НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ
ПІДРОЗДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
«ІРПІНСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ»
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни «Страхування»
для студентів денної форми навчання
напряму підготовки
6.030510
«Товарознавство і торговельне підприємництво»
ОКР “Бакалавр”
ІРПІНЬ-2012
УДК 368
Конспект лекцій з дисципліни «Страхування» охоплює теми, які визначені робочою програмою з дисципліни «Страхування» для аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації для студентів напряму підготовки 6.030510 «Товарознавство і торговельне підприємництво». Висвітлено коло питань, які охоплюють розгляд економічної суті, функцій, ролі і сфери застосування страхування в сучасних умовах, зміст страхових понять і термінів; класифікацію страхування; організацію страхової справи та формування страхового ринку; умови окремих видів страхування, визначення збитку і страхового відшкодування, а також основи перестрахування.
Конспект лекцій призначений допомогти студентам оволодіти сучасною методикою розрахунку страхових тарифів; набути навичок визначення завданого збитку і страхового відшкодування; сформувати фінансову стратегію діяльності страхової компанії.
.
Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії фінансово-економічних дисциплін
Протокол № 1 від 28 серпня 2012 року
Рекомендовано до друку методичною радою ВП НУБіП України
«Ірпінський економічний коледж »
Протокол № 1 від 30 серпня 2012 року
Укладач: Фурса А.В., кандидат економічних наук, доцент
Рецензент: Худолій Л.М., д.е.н., проф., завідувач кафедри податків та страхової справи
НУБіП України
Навчальне видання Конспект лекцій
з дисципліни «Страхування»
для студентів денної форми навчання
напряму підготовки
6.030510 «Товарознавство і торговельне підприємництво»
ОКР «Бакалавр»
Укладач: А.В.Фурса
Редактор: О.О. Федоровська
Видавничий центр ВП НУБіП України «ІЕК»
08200, м. Ірпінь, вул. Гагаріна, 9
ЗМІСТ
ВСТУП
Тема 1.Сутність, принципи і класифікація страхування………………...…………………….3
Тема 2. Державне страхування страхової діяльності…………………..……………………13
Тема 3. Страхові ризики та їх оцінювання………………………………..……………….....23
Тема 4. Страховий ринок…..………………………………………………..………………...29
Тема 5. Страхові послуги та особливості їх реалізації…...……………….……………........36
Тема 6. Порядок укладання та ведення страхової угоди.…………….……..…….................42
Тема 7. Страхування життя…………………...…………………………………...…………...49
Тема 8. Медичне страхування та страхування від нещасних випадків………..…………....54
Тема 9. Сільськогосподарське страхування…………………………………….……………63
Тема 10. Автотранспортне страхування…………………………………………..…………..69
Тема 11. Страхування майна і відповідальності громадян………………………..………....75
Тема 12. Фінансова діяльність страхової компанії………………...………………...…….…91
Список рекомендованої літератури……………………………………………………...........98
1. Сутність, принципи і класифікація страхування План
Історія виникнення та розвитку страхування.
Суть та функції страхування.
Форми і методи створення страхового фонду.
Принципи страхування.
