III структура пояснювальної записки

Пояснювальна записка до курсового проекту містить наступну структуру.

1. Титульний лист (Додаток А).

2. Завдання на виконання курсового проекту (Додаток Б).

3. Зміст.

4. Вступ.

5. Розділ 1 Характеристика природних умов об'єкту досліджень.

1. Місцезнаходження об'єкту проектування.

2. Кліматичні та мікрокліматичні умови району досліджень.

6. Розділ 2 Принципи підбору асортименту рослин і проектування різних видів насаджень.

1. Функціональне зонування садово-паркового об'єкту.

2. Підбір та обгрунтування асортименту рослин для різних видів насаджень (біологічні, екологічні властивості та дотримання нормативів).

3. Розробка дендроплану і робочих креслень (розбивочне і посадкове креслення).

4. Агротехніка створення та утримання різних видів насаджень.

6. Розділ 3 Інженерна підготовка території об'єкту планування.

1. Обґрунтування зміни геопластики рельєфу.

2. Розрахунок картограми земляних робіт.

3. Влаштування систем освітлення та поливу.

   8. Розділ 4 Інженерне обладнання та устаткування об'єкту проектування.

1. Конструкції різних типів дорожніх покрить (доріг, доріжок, майданчиків тощо).

2. Малі архітектурні форми (типи, матеріали і конструкції).

3. Конструкції гідротехнічних споруд і обладнання.

   9. Рекомендована література.

   10. Додатки.

IV зміст розділів пояснювальної записки

Вступ. У вступі висвітлюються цілі та завдання курсового проектування, які поставлені у завданні, дається короткий огляд літератури за темою курсового проекту, розглядається сучасний стан і тенденції проектування, будівництва чи реконструкції садово-паркових об'єктів різного функціонального призначення, як у нашій країні, так і за рубежем.

Розділ 1. Характеристика природних умов об'єкту досліджень.

Наводиться характеристика природних умов району розміщення проектованого садово-паркового об'єкту. Аналізується розміщення об'єкту, приводиться опис місцевості із оточуючими забудовами чи насадженнями та визначається його економічний район розташування. Зазначається місце об'єкту у структурі населеного пункту та його комплексної зеленої зони (КЗЗМ): межі, транспортні та пішохідні зв'язки з сельбищною територією (зоною) міста, його центрами, іншими об'єктами КЗЗМ; перспективи розвитку об'єкта відповідно до генерального плану. Аналізується стан існуючої на об'єкті рослинності та можливість її використання при проектуванні різних видів насаджень. За необхідністю наводяться результати інвентаризації насаджень. Визначається природно-кліматична та грунтові зони розташування об'єкту.

Висновок до 1 розділу:

На основі проведеного аналізу кліматичних, мікрокліматичних і ландшафтних характеристик району досліджень, а також окремих вікових чи високодекоративних дерев та ділянок з якісною природною рослинністю на досліджуваній території, обумовлюються фактори щодо проектування садово-паркового об'єкту відповідно до сучасних нормативних документів.

Розділ 2. Принципи підбору асортименту рослин і проектування різних видів насаджень.

2.1 Функціональне зонування садово-паркового об 'єкту.

На основі проведеного аналізу території, на якій проектується садово- парковий об'єкт, першочергово розробляється функціональне зонування його території. Необхідно привести опис функціональних зон, виділених на об'єкті та здійснити їх аналіз.

Розбивати ділянку на зони можливо не лише при значній її площі. Невелика ділянка лише виграє, буде зорово здаватися більшою, якщо поділити її на окремі частини, що плавно переходять одна в одну.

Розбивка в натурі садово-паркового об'єкту на функціональні зони відбувається переважно за допомогою дорожно-стежкової мережі.

Нормативи щодо розмірів доріжок, матеріалу з яких вони виконані та графічних їх зображень наведені в додатку В.

2.2 Підбір та обґрунтування асортименту рослин для різних видів насаджень (біологічні, екологічні властивості та дотримання нормативів).

Добір асортименту дерев'янистих та трав'янистих рослин для створення декоративних насаджень різного функціонального призначення проводиться у залежності від природно-кліматичних умов місце розташування проектованого садово-паркового об'єкта та його категорійності. Для добору асортименту доцільно використати відповідну рекомендовану літературу, зокрема, "Порайонний ассортимент дерев та кущів України" [7]. Асортимент дерев'янистих рослин на конкретному об'єкті буде залежати від грунтово-кліматичної зони України на території

якої він розміщений. Для підібраного асортименту потрібно навести екологічну і декоративну характеристики та обґрунтувати його використання у різних видах декоративних насаджень.

При проектуванні на об'єкті досліджень різноманітних садово- паркових композицій із декоративних рослин потрібно використати і різні види декоративних насаджень: алеї, лінійні посадки, живоплоти, групові посадки (групи, гаї та масиви), солітери, вертикальне озеленення і т.д. Для різних видів декоративних насаджень проектованого об'єкту рекомендовано підібрати та обґрунтувати асортимент дерев'янистих рослин у кількості 50-80 шт., із них дерев -20-30 шт., кущів 20-35 шт. та ліан - 10-15 шт.

