Тема 11. Українська (східнослов’янська) модель менеджменту.

11.1. Особливості розвитку вітчизняної науки управління.

11.2. Управлінська думка повоєнного періоду.

11.3. Особливості формування сучасної системи менеджменту в Україні.

11.1. Особливості розвитку вітчизняної науки управління.

Глобалізація процесів світового розвитку в напрямі створення єдиного інформаційного простору з виходом на цивілізовані стандарти життя ставить перед людством дедалі нові проблеми. Вирішувати їх слід з якихось одних, чітко визначених принципових позицій, не задовольняючись побудовою дещо розмитої демократії (у тому числі такої, що передбачає боротьбу з тероризмом).

Безперечно, наймолодший із трьох європейських суперетносів (німецького, романського і слов’янського) — слов’янський — ще не сказав свого останнього слова, хоча вся історія його розвитку і особливо останні 90 років, а також два попередніх десятиліття не дають для цього, здавалося б, суттєвих підстав.

Перехід до інтелектуально зумовленого інформаційного суспільства поступово ставить на порядок денний проблему рефлексивного осмислення процесів, що відбуваються у світі, які ведуть сьогодні всю цивілізацію в невідомість, можливо, із трагічним результатом. Найбільш придатним для такого осмислення, як це не дивно, є саме слов’янський етнос (і, найімовірніше, його східні відгалуження як більш віддалені від прагматики Заходу). Адже саме для нього характерними є пошук сенсу життя і віра в майбутнє, багато в чому ігноруючи негоди сьогодення. Нав’язаний ж нам ззовні прагматичний речовизм руйнує східнослов’янський романтизм в інтелектуальному сприйнятті процесів і може знищити нас як духовне утворення, позбавивши волі до саморозвитку.

Специфіка відносин влада — народ у східнослов’янських державах почала цікавити дослідників вже у ХІХ ст. Значний внесок у пізнання природи цих відносин зробив найвідоміший російський історик С. Соловйов. Зокрема, він пов’язує це з тим, що на слов’янських землях на понад 200 років довше порівняно із Заходом проіснувала князівсько-дружинна система правління. Коли на Заході вже “осіли” і почали будувати свою державність через раціональне використання обмежених ресурсів, у першу чергу, земельних, на слов’янських просторах продовжувала правити управлінська еліта в особі князя і його дружини. Збираючи данину з місцевого населення, князь і дружина не були жорстко прив’язані до певних володінь, а дружинники — до своїх князів. Великі простори і багатство природних ресурсів давали можливість дружині безбідно жити за рахунок праці селян і ремісників, водночас зневажаючи таку працю і її носіїв, захоплюючи все нові й нові території.

Ця неповага до чужої праці й людей, які нею займалися, досить чітко проглядається протягом усієї нашої історії на прикладі оплати праці тих, хто працював, у тому числі на державній службі. Зокрема, ще в ХVІІ ст. збирачі податків одержували платню, на яку свідомо не можна було прожити. Для забезпечення свого існування їм доводилося входити в змову із “злодіями”, створюючи їм умови для продовження злочинної діяльності, а собі добуваючи засоби для безбідного життя.

У цьому контексті цікавими є деякі документи з указів Петра Першого, в яких сам цар нагадував чиновникам, які призначалися на державні посади, що платня там невелика, але посада прогодує..., а лісникам взагалі платити не треба, вони все одно ліс крадуть. Як бачимо, корені сучасної корупції та хабарництва йдуть здавна і, насамперед, від неповаги до праці та її результатів, що створило безпрецедентну систему трудових взаємин стосовно результатів праці, яку першим помітив А. Богданов (Малиновський) у своїй відомій “Тектології…”. Він зазначив, що нашу ментальність відрізняє вся знаменита трійця національної тектології: “либонь, мабуть і як-небудь”, що стала наслідком слабких організаційних зв’язків усередині етносу і характеризує низький рівень нашої культури [6].