штучні та природні (судноплавні та сплавні).

2. порти та пристані (для річкових суден) (або причали) – пункти вантажних і пасажирських операцій та обслуговування рухомого складу, обладнані складськими приміщеннями та вантажно-розвантажувальними пристроями.

Порт - ділянка берега моря, озера, водосховища або річки і прилегла водна площа, штучно або природно захищені від хвилювання, обладнані для стоянки та обслуговування суден, виконання перевантажних та інших операцій. Основні елементи порту: акваторія (водна частина) і територія (берегова частина).

До складу акваторії входять: водні підходи до портів, рейди (ділянки акваторії, захищені від сильного хвилювання, де судна можуть стояти на якорях в очікуванні дозволу на підхід до причалів або на вихід з порту або виконувати перевантажні операції, для чого використовують допоміжні мілкосидячі судна – ліхтери та баржі), внутрішні басейни (гавані або портові басейни – прилягають безпосередньо до портової території, призначені для стоянки суден біля причалів, у них відбуваються основні та деякі допоміжні вантажні операції).

До складу території порту входять: сухопутні підходи до порту (залізниці, автомобільні дороги, трубопроводи транспортного призначення); прикордонна частина, що примикає до причальної лінії, на котрій розміщуються так звані прикордонні залізничні колії і автомобільні проїзди, перевантажувальні пристрої і механізми, склади і майданчики для короткочасного зберігання вантажів, пасажирський вокзал (морський, річковий); тилова частина, яку звичайно займають внутрішньопортовими залізницями, автомобільними дорогами (в т.ч. міського транспорту), складами тривалого зберігання вантажів, підсобними підприємствами портів, службовими та адміністративними спорудами.

До гідротехнічних споруд порту відносять: захисні споруди – моли (гідротехнічна споруда для захисту акваторії порту від хвилювання, яка приєднується одним кінцем до берегу), хвилеломи; причальні споруди – пірси, портові і набережні; суднопідйомні і судноремонтні споруди – елінги, доки; морські маяки і знаки судноплавної обстановки, розташовані в межах акваторії порту.

Порти поділяються на морські та річкові.

Класифікація морських портів:

• за призначенням:

= цивільні (торговельні, рибні, порти-сховища тощо). Торговельні порти звичайно служать перевалочними пунктами для вантажів, що направляються морськими шляхами за кордон (експорт) або навпаки (імпорт), а також для вантажів, що перевозяться між портами однієї країни (каботаж). Торговельні порти поділяються на: порти загального призначення, що виконують різні вантажні операції, і спеціальні порти, призначені головним чином для операцій з вантажем однієї категорії, що визначає характер всієї роботи порту, а також пасажирські порти, для котрих вантажні операції мають другорядне значення. Рибні порти – служать базами риболовецького флоту. Порти-сховища являють собою рейди, на яких під час штормів під штучним або природним захистом можуть ставати на свої якорі або спеціальні бочки судна каботажного плавання, траулери, промислові шхуни, моторні боти;

= військові. Військові порти служать для базування з’єднань кораблів військового флоту і звичайно є складовою частиною військово-морських баз;

• за місцем розташування:

= гирлові порти - (найбільш поширені) споруджуються при виході в море водного шляху, що проникає глибоко всередину країни і несе великі потоки вантажів;

= лагунні порти – порти, що розташовуються в лагунах, тобто в берегових озерах, відокремлених від моря косами, що утворилися природно;

= берегові порти – це порти, створені безпосередньо на відкритому морському березі і звичайно потребують побудови доволі розвинутих захисних споруд (молів і хвилеломів). При розташуванні їх у бухтах, що мають природний захист, захисні споруди, як правило, не будують;

= внутрішні порти - розміщують на низових (глибоководних) ділянках річок або на штучних каналах, проритих від моря всередину країни;

• за транспортним значенням:

= світові порти - центри світової торгівлі, що являють собою вузли потужних вантажних потоків, спрямованих з океану всередину материка і навпаки;

= міжнародні порти – порти, що обслуговують обмін вантажів між різними країнами;

= місцеві порти – порти, що відвідуються суднами каботажного плавання або служать укриттям для мілкосидячих суден.

Класифікація річкових портів:

• за призначенням:

= загальні порти – це порти, призначені для передачі вантажів з суден на берег і навпаки;

= аванпорти – це водний простір, де збираються судна або плоти, які переформуються перед входом у камеру шлюзу (ті, що розташовані на водосховищах у верхніх б’єфах шлюзів); аванпорти використовуються також для відстою суден і плотів, що прибувають з нижнього б’єфа у верхній під час шторму. Шлюз – судноплавна гідротехнічна споруда, розташована між водоймами з різними рівнями, через котру проходять судна чи плоти. Шлюзи будують у річкових гідровузлах, каналах, морських портах, акваторії яких піддаються припливам і відпливам з великою амплітудою коливання рівнів;

= порти-сховища – це порти, які слугують лише для відстою суден і плотів під час шторму;

• за розташуванням:

= на вільних річках, характерною особливістю яких є значне коливання рівня води (до 1,5 м і більше);

= на судноплавних каналах, в котрих амплітуда коливань рівня завжди невелика;

= водосховищні і озерні, що піддаються впливу вітрових хвиль і потребують, як правило, побудови захисних споруд.

Причал – сукупність споруд і пристроїв для стоянки й обслуговування суден, посадки і висадки пасажирів, вантажних операцій тощо.

2. рухомий склад – судна для переміщення вантажів та пасажирів, а також технічний флот для обслуговування водних шляхів.

Судно - це складна плавуча інженерна споруда, призначена для перевезення вантажів і пасажирів (транспортні судна), для виконання днопоглиблювальних робіт, видобування мінерально-будівельних матеріалів (технічні судна) або для обслуговування транспортних і технічних суден та створення їм необхідних умов для виробничої праці (допоміжні судна).

Класифікація суден:

1. за призначенням:

• транспортні (вантажні, пасажирські, вантажопасажирські, буксирні);

• технічні (поглиблювачі дна, плавучі доки, крани);

• промислові (риболовецькі, китобійні);

• спеціальні (криголами, рятувальні, пожежні, батискафи). Батискаф - це підводне судно для океанографічних та інших досліджень на глибині);

• спортивні;

• військові;

2. за способом пересування (вантажні судна):

• самохідні, обладнані власним двигуном (теплоходи, пароплави, газоходи, дизель-електроходи, атомоходи). В залежності від типу енергетичного пристрою розрізняють: теплоходи (дизельні) та пароплави (з паровими пристроями).

Пароплав – це самохідне судно, що приводиться до руху паровою машиною або паровою турбіною. Сучасні пароплави обладнані головним чином паровими турбінами.

Теплохід - це судно, що приводиться до руху двигуном внутрішнього згоряння, це найбільш поширений тип самохідного судна.

Атомохід – загальна назва кораблів (надводних і підводних), що мають джерелом енергії ядерну силову установку.

Турбохід – судно, що приводиться до руху паровою чи газовою турбіною.

Газотурбохід – судно, що приводиться до руху газовими турбінами.

Дизель-електрохід – судно з дизельним головним двигуном і електричною передачею потужності на гребні електродвигуна.

