8. Способи страховки на снігу

Одна з найбільш поширених причин нещасних випадків - нехтування страховкою. Група повинна надійно організувати страховку у всіх випадках, коли можливість самостраховки, самозатримання викликає сумнів хоча б у одного учасника.

Основною страховкою під час руху на сніжних схилах є страховка через льодоруб. Древко льодоруба встромлюється в сніг до головки. Якщо сніг дуже сипкий, його треба попередньо утрамбувати, за необхідності досипаючи в утоплене місце свіжого снігу. Страховка через льодоруб здійснюється за допомогою карабіна, який фіксується на головці льодоруба.

На схилах до 45° страхувальник розташовується нижче льодоруба і у разі зриву страхованого туриста зусилля на обидва кінці мотузка будуть діяти в одному напрямку (рис. 10.12).

Страховка через льодоруб на підйомі

Якщо сніг - сипкий, можна підпирати головку льодоруба коліном. Мотузок необхідно тримати двома руками. Треба пам'ятати, що, виконуючи страховку через льодоруб, знімати темляк з руки не можна, бо мотузок повинен обгинати льодоруб біля самої поверхні снігу. Відповідно до сучасної техніки організації страховки, льодоруб прикріплюється темляком до системи. Для цього довжина темляка збільшується на 30-40 см, що повністю вивільняє руки.

Самозатримання. У разі зриву на сніговому схилі необхідно негайно перевернутись на живіт і гальмувати дзьобом льодоруба, тиснучи вагою тіла на льодоруб. На твердому снігу забороняється гальмувати льодорубом на витягнутих поперед себе руках. При малій швидкості можна пригальмовувати рантами черевиків, розкинувши ноги якомога ширше. На сипкому снігу гальмування здійснюється штичком льодоруба.

9. Техніка руху по льоду.

Складність руху по льодовику визначається стрімкістю схилу, видом та якістю льоду, станом його поверхні. Для льодових схилів характерною є можливість практично в будь-якому місці створити сходи і штучні точки опори. Техніка руху по льоду в основному складається з техніки ходіння та лазіння на кішках і вирубування сходин. Рухатися по льодовику необхідно обережно, обходячи, по можливості, тріщини. Як правило, тріщин завжди тим менше, чим ближче до бокового краю льодовика (рантклюфту). Особливої уваги вимагають закриті льодовики. Іти по такому льодовику поодинці і без зв'язки категорично забороняється. Під снігом часто приховуються льодові тріщини, які сягають десятки метрів у глибину. Через такі льодовики необхідно іти у зв'язках. Оптимальною, а значить мобільною, вважається зв'язка з двох-трьох учасників. Перший у зв'язці має бути максимально уважним: повинен стежити, щоб рух не здійснювався вздовж тріщин, зберігати якомога більшу відстань між учасниками зв'язки. Він же повинен уважно стежити за напрямком тріщин. Долають тріщини сніжними мостами. Перед проходженням міст необхідно ретельно обстежити. Проходять мости поодинці, страхуючись через льодоруб. Коли міст видається ненадійним, його проходять по-пластунськи на страховці.

Якщо на закритому льодовику планується ночівля, то навкруги бівуаку обстежують сніговий покрив і огороджують мотузком безпечне від тріщин місце.

На розлогих льодових схилах добре тримають рифлені підошви гірських черевиків, але на крутих схилах необхідно застосовувати кішки.

Спочатку про вимоги до кішок. Перед виходом на маршрут кожен учасник повинен підігнати кішки до своїх черевиків. Якщо це кішки старого взірця, то необхідно перевірити, чи всі кільця цілі. Зубці кішок треба загострити, а на маршруті після тривалих переходів треба час від часу підгострювати напилком, який обов'язково має бути в ремонтному комплекті. Надягаючи кішки, необхідне стежити, щоб задня металева дужка лежала на ранті підбора черевика зверху.

