Тема 9. Сільськогосподарське страхування План

1. Специфіка, механізм та об'єкти страхування в сільському господарстві.

2. Страхування в рослинництві.

3. Страховий захист сільськогосподарських тварин.

4. Обчислення та стягнення страхових платежів у сільському господарстві.

Сільське господарство — найдавніша і традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикованих галузей економіки, яка постійно перебуває під впливом стихійних сил природи. Одним із важливих елементів гарантування економічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників повинно стати страхування.

Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні і використанні страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних сільськогосподарським підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують нормальний процес відтворення.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Об'єкти страхування майна сільськогосподарських підприємств поділяють на такі основні групи:

• урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку, крім урожаю природних сінокосів та пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, культур, які господарство висівало протягом 3-5 років, але жодного разу не отримувало врожаю;

• дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу;

• сільськогосподарські тварини, птиця, хутрові звірі, бджолосім'ї, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями;

• будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову.

Страхування сільськогосподарських підприємств можуть здійснювати лише ті страховики, які мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, фахівців у даній галузі.

Для різноманітних об'єктів страхування характерні різні ризики, які враховуються страховими компаніями при розробці конкретних умов і правил страхування.

Найбільш ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Склад ризиків в аграрному секторі зумовлюється безпосередньо видами діяльності або наявними ресурсами, які під впливом певних подій можуть зазнати пошкодження або бути втраченими.

Як свідчить досвід країн з ринковою економікою, серед джерел покриття збитків, зумовлених ризиками в сільськогосподарському виробництві, перше місце належить фондам, створеним методом страхування. Це добре розуміли й уряди країн з плановою економікою. Ще в середині 60-х років минулого століття після тривалих дискусій було визнано доцільним запровадити обов'язкове страхування майна колгоспів, а за десять років і майна державних сільськогосподарських підприємств. Таке страхування разом з іншими важелями значною мірою сприяло зміцненню госпрозрахункових відносин на селі, що дало можливість запровадити гарантовану грошову оплату праці, перейти до прямого банківського кредитування, ввести соціальне страхування для колгоспників, розвинути госпрозрахункові відносини й на державних сільськогосподарських підприємствах.

У рослинництві значно сильніше, ніж в інших галузях сільськогосподарського виробництва, діють несприятливі природнокліматичні умови, які можна розділити на дві групи. Першу складають постійно діючі, тобто звичайні для певної місцевості чинники: низька якість ґрунтів, короткий вегетаційний період, тощо. До другої групи відносяться незвичайні, випадкові відхилення від нор­мальних умов розвитку сільськогосподарських культур: градобій, посуха, ранні заморозки та ін. Нейтралізація втрат від впливу на урожай другої групи чинників досягається за допомогою створення страхових фондів.

Основною умовою страхування урожаю є його тісний зв'язок з результатами діяльності господарства. Розмір страхового забезпечення залежить від величини врожай­ності.

Іншою умовою виступає універсальність страхуван­ня — включення практично всіх стихійних лих, що зу­мовлює рівну захищеність сільськогосподарських підприємств незалежно від того, в якій природнокліматичній зоні вони знаходяться.

Наступна принципова умова полягає в тому, що виз­начення збитку відбувається в цілому по господарству, а не по окремих бригадах (відділках). Це дозволяє не допускати розпилення коштів страхового фонду при не­значних втратах, і разом з тим дозволяє відшкодовувати крупні збитки.

При страхуванні врожаю досить складною є пробле­ма визначення збитку господарства при настанні страхового випадку. З цією мстою порівнюються фактичний врожай поточного року з середнім врожа­єм, який страхувальник одержав за попередні 5 років. У деяких випадках (розорювання нових земельних площ, застосування вперше зрошення) можливий розрахунок збитку на основі прогнозованого врожаю, який господарство могло б одержати при відсутності страхового випадку.