Електрохід – самохідне судно, у якого електричний привід рушіїв отримує енергію від власної електростанції, акумуляторних батарей або зовнішньої електричної мережі. За типом первинних двигунів (турбіна, дизель) розрізняють турбоелектроходи і дизель-електроходи.

• несамохідні (використовуються переважно на внутрішніх водах для перевезення навальних вантажів – піску, щебеню, лісу тощо);

3. за родом вантажу, що перевозиться (вантажні судна):

• суховантажні (генеральні вантажі, насипні та навалочні вантажі);

• наливні (нафтовоз, газовоз);

• універсальні;

• спеціалізовані:

= контейнеровоз;

= рефрижератор;

= ролкер (судна типу «ро-ро») – це судно, що здійснює навантаження та розвантаження контейнерів, автомобілів, іншої колісної техніки горизонтальним шляхом. У ролкерів відкривається або носова, або кормова частина, в яку по висувній апарелі в’їджають навантажувачі з контейнерами або колісна техніка. Бувають трьох типів: ROPAX – судна, які здатні приймати окрім вантажів значну кількість пасажирів; ConRO - це гібрид контейнеровозу та ро-ро, на внутрішніх палубах перевозять автомобілі, а на верхній – контейнери; RoLo – це судно іншого гібридного типу, частина вантажів доступна через апарель, а інша частина доступна лише за допомогою крана;

= балкер – вантажне судно, яке перевозить вантажі навалом або насипом;

= ліхтер – різновид баржі, вантажне несамохідне однотрюмне морське судно для перевезення вантажів, а також для безпричальних вантажних операцій при навантажен­ні або розвантаженні на рейді суден з великим осадом, які не можуть увійти в порт. Використовуються судна-ліхтеровози трьох типів: а) ліх­тери на судно піднімають і знімають потужним судновий краном; б) ліх­тери буксиром заводять на опущену у воду кормову платформу, яка ліфтом піднімається на відповідну палубу; в) судно представляє собою самохід­ний плавучий док, у який ліхтери заводять всередину по воді. Ліхтеровоз – спеціалізоване судно для перевезення вантажів у ліхтерах або баржах, контейнерах;

4. в залежності від пристосованості суден до вантажних робіт:

• кораблі-площадки (коефіцієнт вертикального проникнення = 1). Коефіцієнт вертикального проникнення – це відношення загальної площі люків до загальної площі трюмів;

• відкриті судна (коефіцієнт вертикального проникнення від 0,6 до 1);

• напіввідкриті (коефіцієнт вертикального проникнення від 0,3 до 0,6);

• закриті судна (коефіцієнт вертикального проникнення < 0,3);

5. за районом плавання (для річкових суден):

• судна класу М-СП (суміжного класу «річка-море») - плавання дозволяється в прибережних морських районах при хвилюванні не більше 5 балів і віддалені від портів-сховищ на відстань до 50 миль;

• судна класу М - дозволяється плавати по внутрішніх водних шляхах і водосховищах, великих озерах і гирлових ділянках магістральних річок;

• судна класу О можуть плавати по водосховищах і магістральних річках при хвилі висотою до 2 м;

• судна класу P можуть працювати на середніх і нижніх ділянках великих річок, каналів, у спокійних озерах з висотою хвилі не більше 1,2 м;

• судна класу Л розраховані на плавання по малих річках і у верхів’ях магістральних річок, де висота хвилі не перевищує 0,6 м.;

6. за районами плавання (для морських суден):

• необмеженого (океанського) плавання;

• обмеженого (у районі одного моря) плавання;

• прибережного плавання;

• місцевого та рейдового (для місцевих перевезень та обслуговування рейдів) плавання;

• льодового плавання (самостійно або за криголамом);

7. за матеріалом корпуса:

• сталеві (великі транспортні судна);

• з легких сплавів (швидкохідні судна на підводних крилах, повітряній подушці, спортивні і рятівні катери, шлюпки);

• дерев’яні (транспортні судна не будують з 1959 року, малі судна-човни, шлюпки, спортивні катери, яхти виготовляють у незначній кількості);

• залізобетонні;

• композитні;

• пластмасові (рятувальні шлюпки, малі спортивні катери, човни тощо);

8. за принципом руху:

• водотоннажні (плаваючі);

• на підводних крилах – тип швидкісного судна з динамічним принципом підтримки, у якого під корпусом розташовані спеціальні крила;

• на повітряній подушці – тип судна з динамічним принципом підтримки, яке може рухатися з великою швидкістю і над водою, і над твердою поверхнею на невеликій відстані над ним, на так званій повітряній подушці, яка утворюється повітрям, що нагнітається під днищем;

• глісуючі – тип легкого швидкохідного судна;

9. за тривалістю рейсу і санітарним режимом:

• І група – тривалістю безпосереднього перебування членів екіпажу і пасажирів на борту понад 16 годин;

• ІІ група - тривалістю безпосереднього перебування членів екіпажу і пасажирів на борту до 16 годин;

• ІІІ група - тривалістю безпосереднього перебування членів екіпажу і пасажирів на борту до 8 годин;

10. за типом рушіїв:

• гвинтові судна;

• колісні судна;

• водометальні судна;

• крильчасті судна;

11. за функціональним призначенням (пасажирські морські судна):

• океанські судна:

= круїзні судна (кругосвітні круїзи, регіональні круїзи, комбіновані круїзи, міні круїзи, пороми);

= лінійні пасажирські судна;

• морські судна:

= лінійно-круїзні пасажирські судна;

= перевезення організованих контингентів пасажирів (фестивалі, олімпіади);

= автомобільно-пасажирський пором;

• проливні:

= пороми (автомобільно-пасажирський пором, залізничний пасажирський пором);

= вантажно-пасажирські судна;

• «річка-море»:

= круїзно-пасажирські судна;

= круїзи «з моря в річку» та «з річки в море»;

= лінійно-круїзні перевезення пасажирів;

= перевезення організованих контингентів пасажирів (фестивалі, олімпіади).

Деякі види суден представимо у вигляді рисунку 1. Види підводних крил на суднах з підводними крилами та схема роботи судна з повітряною подушкою представлені на рисунку 2.

Основними характеристиками судна є:

1. розміри корпуса;

2. найбільші розміри з урахуванням надбудов;

3. середня осадка;

4. водовміщення (або водотоннажність). Водовміщення повністю завантаженного судна розраховують за формулою: W_г =   r_r L  B  T_r, де  – питома вага води, r_r – відношення об’єму підводної частини судна до об’єму описаного навколо неї паралелепіпеда; L – довжина корпуса судна; В – ширина корпуса судна; Т_r – осадка судна в завантаженному стані (дорівнює масі води, що витісняється судном при погруженні до ватерлінії). Водовміщення судна в порожньому стані (без вантажу, запасу палива, команди, провіанту) розраховують за формулою W₀ =   r₀ L  B  T₀;

5. вантажопідйомність (дедвейт) – це вага вантажу, води, команди тощо, які можуть бути завантажені на судно при встановленій граничній осадці: q = W_r – W₀;

6. швидкість ходу (для суден внутрішнього плавання вимірюється в км/год., а для морських суден – у вузлах (миль/год.);

7. автономність – час, протягом якого судно може працювати, не поповнюючи запасів;

8. морехідні (навігаційні) якості судна (плавучість – здатність повністю завантаженого судна триматись на воді у вертикальному положенні; стійкість – здатність судна, що виведене з рівноваги дією зовнішніх бокових сил (вітром, хвилями), знову повертатись у вихідне положення після припинення дії цих сил; непотоплюваність – здатність судна лишатися на плаву і не перекидатись, зберігаючи свої навігаційні якості, при пошкодженні та затопленні одного або декількох відсіків; маневреність – здатність судна під впливом рульового керування легко і швидко змінювати напрямок свого руху).