Результати розрахунку кількості садивного матеріалу заносяться у відповідну відомість (Додаток Г, табл. Г.2). Такий розрахунок доцільно проводити по окремих ділянках і зонах. Після завершення розрахунків заповнюється зведена відомість балансу території (Додаток Г, табл. Г.З).

2.3 Розробка дендроплану і робочих креслень (розбивочне і посадкове креслення)

При розробці курсового проекту студент виконує ряд креслень - дендроплан, розбивочне та посадкове креслення, проекти за видами інженерного обладнання (електропостачання і електроосвітлення, теплофікації та гарячого водопостачання для обігріву споруд, а також дренажу, водопостачання, зливової і господарської каналізації).

Дендроплан (проект) є одним із основних графічних документів при проектуванні будь-якого садово-паркового об'єкту. Дендрологічний план (проект) є проектом розміщення дерев'янистих, трав'янистих, квітникових і килимово-листяних рослин та газонних трав. Основна мета складення дендроплану - розшифровка змісту умовних позначень, із точним зазначенням використаних рослин, передбачає детальне планування просторового розміщення дерев, кущів і квітникових рослин та визначає їх породний склад.

При розробці дендроплану враховують характер та розташування системи доріжок, майданчиків, архітектурних елементів, водойм та рослинності на об'єкті озеленення. На їх основі приймається прийом композиції зелених насаджень: регулярний, вільний (ландшафтний або пейзажний) та змішаний (є сполученням перших двох стилів).

Регулярний прийом характеризується симетрично-осьовим розташуванням геометрично правильних ліній доріжок та майданчиків, де віссю композиції звичайно є головна алея, від якої симетрично відходять майданчики або доріжки другого порядку. Доріжки мають пряму або жорстко геометричну форму. Архітектурні елементи розташовують суворо підпорядковуючи загальній симетрії.

Водойми, квіткові партери, клумби, рабатки мають геометрично правильні форми. Цьому прийому притаманні рядові посадки дерев та кущів у вигляді суворих, ритмічно витриманих алей і живих загорож, які підстригаються в геометричній формі. Характерне для об'єктів регулярних прийомів наявність скульптурних прикрас, фонтанів, сходів, павільйонів.

Вільний прийом (ландшафтний або пейзажний) характеризується природною красою природних ландшафтів та пейзажів. Планування доріжок та майданчиків тут майже не визнає симетрії та довгих прямих ліній. Доріжки, які плавно вигинаються, обходять перешкоди на своєму шляху, заходять в тінисті масиви, виходять на відкриті галявини з різноманітними групами дерев та кущів, квітів, проводять від одного пейзажу до іншого. Водойми та квітники мають вільну форму. Ряди дерев та живі загорожі майже не змінюються.

Змішаний прийом - це поєднання двох прийомів: регулярного і вільного. Більшість новостворених парків мають змішаний стиль, він використаний як продумане, логічно та художньо виправдане сполучення двох основних стилів, а не раптове їх змішування.

При визначенні прийому озеленення конкретного об'єкту потрібно визначати вимоги архітектурно-просторового та функціонального порядку, а також природні умови ділянки. Регулярний прийом створює в садах і парках умови для більшої ємкості (вміщення), для швидкого розосередження відвідувачів. Сади та частини парків, призначених для тихого відпочинку, зазвичай виграють від вільного планування. Нерівний рельєф майже завжди є бажаним для вільних рішень та незручний для регулярних.

У дендрологічному проекті деталізують посадкові місця, добирають рослини за видовим і формовим складом, розмірами та декоративними ознаками, враховують їх кількість і заносять у асортиментну відомість.

Підбір асортименту дерев'янистих і трав'янистих рослин проводять одночасно із проробкою окремих пейзажів об'єкту, дендроплан деталізує і розкриває дендрологічний зміст генерального плану.

На крупні садово-паркові об'єкти або складні їх ділянки можуть бути складені декілька дендропланів, на яких вказують тимчасові насадження деревних чи кущових рослин відповідно до сезонності цвітіння та поетапне формування садово-паркового ландшафту. На кресленні лише зазначається квітникове оформлення об'єкту, а детально розробляється у робочих кресленнях. На крупні об'єкти складається спеціальний проект квітникового оформлення.

Для втілення запроектованих рішень із благоустрою і озеленення відповідного садово-паркового об'єкту необхідно скласти ситуаційний та опорний плани, а на їх основі дендроплан, на якому має бути позначена уся існуюча ситуація (споруди, майданчики, дорожньо-стежкова мережа, насадження) і проектні пропозиції та рішення (запроектовані елементи благоустрою і насадження).

Табличний матеріал представлений експлікацією, балансом території, умовними позначеннями та відомістю розрахунку кількості садивного матеріалу. На полях наноситься назва садово-паркового об'єкту, прив'язка об'єкту, роза вітрів, масштаб та кутовий штамп.

