10. Управління інвестиціями на підприємстві. Модель оптимізації фінансового забезпечення інвестиційних процесів на рівні підприємства.

Управління інвестиціями або інвестиційний менеджмент – це система заходів цілеспрямованого впливу на всі аспекти інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва.

Управління інвестиціями на підприємствах усіх форм власності і господарювання базується на ряді принципів, основними з яких є:

• взаємозв'язок і взаємозумовленість із загальною системою управління господарською діяльністю підприємства;

• комплексний характер формування управлінських рішень по залученню інвестиційних ресурсів і їхньому використанню;

• мінливість інвестиційної ситуації і мобільність у прийнятті управлінських рішень;

• багатоваріантність інвестиційних рішень;

• орієнтація на тривалу перспективу і фінансові результати.

Основною метою управління інвестиціями є забезпечення розробки і реалізації комплексу заходів, спрямованих на досягнення найбільш ефективної інвестиційної діяльності на кожному конкретному підприємстві.

Основна мета і завдання управління інвестиціями підприємства визначають такі базові функції інвестиційного менеджменту:

• аналіз інвестиційної ситуації і прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності для кожного підприємства;

• розробка стратегії формування і використання інвестиційних і ресурсів;

• розробка інвестиційних проектів і оцінка їхньої реальної корисності для конкретного підприємства на певному історичному етапі його життєдіяльності;

• оцінка інвестиційних якостей тих чи інших фінансових інструментів і доцільності їхнього використання в процесі вкладення капіталу на тривалу перспективу;

• формування й оцінка інвестиційного портфеля цінних паперів за критеріями: прибутковості, ризику і ліквідності;

• поточне й оперативне планування реалізації інвестиційних проектів на підприємстві;

• організація контролю реалізації інвестиційних проектів і програм;

• підготовка управлінських рішень по своєчасному виході з неефективних інвестиційних програм і проектів.

11.Прибуток як обєкт фінасового менеджменту. Стратегія управління прибутком. Стратегія управління прибутком

Ключовим елементом організації та реалізації моделі управління прибутком суб'єкта господарювання є визначення стратегії управління. Загалом стратегія як така являє собою узагальнюючу сукупність окремих, взаємозв'язаних дій, реалізація яких є необхідною для досягнення встановлених довгострокових цілей у межах підконтрольних управлінню ресурсів шляхом їх координації та розподілу. Виходячи з цього визначення стратегії управління прибутком підприємства можна охарактеризувати як формалізовану сукупність критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень щодо управління прибутком підприємства, дотримання яких забезпечує виконання завдань та досягнення цілей, визначених корпоративною стратегією підприємства. Відповідно, стратегія дає змогу визначити особливості та ключові параметри формування і реалізації моделі управління прибутком на конкретному підприємстві виходячи зі специфіки його фінансово-господарської діяльності. Під моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних методів і прийомів прогнозування, планування та контролю за формуванням доходів підприємства з метою забезпечення підтримання прийнятного рівня прибутковості суб'єкта господарювання у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей, визначених корпоративною стратегією. При цьому ключовим індикатором управління прибутком виступають показники прибутковості як такі, що відображають рівень відносної ефективності результатів фінансово-господарської діяльності підприємства порівняно з витратами, пов'язаними з отриманням таких результатів (наприклад, прибутковість інвестицій; прибутковість акцій, прибутковість власного капіталу).

Необхідно звернути увагу, що прибуток безпосередньо не є об'єктом управління. Управління прибутком передбачає насамперед реалізацію обґрунтованого впливу на факторні показники формування прибутку суб'єкта господарювання — доходів та витрат. Відповідно, модель управління прибутком суб'єкта господарювання має включати сукупність логічно цілісних та взаємозв'язаних функціонально-організаційних блоків, а саме:

• управління затратами;

• управління доходами;

• управління розподілом прибутку.

Кожен із цих блоків вирішує специфічні завдання, однак прийняття управлінських фінансових рішень за кожним із визначено них напрямів має підпорядковуватися єдиній меті — стратегії управління прибутком, яка розроблена на даному підприємстві.

Ця стратегія має враховувати об'єктивні фактори її реалізації:

• прибуток є результатом активної фінансово-господарської діяльності підприємства, що визначає необхідність управління його формуванням;

• ефективне управління прибутком вимагає узгодження управлінських рішень з іншими напрямами фінансового менеджменту;

• управління прибутком потребує належного інформаційного забезпечення прийняття, підтримання та супроводження управлінських фінансових рішень;

• забезпечення двостороннього зв'язку між суб'єктами прийняття управлінських рішень та суб'єктами їх виконання.

Доцільність використання в таких умовах тих чи інших методів управління визначається специфікою фінансово-господарської діяльності підприємства, його корпоративною та фінансовою стратегіями. Відповідно, форми реалізації стратегії управління прибутком на різних підприємствах мають певні особливості та відмінності, що пояснюється необхідністю врахування поряд із об'єктивними факторами сукупності суб'єктивних факторів фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства.

Зважаючи на особливості формування прибутку підприємства, можна визначити основні дискретні варіанти (концепції) обґрунтування стратегії управління ним:

• агресивна (наступальна) стратегія — забезпечення збільшення абсолютної величини прибутку підприємства шляхом максимізації рівня доходів підприємства в результаті збільшення виручки від реалізації товарів, робіт та послуг (наприклад, стимулюванням збуту, підвищенням ціни тощо) — забезпечення зростання доходів підприємства за порівняно стабільного рівня затрат;

• захисна стратегія — забезпечення контролю витрат з метою збільшення прибутку суб'єкта господарювання як різниці між абсолютною величиною доходів та витрат (слід зауважити, що така стратегія є ефективною у довгостроковій перспективі, оскільки у короткостроковому періоді підприємство, як правило, не може суттєво зменшити рівень витрат).