а) парохід Città di Catania, 1911

д) криголам «Арктика» - атомохід

є) несамохідне судно та буксир

з) суховантаж

л) ролкер типу ConRo

о) судно на підводних крилах «Карла»

с) круїзне судно

MS Majesty of the Seas

ф) батискаф «Трієст»

ч) судно-площадка

«Андрій Артеменко»

ю) водометний човен КС700 «Міраж»

1а) атомний криголамний ліхтеровіз-контейнеровіз «Севморпуть»

1в) ролкер типу RoPax

Baltic Queen – вантажопасажирський пором

Рисунок 1 – Різні види суден

1 — маршеві гвинти; 2 – потік повітря; 3 – вентилятори; 4 – гнучка перетинка

Рисунок 2 – Види підводних крил та схема роботи судна з повітряною подушкою

Судна України можуть перебувати у всіх формах власності, за вик­люченням ядерних суден, які мають перебувати тільки у державній влас­ності. Судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлу­атує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи ні. Назву судну присвоює власник. Судно, що має обладнання зв’язку, присвоюється позивний сигнал, а також, залежно від його тех­нічної оснащеності, ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв’язку і номер вибірного виклику суднової радіостанції.

Судна в Україні підлягають державній реєстрації у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України. Державна реєстрація суден здійснюється з метою визначення їх національної належності та одержанням права плавання під Державним Прапором України.

Державна реєстрація судна у Державному судновому реєстрі України засвідчується Свідоцтвом про право плавання під Державним Прапором України та Свідоцтвом про право власності на судно, які видаються органами державної реєстрації суден.

Основні елементи судна (рисунок 3).

Рисунок 3 – Основні елементи судна

1 – ніс, 2 – бульб, 3 – якір, 4 – борт, 5 – гребний гвинт, 6 – корма, 7 – димохід, 8 – ходова рубка,

9 - палуба

Бульб – це частина носу судна, яка виступає трохи нижче ватерлінії, яка має випуклу еліпсоїдну форму. Бульб змінює напрямок потоку води по всьому корпусу, зменшуючи опір, і, відповідно, сприяє збільшенню швидкості, дальності плавання та економії палива.

Ватерлінія – це лінія зіткнення спокійної поверхні води з корпусом плаваючого судна.

2. Основні види рухомого складу міського транспорту.

Разом із зростом населення міст розвивається і транспортне забезпечення переміщень пасажирів і вантажів.

Міський транспорт – це комплекс різних видів транспорту, що здійснюють перевезення населення і вантажів на території міста і найближчої приміської зони, а також виконують роботи, пов’язані з благоустроєм міста.

Склад міського транспорту: транспортні засоби; шляхові пристрої (рейкові дороги, тунелі, естакади, мости і шляхопроводи, станції, зупинні пункти і місця для стоянок); пристані і човнові станції; засоби енергопостачання (тягові електропідстанції кабельні і контактні мережі, бензозаправні станції - бензоколонки); ремонтні майстерні і заводи; депо і гаражі; станції технічного обслуговування, пункти прокату автомобілів; лінійні пристрої (зв’язок, сигналізація, блокування); диспетчерське управління.

Міський транспорт поділяється на: пасажирський, вантажний та спеціальний.

Пасажирський міський транспорт включає: громадський транспорт (автобус, тролейбус, метро, трамвай, легкорейковий транспорт, приміські потяги, монорейки); легковий автомобільний транспорт (маршрутне таксі, відомчі і особисті автомобілі); двоколісний транспорт (мотоцикли, моторолери, мопеди і велосипеди); водний транспорт (водні таксі, човни, пороми); повітряний транспорт (вертольоти).

Громадський транспорт – це мережа пасажирського транспорту, яка обслуговує широкий загал. Послуги громадського транспорту надаються за певну плату через придбання спеціалізованих одноразових (на одну поїздку) квитків або проїзних (проїзних документів, карток) на визначений термін (1 місяць, 3 місяці, 6 місяців, рік).

Вантажний міський транспорт включає: вантажний автомобільний транспорт загального призначення і спеціалізований, виконуючий основний об’єм вантажних перевезень в містах; вантажний таксомоторний автотранспорт, обслуговуючий індивідуальні вантажні перевезення населення; вантажний електротранспорт - трамваї і тролейбуси, що здійснюють в деяких містах перевезення вантажів по стабільних напрямах; кінний (гужовий) транспорт, що має поширення в малих містах і селищах міського типа для перевезення невеликих об’ємів вантажів на коротких відстань; залізничний та водний промисловий транспорт, який обслуговує крупні промислові підприємства і склади.

Спеціальний міський транспорт включає: парк спеціалізованих автомобілів по обслуговуванню потреб міста і його населення (снігоочисні і снігоприбиральні машини, машини для посипання вулиць піском у зимовий час, підмітальні, тротуароприбиральні і поливальні машини, сміттєвози, автовежі, пожежні машини, санітарні машини тощо).

Рухомий склад міського транспорту має такі види:

1) автомобільні – автобуси, таксі, легкові та вантажно-пасажирські;

2) електричні – трамваї, тролейбуси, метро, фунікулери, підвісні та спеціальні колійні дороги;

3) водні – теплоходи, пороми, катери, моторні човни.

Автобуси – це високо комфортабельні пасажирські автомобілі, які здатні перевозити велику кількість пасажирів. Автобуси мало вимогливі до траси (рухаються звичайними дорогами), автобусні зупинки дешеві в обслуговуванні. Тому автобуси є провідним перевізником у сільській місцевості, в невеликих містах і селищах, є важливою часткою транспортної мережі великих міст.

Автобуси в Україні виробляються 10 підприємствами, а саме: «ЛАЗ» (Львівський автобусний завод), «ЛуАЗ» (Луцький автомобільний завод), «Черкаський автобусний завод», «Бориспільський автозавод», «Чернігівський автозавод», «ЗАЗ» (Запорізький автомобілебудівний завод), ПП «Автотехнологія» (м. Рівне), «АнтоРус» (м. Херсон), «Автобуспром» (м. Львов), «Часівоярський ремонтний завод» (Донецька область).

Основними виробниками автобусів є: Autosan, Bova, Chita, DAF, Ikarus, Isuzu, Irisbus, Irizar, Iveco, Karosa, Kenta, MAN, Mercedes-Benz, Neoplan, Orion, Renault, Scania, Setra, Skoda, Solaris Bus&Coach, Solbus, Temsa, Van Hool, Viseon Bus Gmbh, Volvo, Анто-Рус, БАЗ, Богдан, Волжанін, ГалАЗ, ГоЛАЗ, ЗАЗ, ЛАЗ, ЛіАЗ, МАЗ, МАРЗ, ПАЗ, ХАРЗ, ЧАЗ, Яровіт.

