспортом.

В основі організації процесу перевезень лежить план перевезення та інші керівні документи, що регламентують взаємовідношення та дію органів АТ між собою та з користувачами (клієнтурою) в особі представників інших галузей народного господарства або населення. До числа документів відносяться:

 закон про транспорт з відповідними додатками;

 правила дорожнього руху;

 положення про АТП, автомобільне управління та інших структурних органів;

 графіки руху автобусів та вантажних автомобілів (на міжміських, приміських та міських сполученнях);

 документи, які регламентують порядок міжнародних перевезень, та інші документи.

Управління автотранспортом включає три ланки: вища – Міністерство інфраструктури; середня – територіальне управління; нижча – підприємство та лінійні підрозділи.

Специфіка управління автомобільним транспортом полягає в тому, що автомобільний парк знаходиться частково в Міністерстві інфраструктури і є державним транспортом загального користування, частково – належить іншим галузям народного господарства, і відноситься до відомчого транспорту, частково належить окремим громадянам і відноситься до приватного транспорту.

2. Особливості роботи допоміжного автотранспорту.

Перевезення вантажів пов’язано з необхідністю виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, що є невід’ємною і найбільш трудомісткою частиною транспортного процесу. На автомобільному транспорті навантажувально-розвантажувальні роботи виконують допоміжним автотранспортом, тобто за допомогою вантажно-розвантажувальних машин та різноманітних пристроїв.

Вантажно-розвантажувальні роботи містять основні і допоміжні підйомнотранспортні операції. До основних операцій відносяться: захоплення або подача вантажу до вантажно-розвантажувальної машини, підйом, переміщення й опускання або видача його машиною, укладка в штабель, узяття зі штабеля. Основні операції є найбільше важкими і трудомісткими.

До допоміжних операцій відносять: строповку вантажів, накладання і зняття загарбних пристроїв, напрямок і відтяжку вантажів (орієнтування вантажу вручну або за допомогою пристроїв у момент відриву його від опорної поверхні або опускання на неї), кріплення вантажів, підготування рухомого складу до навантажувально-розвантажувальних робіт, скріплення пакетів, передачу сигналів крановикам та ін. Допоміжні операції, хоча і не є важкими, відносяться до числа трудомістких.

Існує декілька засобів виконання навантажувально-розвантажувальних робіт: немеханізований, механізований, комплексно-механізований і автоматизований.

При немеханізованому засобі виконання навантажувально-розвантажу­вальних робіт здійснюється вручну (вантажниками), тобто з використанням фізичної праці.

При механізованому засобі вантажно-розвантажувальні роботи виконують підйомно-транспортні машини і механізми, керовані робітниками.

Розрізняють роботи частково і цілком механізовані. У першому випадку навантаження на автомобілі або розвантаження з автомобілів виконується не цілком машинами або механізмами, а із застосуванням фізичної праці робітників. Цілком механізованими вантажно-розвантажувальні роботи є в тих випадках, коли в процесі навантаження або розвантаження вантажів фізична праця робітника не застосовується.

Особливу категорію складають комплексно-механізовані вантажно-розвантажувальні роботи, виконувані тільки за допомогою машини або системи машин без застосування ручної праці. У цьому випадку праця людини зводиться лише до керування машинами.

Вищою формою виробництва вантажно-розвантажувальних робіт є автоматизований спосіб, коли вантажно-розвантажувальні роботи виконує машина або система машин по заданих програмах без застосування праці людини, навіть щодо керування машинами.

Класифікація машин та пристроїв на транспорті:

1. за технічними ознаками: машини з робочим органом беззупинної дії і машини з робочим органом циклічної дії.

До першої групи відносяться машини, робочий орган у яких не зупиняється для захоплення і звільнення вантажу, переміщуючи вантаж рівномірно. Такими машинами є стрічкові, пластинчасті і скребкові конвейєри (транспортери), багатоковшові навантажувачі тощо.

Машини з робочим органом циклічної дії виконують комплекс операцій, пов’язаних із навантаженням або розвантаженням за циклом. При цьому робочий орган діє періодично, тобто переміщається з вантажем від місця його завантаження до місця розвантаження і потім знову повертається для захоплення вантажу. До цієї групи відносяться: автомобільні крани, автонавантажувачі, електронавантажувачі, одноковшові навантажувачі, лебідки, тельфери, механічні лопати, автомобілерозвантажувачі тощо;

2. за експлуатаційними ознаками:

• в залежності від групи вантажу, що перевантажується:

= для штучних вантажів (автокрани, автонавантажувачі, тельфери та інш.); для навальних вантажів (екскаватори, одноковшові і багатоковшові навантажувачі, снігонавантажувачі, буряконавантажувачі, скребкові навантажувачі та ін.);

