14. Моделі оптимізації ризиків в фінансовій діяльності виробничого підприємства
Пропонується заповнювати таблицю затрат (табл. 1), в якій по горизонталі розташовані види ризиків в діяльності підприємства, а по вертикалі – види діяльності підприємства.
У
таблиці
–
можливі втрати, які будуть на підприємстві,
при реалізації 
ризику
для 
виду
діяльності.
Спочатку визначаємо, чи впливає ризик на діяльність підприємства, або ж навпаки – чи може діяльність підприємства призвести до виникнення ризику ? Тобто, аналізуємо, в якому виді діяльності які види ризиків виникають і як їх можна оцінити за якими критеріями.
Ризик
у вигляді можливих втрат – підсумовуємо,
і визначаємо частку кожного ризику 
у
відповідному виді діяльності.
Обираємо, який ризик по якому виду діяльності максимально вагомий (найбільший). Для того щоб знизити ризик, потрібно прийняти відповідні ефективні управлінські рішення стосовно найбільш вагомого ризику.
Можна також до вирішення даної проблематики підходити комплексно, тобто формулювати задачу оптимізації ризиків.
Після процедури прорахунків частки ризиків необхідно сформувати табл. 3 для кожного виду ризиків j.
Таблиця 3.
Параметри і змінні оптимізації ризиків підприємства
Наступним етапом є формалізація оптимізаційної задачі. Запропонуємо два підходи до побудови моделі оптимізації ризиків виробничого підприємства.
І. Нехай
маємо загальний ризик 
(наприклад,
становить 7% від активів). Оскільки
величина ризику не задовольняє
керівництво, і воно ставить задачу
зниження загального ризику до
рівня 
(наприклад,
щоб було не більше 5%, тобто потрібно
знизити ризик на 2 %).
Постає задача мінімізації затрат при умові, що зменшення ризику повинно бути більше різниці загального та установленого керівництвом можливого проценту максимального ризику.
Цільова функція
|
(1) |
.Обмеження
|
(2) |
.
ІІ. Нехай
маємо загальну суму коштів для управління
та мінімізації ризику 
.
Постає задача максимального зменшення
величини ризику.
Цільова функція
|
(3) |
.Обмеження
|
(4) |
.Цей підхід в формалізації оптимізаційної задачі можна вважати обережним (консервативним), оскільки підприємство завчасно виділяє кошти для попередження втрат, до яких може призвести збільшення ризику.
15. Поняття і причини виникнення банкрутства. Методика визначення стану банкрутства підприємства
Банкрутство – визнана арбітражним (господарським) судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як шляхом застосування ліквідаційної процедури. Таким чином, головним критерієм для визначення підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями. У той же час підприємство де-факто вже може бути банкрутом, але продовжує вчасно розраховуватися зі своїми кредиторами. Справи про банкрутство розглядаються виключно арбітражними судами.
Основними фінансовими причинами банкрутства є: серйозні порушення фінансової стійкості підприємства; істотна незбалансованість протягом тривалого часу грошових потоків підприємства; тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють такі види банкрутства: реальне, технічне, навмисне, фіктивне.
Передумови банкрутства слід розглядати як цілісну взаємодію факторів. Більшість фінансових аналітиків розподіляє ці фактори на внутрішні та зовнішні. Зовнішні - нестабільність законодавчої бази, різке коливання курсу гривні, непередбачені зміни цін на окремі товари, зміна облікової ставки Національного банку. Внутрішні - дефіцит власних коштів; недосконалий механізм ціноутворення на підприємстві; відсутність договірної дисципліни; відсутність юридичних служб, зростанням дебіторської та кредиторської заборгованості.
Процедура визнання підприємства банкрутом поділяється на етапи: – подання заяви до арбітражного суду про визнання підприємства банкрутом; – судовий розгляд справи про банкрутство; – прийняття арбітражним судом рішення щодо справи про банкрутство підприємства. Головним критерієм визнання підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями.
Існує цілий комплекс показників для аналізу результатів господарської діяльності. Основне місце серед них належить фінансово-економічним показникам і коефіцієнтам:
Коефіцієнт |
Значення |
Розрахунок |
Норм. знач. |
Коефіцієнт покриття |
Оцінка достатності обігових коштів для погашення боргів протягом року |
Поточні активи / короткострокові зобов’язання |
>1 |
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами |
Оцінка забезпеченості підприємства власними коштами, частка власних джерел фінансування обігових активів |
Реальний власний капітал – позаобігові кошти / обігові кошти |
>0.1 |
Коефіцієнт абсолютної ліквідності, |
Оцінка негайної готовності підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість |
Кошти + короткострокові фінансові вкладення / короткострокові зобов’язання |
>0.2 |
Коефіцієнт автономії |
Оцінка фінансової незалежності від зовнішніх джерел |
Джерела власних коштів / підсумок балансу |
>0.5 |
Коефіцієнт фінансової стабільності, |
Оцінка фінансової стійкості |
Власні кошти / позикові кошти |
>1 |
Аналіз усіх наведених показників необхідно робити в динаміці. Краще, якщо це буде зроблено, враховуючи дані не річних звітів, а кварта- 201 льних.