Класифікація страхування
Історія виникнення та розвитку страхування
Таблиця 1
Роки |
Події |
3 тис. pp. до н.е. |
Перші колективні угоди: фінікійських купців – власників торгових суден про колективну компенсацію збитків при загибелі або ушкодженні судна; у Палестині – власників худоби, які перевозили вантажі, на випадок її крадіжки або загибелі |
970-931 pp. до н.е. |
Єгипетські каменярі, які брали участь у спорудженні пірамід, заснували каси взаємодопомоги на користь своїх товаришів або їхніх родин у разі каліцтва або загибелі від нещасного випадку |
916 р. до н.е. |
На острові Родос було прийнято ордонанс (правовий акт), в якому наведено систему розподілу збитку у випадку загальної морської аварії |
900 р. н.е. |
У Німеччині виникають перші гільдії пожежників, які створили систему страхування від вогню |
18.07.1583р. |
У Лондоні укладено першу відому угоду про страхування життя |
13.12.1771р. |
У лондонській кав'ярні Едварда Ллойда 79 купців підписали угоду про внесення кожним у Банк Англії визначених сум для здійснення страхових операцій |
1.08.1778 р. |
Було засновано «Гамбурзьке товариство притулку для старих», яке існувало на принципах розповсюдженого нині у багатьох країнах пенсійного страхування |
1891 р. |
У Львові було створено товариство взаємного страхування «Дністер». Страхуванню підлягали майно селян від вогню та с.-г. культури від граду. За 25 років своєї діяльності «Дністер» реалізував біля 4 млн. полісів |
1911 р. |
У Чернівцях було створено страхову організацію «Карпатія» – товариство взаємного страхування, яке здійснювало страхування життя та пенсій |
28.11.1918р. |
Почалася історія Держстраху СРСР з декрету Раднаркому «Про організацію страхової справи в Російській Федерації». Усі приватні страхові компанії та товариства було ліквідовано, а здійснення страхування в усіх його видах і формах оголошувалося монополією держави. Держстрах СРСР було реорганізовано в Укрдержстрах, який пізніше перейменовано в Національну акціонерну страхову компанію «Оранта» |
Більшість розглянутих прикладів свідчать про одну й ту ж мету: забезпечення спільного відшкодування збитків від стихійних та інших небезпек кожного з учасників колективу за рахунок усіх його членів.
Термін "страхування", на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine сига", які означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі українській, виникнення терміна "страхування" пов'язують зі словом "страх".
У фаховій літературі етимології слова "страхування" також приділено значну увагу. Проте єдиної думки щодо цього питання не існує.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування": "Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".
У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування – захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.
Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлення різних його тлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене правовими аспектами.
Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого – страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.
Отже, страхування - це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.
У страхуванні беруть участь, як мінімум, дві сторони: страхова організація, яка є страховиком, і страхувальник – юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавчих актів України.
Учасником страхових відносин може бути: застрахований – фізична особа, на користь якої укладений договір страхування в особистому страхуванні, і якому виплачується відшкодування у разі настання страхового випадку.
Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільних відносин ґрунтується на виділені таких специфічних його ознак:
1) наявність у страхових відносинах не менше двох сторін та збіг їх інтересів;
2) страхування породжує грошові перерозподільні відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасниками, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;
3) страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;
4) страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду, та цільове використання страхових резервів (фондів) виключно на покриття наперед визначених збитків, які можуть відбутися в тих чи інших випадках.
Зміст страхування розкривається в його функціях, основними з яких є:
1. Ризикова функція страхування.
2. Функція створення і використання страхових резервів (фондів).
3. Функція заощадження коштів.
4. Превентивна функція.
Ризикова функція полягає у передаванні страховику за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором страхування. Завдяки цій функції реалізуються об'єктивний характер економічної необхідності страхового захисту. Страхування, по суті, є своєрідним механізмом передачі ризику від страхувальників до страховика за збитки, заподіяні ним унаслідок настання несприятливих подій (обставин).
Функція створення і використання страхових резервів (фондів) полягає у накопиченні страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, що виникли у страхувальника внаслідок стихійного лиха, нещасного випадку або спричинених іншою страховою подією. Функцій формування спеціалізованого страхового фонду реалізується в системі страхових резервів (запасних і резервних фондів), які забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань. Кошти страховика у вигляді страхових резервів можуть формуватись як в обов'язковій, так і в добровільній формі. Держава, виходячи з економічної і соціальної ситуації в країні, регулює цей процес (див. термін "форми страхування"). Формування страхових резервів — основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.
Через таку функцію вирішуються важливі макроекономічні функції, пов'язані з тим, що:
1) страховики, акумулюючи розрізнені внески великої кількості страхувальників, перетворюють пасивні грошові кошти окремих осіб на потоки активного капіталу, тобто вирішується проблема інвестицій у банківські й інші комерційні структури, вкладення коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо;
2) шляхом реалізації функції відшкодування збитків стабілізується економічна ситуація для кожного застрахованого зокрема й економіки загалом;
3) через ціноутворення на страхову послугу визначається рівень ризику суспільного розвитку.
