Вітчизняна культура у XVI — першій половині XVII ст.

1. Характерні риси періоду.

2. Вплив Ренесансу на Українську культуру.

3. Реформація в Україні.

4. Контрреформація на українських землях.

5. Берестейська церковна унія 1596 р.

6. Українське національно-культурне відродження.

7. Братства.

8. Києво-Могилянський колегіум.

9. Церковна реформа Петра Могили.

10. Російська культура XV – XVI ст.

4.1. Характерні риси періоду

У XVI — першій половині XVII ст. українські землі розвивалися у тісному взаємозв'язку та під впливом культури Західної і Центральної Європи епохи Відродження та Реформації. Це підтверджують явища й процеси економічного, громадського, релігійного, культурного життя українців цього періоду.

Українські землі в XIV — першій половині XVI ст. перебували під

владою Литви й Польщі. У Литовському князівстві, де українці й білоруси

становили переважну більшість населення, давньоруська мова протягом століть була державною мовою. Багато звичаїв і мотиви народної творчості, ряд досягнень матеріальної культури, нарешті, система державного управління — усе це склалося в Литві під впливом культури прадавньої Русі.

Але після об'єднання Литви з Польщею в одну державу польські феодали разом з римсько-католицькою церквою стали насильно вводити католицтво на території Великого князівства Литовського, проводити насильницьку політику полонізації (ополячення). Почався період майже безперервних війн з Росією за українські й білоруські землі. Усе це вкрай негативно позначалося на розвитку культури українського народу. Українцям довелося, в інтересах національного самозбереження, вести безустанну боротьбу проти насильницької полонізації, проти спроб ліквідації їхньої мови й національної культури.

Друга характерна риса цього періоду розвитку вітчизняної культури - вплив на її характер і зміст ідей гуманізму й західноєвропейського Відродження. Ідеї гуманізму проникали на Україну в основному через українську інтелігенцію, яка навчалася в польських і західноєвропейських університетах. Одним з таких діячів культури у першій половині XVI ст. був Станіслав Оріховський (1513 - 1566), уродженець села Оріховка під Перемишлем. Він навчався в п'яти університетах (Краківському, Віденському, Болонському та ін.) і був відомий в Європі як "рутенський Демосфен". Його філософські, історичні та публіцистичні твори були відомі й визнані в Італії, Німеччині, Швеції, Польщі. У своїх творах він постійно звертався до історії України.

В Україні проживало також чимало іноземних гуманістів - Мартін Регис, Еразм Сікст, Бенедикт Гербест та ін.

4.2. Вплив Ренесансу на українську культуру

Ідеї Італійського Відродження проникнули на українські землі через Польщу й Закарпаття. У житті, літературі й живопису центром стає людина, у її фізичній і духовній вроді й силі. Вплив Відродження на українських землях збігається з початком культурно-національного й політичного відродження.

У 1527 р. Львів був практично знищений пожежею. Необхідність заново відбудовувати місто залучила велику кількість італійців-архітекторів, які внесли в нову архітектуру міста віяння й ідеї Відродження. Архітектори й муляри зі Швейцарії, Ломбардії, Болоньї й Рима з'являлися на Галичині й Волині цілими групами. Вони вступають у місцеві цехи, переймають українські звичаї й навіть прізвища (Прихильні, Щасливі, Нескорі, Красовські, Капіноси). У своїй творчості вони вміло поєднують архітектурні стилі епохи Ренесансу й національні особливості української архітектури.

Так, наприклад, Петро Італієць з Лугано був творцем (закінченої в 1559 р.) Братської церкви Успіння у Львові. А швейцарець Петро Красовський став автором башти Корнякта й Трьохсвятительської каплиці при церкві Успіння у Львові. Унікальним пам'ятником Ренесансу на Україні є також кам'яниця Корнякта (1590). Багато із цих будов (як видно з їхніх назв) фінансував львівський міщанин Костянтин Корнякт. Наприкінці XVI ст. архітектор і будівельник Паоло Римлянин, уклавши з Успенським братством договір, будує Успенську церков (остаточно закінчена 1630 р.). Архітектура цієї церкви є прикладом синтезу традиційної української архітектури з ренесансним оформленням.

Вплив Відродження (XV - XVI ст.) можна прослідкувати і в мистецтві різьблення по каменю й дереву. Прикладами можуть служити - надгробок князя Костянтина Острозького в Києво-Печерській Лаврі (1534), зроблений із чорного мармуру, прикрашений статуєю лицаря в панцирі, а також надгробок Олександра Лагодовського з монастирської Успенської церкви в Уневі (сюжет той же - сонний лицар).

Декоративне різьблення по дереву знайшло собі застосування в оформленні іконостасів. Приклад - іконостас Великої Лаврської церкви. Найбільш яскраво проявляється вплив Ренесансу в живопису (іконопису). Характерним для українського іконопису XVI ст. є застосування нових прийомів - уведення реальних і побутових елементів в іконописну тематику. Надалі, цей процес знайшов своє відбиття й досяг апогею в так званих "портретіконах". Характерним прикладом може служити ікона "Благовіщення" (1579 ) , автор якої Федушко з Самбора.

Характерною для цього періоду є й ілюстрація рукописів і книг. Такі книги, як «Пересопницьке Євангеліє» (1556), «Загоровський Апостол» (1554), «Євангеліє Києво-Печерської Лаври» (1538), «Львівський Апостол» (1574), - багато прикрашені мініатюрами. Наприклад, мініатюри «Львівського Апостола», і в першу чергу мініатюра "Апостол Лука", витримані ще в українсько-візантійському стилі, але обрамлення мініатюр - уже в манері німецького Ренесансу. Значного розвитку в цей час досягає й граверне мистецтво Київської Лаврської школи.

Розвивається й такий вид мистецтва, як народна картина. По всій Україні можна було зустріти популярні малюнки "Козак-Мамай", "Чайки". Значного розвитку досягає й портретний живопис. Збереглася велика кількість портретів козацької старшини.