Класифікація автобусів:

1. за конструктивною схемою:

• одиночні автобуси;

• зчленовані автобуси;

• автобусні поїзди (автобуси з причепом);

• півтора- та двохповерхові автобуси. Види автобусів представлені на рисунку 4;

2. за класами (за габаритною довжиною):

• особливо малі (до 5 м);

• малі (від 6,0 до 7,5 м);

• середні (від 8,0 до 9,5 м);

• великі (від 10,5 до 12 м);

• особливо великі (від 16,5 м і більше);

3. за призначенням:

• міські автобуси;

• міжнародні автобуси;

• приміські автобуси;

• туристичні автобуси;

• спеціальні автобуси (шкільні автобуси, ритуальні автобуси тощо);

4. за типом та технічною схемою рушійного обладнання:

• бензинові автобуси (перші автобуси);

• дизельні автобуси (найбільш розповсюджені);

• електричні автобуси;

• автобуси на паливних елементах (як паливо використовується водень, реакція якого з атмосферним киснем у паливних елементах генерує електроенергію, яка живить тягові електромотори такого автобуса);

• дуобус – гібрид тролейбуса та звичайного автобуса. Він використовує два основних джерела живлення: контактну мережу та дизель. Деякі види автобусів представлені на рисунку 5.

5. за максимальною масою:

• категорія М2 – призначені для перевезення пасажирів і мають більше ніж 8 місць, не враховуючи місця водія, і максимальну масу не більше 5 тонн;

• категорія М3 - призначені для перевезення пасажирів і мають більше ніж 8 місць, не враховуючи місця водія, і максимальну масу більше 5 тонн;

6. за місткістю:

• не більше 22 пасажирів, крім водія. Поділяються на два класи:

= клас А – призначені для перевезення сидячих пасажирів та мають місця для стоячих пасажирів;

= клас В - призначені для перевезення виключно сидячих пасажирів;

• більше 22 пасажирів, крім водія. Поділяються на три класи:

= клас І - автобуси, призначені для перевезення сидячих і стоячих пасажирів, конструкція яких дозволяє пасажирам безперешкодно переміщуватись по салону;

= клас ІІ - автобуси, призначені для перевезення головним чином сидячих пасажирів, а також стоячих пасажирів у проході проміж рядами та (або) на площадці для стоячих пасажирів, розмір якої не перевищує 1,5 м²;

= клас ІІІ - автобуси, призначені для перевезення виключно сидячих пасажирів.

Різновидами автобусів є: маршрутне таксі (мікроавтобус) (одноповерховий автобус з кількістю місць для сидіння близько 17 місць з місцем водія включно) (рис. 6).

б) двоповерховий автобус Arriva

г) зчленований автобус

Volvo B10M

Рисунок 4 – Види автобусів за конструктивною схемою

б) шкільний автобус

г) міжнародний автобус Autosan A1012T Lider

Рисунок 5 – Деякі види автобусів

а) Мікроавтобус Мерседес-Бенц

Рисунок 6 – Різновиди автобусів

Таксі – це звичайні автомобілі, пристосовані спеціально для перевезень як пасажирів, так і вантажу здебільшого на коротку дистанцію у будь-яке вказане місце з оплатою проїзду машини за таксою за лічильником – таксометром.

Тролейбуси – транспортні засоби з електричними двигунами, які не потребують залізничної колії, але повинні мати свою електричну систему живлення.

Різновидами тролейбусів є: дуобус (гібрид автобуса і тролейбуса, має електричний та дизельний двигун, кожний з яких має самостійний привід на колеса), теплоелектробус (має електричну трансмісію), контактні електробуси (тролейбуси, які додатково оснащені системами автономного ходу на акумуляторах).

Класифікація тролейбусів:

1. за сферою застосування: міський та міжміський (лінія Сімферополь-Ялта – 94 км);

2. за призначенням: пасажирські, вантажні та спеціального призначення (екскурсійні, пересувні лабораторії технагляду, ремонтні вишки, очищувачі ожеледі для боротьби зі зледенінням контактного дроту тощо);

3. за конструктивною схемою: одиночні, зчленовані, тролейбусні поїзди (заміняються на зчленовані тролейбуси), двохповерхові тролейбуси (не випускаються на сьогоднішній день);

4. за місткістю рухомого складу: тролейбус середньої місткості (довжина 10-10,5 м) та великої місткості (довжиною 12 м);

5. залежно від місця проходження тролейбуса: наземні тролейбуси та підземні тролейбуси.

Деякі види тролейбусів представлені на рисунку 7.

Основними виробниками тролейбусів є: Україна (Луцький автомобільний завод (ЛуАЗ), Луцьк; Київський завод «АВІАНТ», м. Київ; Київський завод електротранспорту (КЗЕТ), м. Київ; Львівський автобусний завод (ЛАЗ), м. Львів; Південний машинобудівний завод (ЮМЗ), м. Дніпропетровськ; Дніпропетровський завод ремонту електротранспорту (великовузлове складання), м. Дніпропетровськ; Чернігівський автобусний завод, м. Чернігів); Росія (ЗАТ «Тролза», м. Енгельс, Саратовська область; ВАТ «Башкирська тролейбусний завод» (БТЗ), м. Уфа; ВАТ «Транс-Альфа» (Вологодський механічний завод), м. Вологда; Московський тролейбусний завод (МТрЗ) — філія ГУП «Мосгортранс», м. Москва; ВАТ «Тушинський машинобудівний завод» (ТМЗ), м. Москва; ВАТ «Петербурзький трамвайно-механічний завод» (ПТМЗ), м. Санкт-Петербург; ТОВ «Лікінський автобусний завод» (Група ГАЗ), м. Лікіно-Дулево; ЗАТ «Волгоградський завод транспортного машинобудування» (ВЗТМ), м. Волгоград); Білорусь («Белкоммунмаш» (БКМ), м. Мінськ; Мінський автомобільний завод (МАЗ), м. Мінськ; ТОВ «Етон» Мінська область (виробництво тролейбусів «МАЗ-Етон»)); Чехія («Шкода»); Польща (Solaris Bus & Coach).

Основні елементи тролейбуса представлені на рисунку 8.

Молдинг – це накладні декоративні планки.

в) екскурсійний тролейбус

г) вишка для обслуговування контактної мережі

є) двохповерховий тролейбус ЯТБ-3

і) контактний електробус

Рисунок 7 – Різновиди тролейбусів

Рисунок 8 – Основні елементи тролейбуса

1 — контактна мережа; 2 — покажчик маршруту; 3 — дзеркала заднього виду; 4 — фари; 5, 7 — двері; 6, 8 — колеса; 9 — молдинги; 10 — штанговловлювач; 11 — трос штанговловлювача; 12 — башмак струмоприймача; 13 — штанги; 14 — кронштейн фіксації штанги (ліра); 15 — зовнішнє електрообладнання; 16 — інвентарний номер тролейбуса.

