1.3. Поняття культурного конфлікту

Можна виділити, принаймні, три види конфліктів, пов'язаних з розвитком культури: аномія, культурне запізнювання, чужий вплив.

Аномія - означає порушення єдності культури у зв'язку з відсутністю ясно сформульованих соціальних норм (у певний період розвитку суспільства). Уперше це поняття ввів Еміпь Дюркгейм у 90-і роки ХІХ століття. Саме тоді підвищення ролі торгово-промислових кіл у житті суспільства викликало ослаблення впливу на суспільство релігії й політики. Ці зміни спричинили розпад системи моральних цінностей, яка до цього відрізнялася стійкістю (порівняйте із сучасним періодом розвитку нашого суспільства). З тих пір суспільствознавці неодноразово зауважували, що ріст злочинності, збільшення числа розлучень, нерозбірливість у сексуальних зв'язках і т.п. - відбуваються в результаті порушення єдності культури, особливо якщо за якимись причинами релігійні, сімейні, загальнолюдські цінності стають нестійкими.

Культурне запізнювання - спостерігається в умовах, коли зміни в матеріальному житті суспільства випереджають трансформацію нематеріальної (духовної культури: звичаї, переконання, філософські системи, закони й форми правління). Це спричиняє постійну невідповідність між розвитком матеріальної й нематеріальної культури, і в результаті виникає безліч невирішених соціальних проблем. Наприклад, прогрес у деревообробній промисловості пов'язаний зі знищенням великих лісових масивів. Але суспільство постійно усвідомлює життєву необхідність їх збереження.

Чужий вплив - пов'язаний з пануванням далекої культури. Наприклад, коли європейські цінності були нав'язані тубільцям у процесі колонізації, то відбулося не об'єднання двох культур, а неприродне змішання.

1.4. Функції культури

Складний і багатоплановий характер культури як соціального явища обумовлює її поліфункціональність. Ми виділимо лише найбільш істотні функції культури.

Пізнавальна функція - полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення всього людства в історичному пізнанні світу. Через культуру, яка поєднує в органічне ціле природні, гуманітарні й технічні знання, досвід, людина пізнає світ і саму себе.

Світоглядна функція – проявляється в тому, що являє собою цілісну й завершену форму, всю сукупність факторів духовного світу особистості. Світогляд забезпечує органічну цілісність елементів людської свідомості. Світоглядне мислення вистави ( в історичному плані) черпають свій зміст у міфології, надалі - у релігії і, нарешті, у науковім пізнанні, тобто в тих формах суспільної свідомості, які становлять зміст культури.

Комунікативна функція - сутність цієї функції зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадщини й формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція реалізується за допомогою мови - знакової системи, яка зберігає досвід поколінь у словах, поняттях, формулах і т.ін.

Оціночно-нормативна функція - реалізується через систему цінностей і норм, які є регулятором суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певних етапах розвитку суспільства. Якщо, наприклад, для епохи Відродження цінністю була універсалізація особистості, то для індустріальної епохи - її вузька спеціалізація. Однак є цінності, не обмежені історичними рамками, наділені статусом Вічності,- це загальнолюдські цінності.

Інтегративна функція - виражається в здатності поєднувати людей незалежно від їхнього світогляду, ідеології, національної належності в певні соціальні спільності, а народи - у світову цивілізацію. Треба відзначити, що в культурному розвитку має місце тенденція не тільки взаємовпливу, але й взаємовідштовхування, яка проявляється на рівні культурних типів і окремих культурних напрямків. Історія свідчить, що зближення культур відбувається, як правило, на основі генетичної або функціональної спорідненості. Наприклад, культурна близькість народів Прибалтики й Скандинавії, Азербайджану й Туреччини, України й Росії.

Особливо велика потреба в інтеграційній функції культури у сучасних умовах - умовах соціальної напруги.