Міністерство освіти і науки України

Львівське державне училище культури і мистецтв

Реферат на тему:

« Філософія доби Відродження »

Виконала:

студентка 3 курсу

хореографічної групи

заочної ф.н.

Микитка Роксолана

Львів 2015

Зміст

План

Введення

1. Особливості філософії епохи Відродження

2. Геліоцентрична система Миколи Коперника

3. Натурфілософія та ідеї космології Джордано Бруно

4. Наукові відкриття Галілео Галілея

Висновок

Література

Введення

Людина завжди намагався і намагається осмислити, яке місце він займає у Всесвіті, що таке цей світ, як він улаштований, чи завжди існував і, якщо ні, то чи виник сам або створений кимось. Всі свої думки, уявлення, ідеї, цілі теорії з цього приводу чоловік узагальнював, зокрема, в різних картинах світу протягом всієї історії розвитку цивілізації.

Картину світу можна уявити як одну з форм світоглядного відображення об'єктивної реальності в суспільній свідомості, що є образом засвоєної на практиці дійсності. Картина світу завжди була тісно пов'язана зі світоглядом, виступала одним із способів його формування. Бачення світу саме як картини ніколи не було випадковим, воно відображало (і відображає) певний етап у розумінні людиною себе і способу свого ставлення до світу. Картина світу, таким чином, є своєрідним підсумком світоглядних пошуків. Цікаво позначені головні риси "картини світу" німецьким мислителем М. Гайдеггером. Він вказує, що при слові "картина" ми в першу чергу думаємо про якийсь зображенні. Як зображення вона передбачає не буквальну копію з оригіналу, а лише виділення і фіксацію рис, які ми вважаємо найбільш значними. А це означає, що ми маємо справу з конструкцією, створення якої передбачає якусь точку відліку, тобто спостерігача, і деяку відстань від об'єктів, зображених на картині. Сприйняття світу як картини означає наше перебування на такій стадії розуміння себе і світу, коли стає очевидним, що саме ми конструюємо світи і не можемо повернутися до наївної віри в те, що маємо справу з речами самими по собі. Причому "намальовані" речі постають перед нами у всій їхній повноті, а світ у "картині" виступає як позначення "сущого в цілому" [1, c. 39-40]. Довгий час термін "картина світу" зв'язувався з науковим пізнанням, і мова йшла про "наукової картині світу". У період пізнього Відродження починається наукова революція, яка завершується до кінця XVII ст. створенням першої наукової (механічної) картини світу. Зрозуміло, вже в давнину існували певні наукові уявлення та теорії. Однак відповідно до західної культурної парадигми (її подання, безумовно, не є безперечними), справжня наука починається з експериментально-математичного природознавства, що у Європі формується тільки в XVII ст. Тому механічну наукову картину світу називають першою. У результаті зародження наукової картини світу відбулися глибокі зміни в уявленні про місце людини у всесвіті. У середні століття Земля вважалася центром небес, і все мало на меті служіння людині. У новій картині світу Земля була другорядною планетою, по суті, нічим не виділяється зіркою; астрономічні відстані виявилися такі величезні, що у порівнянні з ними Земля була просто шпилькової голкою. Здавалося неймовірним, щоб весь цей величезний механізм був влаштований для блага якихось людей, що мешкають на цій шпилькової голці. Крім того, мета, яка з часів Аристотеля становила внутрішню сторону наукових концепцій, перестала існувати. Можливо, дехто ще вірив, що небеса існують для того, щоб проголошувати славу Господа, але ніхто не міг дозволити цьому віруванню втручатися в еволюцію філософської думки. Можливо, світ мав мету, але вона не могла більше враховуватися при науковому поясненні світу.

Метою даної роботи є спроба простежити і зрозуміти зародження нової наукової (природничо) картини світу в якості історичного процесу, що включає неминучий розрив типів мислення, і водночас їх історичну спадкоємність; зробити короткий аналіз змісту філософії епохи Відродження.