Трамваї – це транспортні засоби з електричними двигунами, які рухаються по залізничній колії, як електровози, і мають свою електричну мережу з високою напругою.

Різновидами трамваїв є: «трамвай на шинах» (гібрид між тролейбусом та трамваєм), трамвай-поїзд (комбінація трамвая та поїзда - на різних ділянках шляху можуть використовуватися різні системи електрифікації: при проходженні по електрифікованим дорогам - використовується зовнішня електроенергія, а при проходженні по неелектрофікованим залізним дорогам - використовується бортовий електрогенератор).

Класифікація трамваїв:

1. за сферою застосування: міський, приміський, міжміський, міжнародний;

2. за призначенням: пасажирські, вантажні, службові (транспортні службові трамваї, вагони для утримування шляхового господарства, вагони для підтримування контактної мережі, вагони-столові, вагони-буксири тощо) та спеціалізовані (трамваї готелів, лікарні тощо);

3. за швидкістю: звичайні та швидкісні (швидкість вища за 24 км/год.). Особливості швидкісного трамваю (або легкорейкового транспорту, або «пре-метро»): а) спеціальний рухомий склад, вагони якого повинні мати вхідні двері з обох сторін – задля можливості використання на лініях як з острівними платформами, так і з двома платформами по кожен бік колії (в Україні – це звичайні трамвайні вагони); б) повна або майже повна ізоляція від вуличного руху та по можливості від пішоходів, використання перетинів на різних рівнях з пішохідними та транспортним рухом; в) використання трамвайних поїздів довжиною більше 28 м (наприклад, в Києві рухомий склад складений з трьох вагонів Т-3, що мають підвищені динамічні характеристики); г) довжина платформ станцій є на 2-3 м більшою, ніж трамвайного потягу, ширина їх становить не менше 3 м, тобто довжина платформи повинна бути 52 м, а відстань між станціями – 800-1200 м; д) кінцеві пункти влаштовують у вигляді петлі чи кільця радіусом від 20 до 50 м; е) на кожному кінцевому пункті для можливості відстою потяга влаштовують тупик відповідної довжини з поздовжнім ухилом до 2,5%; є) живлення тягової контактної мережі здійснюється постійним струмом напругою 600 В (звичайний трамвай в середньому 550 В). Швидкісний трамвай може бути: міським та примісько-міським; наземним та підземним;

4. за конструктивною схемою: одновагонні, двовагонні, тривагонні, зчленовані, двохповерхові. Основні види трамваїв представлені на рисунку 9;

5. за тяговими властивостями: моторні та причіпні;

6. за типом конструкцій ходових частин: возовні та безвозовні;

7. за родом матеріалів, що використовуються: з дерев’яним, напівметалічним та металічним конструкціями кузова;

8. за кількістю осей: двохвісні, чотирьохвісні, шестивісні (зчленовані).

а) «трамвай на шинах»

в) пасажирський міський трамвай

д) службовий трамвай

ж) приміський та міжміський трамвай

к) підземний швидкісний трамвай

н) односекційний трамвай «Татра»

р) чотирьохосний трамвай

с) шестиосний трамвай

т) восьмиосний трамвай

Рисунок 9 – Основні види трамваїв

Основні елементи трамвая представлені на рисунку 10.

Рисунок 10 – Основні елементи трамвая (на прикладі вагона МТВ-82)

(Московський трамвайний завод № 82)

Основні виробники трамваїв: Європа: німецький концерн Siemens (трамваї - Combino, Avanto, ULF), французький концерн Alstom (трамваї – родини Citadis), канадська компанія Bombardier (трамваї – родини Flexity: Swift, Outlook, Classic), Польща PESA (трамваї - 120N, 121N, 122N), Solaris Bus & Coach, Італія AnsaldoBreda (трамваї - Sirio), Чехія Skoda (трамваї - 03 T, 05 T, 06 T, 10 T, 13 T, 14 T, 16 T), Швейцарія (трамваї - Variobahn), Чехія INEKON GROUP (трамваї – TRIO); Японія: фірма Kinki Sharyo; Росія: Усть-Катановський вагонобудівний завод (трамвай серії КТМ), Петербурзький трамвайно-механічний завод (трамваї марки – ЛМ, ЛВС), Єкатеринбурзький машинобудівний завод «Уралтрансмаш» (трамваї марки «Спектр» 71-403, 71-405, 71-407), Ризький вагонобудівний завод (трамвай марки – РВЗ-6); Білорусь: Мінське підприємство «Білкоммунмаш» (трамвай марки – БКМ); Україна: Львівський концерн «Електрон», Крюковський вагонобудівний завод, Брянський машинобудівний завод, Луганський завод (трамвай марки – ЛТ).

Переважна більшість проектованих трамвайних ліній є двоколійними з центральним розміщенням колій по осі вулиці. За наявності бульвару трамвайні колії можуть прокладатися по обидві його сторони одноколійними; якщо ж трамвайна лінія проектується на вулиці з односторонньою забудовою (набережна, вулиця вздовж зеленого масиву), доцільним стає асиметричне розміщення колій уздовж незабудованої сторони.

Метро – це транспортні засоби-електропоїзди залізничного типу, які рухаються здебільшого під землею, хоча частково можливо і над землею.

В Україні лінії метро мають Київ, Харків та Дніпропетровськ. Будівництво метрополітену ведеться в Донецьку, розробляються проекти міських підземних залізниць і для Одеси та Запоріжжя.

Різновидом метро є: легке метро (міні-метро) (різновид легкорейкового транспорту, регулярний швидкісний поза вуличний переважно наземний рейковий вид міського транспорту. Може займати проміжне положення з метротрамом. У легкого метрополітена лінії, як правило, розташовуються на поверхні або на естакадах і інколи мають невеликі тунельні ділянки (наприклад, на пересадкових вузлах, в центрі міста, на транспортних розв’язках), пересувний склад має габарити і маси менше залізничних, поїзди налічують 2-4 вагони, діаметр тунелів становить 4-5 метрів, у тунелях і над землею допустимі значні нахили і малі поворотні радіуси, платформи на станціях бувають завдовжки 50-90 метрів і шириною 5-8 метрів. Лінії легкого метрополітену часто є такими, що підвозять до аеропортів або до станцій звичайного метрополітену і лише в невеликих містах складають основу міської транспортної системи), монорейковий транспорт (транспорт, рух якого здійснюється по одній колії по естакадам). Вид різновидів метро представлений на рисунку 11.

а) міні-метро

Рисунок 11 – Різновиди метро

Метрополітени поділяються на: надземні, розташовані на естакаді, підземні, що проходять у тунелях (підземні поділяються на: глибокого та мілкого закладення), наземні (якщо їх прокладено на насипі, у виїмці або навіть в одному рівні з іншими видами транспорту при повній ізоляції полотна).

Рухомий склад метрополітенів складається із суцільнометалевих моторних чотирьохвісних вагонів. Основні елементи устаткування вагонів метрополітену – кузова, ходової частини, електроустаткування, гальма – подібні з відповідними елементами устаткування трамвайних вагонів.