Для кожного виду рослин в межах об'єкту встановлюють визначений умовний знак і номер. Всі куртини дерев, кущів і багаторічних квітів, а також окремо стоячі дерева, починаючи із верхнього лівого кутка креслення, нумерують поступово із підбором для пронумерованого посадкового місця (групи, рядової посадки, солітера і т.д.) відповідного видового складу рослин та встановлення їх кількості. Складають посадкову відомість, куди і записують площі, зайняті рослинами.

Площі декоративних насаджень по видам посадок визначають наступним чином: під групами дерев і кущів - за площами живлення відповідно до життєвих форм або вимірюванням площі, що займає проекція крони; під деревами у рядових посадках - кількість дерев множать на 2 м² (лунка дерева), вважаючи, що інша частина площі знаходиться під газоном; під квітниками - вимірюванням на генплані і сумуванням; під газоном - вирахуванням від загальної площі під озеленення площі зайнятої декоративними насадженнями.

Найкращий результат дає висадка на садово-парковому об'єкті дерев і кущів у групи, коли враховують їх розвиток не в момент посадки, а у фазі закінченого формування, тобто, для кущів через 3-5 років, дерев 10-25 років. За ці роки при відносно вільному стоянні вони розвинуть красиві, компактні, низькоопущені крони, а зімкнувшись створюють повноцінні у архітектурному та біологічному відношенні групи і насадження.

На листі креслення розміщують у алфавітному порядку список запроектованих трав'янистих рослин і розрахунок потреби у їх насінні для влаштування газонів.

На кресленні усі місця посадок дерев, кущів і квітників повинні бути зазначені цифрами, у чисельнику - назва виду, у знаменнику - кількість рослин. При позначенні масивів ставлять складне дрібне число.

На листі вказують загальний баланс території за визначеною формою.

Креслення підписують тушшю "Дендроплан" і зазначають назву об'єкту, обмежують рамкою, у правому нижньому кутку викреслюють штамп, а також експлікацію та умовні позначення (що і на генплані).

Дендроплан виконується на ватмані із використанням способу відмивки. Окремі деталі чи фрагменти, нанесені на полях креслення виконуються в узгодженні із викладачем. Товщина ліній повинна складати: для доріжок - 0,2-0,3 мм, квітників - 0,3-0,5 мм, кущів - 0,4-0,5 мм, дерев - 0,6-0,8 мм.

Розбивочне креслення це графічний документ, необхідний для перенесення проекту горизонтального планування в натуру, тобто перенесення на місцевість кордонів ділянки, головних і додаткових вісей, ходових ліній та прив'язаних до них ліній доріжок і майданчиків. Складають його із таким розрахунком, щоб з його допомогою можливо було перенести проект на місцевість, не використовуючи складні геодезичні інструменти. Тому, усі основні розбивочні лінії, повинні мати не менше 2 прив'язок до кордонів ділянки або до вже прокладених розбивочних осей. У разі не можливості такого виконання, вони повинні відходити від кордонів ділянки чи вже прокладених осей під прямим кутом, який може бути легко побудований на місцевості за допомогою простого обладнання.

Для складення розбивочного креслення використовують наступні методи: ординат, квадратів, теодолітного ходу.

Вісі проводять жирними лініями пунктиру із точкою (0,75 мм), кордони ділянки, доріжки і майданчики — лініями середньої товщини (0,5 мм), розмірні і ходові лінії проводять тонкі.

Кінці осей прив'язують до кордонів ділянки і постійних точок споруд. Ландшафтні доріжки наносять за допомогою ходових ліній і перпендикулярів. Ходові лінії проводять по можливості ближче до доріжок, щоб перпендикуляри від них до ближнього краю доріжки були короткими, не довшими за 20 м. Віддалі між перпендикулярами залежать від крутизни поворотів доріжки, при крутих поворотах -5 м, при плавних - 10 м і більше.

Цифри, якими позначаються віддалі складають по висоті 4 мм, проставляють їх над розмірними лініями. Розмірні лінії проводять на віддалі не менше 1 см від ліній, які вимірюються. Із точок початку і кінця вимірювань опускають на них перпендикуляри, які посередині переривають. У місцях пересічення перпендикулярів із розмірними лініями рухом ручки справа на ліво під кутом 45° ставлять засічки. Існує і інший прийом позначення віддалей на кресленнях, коли розмірні лінії проводять і вигляді стрілок, направлених у протилежні сторони, а цифри, якими позначають віддалі, проставляють у розривах ліній.

Метод квадратів застосовують на великих територіях, які не мають рослинності і крупних споруд. На плані проектується координатна сітка квадратів зі сторонами 5x5, 10x10, 20x20, 50x50 м залежно від величини об'єкту і бажаної точності розбивки. Визначають координати вказаних споруд та проводять прив'язку до сторін квадратів. Пересічення квадрата приймається за "0". Від нуля ведеться відлік і відмічається віддаль до місця (точки) прив'язки. Маючи таке креслення, майстер садово-паркового будівництва розбиває сітку квадратів вішками із номером квадрату. Пізніше проводиться розбивка елементів території по кресленню. Довжина перпендикулярів не повинна перевищувати 20 м. Потрібно уникати зайвих допоміжних ліній, бо вони засмічують креслення. Цифри проставляються заввишки 2-3 мм.