Функція заощадження коштів полягає у накопиченні коштів страхувальника його внесками й, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненні заощаджуваних коштів страхувальнику (передусім це стосується особистого страхування). При правильному розрахунку тарифів страхування, достатньому зборі коштів страхових премій заощаджуються значні кошти, які направляються на інвестиційні програми. Населенню також вигідніше заощаджувати кошти таким чином у страховій системі, ніж у банках, адже у разі настання нещасного випадку страхувальник одержить грошову компенсацію, виходячи зі страхової суми (з одночасним збереженням накопиченої страхової суми до кінця договору страхування незалежно ні;: виплачених компенсацій за страховими випадками), тоді як у банку він одержить тільки гроші за вкладом (з урахуванням відсотків). Заощаджувальна функція страхування найбільш повно проявляється у страхуванні життя поліси якого виконують роль своєрідної ощадної книжки або ощадного сертифіката.
Превентивна функція полягає у фінансуванні заходів для запобігання страхової події або мінімізації збитків, відповідно до умов договору страхування (наприклад, обладнання об'єктів страхування протипожежним устаткуванням, придбання медикаментів, засоби захисту в разі ДТП тощо). Сюди відноситься і правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах договору страхування і орієнтованій на збереження застрахованого ним майна.
Заходи страховика щодо попередження страхового випадку та мінімізації збитку носять назву превенції. З цією метою страховик створює окремий фонд превентивних заходів. Витрати страховика на попереджувальні заходи доцільні, оскільки дозволяють страховику суттєво зекономити грошові кошти на виплату страхового відшкодування.
Зазначені функції страхування є специфічними. Разом із тим, страхування як складова частина фінансів виконує й інші функції, притаманні фінансам загалом, а саме — контрольну функцію.
Контрольна функція виражає властивість страхування до суто цільового використання коштів страхового фонду. Ця функція проявляється одночасно з попередніми в конкретних страхових відносинах. Відповідно до неї здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхових операцій.
Інвестиційну функцію пов'язують з тим, що страхування забезпечує поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни тощо.
Економічна категорія страхового захисту знаходить своє матеріальне втілення у страховому фонді, який являє собою сукупність натуральних запасів і фінансових ресурсів суспільства, призначених для попередження, локалізації і відшкодування збитків, завданих стихійними лихами, нещасними випадками та надзвичайними подіями.
Страховий фонд може формуватися:
1) за рахунок державних коштів, які використовуються за розпорядженням Уряду (централізовані фонди і резерви);
2) шляхом створення безпосередньо на підприємствах страхових резервів, які використовуються самим суб'єктом господарської діяльності – самострахування;
3) за рахунок внесків самих страхувальників, тобто клієнтів страхової компанії (страховий фонд страховика).
4. Основні принципи страхування: вільний вибір, страховий ризик, майновий інтерес, максимальна сумлінність, причинно-наслідковий зв'язок, суброгація, контрибуція, відшкодування фактичних збитків (страхове відшкодування).
Страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, тобто не приносити страхувальнику прибутку від страхування.
Відшкодовується, як правило, не весь збиток. Практично завжди існує франшиза – частина збитку, якого зазнав страхувальник, і яку не відшкодовує страховик. Франшиза зазначається у договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Відрізняють умовну та безумовну франшизу.
Страхування як система економічних відносин ґрунтується на таких специфічних принципах: вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування; страховий ризик; страховий інтерес; максимальна сумлінність; відшкодування в межах реально завданих збитків; франшиза; суброгація; контрибуція; співстрахування і перестрахування; диверсифікація.
Конкурентність - усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.
Страховий ризик – це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна "ризик" нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформлення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово "ризик".
Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій. Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.
Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко й юридичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадок настання інших, спеціально обумовлених подій.
У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.
Страховий інтерес повинен:
— піддаватися фінансовій оцінці;
— виникати на законних підставах.
Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страхувальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.
Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має бути застрахованою.
Ще більше чинників потрібно враховувати, коли йдеться про страхування автомобіля. Багато страхових організацій, крім марки машини, року її випуску та вартості, цікавляться досвідом водія, безаварійністю роботи, метою використання транспортного засобу, організацією охорони об'єкта страхування і т. ін. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри – заяви на страхування, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.
Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції. Проте й нині багато підприємств, економлячи на платежах, занижують страхову суму. До того ж вона частково знецінюється через інфляцію. За деякими видами обов'язкового страхування визначається ліміт виплат. Українським страховикам ще належить подолати досить помітну дистанцію на шляху до забезпечення повного відшкодування втрачених матеріальних цінностей чи доходів постраждалого страхувальника (застрахованого).