Загальні правила та прийоми ходіння на кішках такі:

- ноги ставляться дещо ширше, ніж за звичайної ходи, щоб не зачіпати зубцями кішок штани або черевик другої ноги;

- кішки здебільшого ставляться на лід одночасно всіма зубцями, за винятком передніх відігнутих та укорочених, які використовуються на крутих схилах. Категорично забороняється ставити кішки на рант - це гарантія зриву;

- вага тіла рівномірно лягає на всі зуби кішки;

Льодоруб треба тримати за головку дзьобом вниз та штичком до схилу. З льодорубом працюють, не знімаючи з руки темляка!

По некрутих (до 40°) льодових схилах можна підніматися на кішках прямо вверх. Ноги при цьому ставлять "ялинкою", розвертаючи їх тим ширше, чим крутіший схил. По більш крутих схилах (до 60°) піднімаються серпантином.

Ногу, яка знаходиться вище на схилі ставлять горизонтально, а другу розвертають носком вниз. Це нагадує техніку руху трав'янистим схилом. Але на лід ногу слід ставити не повільно, а різким коротким ударом, щоб зубці кішок глибше врізалися у лід.

Ще крутіші схили долають тритактним способом. Піднімаючись прямо вгору, льодоруб тримають попереду в обидвох руках. Головка льодоруба знаходиться вище, а штичок нижче. Дзьоб льодоруба заглиблюють сильним різким ударом у лід, натискуючи на нього рукою. Другою рукою необхідно підтягнутися і ступити два кроки, ставлячи ноги не на всю ступню, а на чотири передні зуби кішок. Потім льодоруб забивають вище і знову роблять два кроки. Спуск на таких схилах виконується описаним вище способом.

Техніка подолання льодових перешкод потребує ретельної підготовки. Більшість нещасних випадків трапляються на льодових схилах. Тому, пересуваючись по них, особливу увагу треба приділяти страховці.

Сучасне спеціальне спорядження: кішки, льодоруби, льодовий реманент - дозволяють проходити льодові схили без вирубання сходинок. Та у різних ситуаціях (група збилася з вірного шляху, згубилися кішки тощо) учасники походу повинні володіти технікою вирубування сходинок та подолання льодових схилів.

Для вирубування східців існують загальні правила:

- кожну сходинку треба розраховувати на найбільшу у групі ногу, а відстань між ними - на найменший крок. Тоді всім учасникам походу буде легше рухатися по таких сходинках;

- основа сходинки завжди повинна бути горизонтальною;

- під час вирубування сходинок одна нога завжди повинна бути на крок вперед і дещо - вище по схилу;

- шлях підйому завжди планується попередньо.

Сходинку починають вирубувати ударами дзьоба збоку, а потім згори. Сходинки рубаються парами згори, щоб не засмічувати сколеним льодом нижні. Вирубану сходинку розчищають лопаткою льодоруба. Чим крутіший схил, тим глибшою повинна бути сходинка.

У місцях повороту під час руху серпантином роблять велику сходинку, на якій повинні вміститися обидві ноги, а також сходинку для одного кроку в протилежний бік.

Загалом для вирубки сходинок слід визначити основні прийоми:

- розмітка нижньої сходинки дзьобом льодоруба;

- розмітка верхньої сходинки;

- підрубування верхньої сходинки горизонтальними ударами;

- вирубування вертикальними ударами;

- зачищення сходинки лопаткою.

На схилах до 45-50° сходинки вирубують обома руками у так званій відкритій стійці. Темляк льодоруба затискається кистю руки разом з древком. Розмах має бути широкий з використанням ваги льодоруба і тіла. У кожній позиції вирубують дві сходинки. Відстань між сходинками по вертикалі 15-20 см, а між кожною парою 35-40 см.

Піднімаючись по крутих (більше 50°) схилах, сходинки рубають у закритій стійці однією рукою (рис. 10.15, б). Попереду ставиться зовнішня стосовно до схилу нога. У кожній позиції вирубується одна сходинка в півторачному розмірі. Переступають на наступну сходинку приставним кроком з опорою на штичок льодоруба або утримуючись за заглибину, вирубану на рівні очей. Заглибину вирубують раніше, ніж сходинку. Рух у закритій стійці вимагає вправного вміння працювати як правою, так і лівою рукою. Зміни напрямку в закритій стійці потрібно уникати, так як вона технічно складна і потребує більших зусиль.