Метод теодолітного ходу використовується на великих «закритих» насадженнями територіях. На кресленні показується лінія теодолітного ходу по трасам основних доріг із точками перелому рельєфу. У точках вказують координати, румб, азимут. До лінії теодолітного ходу прив'язуються елементи планування. В натурі розбивку «закритої» території проводить майстер під керівництвом досвідченого геодезиста.

Посадкове креслення (план котлованів) або план озеленення території, складається методом ординат чи квадратів. Слугує для перенесення в натуру місць посадок (розміри і конфігурація ям та траншей) дерев, кущів, квіткових рослин та висіву газонних трав. Виконується на кальці, переважно в масштабі дендроплану (1:500). На креслення наносять всі існуючі та запроектовані будівлі, площинні планувальні елементи без горизонталей та існуючої рослинності і місця посадок запроектованих дерев та кущів.

Метод ординат заключається у прив'язці посадкових місць рослин до постійних ліній або базисів — краї прямих доріг, стіни будівель, лінії, прокладені між двома існуючими деревами і т.д.

Метод квадратів заключається у нанесенні на план координатної сітки за сторонами квадратів 5-10 м. Сітку наносять на план і прив'язують до доріжок, майданчиків або кордонам території об'єкту.

На посадковому кресленні уточнюють місця розміщення рослин, вказують у якому місці та яких розмірів має бути викопаний котлован для висадки дерев'янистих і трав'янистих рослин.

Кількість дерев у групі розмічають точками (кружками), які означають посадкові ями.

Рядова посадка дерев помічається тонкою лінією по осі посадки, а потім позначають посадкові місця рослин точками (кружечками) на встановленій віддалі.

Посадкові ями для стандартних саджанців дерев на плані позначають розміром: 1,5-2 мм при масштабі 1:500 і 4-5 мм при масштабі 1:250.

Посадкові ями для крупномірних дерев зображують більшими за розмірами кружками.

Групи кущів і квітникових багаторічних рослин на кресленні обводять по контуру, вказаному на дендроплані.

Траншеї для живоплотів із кущів на плані показують двома паралельними лініями.

Нанесені на кресленні місця посадок рослин прив'язують до кордонів доріжок, майданчиків та інших планувальних елементів, положення яких визначено розбивочним кресленням, а до моменту посадки дерев та кущів вже закріплено на місцевості.

Кути куртини прив'язують до найближчих доріжок або майданчиків. Посадкові ями, розміщені всередині куртини, окремо не прив'язують, а в натурі розміщують приблизно. До доріжок і майданчиків прив'язують лише найбільш характерно розміщені крайні посадкові ями, які визначають положення усієї куртини.

Для прив'язки дерев відмічають віддалі між ними і від крайніх дерев ряду до визначених точок прив'язки на плані. Місця посадок солітерів безпосередньо прив'язують до доріжок та інших планувальних елементів саду.

Групу кущів або багаторічних квітникових рослин по лінії її контуру прив'язують до кордонів доріжки чи майданчику. У декількох найбільш характерних місцях вказують ширину групи.

Траншеї живоплотів прив'язують до доріжок або майданчиків із зазначенням її ширини, або кількості рослин на 1 квадратний чи погонний метр.

Місця посадок поодиноких екземплярів чи групових посадок рослин показують відповідними умовними позначеннями: для дерев - кружечками діаметром 3 мм; для кущів - рівнобедреним трикутником із стороною 3 мм. Місця посадок однакових видів з'єднують тонкими лініями і виводять позиційну лінію, де вказують: в чисельнику — номер виду за ідентифікаційними кодами; в знаменнику — кількість рослин даного виду. Поодинокі рослини позначають номером, який визначає даний вид за ідентифікаційними кодами.

Для квітникового оформлення креслення виконують в масштабі 1:20-

1:10.

Метод квадратів застосовують у тих випадках, коли на ділянці планується розміщення великої кількості дрібних груп із кущів, квітникових багаторічних рослин і розміщених між ними дерев.

Після перенесення координатної сітки на план, на її основі прорисовують контури груп кущів і квітників, розмічають посадкові ями для дерев.

Усі розміри прив'язок проставляють уздовж розбивочних вісей, допоміжних ліній, перпендикулярів, що йдуть до визначених площинних конструкцій.

На посадковому кресленні поміщають відомість об'ємів посадкових робіт, в якій вказують номер виду на плані, назву виду чи форми, кількість екземплярів, вік посадкового матеріалу, групу посадкового матеріалу, розмір посадкової ями та її об'єм, а для квітників чи газону - його площу, розмір кому (грудки) та його об'єм, витрати рослинної землі (в м³), джерела отримання садивного матеріалу.

