4.3. Реформація в Україні

У першій половині XVI ст. в Європі набув поширення антикатолицький рух, який отримав назву Реформація. Прибічники руху вимагали обмеження влади духовенства, здешевлення обрядів і проведення їх національними мовами, відміни церковного землеволодіння та ін.

У кожній країні Реформація мала свої особливості. Вплив ідей Реформації на українських землях проявився не стільки в поширенні нових (протестантських) віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православ'я, що перебувало у кризовому становищі. Насамперед, православні підтримали думку про використання в церковних обрядах живої української мови. Утілення цієї ідеї потребувало високоосвіченого духовенства, наявності національних шкіл і друкарень. У середині XVI ст. в Україні з'явилося «Святе Письмо», перекладене українською мовою. Найвідомішим є «Пересопницьке Євангеліє», перекладене так званою «простою мовою» Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556—1561 рр.

У другій половині XVI ст. в Україні, поряд із посиленим наступом католицизму, деякого поширення набула одна з течій протестантизму — социніанство. Назва течії походить від імені головного теоретика- богослова Фавста Социна. Основою віровчення социніан було визнання істинним з трьох осіб Святої Трійці лише Бога-Отця. Ісус Христос, від­повідно до социніанських принципів, мав людську природу, а його місія полягала в посередництві між Богом і людьми. Дух Святий не є особою, а тільки проявом сили Божої. Людина має свободу, волю, природну чистоту. Социніани заперечували ікони та всю церковну зовнішню обрядовість, не визнавали воєн і смертної кари як посягання на образ Божий — людину.

Социніанство прийшло на українські землі з Польщі й було особливо популярним на Волині. Центрами социніанства були містечка Киселин і Гоща, де социніани заснували свої навчальні заклади, а також Острог, Берестечко, Ляхівці, Корець, Кременець.

4. Контрреформація на українських землях

Люблінська унія 1569 р. створила умови для активної діяльності на українських землях єзуїтів — ченців католицького ордена, які в умовах Реформації відстоювали позиції католицизму.

1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром єзуїтські школи з'явилися у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгороді-Сіверському і в Києві. Вплив єзуїтів на громадсько-культурне життя України однозначно оцінювати не можна. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки. Єзуїтські колегіуми — найкращі на той час навчальні заклади в Україні — приваблювали дітей православної заможної верхівки українства. Платою ж за навчання в єзуїтських навчальних закладах нерідко ставало зречення батьківської віри, а відтак і національності. Тим більше, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

4.5. Берестейська церковна унія 1596 р.

В об'єднанні православної й католицької церков були зацікавлені польський король — для остаточного ополячення українців і білорусів, Папа Римський — для збільшення своїх володінь і доходів, православні ієрархи — для зрівняння в правах з католицькими. У 1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія — об'єднання православної церкви з католицькою, унаслідок чого утворилася нова — уніатська церква (греко-католицька). Основні умови Берестейської унії:

1. Прийняття католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина.

2. Визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви.

3. Збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря.

4. Проведення богослужінь церковнослов'янською мовою.

5. Виборне право на заміщення митрополичої та єпископської кафедр із наступним затвердженням обраних духовних осіб світською владою.

6. Збереження за нижчим духовенством права одружуватися, на відміну від обов'язкової безшлюбності латинського духовенства.

7.Підтвердження східних принципів організації чернечого життя.

8.Зрівняння у правах руського духовенства з латинським у Речі Посполитій: звільнення від сплати податків, право займати державні посади, надання єпископам прав сенаторів.

9. Навчання у школах і семінаріях на україно-білоруських землях повинно проводитися грецькою та слов'янською мовами.

10. Підпорядкування братств єпископам.

Діяльність православної церкви в Речі Посполитій була заборонена, закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них, православні монастирі та церкви передавалися ка­толикам або уніатам (греко-католикам), ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Фактично відбулося не рівноправне об'єднання церков, а підкорення православ'я католицизму. Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527—1608), братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви.

Отже, релігійна ситуація в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. була складною і драматичною. Як у Західній Європі в XVI ст. від католицизму відокремився протестантизм, так в Україні й Білорусії від православної церкви відокремилася греко-католицька.