Для руху по крутих льодових схилах необхідна страховка за допомогою мотузка. Для закріплення мотузка застосовують льодові гаки та льодобури.

Гаки забивають перпендикулярно до схилу або до попередньо вирубаного місця для гака. Гак забивається несильними і послідовними ударами (не зупиняючись!). Звук від гака повинен бути дзвінким (як і під час забивання у скелю). Коли ж звук - глухий, це означає, що лід розколовся і страховка ненадійна. Тоді гак перебивають у інше місце. Якщо гак забитий на схилі, який довго освітлюється сонцем, необхідно присипати його головку снігом, щоби навкруги гака не відтаював лід.

Для зміни руху гаки забиваються поруч з місцем повороту. Проміжні гаки при траверсах або навскісних підйомах забиваються в довільному порядку.

Льодобури вкручуються в льодову площадку під кутом 120° за допомогою одного або двох карабінів, які збільшують плече оберту, що значно економить сили (рис. 10.18).

На вкручений у лід льодобур або забитий гак навішується карабін, у який защіпається мотузок. Для самостраховки забивається другий гак. Деколи в поспіху турист, що страхує, робить самостраховку на тому ж гаку, на якому страхує товариша. Це робити небезпечно, адже у разі зриву одного з учасників буде тільки одна точка страховки. Коли немає повної впевненості в надійності страховки на одному гаку, поблизу забивається другий гак, який з'єднується з першим здвоєним репшнуром. На утворену петлю навішується карабін.

Під час траверсування льодового схилу навскіс та під час спуску рівновага підтримується льодорубом, який опирається штичком до схилу (рис. 10.20). Віддалена від схилу рука охоплює головку льодоруба та забезпечує притиск льодоруба до схилу. Льодоруб переноситься на нову точку опори лише після того, як обидві ноги твердо закріпилися на схилі.

Бувають випадки, коли через льодовик потрібно перевести велику групу туристів, наприклад, під час проведення зборів для новачків. Тоді організовуються так звані "безперервні перила". Передова група досвідчених учасників навішує всі мотузки, які є. Решта учасників переходить по перилах і передає переднім звільнені мотузки.

Перильні мотузки для підйому, а особливо для спуску, коли після проходження потрібно висмикувати мотузки, закріпляють на льодовому стовпчику (рис. 10.19, б). Товщина такого стовпчика 30-40 см. Вирубуючи льодовий стовпчик, кругом нього потрібно зробити достатньо глибокий жолоб.

Самозатримання. У разі зриву на льодовому схилі треба миттєво перевернутись на живіт лицем до схилу. Гальмування здійснюється дзьобом льодоруба. Таким чином можна значно уповільнити швидкість ковзання. Ноги з кішками необхідно підняти для уникнення перевороту через голову. Руки обов'язково повинні бути зігнуті в ліктях, а темляк льодоруба, як уже наголошувалося, повинен бути натягнутим на руку або прикріпленим до системи.

Запитання для самоперевірки:

1. Як регулюється навантаження на маршруті?

2. Який найбільш поширений порядок руху на маршруті?

3. Які існують способи підйому по трав'янистому схилу?

4. Як необхідно долати лісові завали?

5. Як долають важкопрохідні болота?

6. Які основні прийоми лазіння по скелях?

7. Які можливі загрози під час долання льодовиків?

8. Які основні прийоми страховки та самостраховки?

9. Що значить здійснювати підйом по сніговому схилу в три такти?

10. Як вирубуються сходи на льодовому схилі, крутістю до 50°?

11. Що таке закрита стійка під час вирубування льодових сходинок?

12. Які основні правила забивання льодових та скельних гаків?

13. Як організувати страхування під час спуску по крутому льодовому схилу?

14. Які є правила для самозатримання на крутому схилі?