Тема №1 Вступ. Державотворча роль мови. Мова як засіб мислення, пізнання,спілкування.

Функції мови. Стилі та типи мовлення.

План.

1. Державотворча роль мови. Мова як засіб мислення, пізнання, спілкування.

2. Функції мови.

3. Стилі та типи мовлення.

Література.

М. Г. Зубков Сучасна українська ділова мова – 4-вид. – Х.. Торсінг, 2003р.

Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. “В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання...І поки живе мова – житиме й народ, як національність... “( І.Огієнко).

Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної та творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.

Мова – найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв’язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер – не лише за своєю природою. а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об’єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

В Україні державною мовою є українська. Держава забезпечує всебічний розвиток української мови в усіх сферах суспільного життя, сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов’язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального та духовного життя.

Жодне суспільство. на якому рівні б воно не перебувало, не може існувати без мови. Оскільки мова – явище суспільне, то не лише загибель суспільства призводить до зникнення мови, а й умирання мови спричиняє зникнення нації, котра не вберегла свою, Богом дану мову. Мертвою стає мова, якою перестають спілкуватися в усіх сферах. Обслуговучи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій.

Комунікативна функція.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення іформаційних процесів у суасному суспільстві. У цій ролі вона має універсальний характер – нею можна передавати все те, що виражається,наприклад, мімікою, жестами, символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

Експресивна функція.

Полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Гносеологіна функція.

Полягає не лише в сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов’язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетвора функція.

Формуючи думку, людина мислить мовними формами. Мислення є конкретне (образно-чуттєве) й абстрактне (понятійне).Мислить (думає) ж людина тією мовою, яку вона краще знає – рідною. Отже, сам процес мислення має суто національну специфіку, яка обумовлена національним характером.

Естетична функція.

Мова – першоджерело культури, оскільки вона є її знаряддям, і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури.

Культуроносна функція .

Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію найперше вйого мові. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки. Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Що повнокровніше функціонує в суспільстві мова, то надійніший зв’язок та багатша духовність наступних поколінь.

Номінативна функція.

Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості. Мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів. процесів, якостей, понять, ознак.

Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризуються відбором таких мовних засобів. які найкраще відповідають завдвнням спілкування між людьми.

Кожний стиль має:

• сферу поширення та вживання,

• функціональне призначення,

• характерні ознаки,

• систему мовних засобів та стилістичних норм.

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, родині, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, з’ясування виробничих та побутових стосунків.

Основні ознаки:

• беспосередня участь у спілкуванні,

• усна форма спілкування,

• неофіційність стосунків між мовцями,

• використання нессловесних засобів,

• емоційні реакції.

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивна лексика,

• прості, переважно короткі речення,

• фразеологізми, діалектизми, скорочені слова, вигуки,

• заміна термінів розмовними словами.

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

• розмовно – побутовий,

• розмовно – офіційний.

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

• інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні злободенні суспільно-політичні проблеми,

• активний вплтв на читача, спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові,

• пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

• доступність мови та формулювань,

• сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловленнянаукових положень і фактівз емоційно-експресивною образністю,

• наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

• широке використання художніх засобів.

Основні мовні засоби:

• синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,

• лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами.

• вживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,

• різні типи питальних, окличних, спонукальних речень, зворотний порядок слів,

• ключове значення мають влучні афористичні інтригуючі заголовки.

Підстилі:

• стиль ЗМІ,

• художньо-публіцистичний стиль,

• есе,

• науково-публіцистичний стиль.

Художній стиль.

Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, освіті.

Основні ознаки:

• художнє відтворення дійсності – образність,

• поетичний живопис словом,

• естетика мовлення,

• експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, іронічне, грубе, зневажливе).

Основні мовні засоби:

• наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики,

• використання емоційно-експресивної лексики,

• запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця,

• широке використання різноманітних типів речнь, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

• епічні,

• ліричні,

• драматичні,

• комбіновані.

Науковий стиль.

Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення – викладення наслідків досліджень, обгрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ.

Основні ознаки:

• ясність і предметність тлумачень,

• логічна послідовність і доказовість викладу,

• узагальненість понять і явищ,

• точність і лаконічність висловлювань,

• аргументація та переконливість твердженнь,

• докладні висновки.

Основні мовні засоби:

• велика кількість наукової термінології,

• наявність схем, таблиць, графіків, карт,

• оперування абстрактними, переважно іншомовними словами,

• використання суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень,

• залучення цитат і посилань на першоджерела,

• відсутність авторської індиві дуальної манери, емоційно-експресивної лексики,

• монологічний характер текстів.

Підстилі:

• власне науковий,

• науково-популярний – астосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців.

• науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного, образного викладу.

Епістолярний стиль.

Сфера використання – приватне листування.

Офіційно – діловий стиль.

Слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка ОДС:

• нейтраьний тон викладу змісту лише у прямому значенні,

• точність, ясність, стислість та послідовність викладу фактів,

• документальність. наявність реквізитів, котрі мають певну черговість,

• наявність сталих одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову.

Мовні засоби:

• широке використання суспільно-політичної та адміністративно- канцелярської термінології,

• наявна фразеологія повинна мати специфічний характер,

• обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики,

• чітко регламентоване розміщення та будова тексту,

• до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним та підрядним зв’язком.

Підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики. економіки, культури.

Юридичний – використовується в юриспруденції.

Типи мовлення.

Опис, розповідь, роздум.

Тема №2 Літературна мова. Культура мови. Мовна норма.

План.