Велике значення надається скороченню термінів розгляду претензій страхувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме з огляду на такі терміни вибирають страхову організацію.
Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм: 1) перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача; 2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта; 3) відновленням об'єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник. В Україні переважає найпростіша форма відшкодування - кошти перераховують на рахунок страхувальника або видають йому чек на отримання готівки. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабувачем), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.
Франшиза – це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.
Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо застрахований хворів довше, то допомога виплачується за всідні непрацездатності. Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за відкиданням франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.
Суброгація – це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти -на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.
Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж – у складі автомобільного полісу чи полісу зі страхування туристських подорожей і т. ін. Таке дублювання стає ще виразнішим, коли йдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою мірою дублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей, видаються здебільшого різними страховими компаніями.
Контрибуція – це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'я кілька разів з метою наживи. Проте застосовувати принцип контрибуції потрібно досить обережно. Слід переконатися, що існують не менш як два поліси на відшкодування збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування. Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками ґрунтується на пропорційному підході. Наприклад, у трьох страховиків застрахований один і той самий автомобіль на суми відповідно 16500, 18000 і 20200грн, тобто загальна страхова сума становить 54700 грн. Частка першого страховика дорівнює 30,2, другого – 32,9 і третього - 36,9. Якщо доведеться покривати збитки у зв'язку з викраденням автомобіля, що мав реальну вартість 20200 грн, суми, призначені для відшкодування, будуть розподілені в таких самих пропорціях. Отже, перший страховик сплатить 6100, другий – 6645, а третій – 7455 грн.
Наведений математичний метод розподілу відшкодування на практиці не завжди прийнятний, оскільки не враховує особливостей кожного полісу. Зменшенню випадків подвійного або кількаразового страхування позитивно сприяло би створення єдиного центру електронної реєстрації страхових полісів, проданих різними страховиками, як це вже зроблено в деяких країнах світу.
Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно із Законом України "Про страхування" страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика. Неважко уявити страхову компанію з мінімальним статутним фондом, еквівалентним 100 тис. євро. Такий страховик міг би надавати послуги лише за дрібними об'єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок або багатокімнатної квартири значно перевищує ліміт можливостей компанії. Це дуже незручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і менші перспективи на отримання прибутку, а отже, був би неконкурентоспроможним.
Співстрахування– це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.
Багатогранність та різноманітність об'єктів страхування, різних категорій страхувальників, а також широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування.
Класифікація страхування — це система поділу страхування на сфери діяльності, галузі, підгалузі та види, які розміщені таким чином, що кожна наступна ланка класифікації є частиною попередньої.
Класифікація страхування має важливе значення у розумінні внутрішньої структури, у виробленні методичних підходів до оцінки страхової справи, а також у теоретичних дослідженнях страхування.
У страховій справі виділяють три сфери діяльності:
1) страхування;
2) співстрахування;
3) перестрахування.
Співстрахування означає, що об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором декількома страховиками. У договорі вказуються права й обов'язки кожного страховика. Один із страховиків може представляти інтереси інших представників, усе одно залишаючись відповідним у розмірі своєї частки.
Перестрахування означає страхування одним страховиком (цедентом) ризику виконання всіх або частини своїх зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (цесіонара, або перестрахувальника). При цьому страховик (цедент) залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі взятих на себе зобов'язань, а перестраховик укладає договір перестрахування тільки зі страховиком (цедентом).
Основною є сфера самого страхування, оскільки лише за наявності страхових відносин є потреба у співстрахуванні та перестрахуванні. Звідси, визначальною є класифікація, насамперед, страхування як сфери діяльності.
Існують різні підходи до класифікації страхування. Найбільш поширеним є підхід, за яким класифікація страхування здійснюється за історичною, економічною та юридичною ознаками.
Класифікація за історичною ознакою пов'язана із виділенням етапів розвитку та появи тих чи інших видів страхування. Вона включає поділ страхування за такими видами:
— морське страхування (з XIV ст.);
— страхування життя (з XVI ст.);
— страхування від вогню (з XVII ст.);
— страхування від нещасних випадків (з XIX ст.);
— страхування транспортних засобів (з XX ст.).