Страхувальниками сільськогосподарських культур можуть виступати всі юридичні й фізичні особи, що використовують земельні угіддя. Об'єктами страхування в рослинництві є зернові (озимі та ярові), зернобобові, технічні, овочеві, баштанні, кормові культури, врожай садів, ягідників, виноградників. Страхуватись можуть також питомники, теплиці, тощо. Об'єктами страхування багаторічних насаджень ви­ступають безпосередньо самі вони як основні чи обо­ротні фонди, а також врожай цих насаджень.

Поряд з оцінкою і відшкодуванням втрат від загибелі чи пошкодження застрахованого врожаю оцінюються і відшкодовуються втрати господарства, зумовлені пересі­вом чи підсівом (пересадженням) культур після стихій­ного лиха.

Страхування сільськогосподарських культур у всіх державних та недержавних господарствах органами Національної страхової компанії "Оранта" (в минулому Укрдержстрах) здійснюється у випадку настання винят­кових для даного регіону метеорологічних умов. Останні досить різноманітні — сніг, іній, туман, льодова кірка, випрівання, затяжні дощі, тощо. Страховими випадками вважаються також вітрова та водна ерозія, обвали. Мо­жуть страхуватись і неповне запилення в період цві­тіння, загнивання насіння, пошкодження врожаю птахами, гризунами, іншими шкідниками. В страховому договорі може бути передбачене відшкодування збитків, що сталися внаслідок загибелі врожаю в закритому ґрунті, причиною якої є припинення подачі електро­енергії, зумовлене природними стихіями, пожежами, технічними та технологічними аваріями. Страховим ви­падком може вважатись й крадіжка квітів у теплицях.

Зазначимо, що страхування сільськогосподарських культур не передбачає відшкодування будь-яких збитків у господарствах. Страхова відповідальність обумов­люється настанням лише такого страхового випадку, для якого були властиві деякі обов'язкові моменти. До них відноситься факт стихійної події чи інших незвичайних несприятливих явищ і викликаний ними недобір вро­жаю. Якщо хоча б один із названих моментів відсутній, то страховик не зобов'язаний забезпечувати страхове відшкодування.

Наприклад, не буде вважатись страховим випадком осіння засуха, що привела до порушення строків посіву озимини і недобору внаслідок цього врожаю, тому що в цьому разі відсутній об'єкт страхової відповідальності.

Не вважається страховим випадком і недобір врожаю тоді, коли мали місце звичайні (середні) для даного регіону природнокліматичні обставини. Коли ж після певного стихійного лиха (наприклад, пізніх заморозків) посіви можуть поліпшитись і дати врожай в межах се­реднього за попередні роки, то страховий випадок від­сутній.

Для всіх сільськогосподарських культур страхування врожаю починається з дня їх посіву (посадки) і припиня­ються в день закінчення збирання врожаю, хоч для визначення цього моменту враховуються особливості деяких культур. Так, щодо зернових, зернобобових та інших культур, збирання яких передбачає обмолот, страху­вання припиняється тоді, коли врожай складений в скирди чи обмолочений. При страхуванні луб'яних куль­тур (конопля, кенаф, тощо) дія договору припиняється тоді, коли врожай перероблений в зеленому свіжозбираному стані або вивезений з поля до місця здавання, зберігання чи обробки.

Врожай картоплі, овочевих та баштанних культур, садів, виноградників страхується до вивозу його з поля (саду), а врожай коренеплодів — при залишенні його на зберігання в полі до тих пір, поки він не закладений в бурти, ями, траншеї. Такі ж умови властиві й страхуван­ню зеленої маси силосних культур.

Після завершення збирання врожаю його страхуван­ня змінюється страхуванням продукції, для чого застосо­вуються інші умови й правила.

Страхування в тваринництві полягає, з одного боку, у створенні матеріальних умов для відшкодування збитків власників тварин від їх загибелі чи вимушеного забою, а з іншого — у зменшенні (компенсації) втрат тваринницької продукції віл стихійних лих, пожеж та інших несприятливих подій. Зазначимо, що в страхову відповідальність збитки від загибелі чи пошкодження тварин включаються, на відміну від інших основних та оборотних фондів, не лише ті, що заподіяні стихійними лихами. Такі ж збитки обумовлюються й різними хворо­бами, що також можуть визначатись як страхові випадки.