= для сипучих вантажів (зернонавантажувачі, пневмоперевантажувачі та ін.); для штучних або навальних вантажів (автонавантажувачі, автокрани та ін.). Ці машини експлуатують за призначенням, застосовуючи змінні вантажозахватні пристрої (вила стрілу, ковш, грейфер);

• в залежності від напрямків переміщення вантажу:

= для горизонтального переміщення вантажу (механічні лопати);

= для вертикального переміщення вантажу (бункери тощо);

= для похилого переміщення вантажу (транспортери, багатоковшові навантажувачі);

= для вертикального і горизонтального (комбінованого) переміщення вантажу (крани, автонавантажувачі й ін.). Більшість вантажно-розвантажу­вальних машин відноситься до четвертої групи;

• в залежності від наявності ходового устаткування:

= стаціонарні. До стаціонарних відносять машини й пристрої, що не мають ходового устаткування (козлові і мостові крани, бункери й ін.). Їх, як правило, встановлюють в одному місці постійно і використовують у пунктах із стійким обсягом робіт;

= пересувні. Пересувні машини – на відміну від стаціонарних мають ходове устаткування і тому можуть бути широко використані з перекиданням від одного складу або пункту на інший. Також пересувні машини переміщаються за рахунок власного джерела силової енергії (двигуна внутрішнього згоряння, електродвигуна) і відносяться до категорії самохідних машин. Деякі з них відрізняються високою мобільністю (автокрани, автонавантажувачі й ін.), у зв’язку з чим вони застосовуються для обслуговування декількох різноманітних об'єктів навіть у межах зміни.

Як стаціонарні, так і пересувні вантажно-розвантажувальні машини можуть бути розділені на дві категорії: універсальні і спеціальні машини.

До універсальних відносять такі вантажно-розвангажувальні машини, що можуть виконувати навантаження і розвантаження різноманітних вантажів: тарно-штучних, великовагових, навальних і ін. До таких машин відносяться крани, автонавантажувачі, електронавантажувачі та ін.

Спеціальні вантажно-розвантажувальні машини призначені тільки для визначеної категорії вантажу (наприклад, буряконавантажувачі, зернонавантажувачі й ін.).

Класифікація по технічних ознаках є підставою для вивчення машин, а по експлуатаційних – для правильної оцінки особливостей застосування машини і вибору схеми механізації вантажно-розвантажувальних робіт.

Основні параметри вантажно-розвантажувальних машин та пристроїв характеризують їх техніко-експлуатаційні якості, що враховуються при виборі і визначенні необхідної кількості цих машин і пристроїв.

Деякі основні параметри характерні для всіх категорій машин. До них відносяться: продуктивність машини, висота навантаження, потужність силової установки, габаритні розміри (довжина, ширина і висота) у робочому і транспортному положенні, маса машини.

Проте більшість параметрів є груповими, тобто характеризують тільки визначену групу вантажно-розвантажувальних машин. Наприклад, для вантажно-розвантажувальних машин і пристроїв із робочим органом беззупинної дії додатково до відзначених вище можна назвати такі основні параметри, як швидкість прямування органа, його розміри (ширина і висота шкребка, ширина стрічки, обсяг і кількість шкребків й ін.). Шнекові пристрої характеризуються діаметром шнека і швидкістю його обертання.

Для машин із робочим органом циклічної дії найважливішим параметром є вантажопідйомність, тобто найбільша маса вантажу, що може бути піднята машиною при зберіганні необхідного запасу стійкості і тривалості.

Крім того, такі машини характеризуються швидкістю підйому й опускання вантажу, швидкістю горизонтального переміщення робочого органу або всієї машини з вантажем і без вантажу. У вантажно-розвантажувальних машин із робочим органом, виконаним у вигляді поворотної консолі (стрілові крани, деякі одноковшеві навантажувачі, екскаватори), основними параметрами, крім цього, є виліт стріли, довжина стріли, висота підйому і кут повороту стріли. Виліт стріли визначається відстанню від осі обертання кранового устаткування до вертикальної осі, що проходить через точку підвісу вантажу. Довжина стріли визначається відстанню між центрами осі п'яти стріли й осі кінцевого блоку.

Найважливішими параметрами вилкових автонавантажувачів і електронавантажувачів є максимально припустима відстань від центру ваги вантажу до спинок вил при повному використанні вантажопідйомності навантажувача і мінімальний радіус повороту навантажувача.

Перший параметр характеризує можливості підйому вантажу машиною з конкретними габаритними розмірами і масою, другий визначає її маневреність і погрібні розміри ділянок складу для розгортання.