Водночас, практична організація моделі управління прибутком підприємства виключно на основі застосування принципів однієї із наведених вище концепцій є проблематичною, а таке управління не матиме значного позитивного ефекту ні в короткостроковому, ні в довгостроковому періодах. Тому для уникнення недоліків кожної із концепцій та реалізації їх переваг підприємству доцільно розробляти власний («проміжний») варіант стратегії управління прибутком як виважений компроміс між агресивною та захисною стратегіями — диверсифіковану стратегію.

Кожний із дискретних альтернатив формалізації стратегії управління прибутком передбачає використання специфічних методів управління.

12. Ризик-менеджмент є частиною ефективного управління підприємством. Він замінює традиційний підхід – пасивний й оборонний, що базується на повній передачі ризиків страховим компаніям, підходом активним, наступальним, що базується на оволодінні ризиком, упевненості в наявності багатоваріантності рішень існуючих проблем.

Сутність ризик-менеджменту можна розглядати із двох позицій:

1. як політику управління ризиками (розглядається в рамках структуризації управлінських впливів у процесі аналізу й оцінювання ризику);

2. як керівництво діями (вживання конкретних заходів, спрямованих на вибір варіанта рішення в ризиковій ситуації, способу фінансування відповідно до ціни ризику).

Головними завданнями ризик-менеджменту є:

• зниження невизначеності, що має місце при ухваленні рішення;

• зменшення початкового рівня ризику до прийнятного припустимого рівня;

• зниження витрат, пов'язаних із ризиком;

• визначення й контроль стану різних сфер діяльності або ситуацій, що виникають у результаті можливих небажаних змін;

• досягнення балансу між вигодами від зменшення ризику й необхідними для цього витратами;

• прогнозування настання ризикових подій.

Оцінювання ризику - це багатомірна величина, що характеризує можливі відхилення від мети, від очікуваного результату, невдачу й збитки з урахуванням впливу неконтрольованих і контрольованих факторів.

Найпоширенішими методами оцінювання ризику є:

• статистичні методи;

• експертні методи;

• метод дерева рішень;

• аналіз чутливості;

• нормативний метод;

• аналітичний метод;

• аналіз сценаріїв;

• метод аналогій;

• метод дерева відмов;

• метод доцільності витрат;

• метод «події-наслідки»;

• методи математичного програмування (стохастичного, в умовах невизначеності, за методом Корнаі, параметричного);

• методи, що ґрунтуються на теорії ігор (критерії Лапласа, Вальда, Гурвіца, Севіджа та ін.);

• методи, що використовують функції корисності;

• методи маркетингових матриць;

• методи з використанням скорингових моделей та ін.

13. Головною метою управління ризиками на підприємстві може бути отримання прибутку при оптимальному співвідношенні витрат та ступеня ризику, а у довгостроковій перспективі – стійке та ефективне функціонування підприємства та забезпечення високого потенціалу розвитку та зростання в майбутньому.

Основними функціями системи управління фінансовими ризиками визначено:

• формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень за рахунок зовнішніх й внутрішніх джерел інформації, організації постійного моніторингу фінансового стану підприємства й кон'юнктури фінансового ринку;

• здійснення ризик-аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства (ризик-аналіз окремих фінансових операцій, фінансових угод окремих дочірніх підприємств і внутрішніх «центрів відповідальності», фінансової діяльності підприємства в цілому й у розрізі окремих її напрямків);

• здійснення ризик-планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками на основі розробленої стратегії фінансового ризик-менеджменту, що вимагає конкретизації на кожному етапі його розвитку;

• забезпечення ефективного контролю реалізації прийнятих ризикових рішень за рахунок створення відповідних систем внутрішнього контролю на підприємстві;

• формування портфеля фінансових ризиків ;

• оцінювання рівня й вартості фінансових ризиків, тобто можливого обсягу пов'язаних із ними фінансових втрат у розрізі окремих операцій фінансової діяльності в цілому;

• управління нейтралізацією можливих негативних наслідків фінансових ризиків підприємства, розробка й реалізація заходів щодо профілактики й мінімізації рівня й вартості окремих фінансових ризиків за рахунок відповідних внутрішніх механізмів, оцінка ефективності здійснення таких заходів;

• управління страхуванням фінансових ризиків та інші.

Процес управління фінансовими ризиками підприємства – це послідовність проведення аналізу ризиків, що включає основні етапи його здійснення

Нейтралізація фінансових ризиків як складовий елемент моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зіставності результативності господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику господарської діяльності.

У сукупності основних стратегій нейтралізації фінансових ризиків, що найчастіше використовуються у сучасній практиці, виділяють дві альтернативні форми:

• стратегія уникнення ризику;

• стратегія утримання ризику.

У системі основних методів нейтралізації фінансових ризиків підприємства виділяють дві групи інструментів:

• внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків;

• страхування ризиків страховими компаніями.

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків – це система методів мінімізації їх негативних наслідків, що обираються та здійснюються в рамках самого підприємства

На відміну від самострахування, коли джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є виключно внутрішні ресурси суб'єкта господарювання, страхування фінансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передання всього фінансового ризику суб'єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі – страховій компанії. У такій ситуації джерелом покриття збитків суб'єкта господарювання в результаті настання несприятливих умов (страхового випадку) є фінансові ресурси страхової компанії.