Разом з тим чимало захворювань тварин викликаються порушенням умов їх годівлі, утримання, відтворення. Тому для спеціалістів страхової організації важливо вмі­ти розрізняти об'єктивні причини від суб'єктивних, що привели до збитків у тваринництві. Страхування сіль­ськогосподарських тварин повинно стимулювати їх власників дотримуватись усіх ветеринарно-зоотехнічних правил, обмежити втрати від їх порушення.

У страхуванні тварин є принципова відмінність, що відрізняє його від інших видів майнового страхування, де найбільш розповсюдженою є компенсація втрат, зумов­лених частковим пошкодженням основних або обо­ротних фондів.

Відшкодування збитків у тваринництві пов'язане лише з падежем або загибеллю об'єктів стра­хування, якими виступає поголів'я кожного виду сіль­ськогосподарських тварин. Важливою особливістю їх страхування є обґрунтоване обмеження обсягу страхової відповідальності, тому що він встановлюється не в пов­ній оцінці об'єкта. Певна її частина залишається на відповідальності страхувальника, що повинно стимулю­вати його зацікавленість в збереженні поголів'я тварин.

На основі різниці у величині страхової відповідаль­ності всю сукупність застрахованих тварин поділяють на три групи:

• продуктивна худоба;

• молодняк;

• племінні й високоцінні тварини.

Для останньої групи застосовують більш високий обсяг страхової відповідальності, включаючи падіж тва­рин від інфекційних та загальних захворювань, загибель під час експлуатації, внаслідок стихійного лиха та пожеж. Для об'єктів з інших груп властиве страхування по обме­жених страхових випадках.

Загибеллю тварин за умовами страхування вважається не лише їх падіж, але й вимушений забій або знищення в зв'язку з настанням подій, від яких здійснюється страхування. Якщо ж вони мали місце, то відшкодування виплачується на основі офіційного заключення вете­ринарних спеціалістів в межах здійснення лікувально-санітарних заходів по боротьбі з епізоотією.

У рослинництві розмір страхових платежів сільсько­господарських підприємств встановлюється, спираючись на середній застрахований врожай кожної культури, цін на неї, площі посіву (посадки) та тарифів.

По кожному колгоспу й радгоспу місцеві органи Державного страхування ведуть "Журнал обліку врожай­ності сільськогосподарських культур", в якому щорічно зазначається врожайність основної продукції всіх куль­тур.

Якщо культури дозволяють одержувати декілька видів основної продукції, наприклад, технічні, олійні, багаторічні та однорічні трави, тощо, врожайність бе­реться окремо по кожному виду. По деяких культурах (баштанні, виноградники, ягідники, сади) враховується загальна врожайність. Дані про її абсолютний вираз вписуються в журнал з річного бухгалтерського звіту сільськогосподарського підприємства всіх форм влас­ності.

Підсумовуючи врожайність за останні п'ять років, можна розрахувати середню врожайність, а потім грошо­ву оцінку виходу продукції з 1 га. Останнє в умовах сучасної інфляції зробити дуже важко. За базу такої оцінки можуть братись або державні закупівельні ціни, або ринкові ціни.

Обґрунтований розрахунок раніше приведених показників має виключне значення для вста­новлення раціональних відносин між сільськогоспо­дарськими підприємствами всіх форм власності й органами державного страхування, тому що оцінка се­реднього 5-річного врожаю впливає на визначення обся­гу страхового відшкодування, а значить, і на величину платежів страхувальників. Вони обчислюються, виходячи з вартості врожаю на всю площу посіву (посадки) і ставок страхових платежів. Застосовується диференціація та­рифів по видах (групах) культур, по регіональній ознаці (областях, республіці Крим), а нерідко й по окремих районах.