Залежно від ступеня розробки дендрологічного плану, посадкових креслень може бути декілька: посадкове креслення основних і тимчасових посадок, посадкове креслення квітникового оформлення.

2.4 Агротехніка створення та утримання різних видів насаджень

Під час проектування садово-паркового об'єкту заздалегідь передбачають комплекс агротехнічних робіт із створення, формування і утримання декоративних насаджень, які передбачені у завданні. До таких робіт відносять:

• постійний та систематичний полив;

• прополювання та рихлення поверхні навколо рослин;

• рихлення і полив пристовбурних лунок;

• підв'язування дерев;

• внесення добрив у пристовбурні лунки;

• догляд за стовбурами дерев;

• обрізка гілок і пагонів рослин з метою формування крони та її оздоровлення;

• видалення сухих та пошкоджених гілок, пагонів, порослі, омолодження крони.

Розділ 3. Інженерна підготовка території об'єкту планування

3.1 Обґрунтування зміни геошіастики рельєфу та розрахунок картограми земляних робіт.

Для інженерної підготовки території необхідно розробити проект вертикального планування, який включає креслення в масштабі 1:500, схему вертикального планування та проект в червоних горизонталях, де зазначені проектні рішення поверхонь майданчиків і доріжок, водойм, підвищень, профілі та габарити доріжок, підпірних стінок, відкосів, сходів, терас; на полях креслень зазначають конструктивні розрізи усіх споруд і наводять специфікацію за елементами. Також розробляється проект дренажу, зливової та господарської (для парків) каналізації, водопостачання. В цих проектах вирішують технічні питання осушення заболочених ділянок, розрахунки загальної кількості стічних вод, вибір системи їх каналізації, розрахунки потреби у воді для поливу насаджень, наповнення водойм, на побутові потреби і витрати води за видами споживання (міська мережа, водойма, артезіанська свердловина тощо).

3.2 Влаштування систем освітлення та поливу.

Для проектованого об'єкту окремо розробляються проекти за видами благоустрою: електропостачання і електроосвітлення, а також за необхідністю телефонізація і гаряче водопостачання для обігріву будівель; розробка таких проектів характерна для міських парків, де є будівлі та споруди.

Розділ 4. Інженерне обладнання та устаткування об'єкту проектування

До засобів устаткування садово-паркових об'єктів відносять різноманітні споруди. Вони призначені для архітектурно-планувальної організації території, створення комфортного середовища для відвідувачів, ландшафтно-естетичного збагачення території у цілому. До них відносять: інженерні мережі, комунікації, малі архітектурні форми і садово-паркове обладнання.

4.1 Конструкції різних типів дорожніх покрить (доріг, доріжок, майданчиків тощо)

Дорожні площинні (горизонтальні) споруди на садово-парковому об'єкті створюють його транспортну і пішохідну основу. Від правильного проектування дорожно-стежкової мережі, добору будівельних матеріалів для дорожніх покрить та виконання покрить в натурі залежить майбутня життєвість всього об'єкту. Елементи дорожніх покрить застосовуються і при будівництві горизонтальних спортивних споруд.

Дорожно-стежкова мережа дозволяє відвідувачам зручним і найкоротшим шляхом дістатися до кожного елементу об'єкту; визначити прогулянкові маршрути, місця активного та тихого відпочинку на майданчиках, а також допомагає загальному відводу з території поверхневих ливневих і талих вод. В загальному балансі території об'єкту дорожно- стежкова мережа може займати 5-25% його площі. Залежно від розподілення відвідувачів по території об'єкту і навантажень від їх руху, дорожно- стежкова мережа підрозділяється на п'ять класів:

1 клас - головні магістральні дороги, алеї, по яких розподіляються основні потоки відвідувачів. Вони повинні бути в міру широкими (10—30 м) і мати малозношувані та довговічні конструкції покрить, як правило, з твердим верхнім покриттям.

2 клас - другорядні дороги та доріжки, які з'єднують головні магістральні дороги і алеї та призначені для рівномірного розподілення відвідувачів по території об'єкту і підведення їх до певних паркових елементів, їх ширина сягає 4,5-10 м. Верхнє покриття може бути від твердого збірного плиточного до м'якого, яке складається із спеціальної суміші матеріалів.

3 клас - додаткові доріжки, завширшки 2,5-5 м, які з'єднують окремі елементи об'єкту. Верхнє покриття може бути м'яким або твердим збірним плиточним.

4 клас - доріжки (стежки) для руху одного або двох відвідувачів. Мають м'яке або ґрунтове покриття і ширину від 0,75 до 1,5 м.

5 клас - дороги господарського призначення з транспортним рухом по доставці будівельних матеріалів і обладнання для поточних та капітальних ремонтів, а також товарів для торгівлі.

Для крупних садово-паркових об'єктів (парків, лісопарків, садів) можна використовувати всі п'ять класів дорожніх покрить. Для бульварів, скверів, невеликих садів характерні доріжки перших трьох класів.