Електропоїзд рухається по лініям метрополітену. За принципом влаштування схеми ліній метрополітену розділяються на три групи:

1. мережа роз’єднаних, не зв’язаних між собою ліній, що розв’язуються в пунктах перетину в різних рівнях (за даним принципом побудований метрополітен в містах України та у Парижі);

2. мережа взаємопов’язаних ліній зі стрілочними переводами в пунктах перетину (за даним принципом побудований метрополітен у Нью-Йорку та Лондоні);

3. комбінована мережа, що складається з роз’єднаних ліній з розгалуженнями в окремих найбільш важливих напрямках (за даним принципом побудований мадридський метрополітен). Схеми ліній представлені на рисунку 12.

а) схема 1 – схема метро м. Києва

в) схема 3 – схема метро Мадрида

Рисунок 12 – Схеми ліній метрополітену

Основні характеристики метрополітену:

1. електропоїзди метрополітену складаються з декількох вагонів: двох головних вагонів, які мають кабіни керування та від одного до шести проміжних вагонів, які причіплені між ними;

2. довжина вагонів складає від 19-20 до 27-28 метрів в залежності від модифікацій;

3. електрика надходить від мережі постійного току – від третьої (контактної) колії (підвішується з лівого по ходу боку колії на спеціальних кронштейнах, при цьому вагонний струмоприймач ковзає по ній і знімає струм. Контактна рейка по всій довжині закрита в дерев’яний короб) - напруга мережі складає 750-900 Вольт;

4. ширина колії метрополітену різна в різних країнах (наприклад, в Україні на прямих ділянках лінії ширина приймається 1520 мм, що відповідає стандарту ширококолійних залізниць);

5. основними спорудженнями метрополітену є: тунель, пасажирські станції, тягові підстанції, обладнання вентиляції, зв’язку, сигналізації та вагонне депо. Тунелі поділяються на: перегінні та стаціонарні. Пасажирські станції складаються з: наземних павільйонів, підземних пасажирських вестибюлів з платформами для посадки та висадки пасажирів та сходів, які з’єднують наземні павільйони з підземними платформами. Станції метрополітену поділяються на: проміжні (здійснюється лише посадка та висадка пасажирів), пересадочні (здійснюється лише пересадка) та кінцеві. В залежності від кількості платформ та їх розміщення розрізняють: станції з однією острівною платформою, з двома бічними платформами та комбінованого типу (з трьома платформами).

Фунікулери, підвісні дороги і спеціалізовані колійні дороги – це електротранспортні засоби, які потребують спеціальних залізничних колій та електромереж.

Фунікулер – це рейковий транспортний засіб з канатною тягою для перевезення людей або вантажів по крутій трасі. Найчастіше використовується в умовах складного рельєфу місцевості.

Існують декілька типів фунікулерів:

1. двохколійний фунікулер – це схема з двома вагонами, жорстко з’єднаними канатом, перекинутим через двигун, розміщений на верхній станції. У такій схемі двигун розташований не на самому вагоні, а на спеціальній станції. Двигун приводить в рух перекинутий через нього і покладений між опорними рейками канат, на кінцях якого жорстко закріплені вагони. Вагони, таким чином, роз’їжджаються в середині лінії. Прикладом є київський фунікулер;

2. трьохколійний фунікулер;

3. чотирьохколійний фунікулер. Схеми роботи різних типів фунікулерів представлені на рисунку 13.

Рисунок 13 – Схеми роботи різних типів фунікулерів

(колії, позначені зеленим кольором, використовуються обома вагонами; різні форми коліс)

Різновидом фунікулера є: фунікулер з водяним баластом та канатна дорога.

Фунікулер з водяним баластом – це фунікулер, який не має електричного двигуна та приводиться в рух водою, яка виконує роль противаги. Особливості: даний фунікулер має два вагони, які пов’язані між собою тросом незмінної довжини та устатковані баком для води. Для приведення вагонів в дію бак нижнього вагону спустошується, а бак верхнього, навпаки, наповнюється. Таким чином, порушується рівновага, верхній вагон перевішує і фунікулер приводиться в рух. Кількість води розраховується в залежності від кількості пасажирів та може сягати 80 літрів на пасажира. Виключенням є фунікулер Lynton-Lynmouth Cliff Railway, який розташовується у Великобританії. У цього фунікулера водою наповнюються обидва бака, які під час шляху спустошуються. Вид фунікулера з водяним баластом представлений на рисунку 14.

Рисунок 14 – Фунікулер з водяним баластом (Фрібурзький фунікулер - Швейцарія)

Канатна дорога – транспортна установка для перевезення вантажів у підвісних вагонетках, а також пасажирів у підвісних вагонах і кріслах по натягнутому між кінцевими станціями проміжними опорами сталевому канату.

Класифікація канатних доріг:

1. за призначенням:

• вантажні (для перевезення руди, вугілля, сировини та інших насипних матеріалів з крупністю частинок до 250 мм);

• пасажирські;

• вантажопасажирські;

2. за будовою:

• двоканатні;

• одноканатні;

3. за принципом руху вагонеток:

• з кільцевим рухом, при якому вагони переміщуються двома паралельними лініями завжди в одному напрямі;

• з маятниковим рухом, при якому на кожному шляху підвішено по одному вагону, який здійснює зворотно-поступальний рух між кінцевими станціями;

4. за призначенням (для пасажирських канатних доріг):

• буксирувального (для лижників);

• підвісного типу;

5. за будовою (для пасажирських канатних доріг):

• відкритого типу (на 2-5 чоловік);

• закритого типу (місткістю від 10 до 150 чоловік). Деякі види канатних доріг представлені нп рисунку 15.

Для вантажних перевезень звичайно використовується двоканатна дорога з кільцевим рухом вагонеток. Візок вагонетки котиться по нерухомому несучому канату. Вагонетки переміщуються тяговим канатом.

Для пасажирських перевезень найчастіше використовуються двоканатні з маятниковим рухом 1 або 2 вагонами, які розраховані на 12-100 пасажирів кожний, та з кільцевим рухом вагонів на 4 чоловіки. Безпека руху на пасажирських дорогах забезпечується облаштуванням гальмівного каната, дублюванням тягового канату або використанням спеціального гальмівного (парашутного) обладнання, яке при відриві тягового канату захватує несучий. Відомі також одноканатні, зазвичай кільцеві, дороги з жорстко закріпленими одно- або двомісними сидіннями з посадкою та висадкою пасажирів на ходу. Такі дороги будують головним чином в гірських курортних місцевостях (Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Японія). Широко розповсюджені одноканатні буксирувальні дороги для гірськолижників, які стоячи на лижах та спираючись на підвіски, що пружинять, прикріплені до тягового канату. Деякі буксирувальні канатні дороги переобладнуються в крісельні.

Можливо використання канатних доріг для одночасного перевезення вантажів та пасажирів.

а) маятникова одноканатна дорога

в) канатна дорога закритого типу

Рисунок 15 – Види канатних доріг

Середня швидкість руху деяких видів міського транспорту представимо у вигляді таблиці 1.

Таблиця 1

Середня швидкість руху деяких видів міського транспорту

Провізну спроможність сучасного міського представимо у вигляді таблиці 2.

Таблиця 2

Провізна спроможність сучасного міського транспорту

3. Основні види трубопроводів.