Для розрахунку платежів заводиться спеціальна карт­ка, яку підписує керівник (його заступник) органу дер­жавного страхування, керівник і головний бухгалтер підприємства-страхувальника. Екземпляру картки, в якій зазначається загальна сума платежів і строки їх виплати, зберігається обома страховими партнерами. У випадку обов'язкового страхування, як пра­вило, мають місце декілька платежів здебільшого в дру­гому півріччі, коли сільськогосподарські підприємства одержують переважну частину річних доходів. Частіше платежі виплачуються по добровільному страхуванню.

Аналогічний порядок обчислення й виплати стра­хових платежів передбачено для фермерських та оренд­них господарств. У них, як правило, застосовується прогнозна, або встановлена в договорі оренди врожай­ність. За бажанням страхувальника можуть застосуватись ринкові ціни на продукцію рослинництва.

Для обґрунтованого вирішення питання про ве­личину страхового відшкодування першочергове значен­ня має встановлення факту настання страхової події і ступеня пошкодження або повної загибелі посівів чи посадок.

Ця робота страхових фахівців починається після одержання страховиком письмового повідомлення про пошкодження чи загибель врожаю, яке повинно бути відправлене не пізніше трьох діб з дати встановлення факту страхової події.

Дане повідомлення експертами перевіряється, після чого складається страховий акт. У ньому фіксуються необхідні для встановлення збитку відомості про госпо­дарське призначення, фактичну площу посіву (посадки) культури, що пошкоджена або загинула, розмір фак­тичного врожаю.

Для розробки методики розрахунку збитку можуть бути використані математичні формули, які розрізня­ються в залежності від реального стану двох факторів: чи мала місце повна загибель врожаю, чи лише його зниження; з якою метою використовувалась пошкод­жена культура — на корм худобі чи для одержання запланованої основної продукції.

При повній загибелі врожаю застрахованої культури на всій площі для обчислення збитку застосовується формула:

Зб = Св - Зп.

У цій формулі під Зб розуміється загальний збиток від загибелі врожаю на всій площі посіву чи по­садки; Св означає середньорічну врожайність за п'ять попередніх років, виражену в грошовій оцінці; Зп використовується для позначення загальної площі посіву культури.

Якщо мало місце зниження середнього врожаю на загальній площі, то застосовується така формула розра­хунку збитку:

Зб = (Св — Свпр) х Зп,

де Свпр — середня грошова оцінка врожаю з 1 га в поточному році.

Зазначимо, що загальний збиток від загибелі врожаю, насамперед, визначається втратою основної продукції. Введемо цю змінну в останню формулу, яка прийме більш складний вигляд:

У наведеній формулі Зц — закупівельна ціна 1ц основної продукції, Взб — валовий збір врожаю.

Бувають випадки, коли господарство висіває куль­туру для одержання зерна чи бобів, але після стихійного лиха і її пошкодження змушене використовувати цю культуру повністю чи частково для випасу, на силос. У такій ситуації для встановлення збитку необхідно зробити грошову оцінку фактично одержаного зерна (бобів), зеленої маси, сіна чи силосу. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

де Зц₁ — закупівельна ціна 1 ц неосновної продукції;

Взб₁— валовий збір неосновної продукції.

Звичайно, зробити розрахунок збитку по останній формулі можна лише тоді, коли в господарстві ведеться окремо облік основної й неосновної продукції. Однак, якщо в річному звіті господарства не вказана площа, з якої зібрана культура на зелену масу, сіно чи силос, збиток доцільно нарахувати, взявши за основу середню оцінку застрахованого врожаю, зеленої маси чи сіна. Це можна зробити за формулою:

де Св₁ — середня вартість застрахованого врожаю неосновної продукції;

Зп₁ — загальна площа, з якої збиралось сіно, силос, зелена маса (неосновна про­дукція).

Внаслідок деяких страхових подій (заморозків, засухи, тощо) необхідно виконувати роботи по пересіву чи підсіву. В таких випадках до величини збитку внаслідок пошкодження (загибелі) врожаю додаються витрати на проведення додаткових агротехнічних робіт, які встановлюються по району, зоні та області. Вартість робіт, пов'язаних з пересівом, визначається у відповідності з тиловими технологічними картами, які складаються для вирощування певної культури шляхом підсумовування затрат на весь передбачений комплекс заходів.

