9.3. Особливості планування в компаніях сша.

Американські фірми зазвичай використовують два види планування: довгострокове (або стратегічне) і річне фінансове планування. Стратегічне планування здійснюється, як правило, невеликою групою фахівців при вищому керівництві фірми й концентрує увагу на розробленні довгострокових рішень, прийнятих фірмою на підставі економічного аналізу ринкової ситуації. Через складність цього процесу в ньому використовують такі інструменти планування, як економетричні прогнози або моделі, розроблені відповідними фахівцями. Первинним об’єктом аналізу для стратегічного планування є стратегічний господарський центр, що поєднує кілька виробничих відділень фірми [7].

В американських фірмах системи планування побудовані таким чином, щоб була можливість швидко реагувати на зміну споживацького попиту й ринкової конкуренції. Свою гнучкість вони підвищують двома шляхами. Перший шлях передбачає: скорочення планованого періоду (від п’яти до двох років стратегічного планування); прогнозування й планування завдань щомісяця, замість визначення твердих показників на рік.

Другий шлях передбачає: скорочення часу виконання замовлення і його поставки; встановлення тісніших контактів із замовником шляхом запрошення його представників на засідання керівного складу фірми з обговоренням питань планування, об’єднання інформаційних систем із замовником для забезпечення необхідної послідовності поставок продукції, надання замовникові послуг типу перевірки якості, умов постачання. Такі ділові контакти сприяють розміщенню замовником нових замовлень.

Тема 10. Особливості й основні риси японського менеджменту.

10.1. Філософія японського менеджменту.

10.2. Специфічні особливості діяльності японських менеджерів.

10.1. Філософія японського менеджменту.

Вважається, що в цілому особливості системи управління виробництвом в Японії зумовлені специфікою її природних умов і економічної системи, історичними, поведінковими та культурними традиціями [27]. Закономірно, що бракування природних ресурсів, історичні традиції поведінки, життя, культурні традиції зумовили потребу японців дбати про розвиток країни шляхом інтенсивного використання освіти, науки, інноваційних технологій, високої виробничої організованості та дисципліни. Так, після обов’язкового десяти-річного навчання, 90 % учнів японських шкіл продовжують навчатися у трирічній середній школі, після чого 40 % випускників вступають до університетів. Отже, типові працівники японських компаній є досить однорідною групою з високим рівнем кваліфікації [27].

В основі японського менеджменту постійний розвиток трудової мотивації працівників. У людини формується і зміцнюється впевненість у тому, що все її життя, як і життя її близьких, колег, навіть країни, безпосередньо пов’язані з особистою працелюбністю, запопадливістю, відданістю справам своєї фірми, підприємства, організації. Тому керівництво будь-якої японської фірми приділяє виключно велику увагу питанням добору, прийняттю, навчанню, вихованню кадрів спеціалістів і управлінців.

Вчені, зокрема В. Сухаревський, до основних критеріїв діяльності японських менеджерів відносять:

• стиль життя — відданість справі; захоплення, переважно в галузі мистецтва і літератури; домашні клопоти на другому плані;

• характерні якості людини — вміння працювати в колективі, обач-

ливість;

• критерії професійної компетенції — високий рівень духовності; поєднання спеціалізації та широких профільних знань;

• форма ділових стосунків — особисті контакти на основі взаємної довіри;

• процес прийняття рішень — знизу вгору, повільно, узгоджено, виважено;

• ритм, характер та організація трудової діяльності — неспішність, детальність, планомірність, послідовність; працюють у загальному великому приміщенні;

• характер ділових взаємин — взаємозалежність, добрі неформальні особисті зв’язки, тісні взаємини;

• розв’язання ділових конфліктів — особисті взаємини і взаємні зобов’язання; провідне поняття — “обов’язок”. Мета — розроблення взаємної угоди.