Трубопровідний транспорт – це транспорт, в якому використовуються трубопроводи для переміщення рідин та вантажів.

Об’єктами трубопровідного транспорту є: магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об’єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту.

Магістральний трубопровід – це капітальна інженерна споруда, розрахована на тривалий термін експлуатації і призначена для безперервного транспортування на значні відстані природних і штучних газів (у газоподібному чи рідкому стані), нафти, нафтопродуктів, води, твердих і сипучих тіл, зважених у потоці повітря чи води, від місць їх добутку (початкова точка трубопроводу) до місць споживання (кінцева точка).

Класифікація та види трубопроводів:

1. залежно від виду продукту, що транспортується: газопровід, нафтопровід, нафтопродуктопровід, конденсатопровід, трубопровід пневмоконтейнерного транспорту тощо. Види трубопроводів представлені на рисунку 16;

2. залежно від положення магістрального трубопроводу щодо поверхні ґрунту: підземні (передбачає вкладання трубопроводу в ґрунт на глибину, що перевищує діаметр труб), напівпідземні (передбачає вкладання трубопроводу в ґрунт на глибину, меншу за його діаметр, з наступним обвалуванням виступаючої частини), наземні (схема укладання у насипі), надземні;

3. залежно від нормативного робочого тиску: І клас – 2,5 МПа < р ≤ 10 МПа; ІІ клас – 1,2 МПа < р ≤ 2,5 МПа;

4. залежно від діаметра D_у: І клас – 1000 мм < D_y ≤ 1200 мм; ІІ клас – 500 мм < D_y ≤ 1000 мм; ІІІ клас: 300 мм < D_y ≤ 500 мм; ІV клас: D_y ≤ 300 мм (чим більший клас, тим більша небезпека при його руйнуванні);

5. за способом виготовлення труб: безшовні (гарячодеформовані і термооброблені) та зварені (прямошовні, спірально-шовні, багатошарові);

6. за конструкцією стінки труби: з монолітною стінкою, багатошарові, бандажовані з конструкцією типу «труба в трубі» і заповненням міжтрубного простору неметалевими матеріалами;

7. за призначенням труби залежно від умов експлуатації: І група – труби з маловуглецевих сталей з межею міцності до 490 МПа, призначені для експлуатації при температурі ≥ 0⁰С та тиску до 5,4 МПа; ІІ група – труби з маловуглецевих низьколегованих сталей з межею міцності від 490 до 540 МПа, призначені для експлуатації в північних районах при температурі ≥ -40⁰С та тиску до 5,4 МПа; ІІІ група – труби з низьколегованих сталей з межею міцності 540 МПа і вище, призначені для експлуатації при температурі нижче ≥ 0⁰С та тиску до 9,8 МПа.

а) наземна частина нафтопроводу

Рисунок 16 - Види трубопроводів

Магістральний трубопровід – споруда лінійного типу, що має у своєму складі ряд об’єктів, призначених для збору, підготовки, збереження і перекачування продукту, що транспортується. Склад споруд і їх призначення залежить від типу трубопроводу.

Магістральний газопровід (рис. 17) включає наступні групи споруд: головні, лінійні, компресорні і газорозподільні станції, підземні сховища газу, об’єкти зв’язку, системи електрозахисту споруд від корозії, допоміжні споруди (ЛЕП, водозабори, каналізація тощо), об’єкти ремонтно-експлуатаційної служби, адміністративні і житлово-побутові споруди.

Рисунок 17 – Принципова схема газопроводу з об’єктами підготовки, транспортування і

розподілу газу

Магістральні нафто- та нафтопродуктопроводи (рис. 18) включають наступні групи споруд: головні і лінійні споруди, головні та проміжні перекачувальні станції, теплові станції для підігріву високов’язких продуктів, кінцеві пункти прийому продуктів.

Споруди об’єктів нафтової та газової промисловості поділяються на: лінійні (магістральні трубопроводи) та наземні чи майданчикові (промислові об’єкти, нафтоперекачувальні і компресорні станції, резервуарні парки тощо).

Для транспортування нафти (нафтопродукту) у межах одного технічного коридору допускається прокладати не більше 2 трубопроводів діаметром 1220 мм і не більше 3 трубопроводів діаметром 1020 мм і менше.

Для транспортування газу (газового конденсату) у межах одного технічного коридору допускається прокладати не більше 6 трубопроводів діаметром 1420 мм.

Технічний коридор магістрального трубопроводу – це система паралельно прокладених по одній трасі трубопроводів, призначених для транспортування нафти (нафтопродукту і зріджених вуглеводневих газів) чи газу (газового концентрату).

Рисунок 18 – Принципова схема нафтопроводу з об’єктами підготовки і транспорту нафти

4. Різновид нових видів транспорту і перспективи їх розвитку.

Основні причини розробки нових нетрадиційних видів транспорту:

1. зростаючі масштаби перевезень вантажів та пасажирів;

2. збільшення відстаней транспортування;

3. зведення магістралей у віддалених та важкодоступних районах з суворим кліматом;

4. необхідність організації транспортного обслуговування крупних міст та промислових об’єктів;

5. підвищення швидкості, надійності комунікацій, покращення комфорту;

6. зниження вартості перевезень.

До нових нетрадиційних видів транспорту відносять:

• пневмоконтейнерний транспорт;

• трубопровідний гідротранспорт;

• поїзди на магнітному підвісі тощо.

Трубопровідний контейнерний транспорт.

У порівнянні з іншими транспортними засобами він має значні переваги: велика швидкість доставки вантажів, безперервність технологічного процесу, повна автоматизація праці та висока її продуктивність, відсутність втрати вантажів, відсутність впливу кліматичних та погодних умов.

Система контейнерного пневматичного транспорту складається з таких елементів: навантажувально-розвантажувальних станцій, транспортних трубопроводів, рухомого складу (контейнерів), повітрянонадувних станцій, засобів автоматики та зв’язку, ділянок технічного обслуговування.

Пневмотрубопроводи можуть бути прокладені під землею, на естакадах, по дну річок і озер, в болотах і горах. Вони здатні транспортувати такі вантажі: сипучі вантажі, будівельні матеріали, корисні копалини, дрібні штучні вантажі, (в контейнерах по трубопроводах) побутові та промислові відходи, запресовані в брикети.

Процес здійснення перевезень. Система пневмотранспорту керується програмою, закладеною в електронній мікросхемі. Точно по команді контейнери подаються на навантажувальну станцію, завантажуються через люки, що відкриваються. Майже без шуму контейнерний потяг швидко йде по трубі, контейнери погойдуються, але перевернутися не можуть, оскільки мають ледь зміщений центр ваги. На станції призначення потяг гальмується створюваною ним при вході в тупик повітряною подушкою і власним пневматичним гальмом. Відповідно до програми, на заданій ділянці труби контейнери перевертаються над люками розвантаження, за хвилину звільняються від вантажу і рушають у зворотній рейс. Системи, як правило, двотрубні: по одному трубопроводу рухаються навантажені контейнери, по другому протилежному напрямку - порожні або з іншим вантажем.

Перша в світі вантажна пневматоконтейнерна система «Ліло-1». Вид трубопровідного контейнерного транспорту представлений на рисунку 19.