Класифікація за економічними ознаками передбачає декілька варіантів залежно від цілей класифікації:
а) за спеціалізацією страховика або сферами його діяльності страхування поділяють на:
— страхування життя;
— загальні (ризикові) види страхування.
б) за об'єктами страхування, на який спрямований страховий захист, виділяють:
— галузі;
— підгалузі;
— види страхування.
в) за родом небезпеки або страхових ризиків виділяють страхування:
— автотранспортне;
— морське;
— авіаційне та космічне;
— ядерних ризиків;
— кредитних ризиків тощо.
Класифікація за юридичними ознаками. При видачі ліцензій страховикам відповідно до вимог чинного законодавства України,передбачено більше 20 видів страхування. Ця класифікація ще носить назву офіційної класифікації і виокремлює такі види страхування:
1) страхування життя;
2) страхування від нещасних випадків;
3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);
4) страхування здоров'я на випадок хвороби;
5) страхування залізничного транспорту;
6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);
7) страхування повітряного транспорту;
8) страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту);
9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);
10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5–9);
12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13);
16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);
17) страхування інвестицій;
18) страхування фінансових ризиків;
19) страхування судових витрат;
20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
21) страхування медичних витрат;
22) інші види добровільного страхування.
Наведена класифікація значною мірою наближена до міжнародних стандартів.
Виходячи з наведених підходів до класифікації, можна зробити висновок про те, що в основу класифікації страхування закладено розбіжності: у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб, а також у визначенні об'єктів страхування і у формах його проведення.
В основі розподілу страхування на галузі лежать принципові розходження у визначенні об'єкта страхування. Відповідно до цього критерію, всю сукупність страхових відносин поділяють на 4 галузі (рис. 2.1):
1) майнове страхування;
2) особисте страхування;
3) страхування відповідальності;
4) страхування підприємницьких ризиків.
Для конкретизації страхових інтересів окремих учасників страхування проводиться виділення з галузей окремих підгалузей і видів страхування.Своєю чергою, страхування майна юридичних осіб як підгалузь майнового страхування включає:
1. Страхування наземного транспорту.
2. Страхування тварин.
3. Страхування багажу і вантажу.
4. Страхування авіатранспорту.
5. Страхування урожаю сільськогосподарських культур.
Страхування майна фізичних осіб включає такі види:
1. Страхування будівель.
2. Страхування транспорту.
3. Страхування майна на подвір'ї.
4. Страхування тварин.
5. Страхування породистих собак.
6. Страхування на випадок ремонту.
Страхування життя включає:
1. Змішане страхування життя.
2. Страхування життя дітей.
3. Страхування пенсій.
4. Страхування життя (до певного віку).
5. Шлюбне страхування.
Страхування від нещасних випадків включає:
1. Індивідуальне:
— дорослих;
— дітей;
— школярів.
2. Колективне:
— туристів;
— спортсменів;
— студентських груп;
— працівників підприємств, установ.
Медичне страхування включає:
1. Страхування на випадок хвороби.
2. Страхування вагітних.
3. Страхування варикозного розширення вен.
4. Страхування нижніх і верхніх кінцівок.
Страхування цивільно-правової відповідальності включає:
1. Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
2. Екологічне страхування.
3. Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції.
Страхування заборгованості включає:
1. Страхування кредитних ризиків.
2. Страхування експортно-імпортних операцій.
3. Страхування біржових операцій.
Страхування комерційних ризиків включає:
1. Страхування невиконання договірних зобов'язань.
2. Страхування переривів.
3. Страхування на випадок простоїв.
4. Страхування недопоставок.
5. Страхування технічних ризиків.
6. Страхування на випадок введення нової техніки, технології тощо.
Страхування фінансових ризиків включає:
1. Страхування недоотриманого прибутку.
2. Страхування обумовленого рівня рентабельності.
3. Страхування депозитних вкладень.
4. Страхування валютних ризиків.
Розглянута класифікація страхування покладена в основу розробки всіх видів страхових послуг, що їх пропонують вітчизняні страховики. На її основі будуються організаційна структура страховика, а також уся страхова справа в Україні. Об'єкт страхування є вирішальним чинником, від якого залежить характер договору страхування та його істотні умови — страхова сума, перелік страхових випадків, страхова премія, строк дії договору страхування тощо.