На мікрорайонних територіях або при тимчасовому характері озеленення передбачають доріжки третього і четвертого класів (за виключенням доріжок, які забезпечують основний рух пішоходів по магістралях).

Садово-паркові майданчики ділять на чотири категорії:

1. Майданчики для відпочинку: призначені для активного і тихого відпочинку дітей та дорослих; дитячі площадки для тихого відпочинку; майданчики для масових ігор та гулянь з атракціонами тощо.

2. Спортивні майданчики: призначені для занять різними ігровими видами спорту і носять відповідні назви - волейбольні, баскетбольні, гандбольні, настільного тенісу, шахів, шашок тощо.

3. Господарські майданчики: слугують для встановлення службових приміщень, комор для зберігання інструментів, місць скупчення зібраного сміття в контейнерах тощо.

4. Майданчики для розміщення павільйонів: слугують для зручного під'їзду до різних павільйонів і споруд з метою їх капітального ремонту, розміщення виносного обладнання.

Всі майданчики влаштовують на сухих, підвищених місцях, їх верхній покрив вирівнюють із схилом 0,006-0,03, який створює сприятливі умови для поверхневого скиду атмосферних опадів і не знижує комфортності використання майданчиків. Схили більше 0,03 несприятливі для постійного руху по майданчику. В ряді випадків (а на спортивних площадках - обов'язково) для зниження рівня Ґрунтових вод влаштовують дренаж.

При будівництві садово-паркових доріжок і майданчиків використовують природні кам'яні матеріали та інертні матеріали штучного походження. Будівництво доріжок і майданчиків вимагає великих затрат праці і матеріалів. Велике значення має місце розміщення місцевих ресурсів для будівництва доріжок і майданчиків, використання залишків грунтів від земляних робіт, будівельного сміття і т.д.

Дорожні покриття садово-паркового типу включають один або декілька конструктивних шарів, які вкладаються на спеціальну основу доріжок або площадок. Призначення дорожніх покрить - надати доріжкам і майданчикам міцності, стійкості до атмосферних опадів та комфортабельності як для руху, так і для відпочинку відвідувачів.

Дорожні покриття складаються з таких елементів:

• дорожна земляна основа ("корито") - опора для всіх наступних елементів;

• підстилаючий або пружновологоємкий шар, який влаштований з крупнозернистого піску;

• основа з інертних матеріалів - головний несучий конструктивний елемент;

• ізоляційний шар товщиною до 5 см;

• верхнє покриття, яке являється шаром, що безпосередньо приймає навантаження від пішоходів та транспорту. Воно може бути твердим або м'яким.

Тверде верхнє покриття виконують із асфальтобетону, залізобетону або керамічних плиток, каменю, клінкеру, цегли, дерев'яних торцевих елементів. М'яке покриття складається із спеціальної суміші інертних в'яжучих і пружних матеріалів, яке повинне бути довговічним, декоративним і не пилити в суху погоду, не розмокати під час атмосферних опадів або ж штучного інтенсивного поливу.

При проектуванні та будівництві дорожніх покрить потрібно використовувати місцеві будівельні матеріали і перевагу при цьому потрібно віддавати відходам матеріалів різних галузей промисловості.

4.2 Малі архітектурні форми (типи, матеріали і конструкції).

За функціональним призначенням споруди і обладнання поділяють на: декоративні (скульптура, декоративні басейни, фонтани, вази, квіткові модулі) та утилітарні (альтанки, сходи, лави, паркові ліхтарі, смітники).

За способом виконання малі архітектурні форми бувають типовими та індивідуального замовлення.

Типові малі архітектурні форми можуть співіснувати з індивідуальними. Пропорційне співвідношення такого розташування залежить від призначення території, їх розміщення у населеному пункті, характеру малих архітектурних форм, розмірів населеного пункту.

Малі архітектурні форми можна умовно поділити на дві групи:

• малі архітектурні форми з використанням рослин - трельяжі; перголи; квіткові модулі; зелені вази;

малі архітектурні форми без використання рослин, коли рослинне оформлення слугує для них лише фоновим оформленням, на якому вони

виглядають більш виразно: огорожі, сходи, містки, альтанки, паркова кераміка, декоративне каміння, паркова скульптура, урни, ліхтарі, лави.

Малі архітектурні форми утилітарного призначення

1. Трельяжі - садово-паркові опори, які виконують із дерева або металу у вигляді решітки по якій піднімаються виткі рослини.

2. Перголи - це спеціальні опори у вигляді легкого арочного, напіварочного, галерейного або навісного перекриття доріжок чи частини майданчиків під якими розміщуються місця відпочинку.

Перголи оформлюються виткими рослинами і вважаються об'ємно- просторовими спорудами, які самостійно приймають участь у організації ландшафту.

3. Альтанки - легкі паркові споруди для тихого відпочинку відвідувачів садово-паркового об'єкту. Зустрічаються різні форми альтанок, але найчастіше у вигляді кола з чотирма або шести колонами та куполоподібним завершенням.