При страхуванні багаторічних насаджень величина збитку у випадку повного їх знищення визначається по видах (породних групах) в залежності від порядку їx врахування в господарстві.

У загальну суму збитку включаються лише фруктові дерева, ягідні кущі, виноградні лози які загинули на тій чи іншій площі. Грошова оцінка збитку встановлюється як різниця між балансовою вартістю втрачених насаджень та їх зносом. Якщо висновки спеціалістів переконують в доцільності викор­чування дерев чи інших багаторічних насаджень, які ще зберегли свою продуктивність, то відшкодуванню підлягає не лише збиток у розмірі вартості загиблих багаторічних насаджень, а й затрат на викорчовування.

При встановленні страхового відшкодування важли­во знати й правильно використовувати норму зносу кон­кретних видів пошкоджених багаторічних насаджень. Амортизація по них нараховується, спираючись на строк їх використання та річну норму амортизації, починаючі з першого місяця, що слідує за місяцем початку їх експлуатації. При списанні насаджень нарахування амортизації припиняється з найближчого місяця після їх вибуття.

Норми амортизації диференційовані по видах насаджень в залежності від середнього строку їх експлу­атації. Так, величина амортизації по насіннєвих і кісточкових садах встановлена від 4% до 8%, а по виног­радниках — у межах 3% їх балансової вартості.

У випадку повної втрати врожаю багаторічних насад­жень до збирання врожаю в даному році збиток розра­ховується конкретно по насадженнях і по врожаю.

У разі загибелі тварин, що належать сільськогоспо­дарським підприємствам, кооперативам та населенню, визначення збитку й страхового відшкодування витікає як із загальних принципів, так і з деяких особливостей, передбачених умовами цього страхування. Головна спе­цифіка полягає в тому, що в державних та недержавних підприємствах тварини страхуються по їх балансовій (інвентарній) вартості, а в особистій власності грома­дян виходячи з встановлених страхових сум.

Визначенню страхового відшкодування передує об­числення збитку.

У державних та недержавних господарствах збиток визначається на основі балансової (інвентарної) вар­тості тварин, які загинули. Однак у випадку, коли інди­відуальний балансовий облік тварин не фіксується, за розмір збитку приймається середня величина по всіх тваринах даного виду. Збиток при загибелі робочих тварин (включаючи спортивних коней) розраховується за виключенням амортизації, яка на інших тварин не нараховується.

Якщо має місце вимушений забій домашніх тварин чи птахів, то збиток оцінюється в розмірі різниці між їх балансовою вартістю та сумою, одержаною від продажу доброякісного м'яса й шкіри. У випадку, коли м'ясо не можна вживати в їжу, а шкіра некондиційна, збиток повністю обчислюється як при загибелі тварини.

Відшкодування при страхуванні сільськогосподар­ських тварин визначається на основі пропорційної відповідальності. Наприклад, якщо страхове забезпечен­ня складає 75% балансової вартості тварин, то страхове відшкодування буде становити такий же відсоток суми збитку.

При загибелі тварин в особистому господарстві грома­дян обсяг страхового відшкодування встановлюється, виходячи з кількості втраченого поголів'я та страхової суми на одну тварину конкретної породи. Можливе обчислення страхової суми разом по обов'язковому і добровільному страхуванню, або лише по добровільному.

Страхові суми на одну голову по обов'язковому та добровільному страхуванню розраховуються, виходячи з середньої їх вартості в даному регіоні. Разом з тим, загальна величина відшкодування по обов'язковому та добровільному страхуванню в сумі або лише по до­бровільному не може перевищувати вартість таких же здорових тварин по діючих закупівельних цінах.

У всіх господарствах при страхуванні відшкодо­вується лише прямий збиток. Втрати продукції, що відносяться до побіжного збитку, відшкодуванню не підлягають. Не включаються в збитки також витрати на перевезення залишків худоби до місця утилізації, а ремонт місць утримання хворих тварин після їх спи­сання.