Зазначені основні параметри не вичерпують всіх елементів техніко-експлуатаційної і технічної характеристик вантажно-розвантажувальних машин і пристроїв. Наприклад, самохідні машини додатково характеризуються таким параметром, як транспортна швидкість. Бункера оцінюються двома основними параметрами: внутрішнім об’ємом (місткістю) бункера і розміром вивантажувального отвору. Для деяких машин (зернонавантажувач, буряконавантажувач) установлюють ширину захоплення вантажу тощо.

Крім основних параметрів, найважливішими показниками, що враховуються при виборі вантажно-розвантажувальних машин, є такі: енергоємність машини (устаткування), що виражається витратою енергії, що витрачається на переробку одиниці вантажу; металоємність (матеріалоємність) машини, що характеризується масою металу (матеріалу), затраченої на її виготовлення; трудомісткість або кількість людино-годин, що затрачаються на переробку (навантаження або розвантаження 1 т або 1 м^З) вантажу цією машиною.

3. Науково-технічні проблеми подальшого розвитку та вдосконалення автотранспорту.

Основними науково-технічними проблемами розвитку автомобільного транспорту є:

• оновлення парку більш економічними та сучасними автомобілями;

• вирішення раціональної структури парку автомобілів переважно за вантажопідйомністю (вантажні автомобілі) та відносно місткості (автобуси);

• покращення системи технічного ремонту та обслуговування;

• розвиток мережі автодоріг, благоустрій нових та діючих автомобільних магістралей, будівництво паливно-заправних станцій, станцій технічного обслуговування, готелів для водіїв, пункти харчування та оперативної медичної допомоги, засобів управління автомобільним рухом;

• підвищення швидкості та безпеки дорожнього руху (активна та пасивна безпека з метою попередження аварій. Активна безпека – стійкість та управління, надійність гальм, шин, фар, вітрове скло. Пасивна безпека – міцність кузова, дверей, енергопоглинаючі бампери, пояси, надувні подушки, телескопічні рульові колонки тощо;

• автоматизація управління шляхом створення автоматів, які полегшують труд водія та оптимізують деякі процеси такі як: витрата палива, зниження токсичності відпрацьованих газів, полегшення нормальної роботи відповідальних вузлів, агрегатів автомобіля, застосування телекамер, що підвищують огляд (обзор), що дуже важливо для автопоїздів великої довжини. Задачі, які потребують першочергового вирішення: задача управління основними елементами виробничих процесів та транспортні процеси в цілому, що дозволяє вирішувати задачі щодо оптимізації, планування та обліку перевезення, раціональному використанню рухомого складу по видах перевезень, вибору найкращого розкладу руху автомобілів (особливо автобусів).

Література

1. Железнодорожные вагоны [Электронный ресурс] / Режим доступу: http://www.vagoni-jd.ru/razdel_06.5%20lokomotivnoe%20xoziastvo.php.

2. Закон України «Про залізничний транспорт» №273/96-ВР від 04.07.1996 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/273/96-%D0%B2%D1% 80.

3. Кузов локомотива [Электронный ресурс] / Режим доступу: http://lokomo.ru/podvizhnoy-sostav/kuzov-lokomotiva.html.

4. Общие сведения о локомотивах [Электронный ресурс] / Режим доступу: http://rwssoft.narod.ru/sptgt/1.pdf.

5. Теория и конструкция локомотивов: Учебник для вузов ж.-д. транспорта / Г.С. Михальченко, В.Н. Кашников, В.С. Коссов, В.А. Симонов; под ред. Г.С. Михальченко. – М.: Маршрут, 2006. – 584 с.

6. Теорія конструкцій локомотивів [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://edu.dvgups.ru/METDOC/GDTRAN/NTS/TEPLOVOZ/TEOR_KON_LOK/METOD.htm.

7. Тепловозы. Основы теории и конструкция. - М.: Транспорт, 1982. - 317 с.

8. Чепіженко П.І, Кучеренко А.М. Аналіз надійності гідромеханічної передачі НМ612-22 дизель-поїзду серії Д1, [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Znpudazt/2009_107/n107-35.pdf.

9. Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту: Навчальний посібник. - К.: Арістей, 2007. – 458 с.

Про автомобільний транспорт Верховна Рада України; Закон від 05.04.2001 № 2344-III

• Картка

• Файли

• Історія

• Зв'язки

• Публікації

• Текст для друку

Документ 2344-14, чинний, поточна редакція — Редакція від 11.08.2013, підстава 406-18

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про автомобільний транспорт

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 22, ст.105 )

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2344-14