4. Навіси - це споруди для короткострокового відпочинку відвідувачів садово-паркового об'єкту і укриття від сонця та дощу. їх розміщують у місцях скупчення відвідувачів або біля прогулянкових доріжок, у місцях очікування громадського транспорту.

5. Паркові малі павільйони - цілорічного чи літнього типу, призначені для обслуговування відвідувачів. До них відносять літні кафе та буфети, павільйони для настільних ігор, ігротеки тощо. їх будують у місцях тихого відпочинку та обладнують легкими переносними меблями.

6. Кіоски слугують для надання відвідувачам торгових і побутових послуг. При оформленні кіосків слід приділяти більше уваги їх кольору, освітленню та рекламним написам.

7. Автомати - це споруди, які виконують функції самостійних торгових точок.

8. Модулі для квітів - це спеціальні пристосування, які призначені для висадження у них рясноквітучих та яскравих за забарвленням квіткових рослин.

9. Зелені вази - це спеціальні садово-паркові пристрої для килимових рослин. Вони є прикладом створення незвичайної зеленої споруди при регулярному плануванні партерів і застосовують їх при реставрації історичних садів та парків.

Споруди монументального та декоративного призначення

У кожному великому садово-парковому об'єкті відводиться значне місце монументальній та декоративній скульптурі, малим архітектурним формам. Вони приймають участь у формуванні загального вигляду об'єкту, доповненні ландшафту, точок акценту, які мають прямий вплив на настрій відвідувачів.

1. Монументальна скульптура є особливим видом оформлення садів та парків і органічно приймають участь у ансамблі. Цим спорудам відводять парадне місце на об'єкті. Вони повинні бути оформлені красивоквітучими кущами та трав'янистими рослинами.

2. Декоративна паркова скульптура не є монументальною, вона не підпорядковує собі оточуюче середовище, а входить у нього як повноправний елемент, який доповнює окремі сторони його ландшафту.

Кращому сприйняттю паркової скульптури може слугувати фон зелених газонів, дерев і кущів, рясний килим квітучих рослин. Влаштовують їх на газонах або підпірних стінках, у природних умовах.

3. Декоративні стінки слугують для організації різноманітних садово- паркових територій у якості огорож, елементів оформлення будівель, споруд та самостійних планувальних елементів. Декоративні стінки використовують і як фон для інших деталей благоустрою, квіткових ваз, декоративних водойм, виразних композицій із квітів та кущів.

4. Декоративна кераміка - спеціальний вид садово-паркового оформлення, який відрізняється своїми декоративними якостями і є самостійним елементом садово-паркового мистецтва. Кераміка повинна бути властива лише парковому середовищу і мати більш крупні та масивні форми, ніж для інтер'єру. Скульптурні керамічні композиції, вази, чаші, глечики, горщики із їх червоним забарвленням добре сприймаються на зеленому фоні рослинності, на невисоких кам'яних підпірних і декоративних стінках, біля квітників, на майданчиках із плит та біля невеликих басейнів.

5. Пристовбурні огорожі представляють собою металічну чи чавунну решітку, яка оберігає кореневу систему дерев, що зростають в умовах твердих верхніх покрить доріжок і майданчиків, вуличних магістралей та набережних, водостоків, від ущільнення при інтенсивному русі пішоходів. По межі квадратної лунки встановлюють гранітний чи бетонний обмежувальний поребрик з висотою над дорожнім покриттям до 10 см, для того щоб не допустити заїзду машин і механізмів, які прибирають сміття та сніг. Решітки складаються з двох або чотирьох половинок, які укладаються на вирівняні основи всередині лунки так, щоб решітка лягла на рівні з обмежувальним поребриком. Центральна її частина виконується у вигляді круглого широкого отвору з великим запасом для росту дерев і збільшення його стовбура біля кореневої шийки.

6. Декоративні камені — це природні камені твердих порід, призначені для підсилення виразності ландшафту природним видом скельних оголень (виступів) і льодових відкладів. їх розміщують групами і поодиноко на вигинах доріг, біля водойм, на відкритих газонних галявинах та відкосах; біля сходів і паркових мостиків тощо. їм надають природний вигляд, злегка втеплюючи у грунт, даючи можливість зростати у проміжках між нимикущам і луговим квітниковим рослинам. Камені повинні бути крупними, за висотою від 1 м і більше, мати красиву вершину. Круглі валуни можна використовувати як поодинокі вкраплення на фоні відкритого лужку або на поворотах невеликих по ширині доріжок.

Садово-паркове обладнання призначене для забезпечення найбільш комфортних умов перебування відвідувачів у будь-якій точці паркового об'єкту і підрозділяють його на:

• обладнання загального користування - лави, урни, світильники;

• спеціалізоване обладнання місць відпочинку, дитячих майданчиків, спортивних споруд, водних об'єктів, пляжів тощо;

• господарське обладнання - побутові будки, сміттєві контейнери

тощо.