Рисунок 19 – Трубопровідний контейнерний транспорт

Продуктопровідний транспорт.

Системи трубопровідного гідротранспорту служать для переміщення вугілля та рудних концентратів у воді та в іншій рідині.

Переваги даного виду транспорту: ефективність цієї системи значно вища, ніж доставка вугілля залізничним транспортом; практично повна автоматизація всіх технологічних процесів на трубопровідному гідротранспортному комплексі, включаючи системи приготування вугілля до транспорту; забезпечує значне зниження трудових затрат за його обслуговування в порівнянні з залізничною дорогою.

Способи гідравлічного транспортування вугілля:

1. транспортування пульпопроводами з подальшим зневодненням. Пульпопроводами транспортують гідросуміш води і вугілля, подрібненого до крупності 0–1 (3–6) мм. Масова концентрація гідросуміші – 50% (співвідношення рідини і твердого становить 1:1). Зневодненню після транспортування у пульпопроводі, як правило, підлягає вугілля для коксування;

2. пакетне транспортування. Для пакетного транспортування використовується вугілля, спресоване в брикети діаметром на 5-10% менше, ніж діаметр трубопроводу і довжиною близько двох діаметрів труби. Співвідношення вугілля і води за масою становить 3(4):1. Такі трубопроводи потребують на 70% менше води і мають кращі теоретичні економічні показники, ніж класичні шламові трубопроводи, але технологія ще не впроваджена на практиці, побудована пілотна установка;

3. транспортування висококонцентрованого водовугільного палива. Висококонцентровані водовугільні суспензії (ВВВС), що спалюються безпосередньо у топках котлоагрегатів, також можуть транспортуватися гідравлічною транспортною системою – технологія «Densecoal». Водовугільна суспензія – суміш, що містить 60-70% (у деяких видах ВВВС вміст вугілля досягає 80%) подрібненого до - 100-250 мкм енергетичного вугілля, 29-39% води, і 0,5-1,5% хімічних добавок - пластифікаторів, які зберігають гомогенність суспензії і не дозволяють їй розшаровуватися.

Основними елементами гідротранспортної системи є (рис. 20):

• головний термінал – початок системи, де продукт дробиться, подрібнюється, готується гідросуміш і впускається в лінію. Тут розміщуються складські споруди та головна насосна станція;

• трубопровідна магістраль з насосними станціями, які розміщуються уздовж лінії, щоб переміщати продукт через трубопровід. Розташування цих станцій визначає топографія місцевості, тип гідросуміші, умови мережі, які в цілому визначають втрати напору при гідротранспортуванні;

• апаратура блокування – перша лінія захисту для трубопроводів. Запірними клапанами оператор може ізолювати будь-який сегмент лінії для роботи обслуговування або ізолювати прорив чи витік. Блокувальні клапани зазвичай розміщені через кожні 30-50 км, залежно від виду трубопроводу. Розташування цих станцій залежить виключно від природи продукту, що передається, траєкторії трубопроводу та оперативних умов лінії;

• приймальний термінал – комплекс для зневоднення і подальшого використання продукту.

Рисунок 20 – Елементи гідротранспортної системи

1 - головний термінал; 2 - трубопровідна магістраль з насосними станціями і апаратурою блокування; 3 - приймальний термінал

Потяги на магнітному підвісі.

Маглев (або магнітоплан) – це потяг на магнітній підвісці, що приводиться в рух та керується магнітними силами.

Існують два основні принципи магнітної підвіски: електромагнітний (принцип притягання, EMS), електродинамічний (принцип відштовхування, EDS).

При електромагнітному підвісі при подачі струму вагон притягується до рейок, однак між ним і рейками залишається зазор. Такий підвіс може працювати і при перебуванні вагона у стані спокою відносно колії. Рух вагона здійснюється за допомогою лінійного електродвигуна, ротор або статор якого вбудовано в напрямну рейку.

При електродинамічному підвісі у вагон розташовано охолоджені до кріогенних температур електромагніти, а на напрямній рейці – лист (чи котушки) з матеріалу, що є добрим провідником (наприклад, алюміній). При русі магніту над провідною площиною в ній виникають електричні струми, що генерують магнітне поле. Це магнітне поле взаємодіє з полем електромагнітів таким чином, що вони, а отже, і вагон, відштовхуються від направляючої рейки. Таке індуковане магнітне поле з’являється тільки при русі вагону, тому вагон при нульовій швидкості не може знаходитись у підвішеному стані. При цьому способі підвіски рухомий склад повинен мати колеса для здійснення розгону до швидкості 40 км/год., при якій починає працювати система магнітного підвісу.

Виділяють два можливі варіанти транспортної системи на магнітному підвісі: високо- та малошвидкісний. Особливість між ними полягає в тому, що для малошвидкісних систем застосовується система живильних пристроїв, розташованих за межами верхньої будови колії, а для високошвидкісних – система, що розташовуються безпосередньо у колії.

Прикладом малошвидкісної системи є потяг-човник на магнітному підвісі Маглев, який вступив в комерційну експлуатацію в аеропорту міста Бірмінгем (Англія), який на сьогоднішній день не працює (швидкість 40 км/год.). А високошвидкісний потяг на магнітному підвісі на сьогоднішній день є найбільш розповсюдженим (Німеччина, серія потягів «Трансрапід», швидкість до 500 км/год.). Приклади систем представлені на рисунку 21.

Система Маглев, яка використовується в аеропортах Англії

Швидкісний потяг на магнітному підвісі «Трансрапід»

Рисунок 21 – Вид малошвидкісної та високошвидкісної системи на магнітній подушці

Література

1. Бондаревский Д.И., Ермаков Н.Д., Либерман Г.Р., Овечников Е.В., Черток М.С. Технический справочник по городскому электротранспорту. Том второй. Трамвай. Москва: Издательство МКХ РСФСР, 1960. - 566 с.

2. Закон України «Про трубопровідний транспорт» № 193/96-ВР від 15.05.1996 [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z960192.html.

3. Наказ Мінтранспорту та зв’язку України «Про затвердження порядку визначення класу комфортності автобусів, сфери їхнього використання за видами сполучень та режимами руху» № 285 від 12.04.2007 [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws /show/z0499 -07.

4. Основи економіки транспорту: Підручник/ Щелкунов В.І., Кулаєв Ю.Ф., Зайончик Л.Г., Загорулько В.М. та ін. – К.: Кондор, 2011. – 392 с.

5. Петров В.К., Сосянц С.Р. Городской транспорт: Уч. пособие, М. – Л., 1949.

6. Савенко В.Я., Гайдукевич В.А.Транспорт і шляхи сполучення: Підручник. – 2-ге видання. – К.: «Арістей», 2006. – 256 с.

7. Страментов А.Е., Фишельсон М.С. Городское движение. М., 1965.

8. Учебные пособия по городскому транспорту [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://vagons.tramvaj.ru/books/619A.pdf.

9. Юдин В.А., Самойлов Д.С. Городской транспорт: Учебник для вузов. – М.: Стройиздат, 1975. – 287 с.

10. Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту: Навчальний посібник. - К.: Арістей, 2007. – 458 с.