Лави слугують для короткострокового (без спинки) або довгострокового (зі спинкою) відпочинку відвідувачів об'єкту. Вони представлені різноманітністю форм і виробляються із різних матеріалів у різному компонуванні. Найчастіше використовують: каміння, метал, бетон, пластик, дерево.

Світильники - споруди, які призначені для освітлення паркового об'єкту і складають цілу систему із декількох видів джерел світла.

Урни — спеціальні ємності, які призначені для збору і короткотривалого зберігання сміття для забезпечення чистоти території та дотримання санітарно-гігієнічних умов.

Засоби масової наглядної агітації (стенди) слугують для орієнтації відвідувачів у складній парковій ситуації (території).

Спеціалізоване обладнання слугує для тривалого відпочинку і спеціальних занять на повітрі.

Дитяче обладнання встановлюють на спеціально відведеному для дітей майданчику.

Окрім переліченого вище обладнання на садово-паркових об'єктах можна використовувати різні типи спеціалізованого обладнання, зокрема: обладнання місць відпочинку, спортивних споруд, водних об'єктів та господарське обладнання.

При розробці курсового проекта необхідно запроектувати малі архітектурні форми та обладнання різних типів, що має бути передбачено завданням.

4.3 Гідротехнічні споруди, водні устрої та обладнання

До початку робіт із наземного благоустрою ділянки потрібно прокласти усі передбачені проектом підземні споруди, які прив'язують до винесених в натуру вісей, кордонів доріжок і майданчиків. До таких робіт відносять: прокладення відкритих канав і закритих дрен, труб водопроводу та каналізації, освітлювального кабелю і ін.

Відкриті канави прокладають ручним способом або за допомогою канавокопача. Вони не потребують ніяких будівельних матеріалів, по ним швидко і вільно стікає вода, їх легко та зручно ремонтувати у місцях накопичення води або пошкодження. У той час вони розділяють територію, віднімають корисну площу, порушують красу ділянки. Відкриті канави використовують у лісопарках і на другорядних ділянках великих парків.

Закритий дренаж являє собою систему закритих канав із підземним стоком води. Він коштує порівняно не дорого, потребує будівельних матеріалів, його важко ремонтувати, але він не помітний для глядачів, не віднімає корисної площі і його використовують на міських садово-паркових об'єктах і частково у лісопарках.

Строк служби закритого дренажу залежить від якості використаних матеріалів, проведених робіт, механічного складу грунту і вимірюється десятками років.

Для забезпечення садово-паркових об'єктів водою влаштовують спеціального типу систему зрошення території, яка є невід'ємною частиною технічного обслуговування конкретного об'єкта і у залежності від його розмірів виконує різноманітні функції. Система зрошення включає господарський водогін і поливальний водогін, який призначений для забезпечення поливу декоративних насаджень, садово-паркових доріжок та майданчиків різноманітного призначення.

Поливальний водогін виконують із стальних чи пластикових труб. Глибина залягання труб, як правило, складає від 0,25 до 0,5 м. У окремих випадках труби укладаються безпосередньо на поверхню грунту. Трубопроводам надають ухил i=3% у напрямку вбирних колодязів, які необхідні для спуску води із системи у зимовий період. Поверхневу систему водогону на зимовий період розбирають і зберігають у приміщеннях.

Водогони обох типів влаштовують у відповідності з розробленим проектом. Труби вкладають по розробленій заздалегідь схемі, переважно по кордонам ділянок газонів, вздовж доріжок чи майданчиків.

На території садово-паркового об'єкта передбачається система відводу надлишків води з поверхні території. Поверхневий стік можна організувати на ділянки зайняті насадженнями, зокрема: на газони, рослинні угрупування, а також шляхом підняття доріг над рельєфом прилягаючих газонів.

У тих випадках, коли територія об'єкту має надлишкове зволоження, розробляють заходи, які направлені на суцільне пониження рівня ґрунтових вод, тобто влаштовують відкриту систему водовідведення. Така система являє собою мережу відкритих каналів, кюветів, лотків різних по ширині, глибині закладання і протяжності. Система складається із осушувальних, збиральних і магістральних каналів та водоприймачів. Для створення такої системи розробляється спеціальний проект меліорації території.

Для нормального росту дерев у масивах, куртинах, групах чи солітерних посадках норма осушення повинна складати в межах 1- 1,5 м. Для газонів із злаковою рослинністю така норма повинна бути не більше 0,5 м. Основним способом осушення ділянок міського парку є закрита система труб, або "дрен", які закладені у грунт на різну глибину.

Освітлення садово-паркових об'єктів розробляють за спеціальними проектами. Вона здійснюється за рахунок прокладки, переважно у траншеях, електричних кабелів, які підводяться до світильників. Вибір джерела світла залежить від економічності установки і правильності передачі кольору. Освітлення призначене для забезпечення безпечного руху пішоходів у вечірній час по доріжках і алеях. При освітленні паркових територій слід розрізняти освітлювальні установки, які виконують утилітарні та декоративні функції.